Марія Горкун, яка виготовляє смички | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Марія Горкун, яка виготовляє смички
Марія Горкун, яка виготовляє смички
13 травня, субота

Знайомтесь: Марія Горкун. Киянка. Закінчила по класу скрипки Київську спеціалізовану школу-інтернат ім. М. Лисенка і Національну музичну академію ім. П. Чайковського в Києві; два роки студіювала в бостонській Longy School of Music. У Бостоні Марія мешкає вже понад рік, де працює асистентом свого вчителя, відомого американського музичного майстра Девіда Хоторна. Чому дівчина вирішила присвятити себе такій, на перший погляд, «не жіночій» справі і як їй вдається займатись улюбленою справою в Бостоні, Марія розповіла в інтерв’ю «Нашому слову».



Ви, мабуть, дивуєте людей своєю професією?

Я вже звикла. Особливо в Україні люди дивуються, коли представляюся скрипковим майстром. Але це – стереотип, ґендерна ознака сьогодні в жодній професії не має значення. Принаймні у Європі професію музичного майстра з однаковим успіхом опановують як жінки, так і чоловіки. Наприклад, я знаю одну американку, яка спеціалізується суто на контрабасових смичках. Взагалі на Заході це дуже чітко диференціюється: майстер скрипковий, майстер контрабасовий тощо.

Чому професійна скрипаля вирішила перекваліфікуватись?

Скрипку я не покинула. Я продовжую грати окремі концерти, опановую мистецтво джазової імпровізації, хоча грати в оркестрі в мене зараз, на жаль, немає часу. Я переконана, що скрипковий майстер обов’язково повинен грати на інструменті, який він робить. Але є багато французьких майстрів, які роблять прекрасні смички, та ніколи не грають. Але це, як правило, майстри, що почали робити смички, коли їм було 14-15 років, саме тоді розвивається дрібна моторика рук, яка необхідна для розпізнання звукового та штрихового потенціалу трості смичка.

А захопилася я виготовленням смичків, коли почала займатись реставрацією струнно-смичкових інструментів. Я 2011 року змайструвала свій перший альт під керуванням скрипкового майстра Романа Шмигельського. Потім стажувалася в Едуарда Кобилянського. І тоді Бостон. Саме у Бостоні з’явилася ідея виготовляти смички доби бароко. Я захопилася бароковою музикою, адже у США дуже активний рух старовинної музики – безліч барокових фестивалів, школи, майстерні… Зрештою, я купила бароковий смичок у Девіда. А пізніше, орієнтуючись на певні моделі, сама виготовила декілька барокових смичків.

В Україні цим у принципі ніхто професійно не займається. І я бачу в цьому нерозвинутий сеґмент ринку. Культура давньої музики в Україні, на жаль, не настільки розвинена, як в Америці. Хоча, спілкуючись з колеґами, я помітила, що інтерес до барокових смичків є, багато музикантів розуміють: якщо не інструмент, то смичок – це вже щось, крок до автентичного звучання. Смичок має значення. Музиканти, що грають давню музику, з задоволенням грали б на барокових інструментах, але вони коштують дуже дорого (сьогодні будь­який струнний музичний інструмент – від 2 тисяч доларів).

з чого взагалі роблять смички, з якої сировини?

Для смичків використовують кінські хвости. У кінському хвості є три види волосся: коротке, трохи довше і найдовше. Власне найдовше й використовується для смичків. В одному хвості від 50 до 100 грамів волосся. Десь 80% відкидається, адже волосся може бути пошкоджене, покручене, там можуть бути вузлики, а на смички йде тільки ідеально гладеньке. Я знаю, що в Україні дехто замовляє собі волосся на струни, але я таких продавців не знайшла. Втім, якби й знайшла, то мусила б сама це волосся обробляти: мити, розчісувати. Для цього потрібна відповідна кваліфікація, крім того, це – ручна праця. До того ж, я не змогла знайти людину, яка б віддала мені волосся, а треба ж, щоб воно було білим, волосся чорного кольору не підходить. Мені сказали, що з живого коня ніхто мені волосся не дасть, тільки на бійні, але я не впевнена, що витримала б… Тому я вирішила купувати вже готове, оброблене кінське волосся. Ця сфера розвинута, наприклад, у Китаї, Канаді.

Розкажіть, що ви робите в Бостоні? Ви тут живете вже постійно?

Так, вже понад рік. Мене запросив працювати асистентом мій вчитель Девід Хоторн. Я вагалась з переїздом, бо на той час все ще працювала в оркестрі Національної опери України і мала свою майстерню в Київській «десятирічці». Але врешті-решт зважилась, і не жалкую. За один рік роботи тут я побачила та пограла на декількох інструментах Страдіварі, Вільйома, смичках Турта, Люпо, Кіттеля тощо. Для майстра дуже важливо бачити приклади робіт відомих митців, адже це є натхненням та поштовхом для подальшого розвитку.
В нашу майстерню кожного дня приходить багато чудових і талановитих музикантів, солістів та оркестрантів. З найвідоміших можу назвати концертмейстера Бостон Сімфоні скрипаля Малколма Лоу та всесвітньо відомого віолончеліста Йо-Йо Ма.

