"Давидовський відомий своїми українськими хоровими творами. "Бандура", "Кобза" — це великі хорові сюїти. Він називав "хорова сюїта на основі українських пісень". Також композитор відомий прихильністю своєю до УНР, до автокефальної української церкви у той час. Він писав багато церковних творів, зараз їх виконують у всіх православних церквах, і не тільки в Україні".

"Пішов він на пенсію, відзначили 85-й його ювілей і через рік, на 87-му році життя, помер. Поховали його артисти філармонії і близькі родичі".

"У нього залишилася дружина, яка й поставила пам'ятник, про це на ньому зберігся напис. Тепер ми знаємо, що це була саме дружина, адже мали сумніви. Дружина, Ганна, була років на 30 молодша, а йому було 85. Теж музикантка, теж хормейстер. Свій шлюб вони приховували, невідомо з яких причин, дехто зі знайомих згадували, що це його сестра або секретарка, яку він наймає. Ніхто не знав, що це справді дружина. Спочатку вона виїхала з Полтави, була десь у Курській області регентом церковного хору, а потім у 70-х роках теж померла. Ну там десь і губляться її корені. А за могилою ніхто не доглядав".

"Чисто природні фактори. По-перше, Монастирське кладовище знаходиться на схилі, воно поступово повзе, і одна могилка наїжджає на другу. По-друге, дерева повиростали здорові, і вони падали, і на цю могилку теж впало дерево. Хлопці його прибирали, розчищали. Тобто просто так підняти, подивитися — це було неможливо. Хотіли знайти цю могилу, та не могли. В одній статті, яку я зустрічала, написано, що похований на Монастирському кладовищі, але могила втрачена".

"Я багато працювала з архівами і знайшла фотографію могили 76-го року, чорно-білу. Фотографія не дуже вдала. Ракурс такий не дуже вдалий, тому було важко щось ідентифікувати. Ми ходили з колегою по тому кладовищу. Пізніше ще декілька разів. Потім звернувся студент Луганського університету Дмитро Луценко. Розповів, що він хоче писати магістерську роботу по Давидовському, і попросив допомогти з матеріалами. Я з ним поділилася матеріалами та фотографією цієї могили. І йому хтось підказав".

"Знайшли, але не були впевнені, тому що у джерелах писали, що обеліск був із рожевої гранітної крихти. Пам’ятник лежить обличчям вниз, підняти його просто так не могли. Нас підтримав директор музею Олександр Супруненко. На наше прохання виділив нам машину та робочі інструменти, відрядив наукових співробітників відділів охорони пам’ятників, археології. ГО "SavePoltava" теж нам допомогли дуже робочою силою. І так спільними зусиллями здійснили виїзд 12-го червня. Перевернули той пам'ятник, підняли його, почистили від грунту і бруду, і виявили, що це дійсно Григорій Давидовський".

"Пам'ятник загалом цілий. Постамент поїхав, нахилився сильно. Звісно, що треба ремонтувати, приводити до ладу. Порахували обсяг робіт – близько 44 тисяч гривень. Що треба зробити? Треба вирівняти схил, доцементувати, встановити рівно постамент, закріпити зверху обеліск. Також благоустрій зробити – чи плиткою викласти, чи квітники посадити. У січні наступного року буде 160 років від дня народження Григорія Давидовського. Хотілося б щось до цього ювілею встигнути. Ми, напевно, будемо оголошувати збір коштів. Хотілося б знайти спонсорів. Поки подумаємо, як це робити. Якщо хтось має конструктивні пропозиції і бажання допомогти – завжди відкриті до співпраці".

Інші: