Музика пам'яті | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Музика пам'яті
Музика пам'яті
Ім'я Веніаміна Тольби в українській музичній культурі ХХ століття — гучне, дзвінке.
1 жовтня 2018, понеділок

Особлива заслуга Володимира Тольби перед українською музичною культурою полягає в тому, що він зберіг для нащадків творчу спадщину свого видатного батька — українського диригента і педагога Веніаміна Савелійовича Тольби.


Ім'я Веніаміна Тольби (1909–1984) в українській музичній культурі ХХ століття — гучне, дзвінке. Він народився в Харкові, там і розпочав свою музичну кар'єру. Його диригентський дебют відбувся рівно 90 років тому.

На початку 1930-х — аж до 1941-го (з деякими перервами) він був диригентом Харківської опери. Згодом — Київ. У роки Другої світової війни диригент опинився в евакуації, але й там не припиняв подвижницьку роботу — готував постановку української опери "Наймичка" композитора Вериківського.

З 1944-го розпочинається яскравий творчий етап цього диригента вже в столиці — зокрема в київській опері. Завдяки Тольбі відбулося відкриття оперної студії.

Його музична майстерність захоплювала сучасників. А його будинок на вулиці Пушкінській, 21, де Веніамін Тольба жив із 1944 р. (там установлено меморіальну дошку), зберігає чимало творчих історій і багато його родинних сюжетів...

Один із таких сюжетів пов'язаний з його сином — Володимиром Веніаміновичем Тольбою. На жаль, цієї чудової людини та справжнього популяризатора вітчизняної музики не стало
16 серпня 2018-го: Володимир Тольба залишив цей світ на 81-му році життя.

В Україні син Тольби — Володимир Веніамінович — широко відомий дуже багатьом цінителям музичного мистецтва. Він активно пропагував українську музичну спадщину, часто виступав у ЗМІ, видавав книжки про свого батька, видатного диригента.

Дитинство сина Тольби обпекла війна. Іноді він розповідав, що в ті важкі роки довелося зазнати й холод, і голод, і розруху, й інші труднощі жорстокого часу. Коли родина Веніаміна Тольби повернулася з евакуації, його син Володимир пішов у перший клас 25-ї київської школи, значився там одним з найкращих учнів. До речі, друзі Володимира Веніаміновича згадують, як ще в евакуації — в Уфі, Іркутську — маленький Володя вільно й запоєм читав книжки, вражав дорослих своєю зосередженістю і начитаністю. Він міг легко та в усіх подробицях переказати зміст улюблених творів.

Так вийшло, що син Тольби відразу після школи став студентом Фінансово-економічного інституту, згодом працював в інституті електрозварювання ім. Є.Патона (там відпрацював понад півстоліття на посаді провідного інженера). І навіть бувши тяжко хворою людиною, він до останнього, спираючись на паличку, їздив в інститут, кажучи: "Працюватиму, допоки не виженуть!".

Володимира Веніаміновича цінували за скромність, інтелігентність, безкорисливість, його любили за готовність завжди прийти на допомогу. Він мав енциклопедичні знання, причому не тільки зі своєї основної спеціальності, а й в галузі музичного мистецтва.

Це феноменально, але саме йому, Володимиру Тольбі, свого часу довірили редагування тритомної енциклопедії "Національна опера України", а також написання для цього видання кількох серйозних статей.

На жаль, Володимир Веніамінович встиг побачити тільки перший том...

Пам'ять про батька, усе, що пов'язане з ім'ям видатного диригента Веніаміна Тольби, було святинею для його сина. Першу книжку про Веніаміна Тольбу було видано сином 1986-го, другу — 2009 року.

І обидва ці видання, які об'єднали унікальні документи часу, сьогодні є справжнім джерелом знань про складну епоху, про неабияку особистість великого диригента. Володимир Веніамінович систематизував безліч текстів, документів, сам набирав їх, сам вичитував.

Він не шкодував ні сил, ні коштів — заради пам'яті про батька, заради українського музичного мистецтва.

І щоразу, подумки повертаючись до яскравого сліду, який залишив у вітчизняній музичній культурі диригент Веніамін Тольба, із вдячністю думаєш і про його сина Володимира — подвижника, спадкоємця, хранителя справжніх цінностей вітчизняної культури.


Автор: Віталій Донцов
Джерело: Дзеркало тижня



Додати: Share on Facebook

Інші:

Слова іноді потребують музики, але музика не потребує слів...
Спадщина Січинського: Станіславський «Боян» та українські пісні за крону
Галицька додекафонія: Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський
Звуки – живі: вони можуть бути цілющими або вбивчими…
Музичні столиці Європи: де послухати академічну музику в Гамбурзі
Методика Сузукі, або Як навчають музики з трьох років
"Кантус" – хор, який дарує крила
Композитор, що вмів дружити
Той, що відкрив світові музику української бандури
Як Ліст захворів Україною, а світ — Лістом
Заспівала ''Щедрик'' українською і підкорила світ: британська співачка розповіла, як це вийшло
Аккомпанемент искусству дирижера - музыка
Леонтович-ґейт: чи буде щасливий фінал в історії про нищення будинку легендарного композитора?
Рік під знаком «Мелодії»
Час сміливих, зухвалих, талановитих...
Музикант і громадянин на всі часи
«Травіата» — подорож у часі
Viva, Пуччіні!
Магічна трембіта, дзвінка зозулька та інші українські музичні інструменти, які мають особливий характер та колорит
Бетховен присвятив коханій "Місячну сонату"
Класична музика покращує серцебиття
Сміливі ініціативи Одеської опери
МАЙСТЕР ТРИ РОКИ ШУКАВ У КАРПАТАХ ЯЛИНУ, ЩОБ ЗРОБИТИ З НЕЇ СКРИПКУ
Уроки доброти
Легенды и были Одесской филармонии
Композитори пишуть спеціально для неї
Учитель Давида Ойстраха: "Деточка, сыграй мне эту фразу, как вкусный борщ"
Соломія Крушельницька в образі Аїди на фото 1900 року
Патрік Генрі Хьюз: незрячий хлопець, який став віртуозним музикантом
Київський король світового фортепіано
Як вибрати музичну школу і не помилитися?
Українські "Варіації" у Скандинавії
Вуличним музикантам у Львові заборонили виступати без дозволів. Як все працює на практиці?
Чого найбільше боявся Фридерик Шопен?
Дует батька і сина Бочеллі
Музика пам'яті
Класична музика в контексті реклами і маркетингу
Вересень: творчий пошук ідей
Дні музики Мирослава Скорика у Львові
Мирослав Скорик і музика Львова
      © 2008-2018 Music-review Ukraine