Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Швейцарська арт-менеджер:
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
29 квітня, неділя

Світлана Васильєва ще 2001-го разом із чоловіком та донькою переїхала до Швейцарії. 


Швейцарка українського походження — арт-директор фестивалю ArtDialog Світлана Васильєва — розповіла про досвід проведення великих арт-проектів у Європі, а також поділилася своїми думками стосовно реалізації реформи у сфері культури в нашій країні. 

Світлана Васильєва ще 2001-го разом із чоловіком та донькою переїхала до Швейцарії. Там вона продовжила музичну діяльність у великих оркестрах. З Україною її пов'язують дуже багато життєвих і творчих обставин. Вона випускниця Національної музичної академії ім. П.Чайковського, клас скрипки, працювала в оркестрі Національної опери України, стояла біля витоків створення оркестру "Київські солісти" під керуванням Богодара Которовича. Днями Світлана приїхала до Києва в рамках конкурсу Горовиця. 

— Світлано, а як вийшло, що у Швейцарії ви стали займатися не тільки музичною діяльністю по класу скрипки, а ще й активним культурним менеджментом

— Моя професія і моє покликання — скрипка. Але я завжди була організатором різних заходів. 
Ще у 2005-му я пройшла навчання за фахом "Культурний менеджмент ARTOS" при
Лозаннському університеті, щоб зрозуміти, як функціонує вся ця кухня. 

У Швейцарії в мене є друг, швейцарський диригент, із яким я познайомилися, щойно приїхала з України. Він організував свою компанію і взяв мене в партнери. 

І ось одним із доволі значущих наших міжнародних проектів (у співпраці з Jeune OpОra Compagnie) був швейцарсько-український проект Requiem2Mozart, який пройшов у Києві та Львові восени 2008 р. Проект отримав безліч позитивних відгуків. У ньому взяли участь 
300 музикантів. Одне слово, це був мегапроект. 


І, знаєте, усіх вразила якась душевність цього проекту, попри його масштабність. 
Природно, якщо проводиш проекти в Україні, то тут багато метушні. Все треба контролювати до останнього. 

А у 2012-му віолончелістка Наташа Гутман запропонувала зробити фестиваль ArtDialog.

— Ваш фестиваль ArtDialog у Швейцарії передбачає мультижанровість: балет, класичну музику, живопис. Наскільки це затребувано сучасними цінителями? 

— Публіка скрізь різна. Але, в принципі, з самого початку ми хотіли зробити ArtDialog як мультижанровий майданчик. Одні люблять одне, інші — інше, проте в цьому й суть. Нас підтримали зразу ж — і місто, і кантональна влада (це за аналогією обласних в Україні). Тобто ми існуємо на ці грші. Великих спонсорів у нас немає. Але є фонди, які нас підтримують. Їхні гроші як субсидія. 

— Хто з музикантів, колективів, арт-персон був учасником вашого фестивалю? 

— Було дуже багато музикантів — з України, інших країн. Наприклад, Антоній Баришевський, Андрій Пушкарьов, Валерій Мурга, Оксана Крамарьова. 

Робили виставку українських художників — Олексія Полякова, Георгія Зайченка, Сергія Смирнова. Це майстри, роботи яких містяться у фондах різних музеїв. Це було партнерство з однією приватною швейцарською галереєю, і українські художники там теж були. Отож намагаємося підтримувати українських художників та артистів. 

— Швейцарські зірки відгукуються на запрошення брати участь у вашому фестивалі? 

— У нас українське коріння, і ми живемо у Швейцарії з 2001 р. На жаль, для більшості тамтешнього населення немає різниці між українцями й росіянами. Ми й американців запрошували, й ізраїльтян. Однак швейцарці вважають, що це "російський фестиваль". 

Це важко. Але, очевидно, має минути багато часу, щоб була диференціація. 

На Заході в людей є свої кліше, установки. Я кажу про середній клас людей, котрі не музиканти. 

— Світлано, а ви стежите зі Швейцарії за гучно задекларованою культурною реформою в нашій країні? Що думаєте про ці процеси? 

— Ця реформа досить боляче позначилася і на колективі, в якому я працювала. Це справді болісно для музикантів. Але іншого шляху немає. Контрактна система запроваджена в усьому світі. Але вона скрізь різна. 

Уявіть, у Цюріху весь балетний склад працює за річним контрактом. І це завжди дуже велика напруга. А ось співаків можуть звільнити відразу!

Тобто контрактна система — давно норма для західного артиста. І всі до цього звикли. Так, для багатьох це постійна напруга. Але "просто так" людину звільнити не можна. Певна річ, збираються комісії, в результаті конкретного винуватця твого звільнення немає. Але на підсвідомому рівні люди завжди готові до того, що тебе можуть звільнити. 

Наприклад, у Цюріху в оперному театрі 2008-го змінився інтендант. І у зв'язку з цим 30% вокального складу було звільнено. Також практично весь балет, усіх балетмейстерів, усю адміністрацію. Адже коли приходить новий директор, то разом із ним у театр приходить і нова політика. Так, це може бути процес поступовий, інколи попередні проекти тривають. Але багато що починається "спочатку". І це так. 

— А в Україні у зв'язку з контрактною системою бачите проблеми?

— Тут бояться втратити роботу, це природно. Адже більш соціально захищеної системи, ніж радянська, немає й не було. Ти потрапляв у колектив, і звільнити тебе було, практично, неможливо. Відповідаєш ти професійному рівню чи ні. Але ж не всі підтримують творчий рівень і розвиваються? Хтось не хоче, хтось через стан здоров'я не може, хтось на щось ображений. У творчих колективах це завжди складно. І, мабуть, це правильно — підтримувати живу конкуренцію для належного творчого рівня колективу. 

Але мене, до речі, приємно здивував надзвичайно високий рівень оркестру нашої Національної опери України, коли потрапила на оперу "Норма" Белліні. Відчувається, що в оркестр приходить творча молодь іншого рівня. 

Природно, і дирекцію театру зрозуміти можна. Це ж дуже складно — при контрактній системі вирішувати долю музикантів. Але потрібно або відповідати критеріям, або йти з театру. Правда, суб'єктивізм завжди є. 

Треба розуміти, хто має владу, а хто — підлеглий. На Заході саме так, ти до цього звикаєш, не можеш казати — мовляв, я "народний". Якщо ти не підходиш, тебе чемно звільнять. 

— Чи з усіма українськими чиновниками вдається знайти спільну мову щодо міжнародних проектів? Чи всі вони розуміють важливість євроінтеграційних процесів? 

— Усе залежить від особистого контакту: до кого ти приходиш, із якою метою. Мені здається, що до будь-якої людини можна знайти підхід, переконати її, зацікавити. У наших структурах переважно залишилася радянська система. Свого часу мені треба було прийти в оркестр, поставити скрипку — і все. А тепер потрібна активність. Виникли такі імена, як Раду Поклітару. Є співаки, балет. Ресурс дуже великий. 

Інша річ — "чого" бракує? 

Бракує (на рівні політики) розуміння того, що ніколи не підняти рівень країни без культури. Економіка — так, це може якось впливати на рівень життя або на розвиток чогось. Але якщо говорити про імідж України на Заході, то це тільки культура, спорт, дипломатія. Три речі. Уміння домовлятися, іти на компроміси, дружити. 

— Це як модний нині емоційний інтелект. 

— Так, саме емоційний. Зараз це дуже модне поняття, актуальніше, ніж IQ. Одне слово, повага до людини, повага до творчої професії, підтримка. Та й податкову систему в Україні слід змінити на користь культури. Адже висока культура завжди потребувала підтримки. Тараса Григоровича викупили, по суті, меценати. Микола Васильович Гоголь часто жив на "спонсорські" гроші. Й інакше бути не може. Якщо ти багатий, ти повинен віддавати гроші на доброчинність, культуру. 

— На думку багатьох, в Україні система культурного менеджменту занадто забюрократизована… 

— Можливо, в Україні система недостатньо структурована? Наприклад, якщо порівнювати з Францією, то там бюрократія дуже розвинена. А в Україні завжди можна домовитися, велику роль відіграє особистий чинник. Можливо, в Україні немає чітко налагодженої системи? І тому права рука не знає, що робить ліва — у справі організації менеджменту. 

Наприклад, коли я прилетіла в Бориспіль, то в аеропорту працює вся пропускна система. А ось в Америці на десять літаків працюють усього три віконечка. Будь-яка система бюрократична. Бувають складні люди, противні чи примхливі, але дуже важливо, як організувати процес.

— Які українські колективи ви б хотіли запросити до Швейцарії найближчим часом? 

