Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ:
Лук'янець Вікторія
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
1 грудня 2018, субота

Оперна діва, мегазірка. Її сопрано звучало-заворожувало на численних європейських і світових сценах, зокрема у престижних Ла Скала, Метрополітен- опера. Свій талант вона зуміла огранити, надати яскравого сяяння великою працею, наполегливістю, непохитністю в досягненні поставленої мети. Зустрітися з нею, поспілкуватися - справа непроста, адже відома на весь світ співачка у вихорі вистав, концертних виступів, педагогічної діяльності, частих перельотів-поїздок. Кореспондентові "УК" поталанило запросити її на інтерв'ю. До того ж у Тернополі, де вона стала головою журі однієї з номінацій першого відкритого конкурсу вокалістів і хорових колективів імені Соломії Крушельницької.



- Пані Вікторіє, почнімо нашу розмову з того, про що дізналися тернополяни, коли на сцену вийшла доцент педуніверситету Софія Корнієнко і розповіла, що ваша доля пов'язана з нашим містом.

- Я народилася в Києві. Але Тернопіль також був у моєму житті. Про це ніде ще не писали. Моя мама педагог має тут давню подругу й колегу Софію Корнієнко. Завжди до неї приїжджали. Навіть моє весільне вбрання шили у вашому місті. Ця сукня, це місто врятувало мене від радіаційного смерчу, який спричинила аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року. Тоді у квітні потягом я виїхала зі столиці до Тернополя на примірку весільної сукні. І пробула тут до 5 травня. Тож Тернополю завжди буду вдячна, що він забрав мене з Києва в ті страшні дні й прихистив.

У цій сукні я не лише йшла під вінець, а й виграла конкурс імені Моцарта у Відні. Майже десять років тому з благословення Блаженнішого Любомира Гузара я виступала зокрема й у Тернополі у доброчинних концертах, кошти від яких спрямували на будівництво патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ в Києві. Коли приїжджаю тепер додому й дивлюся на цей храм, серце переповнюється радістю, адже в його стінах є маленька краплиночка й моєї любові.

- У Києві ви пізнавали музику, запалилися великою до неї любов'ю, робили перші кроки до сходження на оперний Олімп. Читав, що п'ятирічною ви грали на фортепіано, 14-річною - співали. Як відчули поклик до музики?

- Не знаю, звідки в мене цей поклик. Завжди, коли треба було ухвалювати якісь важливі рішення, як-от: чи вчитися в музичній школі, чи йти на прослуховування в дитячий хор Українського радіо і телебачення, чи вступати до музичного училища не на диригентський відділ, а на вокальний, чи брати участь у різних конкурсах - це все робила не я, а внутрішній голос. Мене веде хтось цією дорогою. Інакше й не сказати.

Уже з відстані років і досвіду інакше, як Божим провидінням, назвати це не можу. Дякую Господу за кожну мить мого життя. Без Біблії не живу, а колись мені на уроках казали: "Багато покликаних, але мало обраних". Я не знала, звідки ці слова, бо мене виховували в атеїстичному суспільстві. Не ми обираємо, та гідно цю ношу треба нести нам.
У моєму роду ніколи не було ні музикантів, ні вокалістів. Мама - педагог, тато був інженером-енергетиком.

- Ви починали шлях співачки з Київської опери. Тут вам довелося пройти крізь терни?

- Так, у Києві, в Україні до мене дуже критично ставилися. Удома своїм талантам завжди тяжко пробиватися. Тож виходить, треба поїхати у світи, щоб повернутися на коні.

Мій шлях співачки починався у страшні соціально роки, на руїнах радянської імперії й на світанку нових незалежних держав. Попри все я їздила на конкурси, виборювала звання лауреата. 1990 року мене помітив імпресаріо у Відні. Написав, щоб надіслала йому документи. Я їх передала, а він не отримав. Тоді мене запросили на прослуховування до Москви, у театр "Новая опера". Я заспівала, а його тодішній художній керівник Євген Колобов поцікавився, чи зможу через тиждень виступити в опері Гаетано Доніцетті "Марія Стюарт". "Зможу", - відповіла. І через тиждень заспівала. Виконувала арії Марії Стюарт навіть у комендантську годину в Москві, коли горів російський Білий дім.

