28 березня 1925 року народився Дмитро Гнатюк | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
28 березня 1925 року народився Дмитро Гнатюк
28 березня 1925 року народився Дмитро Гнатюк
31 березня, неділя

Людина-епоха, найвідоміший оперний співак, режисер понад 20 опер, педагог Національної музичної академії України ім. Чайковського, перший виконавець хітів «Два кольори», «Мій Київ», «Дивлюсь я на небо» Дмитро Гнатюк .



«Я вже вступаю в зиму свого життя. Але я прожив його змістовно, не розтрачав на дурниці й пустощі, — говорить з усмішкою на вустах Дмитро Михайлович. — У моїй долі були і голод, і холод, і страшна війна, і безвихідь. І все ж коли ти маєш мету і добиваєшся її здійснення, коли вдалося зробити щось талановите, дякуй Богові, що не змарнував своє життя».

Дмитро Гнатюк не прислухався до порад дружини зменшити оберти і піти на повноцінну пенсію. Казав, що робота дає йому позитивні імпульси і в свої 90 має багато планів.

Вроджений інтелігент

Галина Гнатюк, дружина:

— Колись у Дмитра Михайловича запитали, яка риса людського характеру йому найбільше подобається. Він відповів: «Порядність». Те, що він так цінує у людині, характерне і для нього.

У Дмитра Михайловича складне життя — весь час на виду, є заздрісники, конкуренти. Та він ніколи нічого неприємного людям не робив. Працюючи у театрі, багатьом допоміг із квартирами, дуже багато зробив добра. До сьогодні йому дякують.

У нього з дитинства було престижне виховання, хоч виріс у селянській родині. Батько був хліборобом, під час Першої світової залишився без ноги, на дерев’яшці. Малий Дмитро з п’яти років допомагав йому в господарстві. Коли сіяли чи косили, він у глечику носив їм воду. Дмитро добре знає, що таке холодна роса, колюча стерня і праця. Його девіз — працювати, працювати і ще раз працювати. А коли праця помножена на талант — тоді є результат.

Пригадую, як я з ним уперше поспілкувалася. Тоді сказала собі: «Дмитро — вроджений інтелігент». У нього все інтелігентне — поведінка, спілкування, розмова. Я закохалася у цілий комплекс його особливостей. Як їхала з дому на навчання у Київ, мама мені наказувала, щоб не поглядала на хлопців, а добре вчилася. Оскільки я була дочкою вчителів, а вважалося, що вони заможні люди, то мені гуртожитку не дали. Я наймала куток, жила разом із господинею. Виявилося, до того часу Дмитро у неї був на кутку. Одного разу читаю «Божественну комедію» Данте, розділ «Рай». Хтось стукає у двері. Відчиняю. А там красень молодий. Я з таким холодом із ним порозмовляла, сказала, що господині нема, не запросила навіть у кімнату. На Дмитра це справило враження. Так ми почали зустрічатися. Ходили вечорами у ботанічний сад, дивилися у зоряне небо і дарували один одному найяскравіші зірки. Одружилися, коли Дмитро був на четвертому курсі, я — на третьому. Незважаючи на це, вчилися як слід. Опісля навчання Дмитро одержав призначення в Київський театр опери і балету. А я написала дисертацію, купалася в словах, укладала одинадцятитомний «Словник української мови».

Недавно ми, заглибившись у минуле, побачили, що Дмитро Михайлович побував на всіх континентах, проніс українську пісню через багато країн. Його скрізь зустрічали прекрасно. В Нью-Йорку в Карнегі-холлi він на біс відспівав ціле відділення, а тоді люди ринули до нього по автографи і зламали двері у гримерці.

Ці гастролі були важкі для здоров’я і небезпечні. Якось перелітав з Австралії до Нової Зеландії. Літак потрапив у повітряну бурю, довелося спуститися до самої води над Тасманським морем. Стюардеса розрадила: «Вибачайте, що ми не роздаємо рятувальні пояси. У морі такі акули, що ніякі пояси не допоможуть».

Знаєте, поєднати таку професію з дітьми складно. Та Дмитру Михайловичу це вдалося, він прекрасний батько. Ввечері мав спектакль, тож iшов на годинку відпочити. А трирічний син вилазив на нього, як на коня, і казав: «Но!» А тоді розтуляв пальчиками очі: «Татку, не спи!»

У нас ніколи не було сварок, скандалів, ніяких неприємностей. Уміли знаходити правильні рішення. Від перших зустрічей мали теплі почуття, які збереглися на все життя.

Дмитро Михайлович часто повторює вислів батька, який став його улюбленим: «Щоб стати професором (так на Буковині називали вчителів), треба вчитися 15 років, а щоб стати людиною, треба вчитися все життя». Всі свої 90 років він працює над тим, щоб бути достойним звання Людини.

Славетний земляк

Зірка Мензатюк, письменниця:

— Велике й славне село Мамаївці, що на Буковині. Вийшло з нього чимало вчених і митців, та найславетніший земляк — то, звичайно, співак Дмитро Гнатюк. З дитинства пам’ятаю, як лився з благенького радіоприймача його неповторний потужний голос: «Пісня про рушник», «Два кольори», «Черемшина», арія Фігаро... Він мовби відкривав інакший світ — світ краси, мистецтва, а ще додавав надії, що все хороше в цьому житті можливе, треба тільки його досягти.

Родина Гнатюків належала до тих, кого в селі особливо поважали, з кого брали приклад. Батько співака Михайло був дуже побожний і дуже роботящий, давав зразковий лад своєму господарству. Старанності і дбайливості навчив і своїх дітей. Прихід радянської влади обернувся для родини великою бідою. Старший син Михайла Гнатюка вирішив закінчити навчання в Румунії (до якої перед тим належала Буковина). Йому лишилося довчитися останній рік, батькам нелегко було платити за попередні роки навчання. Спроби перейти кордон — перейти офіційно! — виявилося достатнім, щоб розумного, освіченого юнака запроторили в тюрму і знищили. Проте трагедія брата не спинила Дмитра, не відбила в нього ні охоти до навчання, ні любові до України, до рідної пісні, яку співакові судилося нести по всіх світах.

Односельчани любили його, пишалися ним і, як то буває, потрошку використовували — чи то треба збудувати Будинок культури, чи нову церкву, чи то переночувати в столиці. Гнатюк завжди допомагав як міг. Часом доходило до курйозів, бо далекі від мистецтва земляки не дуже розуміли, в чому полягала його праця.

— Мой, Митре, а шо ти робиш у тому Києві? — питав його один iз таких землячків. — Я співаю. — Та я чув, шо ти співаєш, але шо ти робиш?

А він же працював — працював каторжно, так, як навчили захланні до роботи батьки. Сотні, тисячі відспіваних вистав і концертів, гастролі по всій земній кулі...

Його життя стало легендою. Про нього знімали фільми, написали сотні статей і мистецьких досліджень. Народний артист України й СРСР, Герой Соціалістичної Праці і Герой України, відзначений численними преміями й орденами, навіть простий перелік яких займе надто багато місця. Та головне — він став улюбленим співаком українського народу. Нема українця, який не знав би, хто такий Дмитро Гнатюк. Цілі покоління наших співгромадян виростали на піснях у його прекрасному виконанні. Понад півстоліття Дмитро Гнатюк був солістом Київського театру опери та балету імені Шевченка — теперішньої Національної опери України, тривалий час працював як головний режисер театру. Він створив цілу низку прекрасних оперних образів, серед них Остап у «Тарасі Бульбі» Лисенка, Микола в «Наталці Полтавці» Лисенка, Фігаро в «Севільському цирульнику» Россіні, Мазепа в «Мазепі» Чайковського, Князь Ігор в однойменній опері Бородіна, Еней в «Енеїді» Лисенка, Султан у «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Оскільки мій чоловік Степан Фіцич теж співав на столичній сцені, мені випало щастя не раз зустрічатися з Дмитром Гнатюком, бути знайомою і з його дружиною Галиною Макарівною. Це на рідкість щирі, доброзичливі, приязні люди, привітні гостинні господарі. Є в репертуарі Дмитра Гнатюка одна особлива пісня, яку він співав усе життя, співав на найпрестижніших сценах світу, — «Чом, чом, земле моя». Слова її написала Віра Лебедова, яка вчителювала в сусідніх з Мамаївцями Лужанах. Завдяки Гнатюкові пісня стала загальнознаною. Як на мене, саме в ній найкраще втілилося кредо співака: понад усе любити рідну землю і віддати їй весь свій талант, усе життя. Здоров’я й довголіття Вам, славетний земляче!

Пристрасний садівник

Андрій Демиденко, народний артист України:

— Дмитро Гнатюк — мій великий друг. Приїхавши до мене в гості, кожному деревцю заспівав «Многая літа». Садівництво — його друга пристрасть після вокалу. Якось Дмитро Михайлович привіз мені в подарунок два шведські секатори для підрізання дерев і розкрив багато секретів садівництва. Наприклад, на яку глибину потрібно копати ямки для саджанців, як розмовляти з деревцем, щоб плодоносило...

«Якщо садівник — раб, тільки в цьому випадку все буде рости і цвісти, — вчив мене Дмитро Гнатюк. — Сад уміє бути вдячним: потримайся хвилину-дві за гілку або стовбур — отримаєш такий заряд бадьорості, що і життя хороше буде, і легко йтимуть справи».


Джерело: Рідна країна



Додати: Share on Facebook

Інші:

106 лет отмечает Одесская консерватория
За підтримки Суспільного мовника відбувся фестиваль Bouquet Kyiv Stage
Де грають у класики, грали класику
Всі - молодці!
Держава ігнорує театр і академічну музику
Конституційний суд взявся за культуру
Найгарніші концертні зали світу
Столичні театри в пошуках нових авторів і форм — напередодні нового театрального сезону
У Харківському театрі для дітей та юнацтва відбувся вечір пам'яті Ірини Губаренко
17 липня 1871 року народився відомий український композитор Філарет Колесса
Секрети Страдиварі
3 липня 1941 року народився видатний український скрипаль і диригент Богодар Которович
Уродженці Станиславова. Ірина Маланюк - українська та австрійська співачка з роду французьких герцогів
Чайковський і Україна. Частина 1 | Ніч у музеї
9-річна піаністка успішно представляє Луцьк на міжнародних конкурсах
Музичний інструмент розорив винахідника
Штучний інтелект завершив твір композитора через 115 років після його смерті
У Житомирській обласній філармонії ім. С. Ріхтера закрито концертний сезон
19 червня 1867 року народився Євген Купчинський - український композитор
Національний симфонічний оркестр України зірвав гучні оплески на концерті в Австрії
Нові інструменти, персонажі і відеомаппінг: чим киян здивує сучасний балет "Вій"
Опера-антиутопія GAZ: Третє пришестя сюжетної лінії
Яку музику слухають найрозумніші люди
Українка, що зачарувала Пабло Пікассо
Іфігенія у геріатричному пансіонаті
Нова мистецька школа: шлях у нікуди
Український піаніст, який написав музичні шедеври у концтаборі: вражаюче відео
Тому що не Петлюра, або Як держінституції не підтримали проект з найбільшим потенціалом для промоції України у світі
Історія про кременчуцького хлопчика, який взяв чотири «Оскари»
Перший лавровий вінок для хору Олександра Кошиця з Праги
Як народилася легенда?
Кому варто слухати сумну музику
Творчість Олени Лущик у «музичних прем’єрах сезону»
Вихованка С. Лифаря в Києві
«Український прорив»
Яким буде «Севільський цирульник» у Національній опері
Великий Серж Лифар із Києва: історія життя директора паризької Гранд-Опери
«ФРАНЦУЗЬКА ВЕСНА»: У КИЄВІ ВИКОНАЮТЬ «ЗАСУДЖЕННЯ ФАУСТА»
Музика заради життя: мандрівний скрипаль влаштовує благодійні концерти просто неба
Музей, де можна пізнати і почути Гуцульщину
      © 2008-2018 Music-review Ukraine