Володимир Шейко: "Диригент – це покликання" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Володимир Шейко:
Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України
Шейко Володимир
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
5 серпня, неділя

Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо. Наступного року святкуватиме 90-річчя створення. Це один із найбільш гастролюючих колективів України. Географія мандрів лише за останній рік: Італія, Румунія, Туніс, Китай, Гонконг. Це найвідоміші сцени Європи, Азії та Африки: Сіті Холл (Гонконг, КНР), Національна філармонія (Пекін, КНР), Театро Карло Феліче (Генуя, Італія), Театр Петруцеллі (Барі, Італія), Театр Понкієллі (Кремона, Італія), Театр Лучано Паваротті (Модена, Італія), Театр опери та балету (Тімішоара, Румунія), Національна опера (Туніс). Нині симфонічний оркестр Українського радіо під орудою Володимира Шейка – народного артиста України, диригента. Володимир Шейко – маестро світового рівня, улюбленець світської інтелектуальної публіки. Аншлаги під час виступів говорять про багатогранність, популярність колективу, про значимість та знаковість не тільки в українському, але й у світовому мистецтві.


Володимир Шейко – диригент, директор Об’єднання художніх колективів "Музика", народний артист України розповідає про те, як любить свою роботу, як потрапив на Українське радіо, як захоплюють і надихають його мандри.

- І все ж, пане Володимире, - диригент – це мрія? Покликання?

- Диригент – це насамперед - покликання. І мрія дитинства. Я й сам не знав, що буду диригентом. Але мені так подобалася увертюра до фільму "Діти капітана Гранта"… І так сталося, що під кінець мого навчання, на конкурсі в Одесі я вперше продиригував "Діти капітана Гранта". Це було у 1988 році, коли закінчував Київську консерваторію імені П.І. Чайковського і, власне, шукав роботу.

- Музика – це настрій. Нею можна його підняти, можна зіпсувати… Звідки до Вас прийшла музика? Що для Вас музика?

- Якщо можна так сказати, можливо й пафосно, для мене музика – це життя. Власне, вона пронизує все життя. Батьки професійні музиканти. Мама, Неллі Шейко, заслужений працівник культури, відомий хормейстер Полтавщини, закінчила Харківську консерваторію. Вона "бойовий" хормейстер, не теоретик хорової справи, а практик, яка багато років працювала з хором музичного училища, готувала як хормейстер всі офіційні свята Полтавщини, створила відомий в Полтаві колектив – дівочий ансамбль "Мрія" який відразу ж став популярним, виступав на всіх урочистих заходах різного рівня. А ще вона лідер у викладацькій справі. З півсотні її студентів поступили у вищі навчальні заклади України на хорові факультети. Вона дуже відома особистість. Мій тато Олександр теж хормейстер. Працював з багатьма різними колективами, мав багато творчих перемог. На його рахунку близько 80 аранжувань для хору. Так що музика в моєму житті від народження.

- Тобто, Ви народилися в цьому середовищі й нічого іншого не помічали

- "Я народився в Харківській консерваторії", як уже не жартома, а майже всерйоз усім відповідаю. На той час мої батьки навчалися в Харкові. В Харкові я прожив півтора року. Згодом батьки поїхали до Полтави "за розподілом". Так я став полтавцем, навіть ним себе відчуваю. Бо ж у мене й тато родом з Полтавщини. Та й мама закінчувала музичне училище в Полтаві. Тобто моє серце в Полтаві, хоч я народився в Харкові. Моя дружина вчилася в Харківській консерваторії, а вже після одруження закінчувала Київську. До речі, як і в моїх батьків, так і в нас син народився, коли ми навчалися в консерваторії. Антон любить музику, але обрав інший шлях у житті. Він співав у Хорі хлопчиків та юнаків сектору практики Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського під орудою мами – Алли Шейко. На його рахунку багато гастролей, конкурсів, фестивалів.

- Чи не заважає це родинним стосункам, не є конкуренцією?