У лютому 1992 року була зайнята у виставі Маріїнського театру в Санкт- Петербурзі. Тоді, даруйте, нічого було навіть їсти. Але співати було дуже важливо для творчого становлення. Вважала тоді за велику честь, що саме мене обрали для цих спектаклів.

Випадок і надалі вів мене творчою дорогою. Імпресаріо, який не отримав моїх документів, 13 січня 1993 року потрапив у московський Большой на мій дебют у "Царевій нареченій" Миколи Римського-Корсакова. І 21 квітня я вже була на прослуховуванні у Віденській опері.

- Наважилися у невідомість безоглядно поринути?

- Після прослуховування Віденська державна опера уклала зі мною контракт на півроку. Та це мене не зупинило. Взяла дитину, чоловіка, дванадцять валіз - і гайда у поїзд до австрійської столиці. Можливо, енергії додавала молодість.

Спочатку було чимало труднощів. Винаймали помешкання, не мала впевненості, чи продовжать контракт, мови майже не знала. Пригадую, треба партії вчити, а я сиджу плачу, бо не можу запам'ятати старонімецькою мовою. Це був карантин, який треба було просто пройти і витримати. Мені вистачило для цього і фізичних, і творчих сил.

Уже майже чверть століття я солістка Віденської опери. Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка".

Жовтій пресі я не давала ніколи поживи, бо протекції у творчій діяльності не шукала. Усе здобувала своїм талантом і важкою працею.

- Вас назвали однією з трьох великих Травіат. Ви чули овації після виступів у Відні й Парижі, Мілані й Лондоні, Берліні й Нью-Йорку, багатьох інших містах і столицях. Кажуть, "Браво!" із зали вам вигукував сам Лучано Паваротті.

- 1995 року я дебютувала на сцені Ла Скала. Коли побачила в залі Паваротті, аж коліна затрусилися. Він сидів на високому кріслі (в нього вже тоді боліли ноги) й уважно слухав. Я тоді співала так, як ніколи до того. Коли закінчила, Паваротті вигукнув: "Браво!"

Це було як подарунок долі. Я йому завжди буду вдячна й пам'ятатиму до останнього подиху, що він тоді нікому ще не відому українку підтримав, дав їй дужі крила.

- Ви стали оперною мегазіркою, але, бачу, не розгубили людяності, не загордилися, а залишилися щирою українкою. Ви такою йдете й по світових сценах, по житті?

- Іду. Я пережила великі життєві й професійні кризи. Вони мене загартували. Пригадуєте, у Ліни Костенко: "Що доля нелегка, - в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє".

- Процитували Ліну Костенко. Познайомитися з нею було колись вашою мрією. Здійснилася?

- Якось у Римі в греко-католицькій церкві був мій концерт до ювілею Соломії Крушельницької. Після його закінчення підійшла до мене Оксана Пахльовська з усіма книжками Ліни Костенко з її автографами та сказала: "Пані Вікторіє, ми ваші великі шанувальники. Мама вас дуже любить". Я їй відповіла: "А я боготворю вашу маму, багато її віршів знаю напам'ять.

Для мене вона - наш сучасний пророк. Це, може, важко усвідомити, коли людина ще живе, але це справді наш український геній та пророк". Ті книжки нині вже такі зачитані, а "Неповторність" постійно в мене на столі поряд із Біблією.

- У Тернополі зі сцени прозвучало, що ви "наша Соломія Крушельницька", сучасна, звісно. Тішимося Соломією, що вона заявляла у світі про Україну, яку ніхто не знав, і вами, що представляли незалежну Україну, про яку теж мало було відомо. Ви її відкривали. Як вас оголошували за кордоном під час концертів?

- Мене старалися представляти як рашен виконавицю. Після цього мені треба було дипломатично виправляти, що я українська співачка. І пресі також це нагадувала. Доводилося про це говорити тривалий час. Мій перший директор опери перепитав: "Де твоя Україна - чи не в Сибіру?" Я відповіла: "Ні, гере директоре. Лише за кілька годин поїздки від вас чи годину льоту літаком".

- Ви, як і Соломія, несете у світ українську пісню?

- Прагну нести. Мушу нести. Виконую твори багатьох українських композиторів, зокрема Миколи Лисенка, Лева Ревуцького, Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, інших. У США, Німеччині представляла програми сучасної української музики.

- Ваша найбільша радість, щастя - донька?


- У мене донечка - філософ. Просить багато про неї не говорити. Дуже тішуся, що вона захистила у Віденському університеті роботу з філософії "Культурна ідентичність", якою зацікавилися у світі. Донька довго працювала над нею. Якось мені зізналася, що коли писала цю працю, була великим пацифістом. Я подумала: "Це добре, бо треба нести мир, позитивні думки, світлу надію. Хай буде філософом-гуманістом".

- І наостанок кілька слів про вашу педагогічну діяльність.

- Навчаю вокалу студентів із 15 країн, вже маю 18 випускників. Тепер у класі понад 20 осіб. Вони тримають мене у формі - молодою, свіжою. І це величезне щастя.


ДОСЬЄ "УК"

Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ. Народилася 20 листопада 1966 року в Києві. 1989-го закінчила Київську державну консерваторію ім. П. Чайковського. Того самого року почала професійне становлення в Київському академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка. 1993-го стала солісткою Віденської (Австрія) державної опери. З 1998 року виступає також як незалежна виконавиця.

Народна артистка України. Живе в австрійській столиці.


Автор: Микола ШОТ
Виконавці: Вікторія Лук'янець
Джерело: "Урядовий кур'єр"



Додати: Share on Facebook

Інші:

«Доки буду викладати у Канаді, мої студенти знатимуть, де Україна»
Головний диригент оркестру Українського радіо Володимир Шейко: музика і нація - це сто відсотків об'єднані речі
Валерія БАЛАХОВСЬКА: "Орган - частина мого життя"
Чем классическая музыка обязана женщинам? Объясняет музыковед Фиона Мэддокс
120-річчя Львівської опери: Василь Вовкун розповів про сюрприз для глядачів
Оксана Линів: "У рамках фестивалю LvivMozArt можна буде почути твори трьох Моцартів"
Директор музичної школи Лисенка: ми маємо виховати аристократа і тоді буде країна аристократів, а не жебраків
Василь Вовкун: "До мого приходу у Львівську оперу аншлаги були рідкісним явищем"
Про музику як найшвидший шлях до серця
"Найкращий співак світу" Андрій Кимач: Після Консерваторії я працював на заводі у Польщі
Ми не маємо права на помилку історії пристрасті та успіху від прими-балерини Шишпор
"Iндустрій академічної музики в Україні катма"
Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло"
Секрети оперного співу та те, якою була поза сценою Євгенії Мірошниченко: розповідь її учениці
Про подальшу долю навчальних закладів естетичного освіти в інтерв'ю ZN.UA.
Музика Дилецького у знаковому просторі
«Плануємо спеціальний вагнерівський блок за участі кількох європейських театрів»
"На скрипці можна зіграти не тільки класику". Скрипаль Антон Вараниця розповів про можливості інструмента
Ольга Нагорна: «Мрію, щоб у кожному місті країни був оперний театр»
Наталія Пономарчук, шеф-диригент Київського камерного оркестру Національної філармонії України
Антоній Баришевський: "В Україні збільшується аудиторія, яка готова сприймати "складну" музику"
Головний учитель – це сцена! I ми вчимося все життя
«Керувати країною легше, ніж керувати оркестром»
Нове звучання забутої спадщини
Оркестр Національної філармонії України повернувся з гастролей по Китаю
Коли Нацрада з питань телебачення і радіомовлення оголосить форматний конкурс на 14 ФМ-частот в обласних центрах для розбудови мережі суспільного радіо «Промінь»?
Галина Бабій: концерти — це ті вітамінні ін'єкції, які підживлюють твій світогляд музиканта
Новатор Луїджі Гаджеро
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
Німецький режисер Штурм: "Україна може більше ставити Вагнера"
Тарас Демко з Органного залу: Найскладніше – дивувати далі
Пласідо Домінго у Києві
''Щось в країні відбувається'' – прима-балерина Національної опери анонсувала '' Лебедине озеро ''
Іван Остапович: "Диригент не повинен бути ідіотом"
Взяли і зробили: Органний зал
Вікторія Польова: «Коли в тебе потрапляє музика, більше не відчуваєш болю»
«Бути сильною вимагає життя...»
«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи
У Києві напередодні дня народження Моцарта зіграють оперу "Дон Жуан"
Наталія Пономарчук: «Із музикою я проживаю іноді більш справжнє життя, ніж у дійсності»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
61.jpg