Чим особисто для вас відрізняється досвід роботи в Україні та Америці?

У Києві я майже чотири роки працювала сама, в мене була малесенька кімната у школі, до мене приїздили професійні музиканти зі всього Києва, деколи з інших міст. У майстерню приходили діти, інколи щоб відремонтувати інструмент чи смичок, інколи просто посидіти за чаєм, побалакати і поспостерігати за моєю роботою. Останнього року в мене з’явилась помічниця, Катруся Ємець, вона дуже вправно підганяла підставки та робила реставрації інструментів.

У Бостоні, навпаки, я виступаю в ролі асистента, а майстерня носить ім’я Девіда. З одного боку, я перебуваю нібито в тіні свого боса, але з другого – я маю унікальну можливість переймати досвід одного з найкращих майстрів сьогодення. В американських музичних колах мене вже знають, мої смички звучать на американських сценах та отримують схвальні відгуки.

Чого не вистачає в Україні? Що би ви запровадили, базуючись на досвіді роботи в Бостоні?

Приведу приклад. Нещодавно я була у Клівленді на з’їзді Violin Society of America. В рамках з’їзду відбулося декілька виставок інструментів, ряд лекцій та, насамперед, конкурс майстрів. представлено кілька десятків смичків та майже тисячу струнно-смичкових інструментів! Я мала змогу поспілкуватись з членами журі та конкурсантами, побачити та пограти на скрипках, що виграли призи тощо. Так ось, мені здається, що Україні для початку необхідно організувати щось на кшталт цієї конференції. Адже тут є близько 50 скрипкових майстрів, які б тільки виграли від спілкування і співпраці один з одним. Втім, зараз я можу назвати тільки один такий захід – це міжнародна виставка музичних інструментів «Індивідуаліс», яка відбулась у Львові 2013 року завдяки інціативі знаного українського скрипаля Остапа Шутка. На жаль, повторити її наступного року не вдалося через скрутну політичну ситуацію.


Джерело: Наше слово



Додати: Share on Facebook

Інші:

Андрій Юркевич: «Оперні театри обов’язково мають бути сучасними»»
Оксана Линів: українськонімецький оркестр міст між культурами
Интервью дирижера Хобарта Эрла об открытии нового сезона 2017-2018 гг.
Малер, кава та мода
Представляємо інтерв'ю з диригентом концерту-відкриття фестивалю "Українські шедеври на всі часи"
Зоряна КУШПЛЕР: «Моє серце – в Опері»
Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв'ю зі Світланою Фоменко
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
Рішар Ґальяно: «Метелики не дивляться на себе в дзеркало, коли літають. Так має бути і в музиці»
Композитор Олексій Шмурак: Те, чого вчать у консерваторії, не існує
«Ми маємо унікальний контент!»
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Lviv MozArt: 8 днів класики
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
Сталін посадив на коліна, подарував наручний годинник
Подорожувати Європою без знання класичного мистецтва — це як ходити музеєм із закритими очима, — Григоренко
"Класичний танець практично помер". Український танцюрист Сергій Полунін розповів про сучасний балет
Джаз — це класична музика ХХІ століття — Олексій Коган
Господар із диригентською паличкою
Людмила Монастирська: "Намагаюся виконувати партії, що вражають і розвивають характер"
Легше повернутись в Україну з іменем, аніж тут починати - Ю.Миненко, контртенор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Наталія ПОЛОВИНКА: «Ідеальний актор – Ісус Христос»
Юрій Шевченко націлився на «Греммі»
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
Вікторія Свалявчик-Цанько: «Закарпатська філармонія – великий механізм, який працює на результат»
Всесвітньовідомий контртенор Юрій Миненко про музику бароко
Мирослава КОПИНЕЦЬ про музику, маму, Йолку та паленята з горіхами
«Ми — поза політикою», — як у Рівному об’єднували Схід і Захід
«Україна - друга держава, після Німеччини, за кількістю класичних пісень
КОМПОЗИТОР ОЛЕКСІЙ ШМУРАК: ФЕСТИВАЛЬ PORTO FRANKO – ЦЕ СВОЄРІДНИЙ ПРОТЕСТ ПРОТИ ІНЕРЦІЇ
Через терня до успіху
У філармонію з... дитсадка
«Саме Острог і дав мені музику», – Олена Мальчик про музику, Острог та вчителів
Львівська опера: в репертуарі - реформа
Солісти опери Хліб. Сіль. Пісок – про те, чому український глядач особливй і навіщо нам слухати цей твір
Директор Асоціації Opera Europa Ніколас Пейн: Культура є політикою. Інколи вона використовується для війни
Через 30 років до полтавця разом із втраченим голосом прийшло й натхнення створювати унікальні інструменти
Музика, скрипка і... бренд
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове