Стаття |
|
|
|
|
Марко Р. Стех: Світової слави композитор-модерніст Ігор Стравінський – українського роду
28 вересня 2017, четвер
Поширити у Facebook
Переважна більшість із нас, читаючи сьогодні збірник «Українська культура» з 1930-х рр. одного із провідних українських мистецтвознавців ХХ ст. Дмитра Антоновича, з великим здивуванням знайде в розділі про українську музику несподіване речення: «Одинокий нині композитор українського роду, що має справді європейське ім’я, Ігор Стравінський, хоча є сином свідомих українців, – і батька, і матері, – народився в Петербурзі й уся його музична творчість належить до великоруської культури». Хто сьогодні знає і говорить про те, що світової слави композитор-модерніст Ігор Стравінський є українського роду?
А воно, безперечно, так і є. Адже батько композитора, відомий оперний співак, бас Федір Стравінський не лише гордився українським походженням, а й був активним учасником українського життя. Він виріс в Україні, навчався в Ніжинському ліцеї на Чернігівщині, і розпочав кар’єру оперного співака у Києві. У Києві він одружився з Анною Холодовською із українського шляхетсько-козацького роду.
Згодом Стравінські жили в Петербурзі, але й там Федір утримував зв’язки з Україною. У своїй бібліотеці він мав колекцію українських книг, зокрема, усі видання шевченкіани, бо вірші Шевченка він читав з пам’яті, і навіть малював до них ілюстрації. Він вивчав українську історію, дружив з істориком Дмитром Яворницьким та й позував до славетної картини Іллі Репіна «Запорожці пишуть листа до султана». А як співак залюбки виконував українські твори Миколи Лисенка!
Його син Ігор Стравінський, який виріс серед музичної еліти Петербурга, принципово вважав себе космополітом. Дмитро Антонович, певне, має рацію, що музика Стравінського «належить великоруській культурі», хоча, в принципі, це можна сказати лише про ранній, так званий «російський», період його творчості. Після 1914 р., коли він назавжди виїхав з Російської імперії до Парижа, а згодом до США, Стравінський був космополітом також і в музиці, композитором універсальної музичної мови. Зокрема, в неокласичному періоді.
Втім, навіть у свій «російський» період Стравінський не був лише російським. Щораз частіше музикознавці вказують на українські музичні елементи у його творах. І не дивно, бо велику кількість цих творів Стравінський скомпонував в Україні, де впродовж 15 років він жив щороку від весни аж до перших зимових заморозків. Спершу на Поділлі, а після одруження з українкою Катериною Носенко, в її маєтку в Устулузі на Волині. Там він і написав «Весну священну», завдяки якій здобув світову славу. І в цьому творі музикознавці виявляють вплив українського фольклору, зокрема, ритуальних пісень з околиці Устулугу. Та і сама ідея цієї архаїчно поганської композиції несподівано найшла на завжди строго раціонального, антиромантичного Стравінського саме на Волині. І це, зрештою, цікавий збіг обставин, що майже в той самий час, в тих же волинських лісах Леся Українка задумала й написала «Лісову пісню».
Та навіть живучи за кордоном, коли Стравінський звернувся до традиції православної церковної музики для створення своїх літургійних композицій, він свідомо обрав не північне православ’я, а традицію київську. Зрештою, опосередкованим показником спорідненості композитора з українською культурою було й те, який резонанс та великий вплив його творчість мала на українську музику покоління 60-х рр., приміром, на нашого сучасного класика Євгена Станковича, який часто у своїх композиціях входить у прямий діалог з музикою Стравінського. Та й мав значний вплив на розвиток української музики створений Стравінським у 20-х рр. стиль неокласицизму, стиль, що відкинув романтичну спадщину ХІХ століття та радикальні експерименти початку ХХ, а шукав рівноваги і ясності абсолютної музики, створеної у діалозі з класицизмом і бароко ХVІІІ ст.
А найвидатнішим композитором-неокласиком в нашій музиці 20-х і 30-х рр. був Віктор Косенко. Цікаво, що він також народився в Петербурзі, у родині офіцера імперської армії, родом із Херсонщини. Виростав Косенко у Варшаві в музичній родині, бо батько дуже любив співати романси та українські народні пісні, а сестра грала на фортепіано. І одного дня дев’ятилітній Віктор шокував родину, коли зі слуху, без нот, зіграв сонату Бетховена, яку вивчала сестра. Вражені батьки віддали Віктора на навчання до консерваторії, спершу у Варшаві, а згодом в Петербурзі, де він завершив студії фортепіано і композиції.
1918 р Косенко переїжджає в Україну, до Житомира, і відтоді його музична творчість влилася в русло української музики. Косенко створив у Житомирі камерне тріо i дав сотні концертів – у тріо, з оркестром і як соліст. Він став вельми популярним своєю здібністю блискуче акомпанувати в кінотеатрах німим фільмам, а 1922 р. відбувся перший концерт його власних творів. 1927 р він дає серію концертів у Харкові, а 1929 переїжджає до Києва, де викладає в інституті ім. Лисенка. Зближується з провідними композиторами, особливо з Левком Ревуцьким, акомпанує, виступає з концертами, але раптом 1935 р. на хвилі терору твори Косенка забороняють, звідусіль знімають його портрети, припиняють концерти, та й сам композитор, частково й під впливом емоційного удару, незабаром помирає від важкої хвороби. Незавершеною лишається опера «Марина» за поемою Шевченка та інші твори.
Музична спадщина філігранного ліричного композитора Віктора Косенка налічує близько 250 творів різних жанрів, але, мабуть, найважливіші його композиції для фортепіано, такі як «Етюди у формі старовинних танців», – одні з найкращих зразків неокласицизму в нашій музиці. Щоправда, не так у стилі Стравінського, а радше італійця Феруччіо Бусоні.
Косенко, як людина витонченої культури, особливо добре підходив темпераментом до неокласичної манери композиції, яка вимагає глибоких знань традиції і вміння творчо її переосмислити. Аналогічно в українській літературі 20-х рр. подібний шлях обрала група поетів-ерудитів, яких назвали київськими неокласиками. Але про них уже наступним разом.
Джерело: Zik
|