- Навпаки – це нас об’єднує. Хор Алли разом з Оркестром Українського радіо гастролював в Іспанії. У нас багато спільних творчих проектів. Алла готувала дорослі хорові колективи за кордоном на фестивалях як головний хормейстер. Свого часу вона закінчила аспірантуру (її керівником був Олег Семенович Тимошенко). У неї цікава монографія на тему італійської музики. У нас багато однакових уподобань. Вона підтримує те, що я роблю. Так само було і в родині моїх батьків.

- Тобто, багато речей закладається підсвідомо, з дитинства…

- Саме так. Я постійно ходив з батьками на репетиції, як і згодом ходив наш син Антон. І вже пізніше я зрозумів, що знаю багато речей з підсвідомості. Тобто, репертуар десь відкладався в моїй голові ще тоді, коли дитиною слухав музику. Це була моя музика. І я щасливий що так сталося. Я маю чотири (!!!) музичні освіти! Музична школа не враховується, бо, коли навчався в музичній школі, ставив книжку на фортепіано – очі читали, а руки… грали. Але ж я вступив на фортепіанний факультет музичного училища у Полтаві. Через місяць мені запропонували навчання ще й на теоретичному факультеті. Отак і вчився на двох факультетах і обидва закінчив із червоними дипломами. За місяць до державних іспитів татові приснився віщий сон, що я маю бути диригентом. Хоч тлумачення сновидінь це далеко не його тема. Я багато й гарно співав, але ж диригувати дуже хотілося. Тож за місяць до іспитів я почав навчатися диригуванню. Потім була Київська консерваторія. В мене були досить пластичні руки. Пощастило потрапити до класу самого Левка Венедиктова. Він навіть взяв мене зверх навантажень. Ось так я пройшов шлях від піаніста до хормейстера.

- Ви старанний і наполегливий учень?

- Я був "голодний" до навчання, саме до того, що хотів пізнати. Я завжди робив подвійні програми. Наприклад, замість двадцяти хвилин – сорок. Замість трьох творів – шість. І таким чином за два курси пройшов програму п’яти курсів хорового факультету. А вже, навчаючись на другому курсі, на засіданні кафедри мене визнали найкращим студентом факультету. Згодом прослухав мене Стефан Турчак і взяв до свого класу оперно-симфонічного диригування. Ось тільки коли я закінчив консерваторію і вже мав іти до стажерської групи Національної опери, на жаль, Стефан Турчак помер. На той час розподіл до театру проходив через "партбюро", хоч я й не був партійним. Всі документи затверджувала й підписувала Москва і мені несподівано відмовили. Так я залишився без роботи, без гуртожитку…але "в модних білих мештах".

- Та доля часом нас виводить на правильний шлях…

- Саме так і сталося. Поки я роздумував, куди поїхати-податися, як з Міністерства культури повідомили, що в Київській опереті звільнилося місце диригента. А я навіть ніколи не був у тому театрі. Чудовий там був директор Сергій Борисович Сатир. Він був колосальним менеджером. Нині живе й працює в Америці. В нього було чому повчитися. Він стільки робив концертів в Палаці "Україна"!.. І в мені якось одразу оселилася божевільна думка: через два роки я відкрию свій театр.

- І диво сталося?

- Так, через два роки, а саме 26 жовтня 1989 року я створив перший в країні недержавний симфонічний оркестр "Україна". Це було ще до здобуття незалежності України. Я тоді був наймолодшим диригентом у Союзі і потрапив на стажування до Большого театру СРСР у Москві. До того ж мені пощастило стажуватися у видатного диригента Фуата Мансурова. Одночасно, я вже у 1991 представляв оркестр "Україна" у Залі Капели ім. М. І. Глінки на Дворцовій площі в Санкт-Петербурзі.

- І все ж, як у Вашому житті з’явилося Українське радіо?

- У мене був оркестр "Україна", ми багато гастролювали., до того ж ще й робота в Київському театрі оперети. Моїм надзавданням було – "грати краще всіх!" Згодом почалася співпраця з оркестром Українського радіо – кілька спільних успішних проектів. Оркестр – один з найстаріших у Європі. Так сталося, що на три місяці оркестр залишився без диригента і мене запросили очолити оркестр.