— Для мене було б великою честю запросити до Швейцарії театр Раду Поклітару — "Київ модерн-балет". Ще — чудовий балет нашого оперного театру, там танцюристи дуже хороші. 
Природно, Київський камерний Національної філармонії під керуванням Геннадія Кофмана. В Україні є прекрасні музиканти — Дмитро Ткаченко, Олексій Ботвінов. Є багато достойних імен! Не можу говорити про драматичний театр, оскільки це не моя сфера, може, це вийде в майбутньому, чому б і ні? 

Мені здається, зараз загальний творчий рівень українських колективів взагалі піднявся, і є майстри, які достойні представляти Україну за кордоном. 

— А в чому, на ваш погляд, феномен наших українських зірок на Заході? Таких, наприклад, як Карабиць, Монастирська, Дідик, Линів, інших? 

— Природно, це творчий потенціал. До того ж українська ментальність. Немає гонору, амбіційності. З такими людьми легко працювати. Є бажання інтегруватися, служити, може бути занижена самооцінка, але це інколи й допомагає пристосовуватися до непростих життєвих обставин. 

— Ви досить багато років пропрацювали в Київському оперному. Потім здобули досвід роботи в європейських творчих структурах. Можете узагальнити або порівняти цей свій досвід? 

— В українських колективах усе базується на дружбі між колегами, нібито всі разом, одні інтереси, приємне спілкування. А на Заході кожен сам по собі. Через те, що часто національність людей різна, немає таких емоційних зв'язків. 

Там музикант насамперед — функціонер, повинен відмінно виконувати свою роботу. І ні на що більше не розмінюватися. 

В Україні більше концентруєшся не на роботі, а на гуманному аспекті, на людській сфері. Тебе мотивують інші речі. А там ти повинен прийти, бути підготовленим на сто відсотків, а решта — потім. 

— У чому безпосередньо Україні треба намагатися переймати європейський досвід? 

— Потрібно на перше місце ставити роботу, а не емоційну складову. Приховувати інколи недоречні амбіції, бо вони більше дестабілізують і руйнують, ніж творять. А ще — бути відповідальним за твій маленький елемент, який ти мусиш виконувати на сто відсотків. І, мабуть, треба навчитися працювати.

— Недавно в Національній опері України пройшов конкурс на посаду гендиректора — художнього керівника. Виграв попередній керівник, із великим досвідом роботи в цьому ж театрі. Це добре чи зле? 

— По-моєму, нічого не змінилося. Були конкурси, але це формальність. Вочевидь і колектив не готовий змінювати керівництво, бо, як бачимо, на сьогодні немає гідного кандидата. У таких великих структурах є своя внутрішня політика й певні зобов'язання керівництва перед колективом. 

І якщо раптом змінити щось кардинально, то може бути стрес для багатьох творчих людей. Адже будь-який новий керівник — це особлива політика того чи іншого театру. 

Вважаю, що на сьогодні треба повільно відходити від моделі репертуарного театру, треба впроваджувати нові форми. Але важливо одночасно дивитися, як публіка на це реагує. Наскільки для маркетингу самого театру це вигідно. 

У Швейцарії є спеціальний комітет, який приймає певні кадрові рішення, мовляв, у керівника контракт закінчується і, швидше за все, подовжений не буде. Отож, уявіть, у нас було голосування 2017-го, що директора колективу звільнять аж у 2022-му! І за цей час буде реалізовуватися політика уживання нової людини. Це доволі повільний процес, але максимально стабільний для всього творчого складу. 

Розламати найпростіше. І вказати на окремі вади простіше простого. А ось як конструктивно вчинити — для цього завжди потрібні мудрість, досвід, бажання працювати на перспективу. 

— Світлано, як часто ви нині берете до рук скрипку, з урахуванням вашої завантаженості по менеджерській лінії?

— Я зайнята на тридцять відсотків як скрипаль в оркестрі. Я працювала з такими видатними музикантами сучасності як Зубін Мета, Джон Еліот Гардінер, Теодор Курентзис, Армін Жордан, Ніколаус Арнонкур, Володимир Федосєєв, Іван Фішер, Мішель Плассон, Даніеле Гатті, Франц Вельзер-Мьост, Нелло Санті, ще з видатними оперними режисерами та балетмейстерами, серед яких Хайнц Шпьорлі, Іржі Киліан, Олексій Ратманський. Навичок музиканта не втрачаю. Але, крім цього, хочеться робити різні арт-проекти. Мене це більше приваблює. 



Автор: Світлана Васильєва
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"



Додати: Share on Facebook

Інші:

25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
Директор Ужгородської музичної школи знає, чому коли людина щаслива, її душа співає
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
2.jpg