У Львові демонізували Вагнера... | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
У Львові демонізували Вагнера...
У Львові демонізували Вагнера...
Але нашому глядачеві, якому раз на півстоліття показують «Тангейзера» або «Лоенгріна», шляхетна поетика оперної драми ще не встигла набриднути
16 березня 2019, субота
Поширити у Facebook

У Львівському національному театрі опері і балету ім. С. Крушельницької відбулася непересічна подія — прем’єра опери Ріхарда Вагнера «Лоенгрін», що доки не мала сценічної історії в Україні ХХІ століття. За винятком «Летючого голландця» в Донецьку (2013), поставленого до 200-річчя великого композитора, інші його оперні твори німецького класика не ставилися.

Вагнерівські твори лунали у нас переважно в період між двома світовими війнами, причому з тринадцяти опер композитора це була приблизно половина. У минулому столітті «Лоенгрін» вперше був поставлений 1932 року, потім 1942-го під час окупації, далі у 1957-го та 1995-го (йдеться про Київ). Одеська опера у 1933 р. відзначила 50-річчя смерті композитора постановкою «Лоенгріна». Тією ж виставою вразила глядачів Харківська опера 1935 року. Видатний співак Леонід Собінов, пов’язаний з Україною творчими стосунками, вважався зразковим виконавцем партії Лоенгріна та гастролював з нею у Києві та Харкові, співаючи українською.



Виступали на київській сцені в «Лоенгріні» також «український Орфей» Іван Козловський та видатна російська співачка Антоніна Нежданова. Глядачі та критика захоплювалися у згадувані часи Марією Литвиненко-Вольгемут та Юрієм Кипоренком-Доманським, що мали голоси істинно вагнерівського масштабу.

Отже, можна назвати ще низку виконавців (починаючи з Соломії Крушельницької та Модеста Менцинського й Олександра Мишуги), постановників (диригент Арій Пазовський, режисери Микола Боголюбов, Йосип Лапицький), які дійсно були оригінальними інтерпретаторами вагнерівської спадщини. Але чи йдеться взагалі про вражаючу українську «вагнеріану» ХХ століття? Чи це були поодинокі та не завжди вдалі спроби осягнути принципи його «музичної драми», на відміну від солодкоголосої італійської опери, де акомпануючий віртуозним співакам оркестр жартома порівнювали з «великою гітарою»?

Львівська опера по-своєму відповіла на це питання. Адже саме на Галичині завжди було особливе ставлення до «присмеркового генія». Тут півтора століття тому почалася львівська «вагнеріана», до того ж звідси було простіше дістатися європейських культурних центрів та почути Вагнера «в оригіналі». Себто не тільки у музично досконалому виконанні, а у ракурсі світоглядних ідей, завдяки яким ця музика й була народжена. Істотно те, що й зараз львів’яни заручилися підтримкою зарубіжних митців (режисер із Німеччини Міхаель Штурм, його земляки — співавтор із режисури та автор сценографії Маттіас Енгельманн і хормейстер-консультант Йоганнес Кьоллер. Вони разом з головним хормейстером театру Василем Ковалем та диригентом Мироном Юсиповичем втілили «Лоенгріна» на львівській сцені.

Ця копродукція визначила позитивні якості трактування вагнерівської партитури та її протиріччя. Йдеться, насамперед, про розходження емоційного змісту оперної драми з його візуальним відтворенням, що побудоване на пародійних, тобто підкреслено антиромантичних прийомах і переходах на інший жанровий щабель.

У цій ситуації більш відповідною є позиція диригента, який у своїх поетичних есеях уже звертався думками до вагнерівських образів. Зокрема про Лоенгріна Мирон Юсипович написав так: «Цей відблиск срібла чистого на гладі в могутнім спокої священної ріки! Не у гордині — німбі. Не в тирана владі! — явивсь до вас — мов дар із Божої руки — і сяє меч святий! Що морок розтинає, щоб страх пропав і зло. І серце ожило! І правда — вже не сон! Добро перемагає! Бо мудрістю сія ясне його чоло...»

Юсипович намагається у оркестрі відтворити саме ці риси вагнерівської партитури — піднесеність, божественний первінь та шляхетні поривання посланця з мечем Священного Грааля. Але решта постановників цьому свідомо заважають.

Публіку львівської прем’єри спочатку намагаються залучити до такого собі хепенінгу, коли зі сцени запрошують бажаючих вступити у двобій за честь безневинної Ельзи. А коли таких не знаходиться, конфлікт «вирішується» появою у глядацькій залі Лебедя, який мав би, згідно традиції, привезти лицаря Лоенгріна у човні. Насправді ж це ростова лялька з довгою «лебединою» шиєю, старою валізою у руці та у взутті, що нагадує ласти... А на сцені тим часом з’являється... ні, не лицар, а білолиций П’єро (французький варіант Арлекіна), який дерев’яним мечем легко долає кривдника бідолашної Ельзи. Інші персонажі, співаючи «всерйоз», теж грають на створення пародійного підтексту дії. Вірніше, «грають» здебільшого їхні костюми та грим.

Король пародійно нагадує аналогічного персонажа з казки «Попелюшка», королівський промовець — конферансьє із фільму «Кабаре», а шляхетна Ельза та підступна Ортруда взагалі виокремлюються лише кольором волосся (Ортруда руда і більш патлата). Хоча такими ж «грізетками» (тобто дівчатами простого походження й не занадто моральними) виглядають усі мешканки похмурого приміщення. Воно схоже на шпитальну палату із залізними ліжками й має на стіні наскрізну нішу з величезним вентилятором. Чоловіки в золотавих масках та довгих шинелях (артисти хору) виконують перестроєння, подібні до військових. Але особливо дивним з-поміж них виглядає головний злодій опери граф Тельрамунд, зодягнений у костюм... самурая.

Дівчата під променисту та схвильовану музику Вагнера невдало роблять щось на кшталт «виробничої гімнастики» для ручок та ніжок. На початку вистави вони завдають тон інтризі вистави, виголошуючи дедалі гучніше фразу: «Скажи мені, хто ти?». У цьому, власне і «фішка», тобто інтрига вистави. Якби Ельза виконала прохання лицаря й не запитала про його ім’я та походження, опера мала б зовсім інший фінал. Але лицар змушений відповісти на запитання Ельзи. Ось тоді і виявляється, що це Лоенгрін, який у безладному середовищі приховує власну таїну в клоунському вбранні.

Для постановників немає значення, що, власне, незграбний Лебідь і є зачаклованим братом Ельзи, тобто причиною її страждань. Їхня концептуальна ідея: «Не став зайвих запитань, і тоді все буде гаразд»... У сучасному розумінні, може, й звучить переконливо, але у вагнерівському міфологічно-казковому світі зовсім недоречно. Тому бутафорський Лебідь слухняно займає своє місце на одному з ліжок. Можливо, що на людину йому вже перетворитися не судилося...

Завдяки вдалому кастингу львів’яни забезпечили прем’єрні вистави якісним складом виконавців із різних міст України. Завдання справді було важким, а результат непередбачуваним. Мені поталанило слухати у провідних ролях Романа Коренцвіта, Аллу Родіну, Юрія Трицецького, Степана Дробіта, Марію Березовську, Миколу Корнутяка. Можливо, за інших умов, доцільно було б обговорювати їхні акторські надбання, відповідність монументальним вагнерівським характерам. Проте «під маскою» (прийом, який останнім часом у Львові використовують не завжди доречно) вимушено опинився не тільки лицар Лоенгрін, а й решта персонажів. Що ж краще — оживити давню легенду вірогідними людськими емоціями, якими надихає героїв музика Вагнера, або скептично поставитись до їхнього сучасного існування? Більшість постановників обрала останнє, проте у сучасному трактуванні класики бувають й не такі круті повороти.

Вочевидь, у Західній Європі насправді існує стійка тенденція деміфологізації вагнерівських творів та культурних героїв. Мабуть, на це є свої причини у соціумі та його мистецькому віддзеркаленні. Проте нашому глядачеві, якому раз на півстоліття показують «Тангейзера» або «Лоенгріна», шляхетна поетика оперної драми ще не встигла набриднути...


Автор: Олександр Чепалов
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело: Газета День



Інші:

Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В.І.Заремби: 65 років від дня заснування
До дня Соборності: в Національній опері представлять всеукраїнський музичний проєкт
Як доктор мистецтвознавства став... диригентом
Досліджуємо славні сторінки бандурного мистецтва
На Волині в Горохові привітали з 80-річчям відомого композитора
Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами
“Пісні для України” з Лондона
“54 хвилини до Різдва”
Диск "Зимовий шепіт" від піаністки Віоліни Петриченко
Українські переклади лібрето світових опер в Україні
Військовий зі Львова випустив альбом фортепіанної музики, яку створив на передовій
Раду Поклітару - герой книжки
Сенсаційні знахідки та версії Трипільської культури - “ світової колиски”
У Львівській філармонії визначили переможців Конкурсу молодих вокалістів імені Сліпака
Концерт-реконструкція «Гай, Рожество!»
Сторіччя Балетної трупи Одеської опери
Харизматичний диригент українського походження, який втілив "американську мрію": хто такий маестро Леонард Бернстайн
"Вистави ще немає, але є кредит довіри": продюсерка Opera aperta про співпрацю з міжнародним фестивалем O.Festival
В Ужгороді відкрили мініскульптуру на честь графа Нандора Плотені
Понад 200 народних пісень: де шукають і кому співають солістки ансамблю "Антонівчанка" з Прилуччини
8 неочікуваних речей, що носять ім’я Шопена
Фридерик Шопен та Микола Лисенко: точки перетину
Згадуємо Миколу Колессу
      © 2008-2024 Music-review Ukraine