Протягом 25 років твори композитора були вилучені з концертів. Радянська влада робила все, щоб його забули. А відродження його імені почалося лише з 1989 р.
"Етично важливо повернути Барвінського. Це наш великий композитор, якого ми не знаємо. Як людина я просто зобов'язана щось зробити, аби цю музику ми почули, прийняли як свою. Нам просто відбили пам'ять, і ми повинні її повернути. Ноти творів по всьому світу збирали його учні. Знаходили в Аргентині, Америці.

Але велика частина втрачена. Третина чи половина не дійшла. Барвінський дещо сам згадав, коли повернувся з таборів.", - Наталя Половинка, актриса і співачка.

У 1970 р. прем'єру віолончельного концерту Барвінського, який він написав у таборі з думкою про сина-віолончеліста, виконали в Білому домі. У 1937 р. музика Барвінського звучала на перших спробах телетрансляції в Британії. У ХХ ст. він поширював славу України за кордоном.

Народився майбутній композитор в Тернополі. "Рід Барвінських - один з найдавніших в Україні, він подарував багатьох діячів української культури. Це була родина справжньої української інтелігенції, яка щодня тяжко працює для долі свого народу.", - Уляна Косменко, викладачка Львівського музичного фахового коледжу ім.С. Людкевича. Його прадід був ректором Львівського університету. Тато Василя Барвінського був видатним педагогом, впроваджував українську мову в школи, очолював державний секретаріат освіти і віросповідань ЗУНР, а мама була співачкою і піаністкою. Невдовзі після народження Василя родина переїхала до Львова.
Василь Барвінський закінчив Львівську консерваторію, потім вступив на юридичний факультет Львівського університету, але у 1907 р. виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Навчався в Карловому університеті в Празі. Ще навчаючись, Василь Барвінський написав великий твір "Українська рапсодія". Був успішним піаністом, концертував, але як згадував: "Я, всупереч моїм первісним намірам залишитися в Празі, на бажання мого батька переїхав літом 15-го року до Львова". Працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, керував хором товариства "Боян", виступав з концертами. У 1917 р. створив "Урочисту кантату" і кантату "Заповіт" на слова Т.Шевченка.

Василь Барвінський - автор увертюри до опери "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано, фортепіанну збірку колядок і щедрівок, популярну збірку з 20 дитячих п’єс. Створив кантату "Наша пісня, наша туга", працював над ораторією "Володимир Великий" (цей задум не було здійснено) і над обробкою народних пісень. і наспівів. Василь Барвінський був прекрасним піаністом. У Львові він часто виступав у лекціях-концертах і на радіо з бесідами про композиторів. У 1938 р. святкували ювілей композиторської діяльності В.Барвінського. З цієї нагоди відбулися концерти і радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету в Празі він отримав почесний диплом доктора.

Василь Барвінський 33 роки очолював спочатку музичний інститут, потім Львівську консерваторію.

За тиждень до 60-річного ювілею Василя Барвінського викликали до Києва і заарештували. У в’язниці катуваннями примусили підписати дозвіл на знищення усіх своїх творів. Що може бути страшніше для композитора. Він був нарізно з дружиною 10 років. Вони відбували покарання в сусідніх таборах. "Він сидів разом з Йосипом Сліпим. Вони були в одному бараку. Їх саджали навпроти і вони мусили терти цеглу об цеглу. Митрополит Йосип Сліпий і ректор консерваторії Василь Барвінський, вони сиділи в тих робах і там, на тому подвір’ї, мовчки терли цеглу. Єдина зустріч з дружиною була на засланні. Наглядач сказав, якщо вони будуть розмовляти, то тільки російською. І вони просто тих пів години мовчки трималися за руки.", - Уляна Косменко.

Після повернення із заслання в 1958 р. Василь Барвінський зосередився на тому, щоб відновити з пам’яті ті твори, рукописи яких попалили під час його арешту. Над цим він працював до самої смерті.

Помер Василь Барвінський 9 червня 1963 р. у Львові. Був реабілітований у 1964 р. завдяки багаторічним зусиллям львівських композиторів, зокрема Анатолія Кос-Анатольського.

"Якимось чудом, дивом деякі його твори від учнів, їх переписували від руки, вони знаходяться в різних куточках світу. Десь хтось в якихось своїх домашніх архівах сховав. І потроху вони повертаються.", - розповіла Роксоляна Пасічник, працівниця музею Соломії Крушельницької.

Інші: