Наодинці з С. С. Гулаком-Артемовським | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Наодинці з С. С. Гулаком-Артемовським
Наодинці з С. С. Гулаком-Артемовським
26 квітня - 155 років з дня постановки першої української опери "Запорожець за Дунаєм"
26 квітня, четвер



До перлини українського оперного мистецтва "Запорожець за Дунаєм", напевне, від часу появи твору і перших постановок виникло немало запитань. Чому саме такий сюжет, образ, пісні, музика?.. Відповіді - в самому задумі композитора написати оперу.

На жаль, С. Гулак-Артемовський не залишив спогадів-мемуарів ні про життя, ні про творчість. До нас дійшли лише певні свідчення, відголоски, окремі уривки, розповіді, здогадки. Саме вони, а також мистецький шлях, життєва доля нашого земляка допомагають відтворити атмосферу часу, коли зароджувалася, творилася перша вітчизняна опера.


До її написання автор при-йшов у розквіті творчих сил, збагачений мистецьким і життєвим досвідом.


Співаючи провідні партії в операх найкращих європейських композиторів, Семен Степанович, безперечно, не раз думав, чому в інших народів є музичні твори, які викликають небувале душевне піднесення, формують естетичний і моральний світи, породжують найкращі людські почуття, а українці всього цього не мають?


Відкриттям, справжнім одкровенням стала для нього і творчість його щирого друга Тараса Шевченка. Є свідчення, що задум написати оперу визрів у Гулака- Артемовського ще в часи його дружби з Великим Кобзарем, у останні роки Тарасового життя. Коли у серпні 1858 року композитор присвятив другу невмирущу пісню "Стоїть явір над водою", той його тихо запитав: "А чому б тобі, Семене, не написати ще й оперу?" Історію про задунайських запорожців Гулаку-Артемовському розповів іще один близький друг, історик Микола Костомаров (саме до Миколи на весілля поспішав старшим боярином Шевченко, коли був заарештований на Дніпровій переправі біля Києва у квітні 1847 року). Існує гіпотеза, що окремі місця 
опери написані рукою Шевченка. Однак мистецтвознавці схильні вважати автором тільки Семена Степановича. Але те, що Шевченко міг бути одним із ідейних натхненників Гулака-Артемовського у створенні опери - цілком можливо.
Чому Семен написав саме про запорізьких задунайських козаків, які з'явилися за Дунаєм після зруйнування 1775 року Січі на Дніпрі? Чому не про Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, якусь відому козацьку битву чи, зрештою, оперу з побуту українського селянства, який він добре знав і спостерігав у рідному Городищі? Людина патріотична, проте лояльна до тогочасної дійсності (він був передусім оперним співаком, який дарував свій талант, своє мистецтво вдячному глядачеві й слухачеві), Семен розгледів у вчинку задунайських козаків (які після багатьох десятків років проживання за Дунаєм вирішили повернутися на Батьківщину, в рідну Україну) те, чим сам жив усі ці довгі літа на чужині - безмежну тугу за рідним краєм, синівську любов до нього, бажання будь-що бути серед своїх людей, зі своїм народом... Створюючи невмирущі образи українців, насамперед Карася, Одарки, Оксани і Андрія, передаючи їхню тугу за ненькою-Україною, автор вклав у них часточку і свого смутку за краєм, де тихі води і ясні зорі, де мир хрещений і люд веселий... Хоча, звісно, в часи кріпаччини в Україні народу було зовсім не радісно...


Кажуть, що створюючи образ Карася, автор 
опери мав на увазі й свого далекого предка, козака-гультяя, якого прозвали "Гулякою-Артемовським" (що такий був, твердить у своїх біографічних записках дядько композитора, відомий поет-байкар). Передав автор своєму головному герою й окремі риси власного характеру: дотепність, насмішкуватість, вміння пожартувати, веселість та невмирущий оптимізм.

Критики, глядачі з перших постановок опери відзначали красу її сцен, образність, багатство мови героїв, чудову музику, вдало дібрані народні пісні, неперевершені партії, особливо Карася й Одарки. У дореволюційних і радянських виставах наголошувалося саме на побутово-розважальному характері твору - з відомих історичних причин її постановники бачили в сюжеті саме це спрямування. Нерідко це ідейне перебільшення набирало відверто негативних рис, коли Іван Карась узагалі поставав перед глядачем як п'яниця, ледар, волоцюга... Але Карась є насамперед патріотом-українцем, який хоче повернутися в рідний край, українцем він залишається завжди, хоч автор "виряджає" його і турком- перевертнем, і вдатним до чарки та жартівливого слова. На політичне і патріотичне спрямування опери звернули увагу з перших її вистав. Адже в ній опосередковано згадуються і Грицько Нечоса (вельможа Катерини ІІ Григорій Потьомкін) і сама цариця, і турецька та й московська неволя... Може, саме тому, що твір пробуджував національну свідомість українців, його і заборонили після чотирнадцятої вистави?.. Існує думка, що наш народ, може, саме через те й залишився народом, не розчинившись поміж інших, що не втратив почуття гумору, сміху... Навіть у час, коли українці не мали змоги розвиватися і творити як вільні народи, вони дали світові невмирущих велетів духу, духовності: Шевченка, Гулака-Артемовського, Франка, Лесю Українку.

