Повернутися до України створювати скрипки | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Повернутися до України створювати скрипки
Пуцентела Мирослав Степанович
Повернутися до України створювати скрипки
28 травня, понеділок

У селі Баня Лисовицька неподалік Моршина є майстерня музичної родини Пуцентела — Putsentelas violin studio. Скрипковий майстер Мирослав Пуцентела працює тут разом із дружиною Наталією вже майже 35 років. Вони виготовляють скрипки, альти й віолончелі, поєднуючи знання та досвід італійських майстрів із власними нововведеннями.

Інструменти родини Пуцентела мають свій неповторний стиль та є широковідомими у світі: на них грають музиканти Східної та Західної Європи, Америки, Японії тощо. Окрім того, Мирослав та Наталія є професійними музикантами: він грає на скрипці та альті, а вона — на віолончелі.

Навчання

Мирослав з дитинства хотів грати на скрипці. Він із посмішкою розповідає про свого земляка, Олега Крису, знаного скрипаля:

— Він згадував своє дитинство як важке, тому що треба було грати на скрипці. Але він то жартома казав.



Починав здобувати музичну освіту Мирослав в Україні: після навчання у Тернопільському музичному училищі, вступив до Львівської консерваторії, де й познайомився із майбутньою дружиною Наталією. У свої 25 років Мирослав створив камерний оркестр та керував ним 23 роки поспіль, об’їхавши майже всю Європу. Весь цей час він також працював у Дрогобицькому музичному училищі викладачем по класу скрипки та альта.

Вже маючи дорослих дітей, подолянин Мирослав і бойківчанка Наталія разом поїхали вчитися до Міжнародного інституту імені Антоніо Страдіварі, що в італійському містечку Кремона. Там подружжя вдосконалювало свою майстерність гри на смичкових інструментах та здобувало фах скрипкових майстрів Кремонської школи. Мирослав згадує, як вони вступали до інституту:

— Там треба було здавати гру на музичному інструменті, гармонію, креслення, технологію, дизайн, поняття про дерево, де треба було написати, як називається кожне дерево. Все це італійською мовою. Скажу чесно, мені було важко, бо там не дозволяється ні словник, нічого. Я готувався рік по всяких підручниках.

Родинна справа

Під час навчання в Італії і Мирослав, і Наталія власноруч виготовляли інструменти від початку й до кінця, виконуючи весь цикл робіт. Тепер, вже маючи свою майстерню, подружжя поділило обов’язки: Мирослав виготовляє корпус і ставить акустику, а Наталія покриває інструмент лаком:

— Тут, як і в кожній кремонській майстерні, немає нічого такого спеціального. Є верстат, дерево і руки. Ну, і знання, бо це комплекс дуже багатьох знань: і фізика, і живопис, і акустика, і креслення.

Їхній син, Орест Пуцентела, має власну майстерню смичкових інструментів у Львові та професійно грає на фортепіано. Саме він розробив унікальний дизайн інструментів родини Пуцентела.

Донька Наталі й Мирослава за фахом — політолог, та вона також займається родинною справою: зробила вже дві скрипки. Онуки Мирослав та Наталі також хочуть опановувати й продовжувати справу скрипкових майстрів.

Майстер наголошує на тому, що, хоч вони з дружиною і є професійними музикантами, та сьогодні вони є, передусім, майстрами, а не виконавцями:

— Бачите, життя склалося так, що поневолі ми перестали грати на інструментах, тому що мали працювати як майстри. Але коли ми вчилися в Італії, нас запрошували в 12 оркестрів грати, бо ми добре читали з листа. Нам ставили ноти, і ми зразу грали на концерті, тому що на заході так прийнято. Так, як колись в старовину — поставили ноти, і ти зразу граєш.

На питання чи не жалкують вони, що більше не грають, Мирослав відповідає:

— Розумієте, грати на скрипці — це одна галузь, створювати скрипку — це стиль життя. Музикант, який вже оволодів повністю інструментом він постійно грає. Він вивчив повний перелік творів скрипкових, як, наприклад, Криса (Олег Криса — ред.). Він всі твори переграв скрипкові за своє життя. А тут постійно створюєш нове, нове й нове.

Майстер каже, що скрипкобудуванню потрібно вчитися все життя:

— Моєму маестро, Джіо Батто Морасі, вже 82 роки. Ми часто спілкуємся, і він каже, що досі вчиться. Тут немає кінця, немає меж. Здавалося б, знамениті кремонці Страдіварі, Ґварнері, Аматі досягнули своїх висот. Але, як виявляється, люди тепер пішли багато вперед і багато чого винайшли.

Процес

Сьогодні Мирослав виготовляє скрипки переважно з карпатського явора, гриф — із чорного дерева, а верх — зі смереки. Кожна нова скрипка сохне 4 місяці. За 35 років Пуцентела зробив понад 400 скрипок:

Це як створення нового життя. Кожна скрипка — наша дитина, яку ми впізнаємо з-поміж тисячі. Кожний інструмент, фактично — своєрідний винахід. Як в плані творчості, так і в акустиці та у виконанні.

Першу свою скрипку Пуцентела створив у 1983 році, коли його синові був лише рік. То була модель Ґварнері. Зараз майстер виготовляє вже скрипки нової моделі, яку самостійно накреслив його син. Про свою роботу Мирослав говорить із непідробним захватом:

— Робота дуже цікава. Це навіть не можна назвати роботою — це стиль життя. Це приносить натхнення. Ми пенсіонери вже, але працюємо і бажаємо створити ще свою саму-саму, королеву (скрипку — ред.).



Кожен із майстрів родини Пуцентела радо розповідає про свою частину роботи. Наталія відкриває скриню зі своїми інструментами:

— Лаки всі тут, пензлі, все що потрібно для лаку. Це безколірний лак, потім шліфується, тут в мене є різні клаптики. Спирт, папір, от і все. Це все, що треба майстрові.

Мирослав коментує свою роботу:

— От бачите як робиться голова: спочатку креслиться, потім вирізається. Потім висверлюються оці отвори. Далі прорізається з заготовки отак, потім головні отвори, потім вибирається стамескою. Голова взагалі непроста штука. Ось це вже остаточне завершення голови, тільки додати гриф з поріжком і вже можна вклеювати врізку сюди. І тоді вже, коли врізається, то тут вирізається таке заглиблення, сюди вставляється, і тут саме важливе посадити цю висоту грифа. Її треба посадити на відповідну висоту від поверхні — деки. Якщо посадити низько — втрачається 35–40 % звуку.

Ми свою модель довели до такого стану, що, як наш син казав, коли скрипка грає, склянки лопають. Ми досягли того ефекту, бо скрипки добре звучать, їх добре чути, особливо в залі, в руках добрих музикантів.
Звучання
Успіх скрипкового майстра, вважає Мирослав, залежить насамперед від того, як звучатиме скрипка його роботи. Всі тонкощі, всі старання — заради звучання:

— Над чим б’ються століттями — над звучанням скрипки. Досконалим звуком відзначається скрипка Страдіварі, чого власне намагаються досягти і сьогоднішні майстри. Треба сказати, не хвалячись, але так виглядає із наших успіхів, шо ми наближенні до того звучання, що мають скрипки Страдіварі. Можливо, в сучасному вигляді вони навіть є дещо кращі. Вони міцніші, тембральні. Але про це будуть говорити трішки більше музиканти, які на них грають.

Порівнюючи скрипку своєї моделі зі скрипкою моделі Страдіварі, Пуцентела показує нижній овал корпусу:

— Бачите, він такий як приплюснутий трошечки, а в нас він видовжений. Зверніть увагу на ефи. У Страдіварі вони більш круглі, в нас вони більш готичного стилю. Перша скрипка звучить більш дзвінко, а ця — більш глибоко. Низ так само. Це око, цей язичок. Від цього язичка також багато шо залежить. Він так само вібрує, як в людини. Мене часто питають що звучить в скрипці. Аналогічне запитання — шо звучить у вокаліста, коли він співає? Стовп повітря, труба яка заходить у співака. І якщо можливо розгадати цю симетрію і конструкцію горла, то так само можна розгадати й конструкцію скрипки. Старі італійці дуже багато скрипок робили без цих кутів. Вони сховали ідею скрипки. І тому три століття вже всі б’ються, б’ються і не можуть розгадати секрет звучання і конструкції. Багато в світі дослідників, які шукають, досліджують чому саме воно так конструюється.

На якість звуку, пояснює Мирослав, впливають навіть вік деревини та погодні умови:

— Справа в тому, що скрипки Страдіварі, Ґварнері, Аматі вже більше ніж 300 років. Дерево не витримує такої нагрузки. Правда, дійшли до наших часів скрипки, які збереглися, королівські. Всі інші інструменти різні були, там і війни були, тим більше дерево реагує на атмосферні явища. Наприклад, дощ, волога. Дерево спресовується, якщо там є звук.

На звучання інструмента безпосередньо впливають також елементи його конструкції:

— На звук впливає склепіння, як італійці кажуть, «бомбатура». От бачите, вона має таку сферичну поверхню. Здається, що вона рівна, але якщо дивитися збоку, то видно, що вона округла. Тому залежно від того, як сконструювати цю сферичну поверхню, то можна сфокусувати товщини. Якщо скрипка товстіша, то буде більш високого строю. Тембральна характеристика буде зовсім інакшою. Я тепер зрозумів і вивів свою формулу — все залежить від склепіння скрипки.

Дім

Наталія Пуцентела згадує про роки життя в Італії:

— Коли ти отримуєш ще одну спеціальність додаткову, то набуваєш ще одного, вищого ступеня особистості. Якщо тобі та країна дала можливість досягнути певного рівня, то можна вважати, що вона подарувала тобі це. А таке може подарувати тільки Батьківщина. Якщо вона тебе прийняла як рідного, не виштовхнула, дозволила розвиватися, то можна вважати, що це Батьківщина.

Але, як запевняє майстриня, чужа гостинність має свою межу:

Ми приїхали додому як українці і ми про це не забуваємо.

Під час канікул в університеті подружжя регулярно приїжджало до України, бо хотілося втілювати свої задуми вдома. Втім, коли вони тільки їхали на навчання, думки та ситуація у країні були інакшими:

— Був один період часу, що ми думали, що не будем повертатись в Україну. Я виїхав (до Італії — ред.) в 1999 році. Це були надзвичайно важкі часи для людей в Україні. Були такі періоди, що ми думали, що не проживем від зарплати до зарплати. Тим більше, що ми – звичайні педагоги. Було дуже важко вижити. Ми приїжджали в Україну два рази на рік, коли канікули були в університеті. Ми бачили, що країна розвивається, і що ми теж можем внести частинку своєї творчості для розквіту України.

Наталія додає:

— Можливо, ми трохи ідеалісти, але ми щиро вірили, що Україна може стати такою самою розвинутою державою.

За роки життя в Італії українці навчилися у місцевих мешканців більшому, ніж майстерність скрипкобудування:

— Вони вміють цінувати кожен день, вони вміють відпочивати. Ми багато чого вчилися. Вони багато малюють, багато співають, дбають про те, як харчуються. Багато чого можна вчитися.

Ми навчилися розуміти, що людина — найвища у суспільстві. Це найбільший знак демократії, коли тебе цінують, коли ти вартісний в тій державі, в якій ти живеш. Ми хочем бути вартісними, самодостатніми. Вважаємо, що це залежить від нас. Ми не хочемо часто йти на державний компроміс, ми хочемо демократії.

— Українці — нація, яка ще досі не пізнана, яка не розкрила свої можливості. Нам не давали розкрити їх. Ми маємо можливість розвиватися, ми будем розвиватися, і наші скрипки будуть звучати на наших сценах.

Майстер каже, що найважливіше, чого він навчив своїх учнів — любити життя і любити один одного.

Життя інструментів

Потужні школи скрипкобудування є сьогодні, за словами Мирослава Пуцентели, не лише в Італії, а також і у Німеччині, в Чехії, у Словаччині. Там є старовинні скрипки та вікові традиції. Про створення такого рівня школи в Україні Пуцентела поки що й не мріє, адже для українців, за його словами, скрипкова традиція є ще зовсім молодою, порівняно з тією ж Італією. І фахівців у галузі скрипкобудування в Україні ще дуже мало:

— А в Україні цього ніколи не було. Ми і приїхали для того, щоб створити шедевральні інструменти, на яких наші музиканти могли б створювати все те, що вони бажають.

Та все ж, успіхи є, і вони досить помітні:

— Недавно був конкурс на Мальті, і хлопчик на нашому інструменті переміг, взяв гран-прі. І після того все журі прийшло дивитися, що то за інструмент. Це для нас є великим задоволенням в тому, що ми змогли своєю творчістю допомогти музиканту творити шедеври і виконувати так, як він здатний. Тобто його талант не закопаний, а наш інструмент допоміг розкритися йому так, що його признали журі конкурсу.

Втім, не завжди все було так чудово у цій сфері. Мирослав і Наталія за роки викладання часто стикалися із ситуаціями, коли талановита молодь не мала змоги взяти участь у конкурсі через інструменти поганої якості або ж, узагалі, через їхню відсутність. Тоді подружжя й вирішило почати майструвати:

— Ми як педагоги бачили, як наші учні, студенти мучилися і страждали на тих інструментах, на яких вони грали, бо в основному грали на фабричних — старих, побитих, всяких. І наше завдання було полегшити життя нашим українським дітям, нашим українським музикантам, щоб вони грали на порядних інструментах. Наше завдання було, щоб наші діти перемагали на таких конкурсах.

Сьогодні ж на скрипках українського майстра грають не лише юні лауреати, але й відомі світові виконавці:

— Концертмейстер Лондона грає на нашій скрипці, концертмейстер Вашингтонського симфонічного оркестру. Музикантів, які грають на наших скрипках сьогодні є багато. Вони живуть в Японії, в Америці, в Бельгії, в Італії, в Швейцарії, в Німеччині, в Румунії.

На скрипці Пуцентели грає навіть глава Українької греко-католицької церкви Блаженнійший Святослав (Шевчук):

— Для нас є дуже таким цінним лист святішого патріарха Святослава Шевчука. Ми для нього створили скрипку, і він нам написав лист подяки.


Майстер: Мирослав Пуцентела
Джерело: Ukrainer



Додати: Share on Facebook


Інші:

Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
Мирослав Скорик: Для композитора важливо бачити, що його музика подобається
Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
      © 2008-2018 Music-review Ukraine