Тет-а-тет з художнім керівником Національної філармонії України. Частина II | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Тет-а-тет з художнім керівником Національної філармонії України. Частина II
Лукашев Володимир Анатолійович
Тет-а-тет з художнім керівником Національної філармонії України. Частина II
Інтерв'ю з Володимиром Лукашевим
5 серпня 2009, середа
Поширити у Facebook

У другій частині бесіди з головним редактором «Music-review Ukraine» Олександром Пірієвим художній керівник Національної філармонії України Володимир Лукашев розповів про моменти власного життєвого шляху, окресливши головні складові в професії музичної режисури, а також про гострі проблеми, що існують у мистецькому середовищі сьогодні. 

Починаючи з Харкова, Ви багато років викладаєте. Серед Ваших учнів багато талановитих митців, які працюють на сценах столиці та інших міст України. Як представник так званої «старої» школи – яким чином проходять Ваші заняття і яким чином ви керуєтеся при виборі Учня?


Моє викладацьке життя розпочалося одразу після закінчення Харківської консерваторії на кафедрі оперної підготовки. Я готував ролі і партії в оперних виставах. Через два роки мене запросили на роботу до Харківського театру опери і балету на посаду головного режисера. І весь цей час я був нерозривно пов’язаний з театром та студентами.


На цій посаді одним з моїх прагнень було наповнити трупу артистів оперного театру молодими виконавцями. За період викладання у консерваторії мною було підготовлено 76 студентів співаків. Наразі вони працюють у провідних театрах України, Росії, країнах Західної Європи. Багато з них стали Народними та Заслуженими артистами. 

Взагалі, за свої життя, я отримав декілька вищих освіт: закінчив Харківську консерваторію як співак і хормейстер, потім режисерське відділення у театральному інституті, стажувався у Берліні в Коміше Опера, був у стажерській групі Бориса Покровського в Москві та більше 10 років був постійним учасником творчої лабораторії славетного режисера Каарела Ірда у театрі «Ванемуйне» (Тарту, Естонія). 


Весь час я не поривав з викладанням, мені це дуже подобається і я люблю працювати з молодими акторами. Зараз я викладаю у Національній музичній академії на відділі театральної режисури, який нещодавно відкрили. Зазначу, що його поява була нагальною потребою, бо майже у всіх оперних театрах України насьогодні відсутні режисери. А це найбільш складна професія серед усіх театральних.


Скажімо, режисер драматичного театру – керує творчим процесом, виховує трупу, ставить вистави, які неодмінно повинні ставати явищем, а у музичного режисера це ще ускладнено знанням музичного матеріалу. Бо оперна режисура виростає з того наскільки Ви проникли у партитуру. Це є основа режисерського задуму.

І склалося так, що на Україні навчальні заклади впродовж багатьох десятиліть не готували режисерів музичного театру. За радянських часів готував ГІТІС у Москві, у Ленінградський консерваторії на вокальному відділі було відкрито маленьке відділення на дві-три людини, яких брали кожного року з майбутньою перспективою зробити з них режисерів музичного театру. Це були всі установи на території СНД. 

Режисер - продукт штучний?


Так, безумовно, адже не кожен зможе стати режисером. Коли з п’яти випускників лише один чи два потім продовжують цю справу - то це дуже високий відсоток.


Зараз моїм заступником працює Ірина Нестеренко, яка маючи вищу освіту музикознавця, яку вона отримала у Московській консерваторії та закінчивши курс музичної режисури у Києві у Харківському оперному театрі вже поставила «Самсона і Далілу», «Богему», а сумісно зі мною «Князя Ігора». Наразі вона ставить на сцені Харківської опери «Черевички» Чайковського. Сподіваюся, що це буде блискуча прем’єра, бо цей театр насьогодні, у творчому стані, на порядок вищий за інші оперні театри. 


Художній керівник Національної філармонії України Володимир Лукашев та редактор  "Music-review Ukraine"  Олександр Пірієв

З чим пов’язана ця ситуація?

Я бачу дві причини: Перша – це відсутність у більшості опері театрів справжніх лідерів творчого процесу, маючи на увазі головних режисера. А Друга – це відсутність розуміння у деяких керівників держави, що є добре, а що є погане. Тобто ніхто ніколи не скаже, що це Ви зробили погано і Вам цим займатися не треба. 


За радянських часів проводилися творчі звіти театрів України у Києві та у тогочасній столиці, Москві. На місяць заїжджала Одеська, Львівська чи Харківська опери. На сцені Київського оперного або ж у приміщенні Театру оперети ці колективи демонстрували чим живе той чи інший театр. Окремі вистави переглядали провідні фахівці цієї галузі у столиці.


Крім того ці вистави дивилися також журналісти, критики. І за декілька днів до закінчення гастролей до відділу культури ЦК партії запрошувалися керівництво театру разом з його провідними акторами і відбувався детальний аналіз того, що є собою театральна творчість того чи іншого театру. Говорили таким чином: «У вас така-то народна співачка вже спадає з голосу, або має фактуру, яка не дозволяє виконувати ролі молодих дівчат. Ми радимо керівництву театру запросити молодого виконавця.

А ви пане головний режисер поставили виставу, яка далека від того, що вимагає партитура. А у Вас пане головний диригент – оркестр має поганий ансамбль. І після таких зустрічей інколи виникали щасливі рішення представити ту чи іншу особистість до почесного звання, а декому казали, що приїжджаючи додому подавайте заяву на звільнення. Тобто йшов корективний акт стану того чи іншого театру. Сьогодні ні у структурі Кабміну, ані у структурі адміністрації Президента такої організації, нажаль, не існує. 

Інша ситуація, коли скажімо, запросили іноземця поставити оперу – він приїхав і зробив таку бурду, що сором дивитися. Гроші йому заплатили, він попрацював сплюндрував твір і поїхав, а місцеві режисери все це переставили, щоб повернути здоровий глузд у ті рішення. Ось такі обставини, на мій погляд, породжують не комфортну ситуацію у житті і діяльності наших оперних театрів. На сьогодні не має головного режисера у Харківській, Одеській, Львівській, Донецькій операх.


Є головний режисер у Національній опері – це наш співак Дмитро Гнатюк. Але це виключення. Проблема полягає у тому, що театр, який не має свого творчого керівника, спрямування роботи, який не виховує акторів і співаків, який не формує свою творчу програму, та плани загалом – втрачає свою сутність.

А ще коли іноді діють корупційні фактори, коли дзвонять з різних «високих» кабінетів і проштовхують таким чином виконавців, які виявляються родичами того чи іншого високопосадовця. І цей баласт у трупі настільки великий, що якщо три чверті почистити – то якраз буде достатньо для вистав. 

Чи взагалі можна заподіяти цьому явищу у сьогоденні?


Свого часу у Харкові ми з головним диригентом організовували та провадили конкурс на заміщення посад співаків у трупі. Адже відомо, що голос надзвичайно складний і тонкий інструмент, а амортизується достатньо швидко. І люди певного віку, після 50 років, поступово втрачають голосову привабливість.


Треба провадити зміни, щоб приходили молоді виконавці і оновлювали трупу. Але наше законодавство в галузі мистецтва навіть заважає цьому процесу. Скажімо, сьогодні ми маємо в складі Національний філармонії співаків, яким більше 70-ти років, нажаль співати вкрай важко. Запропонувати їм концерт, навіть у школі, ми не можемо, а звільнити теж не маємо права.

Існує поважна причина?


Так. Заонодавство держави на сторожі інтересів працівника. Воно не враховує того, що мистецтво - специфічна сфера життя, що люди платять власні гроші, щоб потрапити на концерт, але якщо концерт не якісний – вони втрачають інтерес як такий.

Ця сама ситуація стосується і музикантів-оркестрантів?


Так. У філармонії певний час діяла конкурсна система за якою ми виставляли того чи іншого виконавця на конкурс , який готував програму поряд з тими, хто претендував на це місце. Зараз ці конкурси дозволені, але законодавчо не забезпечені. Сьогодні цей конкурс може змінити музиканта, а завтра суд поновить на роботі. І в цьому є велика проблема

Все своє життя Ви є лідером, долаючи перешкоди та перепони прагнете до бажаного результату…Звідки стільки цієї життєвої енергії, і де ви її черпаєте?


Це мабуть від батьків і від Бога (посміхається), скоріше і сам не знаю. Покищо я живу цим мистецтвом і вистачає сил, хоча робота надзвичайно складна і що потребує цілодобової роботи у страшному напруженні.

Ви поєднуєте одразу роботу творчого керівника філармонії і режисера, який ставить окремі вистави?


Я продовжую режисерську практику тут, у філармонії та у Харківському театрі, але більше мене поглинає робота саме художнього керівника філармонії, бо всі формування програм, виконавці – це все на мені. 

Чи плануються нові програми, постановки за вашим керівництвом?


Без сумніву. Адже не має року, щоб я щось не поставив і повірте мені, що якщо потрапите на мої чи інші постановки – ви отримаєте справжнє задоволення. Адже творчість не може зупинити.

А це більше 50 років творчої діяльності, постановок великої кількості творчих проектів - чи можете Ви пригадати один чи декілька, які мають велике значення саме для Вас?


Скажімо у 1982 році я включив у плани харківського театру постановку «Пікової дами» Чайковського і з’ясувалося, що водночас національна опера поставила у план аналогічну постановку. Сили і можливості цих двох театрів були непорівнянні. Бо це була столична опера з потужним оркестром, хором, яким керував Лев Венедиктов. А у Харкові на той час все було набагато складніше.


Периферійний нібито театр, де оркестр і хор не достатньо повні. Врешті решт після перегляду комісією нових прем’єр сезону - театр отримав Державну премію за кращу виставу російського класика на Україні. Також згадую нагороди «Проданої нареченої» , яку я поставив на сцені оперної студії. Теж рішенням всесоюзної комісії ми всю виставу привезли до Києва і показали як взірцеву. В мене декілька премій – за «Прапороносців» Білаша, Кармен і Дон Карлос. 

Також у філармонії ми втілили великий проект “Шевченкініана”. Разом з видатним митцем майстром художнього слова Анатолієм Паламаренко та за участю хорів та оркестру ми поставили полотна на шевченківські твори. Першим був «Сон» Шевченка, за участі Капели імені Ревуцького. Друга постановка була «Гайдамаки» і третя – «Думи мої думи».


Ці постановки – монументальні твори, які надзвичайно вплинули на слухачів. І ми переконані, що насьогодні у жодному місті України не вдасться відтворити цей задум. Бо для цього потрібні не тільки відповідні оркестр, хор, артисти, але й ті, хто здатні це задумати і втілити. Це наше надбання. Загалом у мене близько 100 оперних постановок. І близько 500 урядових та інших концертів. 

Національна філармонія України

І останнє запитання з приводу проекту “Music-review Ukraine”. Ваша думка с приводу появи цього інтернет ресурсу, його необхідність.


Я надзвичайно радий з цього приводу, що комусь спало на думку бажання зробити це. Давно існує нагальна потреба яка зріла вже багато років. І ваш задум і ресурс, на мій погляд, реалізовує важливу ідею.

Дякую пане Володимире за цікаву бесіду!



Автор: Олександр Пірієв
Фото: Сергій Пірієв
Діячі мистецтв: Володимир Лукашев
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України



Інші:

«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
PUB290510_212.jpg