«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Плоскіна Віктор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Віктор Плоскіна вже десять років є головним диригентом Національного театру опери та балету Білорусі
22 липня 2017, субота
Поширити у Facebook

Наша бесіда з відомим українським маестро, який нині є головним диригентом Національного театру опери та балету Білорусі, постійно живе в Мінську, але регулярно виступає з українськими оркестрами і оперними театрами, відбулася в Києві після вистави «Чіо-Чіо-Сан» Пуччіні в Національній опері України. Був великий успіх, а особливо бурхливо аплодували саме диригентові.


— Враження у мене різні, — зізнався Віктор ПЛОСКІНА. — З одного боку, я ошелешений чудовим прийомом із боку оркестру, весь час відчував позитивну енергетику. В Національній опері — своя особлива аура, сцена тут намолена великими митцями — диригентами, співаками, хореографами. Щодо вистави, то в мене двояке відчуття: піднесеність, радість, що виступаєш в такому залі, а з другого боку — прикрість, що не було достатнього часу відрепетирувати й втілити всі свої творчі ідеї.

ВІД ЛЬВОВА ДО МІНСЬКА

— Серед диригентів одні більше диригують в опері, інші переважно займаються симфонічною музикою. А як склалося ваше творче життя?

— Спочатку я більше займався симфонічною музикою, а останнім часом — здебільшого оперою і балетом, але не покидаю і симфонічну музику.

— Ви закінчили Львівську консерваторію?

— Так. Я — уродженець Закарпаття, в нас можна було дивитись угорське телебачення, а там щороку показували Будапештський конкурс диригентів. Я собі думав, що мушу колись обов’язково на нього потрапити. Бажання здійснилося, коли був на другому курсі консерваторії. На конкурсі познайомився з видатним диригентом Юрієм Івановичем Сімоновим. За його порадою я ще до закінчення консерваторії почав працювати другим диригентом у Кисловодській філармонії... Йшов 1991-й, вже розвалювався Радянський Союз, і мені важко було там залишитися надовго. Два роки я диригував у Дніпропетровській опері, а 1994-го отримав другу премію на Конкурсі ім. Турчака в Києві. Після цього мене запросили до Національного симфонічного оркестру України, де я працював до 2007 року. Паралельно впродовж півтора року очолював Дніпропетровський філармонічний оркестр, регулярно їздив туди з Києва.

— А як ви потрапили до Мінська?

— 2007 року отримав запрошення з Мінського оперного театру на посаду головного диригента і переїхав туди з сім’єю. З тих пір працюю з ними.
Робота в театрі сильно відрізняється від роботи в симфонічному оркестрі. По-справжньому я відчув оперну специфіку саме в Мінську. Спочатку було важкувато, але призвичаївся. За ці роки я поставив 26 вистав!

СІМ ДИРИГЕНТІВ І ОДНА РАДА

— Це чимало, враховуючи, що в театрі ви — не єдиний диригент, і ваші колеги так само робили свої постановки.

— У театрі сім диригентів, кожен має свої виступи. Мінський театр взагалі працює дуже потужно. Сім останніх років у нас відбувається Міжнародний Різдвяний фестиваль, кілька разів організовували фест «Балетне літо». Маємо Міжнародний конкурс вокалістів, проводимо Різдвяний бал. Величезний проект ми розгорнули в містечку Несвіж у славетному замку Радзивілів за 180 км від Мінська, там вже шість років поспіль показуємо фестиваль просто неба. Щороку 25 травня, на день народження театру, в нас День відкритих дверей: ввечері показуємо «Кармен» — оперу, з якої театр 1933 року розпочав роботу, а перед виставою впродовж усього дня до нас приходять гості, вокалісти проводять майстер-класи, головні спеціалісти зустрічаються з глядачами, відповідають на запитання, водять людей за лаштунки, показують бутафорські цехи та інше «закулісся».

— Отже, ви не чекаєте публіку склавши руки, а активно її формуєте.

— У Білорусі до Оперного театру надзвичайний інтерес. Вистави йдуть щодня, крім понеділка, а в суботу і неділю — по дві вистави на день. Балети майже завжди з аншлагами, на операх зала заповнена щонайменше на 80%.

— Хто у вас обирає репертуар?

— Колективний орган — художня рада. Спочатку це трохи смішило мене, бо в Україні художні ради в театрах вже давно втратили свою колишню роль. Але ж рада — це українське слово, і традиція «ставати на раду» — українська. Порадитись буває важливо, а надто коли в раді зібралися метикуваті люди, які розуміються на тому, про що йдеться.

— Скільки прем’єр робить театр за сезон?

— Ставимо сім вистав протягом року — три опери та чотири балети. Це вимагає серйозного темпу роботи. На початку наступного сезону в нас нова постановка «Травіати» з латвійським режисером Андрейсом Жаґарсом. За місяць — постановка балету «Корсар». У лютому випускаємо «Тоску», за нею в квітні йде «Богема», яку поставить Олександр Тітель, видатний режисер, керівник Московського оперного театру ім. Станіславського і Немировича-Данченка. Наша молода хореограф Ольга Костель поставить балет «Анна Кареніна» на музику трьох симфоній П. Чайковського. Після цього ми розпочнемо дуже складну роботу: в першій дії — балет «Так казав Заратустра» на музику однойменної симфонічної поеми Ріхарда Штрауса, а в другій дії — його ж опера «Саломея». Це серйозне випробування для нашого творчого колективу, але ми до нього готові. «Саломею» будемо ставити з нашим головним режисером Міхеїлом Панджавідзе. Він, як і я, людина завзята, має новаторські задуми. Ми з ним вже поставили сім чи вісім вистав, зокрема «Набукко» Верді та «Сиву легенду» білоруського класика Дмитра Смольського.