Ще критики докоряють авторові першої української 
опери, він використав музику Моцарта із його "Викрадення із сералю". І, мовляв, саме через цей плагіат постановку опери незабаром заборонили. Це перебільшення, бо якщо в опері і є якісь елементи іншої музики, то лише елементи, не більше, і таке, безумовно, допускається. А все інше музичне оформлення має авторський оригінальний зміст, ґрунтується на його власній музиці й на народному пісенному морі, що лише збагачує твір та ставить його в ряди справді національних зразків. Семен Степанович не раз повторював слова свого вчителя Михайла Глінки: "Створює музику народ, а нам лиш залишається записувати й аранжувати". "Запорожця..." критикують, а він живе у виставах, у кіно, на радіо, і телебаченні, у виконанні професіоналів і аматорів. Не вдасться применшити значення перлини українського оперного мистецтва і музикознавцю, професору кафедри історії музики Харківського національного університету імені Котляревського Ірині Драч, яка у навчальному посібнику "Художня індивідуальність композитора", видрукуваному 2010 року, в аналітичному нарисі "Український парафраз на Россінівський сюжет ("Запорожець за Дунаєм" як реалізація особистісного міфу Семена Гулака- Артемовського)" звинувачує українського композитора у плагіаті. Якщо ще конкретніше, то в тому, що автор "Запорожця..." "практично повторив" сюжет опери Россіні "Італійка в Алжирі". Проте після "найпереконливішого аналізу" про "списання" і образів, і назви, і навіть багатьох пісень, учений- мистецтвознавець робить, на наше переконання, зовсім інший, цілком справедливий висновок. Цитуємо: "У відомого оперного радянського диригента С. Самосуда якось запитали: "У чому успіх "Італійки в Алжирі" - цієї невибагливої комічної опери?" Він відповів: "У її дивній вокальності". Чи не в цьому секрет і разючої життєздатності першої української опери "Запорожець за Дунаєм"? Отже, опера залишається цілком оригінальною і неповторною, бо лише таким є будь-яке життєздатне мистецтво! До речі, автор став чи не єдиним композитором у світовій мистецькій практиці, який сам написав і лібрето, і музику, і виступив у головній ролі.

Якби Семен Гулак-Артемовський не написав більше нічого, окрім "Запорожця за Дунаєм" - цього по-справжньому народного твору, то й тоді б його ім'я навіки зосталося б в історії українського і світового мистецтва. Опера завжди дивувала й радувала глядачів і слухачів життєво правдивими образами українців, їхнім незбореним духом, прагненням до волі й щасливого життя, запальною, життєствердною музикою, створеною самою душею українців на його народнопісенному фольклорі. Віч-ним є на цій землі і мистецтво, створене творчим генієм нашого талановитого земляка з Городища.



Автор: Ольга ОСИПЕНКО
Джерело: Слово Просвіти



Додати: Share on Facebook

Інші:

Класична музика покращує серцебиття
Сміливі ініціативи Одеської опери
МАЙСТЕР ТРИ РОКИ ШУКАВ У КАРПАТАХ ЯЛИНУ, ЩОБ ЗРОБИТИ З НЕЇ СКРИПКУ
Уроки доброти
Легенды и были Одесской филармонии
Композитори пишуть спеціально для неї
Учитель Давида Ойстраха: "Деточка, сыграй мне эту фразу, как вкусный борщ"
Соломія Крушельницька в образі Аїди на фото 1900 року
Патрік Генрі Хьюз: незрячий хлопець, який став віртуозним музикантом
Київський король світового фортепіано
Як вибрати музичну школу і не помилитися?
Українські "Варіації" у Скандинавії
Вуличним музикантам у Львові заборонили виступати без дозволів. Як все працює на практиці?
Чого найбільше боявся Фридерик Шопен?
Дует батька і сина Бочеллі
Музика пам'яті
Класична музика в контексті реклами і маркетингу
Вересень: творчий пошук ідей
Дні музики Мирослава Скорика у Львові
Мирослав Скорик і музика Львова
Кістки та фрески: про що мовчать стіни Львівського органного залу
З любов’ю, Скорик
Принц піаністів
Які фестивалі потрібні та де їх проводити?
Під звуки піаніно: юний принц Джордж займатиметься балетом
Покинуті фортепіано і роялі у дивних світлинах
Бах для ...корів
Клуб композиторів
Яна Тойбер показала удивительный мир балерин
Українські примадонни в музиці
190 років з дня народження Міхала (Михайла) Адамовича Завадського (1828-1887) – відомого польського і українського композитора, піаніста, педагога
Як створюється опера: від задуму до виходу на сцену
Вражаючий звук і кількасотрічні музичні інструменти: Чому Закарпаття називають органним краєм
Міжгалактичний арт-проект музика для прибульців
Уродженець Кременця, який врятував Карнегі-Холл
Класична музика в суді. А чому б ні?
Ще одна причина записати дитину на фортепіано
Марко Р.Стех: Творчість Василя Барвінського виявилася могутнішою від кремлівського диктату
Мирослав Скорик. Інтелігентний бешкетник
Сто великих украинцев - Сергей Михайлович Лифарь
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
920.jpg