- Важко було починати, знаходити спільну мову з колективом?

- Коли мене запитали: скільки років потрібно на "розкрутку" оркестру, я відповів – півтора. Швидко збалансувалися, почали займатися творчістю. Я розумів, що потрібна мобілізація творчих сил. А цьому сприяли гастролі. Звісно, запрошував до оркестру кращих музикантів.

- І перша Ваша поїздка з оркестром була…

- Так, не минув і рік, як ми поїхали на гастролі до Ірану. До речі, наш оркестр там був першим оркестром з Європи. Далі поїхали у Вітебськ на фестиваль "Слов’янський базар". Усі країни везли "попсу", а ми привезли симфонічний оркестр з Олександром Пономарьовим і балетом Аніко Рехвіашвілі. Через два місяці ми вже поїхали до Південної Кореї. Згодом "переступив поріг" Національної філармонії, запропонувавши щомісячні концерти. Спочатку почув трохи невпевнену відповідь: "Мовляв, а чи прийдуть люди". Ми зробили перші два концерти і це були два аншлаги. З тих пір ми завжди бажані гості у Національній філармонії!

- А як з гастролями по Україні?

- Це – найскладніша і важлива тема. Зараз, завдяки Олександру Лієву, виконавчому директору Суспільного мовлення ми плануємо зробити візитівки НСТУ в областях України за допомогою оркестру. Тобто, хтось слухає Суспільне, а хтось – ні. Але зрештою, всі приходять на наші концерти. А концерт це те, що об’єднує. Ми приваблюємо людей до Суспільного!

- Не раз доводилося слухати оркестр, спостерігати за Вашою роботою… Це – не комплімент. Це справжня насолода. Що після концертів отримуєте Ви?

- Просвітлення. Це найвища нагорода, коли люди стоячи аплодують хвилин десять. Наше кредо: "Люди мають вийти з концерту щасливими". Не збентеженими, а просвітленими. Бо ж в репертуарі є й трагічні речі. А ще головне для нас – повернутися туди, де вже були, виступали. Це також як нагорода. Якщо запрошують вдруге, втретє – мабуть залишилися в їхньому серці. Ми лише в Іспанії мали 13 гастрольних турне! Приємно говорити, що ми вже маємо конкуренцію в Європі. Виступали на трьох континентах. Минулого року в Тунісі відкривали Національну оперу. 15 тисяч людей було на двох симфонічних концертах! Вважаю, що в нашому оркестрі найсимпатичніші дівчата, гарні хлопці майже однієї вікової категорії. Вони знають чого прагнуть від життя. Вони можуть творити чудеса на концертах. Іноді виходять самі ошелешені від своїх можливостей. І справді – найкраще грають на концертах – це вже якісь таємниці!

- Ви володієте іноземними мовами?

- Розповім маленьку історію. Я два роки підряд їздив до Італії і мені раптом відкрилася італійська мова. І це, сталося якось підсвідомо. До речі, наші мови дуже схожі, багато спільних коренів у словах: валіджа – валіза, токкаре- торкнутися, тремере – тремтіти…

- Як проводите час на дозвіллі? Що б побажали своїм прихильникам?

- Музику вдома не слухаю. Можливо тому, що дещо переобтяжений музикою. А ще як теоретик, починаю аналізувати. В моєму житті музики справді багато: бо це моє покликання, робота і життя. А на дозвіллі можу половити рибу. Просто посидіти біля води й ні про що не думати, зробити паузу. Можна провести час у приємному товаристві дуже люблю позитивних, цікавих людей. До мене у ФБ інколи просяться в друзі навіть ті, хто колись був ворогом. Ми маємо любити одне одного. Нам Бог дав цю Землю, цей час і ці зустрічі. То ж радійте життю!


Автор: Людмила Чечель
Колективи: Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України
Диригенти: Володимир Шейко
Джерело: Українське радіо



Додати: Share on Facebook

Інші:

«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
Мирослав Скорик: Для композитора важливо бачити, що його музика подобається
Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
      © 2008-2018 Music-review Ukraine