— А запрошення постановників з-за кордону — це окремі випадки чи стратегічна лінія театру?

— Ми це робимо постійно. Поставили «Снігуроньку» Римського-Корсакова з режисеркою Сусанною Цирюк, що працює в Петербурзі. Раніше з голландцями зробили «Трубадура» і з ними ж випустили «Богему».

— А що зі старих вистав у вас іде нині?

— Є спектакль «Хованщина» — старий, але дуже потужний. Я пишаюся тим, що ми його поновили. Взяли редакцію Шостаковича — на мій погляд, найкращу редакцію цієї геніальної опери Мусоргського. Але переважають у нас нові постановки. Нещодавно поставили «Сільську честь», «Севільського цирульника», «Аїду», заново зробили «Кармен». У цьому сезоні німецький режисер Ганс-Йоахім Фрай поставив «Чарівну флейту» Моцарта і «Летючого голландця» — це була перша в Мінську вагнерівська постановка.

А як справи із сучасною музикою?

— Із музики ХХ ст. я поставив «Царя Едіта» Стравінського. На жаль, сучасну музику виконуємо мало, хотілося б більше. В нас іде балет білоруського композитора Вячеслава Кузнєцова «Вітовт», раніше показували його ж оперу «Записки божевільного», дуже добре поставлену колишнім головним режисером театру Маргаритою Ізворською.

— А що є більш популярним для публіки — опера чи балет?

— Домінуюче мистецтво в Мінську — балет. Я також ставлю багато балетів. Дуже запам’яталась «Анюта» Гавриліна, яку ми поставили з видатним балетмейстером Володимиром Васильєвим. У нас цей балет викликає величезне зацікавлення і сприймається, наче фільм. Ми навіть по два рази поспіль його показуємо, щоб могли потрапити всі, хто хоче. Нещодавно я поставив з Марісом Лієпою «Жар-птицю» Стравінського, із Юрієм Пузаковим — «Попелюшку» Прокоф’єва і поновив його «Ромео і Джульєтту». Із видатним російським хореографом Нікітою Долгушиним поставили «Сильфіду» та «Жизель».

ПРО СОЦІАЛЬНУ ЗАХИЩЕНІСТЬ І «ЗАПРОШЕНИХ» СОЛІСТІВ

— Скільки у вас зазвичай триває робота над новою оперою?

— Приблизно три місяці. Спочатку йде робота в класі: індивідуальні уроки з солістами, ансамблеві співанки, потім розпочинаються мізансценічні репетиції з режисером. У театрі паралельно йде робота над кількома новими виставами, тому щось нове ми випускаємо майже щомісяця. Облаштували також малу сцену, і тепер на ній можемо репетирувати майбутню прем’єру, не зупиняючи показ вже існуючих вистав. Цю малу сцену ми використовуємо і для публіки, демонструємо різні «лабораторні» роботи, показуємо камерні вистави, дебюти молодих музикантів

— Ви спираєтесь здебільшого на власних співаків чи практикуєте запрошення гастролерів?

— Це дуже важлива тема. Оперна трупа в нас велика, багато людей вже поважного, як для співаків, віку. Оскільки в Білорусі соціальна захищеність працівників дуже висока, нам важко попрощатись із тими, з ким вже пора прощатись, оскільки у вокаліста голос з плином часу втрачає свої якості. Ці шановані нами люди залишаються в складі трупи, але ж ми маємо дбати про поповнення молоддю... Для цього організували на базі театру Міжнародний конкурс співаків, незабаром будемо його проводити вже вчетверте. Конкурс дав нам величезний поштовх, ми відкрили сім-вісім чудових співаків, які вже зараз беруть участь у наших виставах.

Запровадили посади «запрошених солістів», в такому статусі в нас виступає соліст Львівської опери тенор Михайло Малафій, який здобув на нашому конкурсі Першу премію. Прекрасна співачка з Пермського театру Надєжда Павлова, лауреат останньої премії «Золота маска» в Москві — також наша запрошена солістка. Багато гастролерів приїздять з України — Анісімова, Романенко, Гурець, Ковнір із Київської опери. Бас зі Львова Олександр Теліга — унікальний співак, дуже затребуваний у світі. До нас він прилетів з віденської Штатс-опери співати Доланда в «Летючому голландці». Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!

— А що вас цікавить в українському репертуарі?

— Мені дуже подобається «Золотий обруч» Лятошинського. Ще коли я був студентом, брав участь як хорист у постановці у Львові «Украденого щастя» Мейтуса. Тоді у Львові було загальне піднесення, Радянський Союз розвалювався, над міською ратушею підняли український прапор. Подібне суспільне збурення, хоч і за цілком інших обставин, я побачив значно пізніше в Харкові — 2014 року, після Революції Гідності. Я тоді був музичним керівником Харківської опери і домігся виконання просто неба «Тараса Бульби» Лисенка. Це була не просто вистава, а й важлива суспільно-політична акція, якою ми стверджували українську національну ідею і підтримували тих, хто за неї тоді в Харкові боровся. Я дуже гордий і щасливий з того, що мені тоді це вдалося. Зібралися люди у вишиванках, з національними прапорами — це все мені нагадало львівську атмосферу кінця 1980-х — початку 1990-х років.


Автор: Олександр Щетинський
Диригенти: Віктор Плоскіна
Джерело: Газета «День»



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine