Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням
Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням
16 липня 2017, неділя

Піти на класичну італійську оперу? А чому би й ні? Міф, що опера – це застаріла штука та цікавою може бути лише самим музикантам, є такою ж неправдою, як і те, що політика цікава лише політтехнологам. Можна провести багато паралелей: класична література для філологів, формули для математиків, їжа для кухарів. Останнє – зразу показало помилку такого судження. А чому ж опера взагалі існувала? І кому вона була треба?



Опера на свій час – це старовинний варіант кінотеатрів чи рок-концертів. Прем’єри нових опер відбувалися десь так само часто, а то й частіше – як прем’єри блокбастерів. Виконавці головних партій були в статусі зірок Голівуду чи тих же таки рок-легенд. Опера була масовим продуктом. Популярною культурою. Ну, і всі знають що опера – родом з Італії. Як блокбастери – з США.

Оперна музика в часи свого розквіту стала настільки доступною загалу, що навіть звичайні люди вчилися співати та грати на клавесині чи фортепіано, інколи – на інших музичних інструментах. Просто як гаражні рок-гурти. Класика, як ми її зараз називаємо, тоді була дуже навіть мейнстрімною: тогочасних модних композиторів-одноденок також пам’ятають лише ті, хто сидить в архівах днями й ночами.

Нині відомі нам представники бароко, класицизму, романтизму, а також веризму та модерної експериментальної опери ХХ століття – це все лише ті, як можна їх назвати, «легенди сцени». В їхній час теж була своєрідна «попса» від опери. А пам’ятаємо лише яскравих представників стилю, котрі не лише писали під лекало або трафарет (і таке було: класична гармонія та стандартизація навіть у тексті опери – лібрето). Просто оперний композитор міг розкрутитися і мати добру касу: тож їх багато було.

Від самого заснування опери на основі ренесансних та барокових тенденцій, ще у 1590-х роках – і аж до сучасної постмодерної нової академічної музики, опера звучала навіть по-різному. Отже, коротко розкладемо її на частинки для кращого розуміння. Для цього – використаємо асоціативне мислення.

Уявімо собі торт, щоб було легше розібратися. Бо зараз будуть коржі та крем як пряма аналогія: тому що нашими коржами будуть терміни. Вони не страшні, отже, коржі мають назву «Що це взагалі таке, ця опера?»

Опера – це своєрідний мікс театру, костюмів, симфонічної музики та професійного співу. Також балет, хореографія, режисура. Тобто – змішаний жанр, жанр-коктейль. Аналогія: прогресив-рок чи арт-рок. Тільки для минулих століть. Опера писалась для публіки і з урахуванням цільової аудиторії. Як і комерційне кіно: люди з того живуть. Тоді ж також була комерція, бо вона – вічна річ.

Отож, коржами було визначення. Ми знаємо, що воно таке, тож тепер у нас крем: «А які бувають ті опери?» Креми наші є різних видів, і вони всі асоціюються з певними видами опер.

Сюжети опер – інколи оригінальні, а часто з літератури, як екранізації фільмів. Ось і жанри:

• комічна опера (італ. opera buffa) – це своєрідний сітком на сцені. Як серіали цього жанру – тільки опери. Комедіями від опери є, наприклад «Італійка в Алжирі», «Севільський цирульник» або «Мандрівка до Реймсу» Россіні, «Дон Паскуале» або «Любовний напій» Доніцетті. В операх буффа (комічних) є навіть спеціальні амплуа персонажів. Інженю (героїня, невинна дівчина), романтичний герой (основна його функція – в кінці одружитися з героїнею), субретка (служниця, що допомагає основній парі) та її чоловічий відповідник (дуже добрий бізнесмен-слуга чи друг-пікаро – тобто шахрай), а ще і старий персонаж-самодур, котрого вся компанія обводить кругом пальця. Є ще судді, юристи та хвалькуваті воїни. Типажі прийшли з комедії дель арте та видозмінились для опери. Найкраще підходить вершковий крем – він такий самий, наче з повітря – бо це в нас легка музика. Як софт-рок абощо.

• романтична опера – опера-мелодрама, інколи з елементами драми. Лавсторі та її перешкоди. Приклади таких опер: «Фауст» та «Ромео і Джульєтта» Гуно, «Лакме» Деліба. Крем тут заварний, він такий весь романтичний, як тістечка для побачень. А тут побачення та інші мелодраматичні фішки – якраз основна тематика. Жанр вимагає, що тут сказати. Обов’язково є суперник чи суперниця, брат героїні (який дуже не хоче її шлюбу з героєм через різні причини – або особиста неприязнь, або старі «рахунки», або ж політика чи вплив – і тут без них нікуди). А також заважати закоханим можуть батьки (або одного з них, або й обох: ті батьки завжди думають лише про гроші чи політику, як неромантично). Тому що дуже часто батьками є або правителі, або просто дуже ділові люди, котрим слова «шлюб з розрахунку» - то світло в темнім тунелі та взагалі причина появи нащадків у респектабельній їхній родині. Дуже рідко батьки – просто злочинці та бідні герої потерпають від їх тиранії. У паралелі з рок-музикою – це хард-рокові балади 80-х, романтика і страждання (але їх менше, аніж у наступнім найменуванні цього каталогу кремів).

• опера бельканто – це як павер-метал, адже тут вся справа в техніці. Колоратури, фіоритури та інші прикраси для співу тут відтіняють ліричний або комічний сюжет. «Герміона» Россіні, «Сомнамбула» Белліні, «Лючія ді Ламмермур» Доніцетті – дуже часто, як в останній, божевілля героя чи героїні передають технічними чудесами на віражах. Опери бельканто бувають і комічні, але основне – то техніка дивувати, щоб глядач/слухач думав: як вони таке співають, то ж нереально. В бароко теж любили техніку, але там не так сильно. Це крем якийсь з маскарпоне. Для тірамісу. Бо те тірамісу теж нелегко готувати, щоб вийшло як слід. От і техніку вокалісти тренують роками, тільки щоби бельканто заспівати.

• музична драма – це власне опери, схожі за атмосферою до трилерів і теж-таки драматичних фільмів. Майстрами були композитори-романтики на кшталт Верді («Трубадур», «Битва при Леньяно», «Макбет», «Аттіла», «Травіата», «Сицилійська вечірня», «Ріголетто», «Набукко» - майже усі його 26 опер). Музичні драми – це дуже часто не просто драми, а політичні чи суспільні драми. Тобто тема кохання героїв відходить на другорядний план, а на авансцені у нас тут інтриги, битва за корону чи тема свободи (Верді писав дуже патріотичні речі - це дух часу, адже діялось те у період обєднання Італії). Драма без конфлікту – це просто трагічна історія з життя, тому обов’язково є дуже серйозні конфлікти, інколи доходячи в цьому до абсурду. Батьки героїв вороги, герой ворог свого батька, суперник чи суперниця впливовіший чи багатший за героя – теми соціальної нерівності та «батьків і дітей», та ще цілий коктейль протиріч а ля «Батьківщина чи любов». Крім Верді, в цю категорію можна віднести й ранні роботи Вагнера (наприклад, «Летючий Голандець» - типовий сюжет для романтичних творів навіть у літературі. А ще Вагнер сам для своїх опер лібрето (текст, що співають) писав. За аналогією це десь такий жанр року, як симфо-метал чи мелодік-дет-метал. Або й вікінг-метал. Сувора музика. А наш метафоричний крем тут – з додаванням алкоголю, наприклад коньяку чи лікеру. Тому що – драма. І пряма асоціація.

• веристська опера – окрема історія. Виникла разом із жанром критичного реалізму й натуралізму в літературі (таке, як писав Еміль Золя). Тому вся театральщина відходить, і з’являються прості життєві сюжети, ніяких пафосних королів – зосереджено все на особистій трагедії чи трагікомедії героїв. «Паяци» Леонкавалло, «Валлі» Каталані, «Сільська честь» Масканьї та окремо – опери Пуччіні, який вийшов за рамки веризму та мав свій особливий стиль. Пуччіні написав «Флорію Тоску», «Богему», «Турандот» і навіть оперу-вестерн «Дівчина з Заходу». А ще була опера «Андре Шеньє» Джордано – вона взагалі аж про Французьку революцію. Музична паралель тут – дум-метал або навпаки – якийсь швидкий панк-рок. Адже панк-рок життєвий за джерелом тематики – як і веризм. Веристи – то шоколадний крем для торта «Захер», бо це дуже трагічний на вигляд торт. Він просто темний, майже чорний. Готичний він.

Власне, була ще гранд-опера (це епічне видовище, як високобюджетний касовий фільм) та баладна опера чи моноопера (один герой, це вже ближче до модернізму). І звісно ж зінгшпіль – тобто діалоги герої говорять як у п’єсі, а музичні номери – все ще співають («Чарівна флейта» Моцарта і французький варіант «Кармен» Бізе). Це все – старовинні чи рідкісні рецепти кремів, яких не пам’ятає навіть найкращий кондитер.

А ще в операх є речитатив. Це під акомпанемент клавесина (барокові опери та опери класицизму) або оркестру (романтизм і веризм) – те, що співають між аріями та ансамблевими чи оркестровими номерами. Той речитатив – це оформлення торту, де потрібно заповнити «сюжетні діри».

І – вишенька на торті. Тобто – багато вишень. Тому що зараз розповімо про селебріті без називання імен. Відомих співаків багато, та всі вони виконують одні й ті ж партії, написані для конкретно їхнього голосу.

Вокалісти в опері, особливо «актори першого плану» – важливі й потрібні: головна роль, всі дивляться на нього. Також згадаймо про сценічних зірок: це шість типів голосів чоловіків та жінок. І в кожного є приблизні амплуа.

Чоловічі голоси: тенор, баритон, бас. Жіночі голоси: сопрано, мецо-сопрано, контральто. І – детальніше:

• Тенор – це герой, або трохи антигерой, рідко він поганий – та буває (в «Ріголетто» тенор дуже поганий, наприклад).

• Баритон – або брат, або суперник, або правитель (інколи він же й батько), може бути друг героя чи сам герой (якщо це опера «Дон Жуан», але цей герой доволі нуарний герой, або «Севільський цирульник», де протагоніст-пікаро з іменем Фігаро).

• Бас – це або священик, або правитель, або ментор чи наставник, дуже часто батько, або головне зло («Мефістофель» Бойто). Бас завжди епічний персонаж, якою б не була його моральна позиція.

• Сопрано – це героїня, майже завжди головна, інколи це суперниця або королева («Марія Стюарт» Доніцетті), або це таки негативний персонаж (Цариця Ночі з «Чарівної флейти»).

• Мецо-сопрано – або мати, або суперниця (епічна герцогиня Еболі з опери «Дон Карлос» Верді), інколи – королева чи аристократка, ще буває субреткою чи схожим персонажем (Прецізіола з «Сили долі», Розіна з «Севільського цирульника» - хоч її виконують і сопрано, але оригінал написаний якраз для цього голосу).

• Контральто – часто це співачка, що виконує чоловічу роль (Арзаче з «Семіраміди» Россіні), інколи співає меццо-сопранові партії (Азучена з опери «Трубадур» Верді).

Про оперу можна сказати лише одне: а от зараз її інтерпретують не лише традиційно, а й ставлять з сучасними костюмами та такі постановки бувають, що експериментальний театр та артхаусне кіно просто відходять убік, дивуючись. Ось вам і старовинне мистецтво. І нема ж асоціації з мертвою мовою латиною: адже оперу ставлять досі, модернізують та показують режисерські новаторства.

Тому опера може бути такою цікавою, як новий бойовик з кінотеатру: екшн був у компетенції, наприклад – Верді. А артхаус – це тоді Вагнер. Бо його мало хто розуміє. Артхаус – теж.

Чому би не спробувати подивитися постановку «Дочки полку» Доніцетті? Там – мілітаристи. І це – комедія. І це опера з белькантовими колоратурами, а отже навіть послухати є що. Тому що це ж техніка.

А техніка – це цікаво, бо вони ж як вони так змогли заспівати? То ж майже нереально? Але ні. Цілком реально. Робота у них така, у співаків – бути зірками Голівуду в реінкарнації музичного театру.



Автор: Катерина Туманова
Джерело: Radio Lemberg



Додати: Share on Facebook

Інші:

«Шляхи дружби. Равенна-Київ». Презентація проекту
"Оскароносний" син емігранта, який змінив уявлення про музику до кінофільмів
Вчені: Навчання гри на віолончелі покращує мозкову активність
Музика бентежних душ: що таке справжній джаз та про що він оповідає
5 цікавих фактів про дует 2CELLOS, який виконає гімн Ліги Чемпіонів у Києві
Исключительное звучание скрипок Страдивари связали с их высоким «голосом»
Браво, Маестро!
Мирослав Скорик ніколи не забував впливу Соломії Крушельницької
У Києві відбувся Перший Всеукраїнський конкурс імені Богодара Которовича
Гармонія, традиції та … авангард
Як народився «Запорожець за Дунаєм»
Як Бах рекламував каву
Оперу Моцарта імператор вважав неполіткоректною
Квітка - кохання Лесі
Кирило СТЕЦЕНКО: "Проект "DRUM & BACH" - двері в майбутнє"
Буковинська пісня галичанина
Наодинці з С. С. Гулаком-Артемовським
Всесвітньо відомий Володимир ГОРОВИЦЬ: «Я з України, і покажу тим англійцям…»
Український баритон Гнат Палажій
Оксана Линів - одна з навідоміших жінок-диригенток світу
Соліст Петербурзької опери Семен Гулак‑Артемовський спілкувався українською мовою
Музична школа не має права носити імені Миколи Колесси?
Опера Киева началась с романтической Могилы
URBAN MUSIC HALL – українська мрія формату Surroun Sound
Американка з українським серцем
Як емігрант з Києва став всесвітньо відомою зіркою: життєвий шлях Сержа Лифаря
Крізь терни до... Борткевича
В Ужгороді відомий музикант Йожеф Ермінь провів майстер-клас для студентів
В Ужгороді визначили переможців у конкурсі піаністів
У Києві проходив IV Всеукраїнський відкритий конкурс класичної музики «Обрії класики»
Юні піаністи з Мукачева та Ужгорода - серед переможців конкурсу
Анатолій Авдієвський зробив хор Верьовки українським брендом
24 березня 1900 року народився великикй український співак Іван Козловський
Что нужно знать при покупке саксофона
176 років тому на Полтавщині народився композитор Микола Лисенко
Святослав Ріхтер давав концерти у цілковитій темряві
100 символов культуры: музыкальная академия им. Я.Витолса
Влада в опозиції до Леонтовича
Як молода співачка з Рівного підкорила Париж
П’ять поглядів на «Цвіт папороті»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine