|
|
Валентин Сильвестров: медитація крізь час
28 вересня 2017, четвер
Поширити у Facebook
Днями у галереї «КалитаАртКлуб» до 80-тиріччя Маестро відбувся символічний і тихий – і у цьому теж символічний – концерт «20 років потому…». Музику Сильвестрова виконував піаніст Євген Громов.
Говорячи про музику Валентина Сильвестрова, підсвідомо виникає бажання уникати слів «твір» або «композиція». Його музика – явище сучасного мистецького простору. І не лише через досконалість композиторської майстерності (музика видатного «С» сповнена символічних смислів, вона метафорична – її треба розшифровувати). А й через поєднання складного змісту із оманливою простотою ліричного звучання; через внутрішню насиченість, особливу рефлексію, коли слухач розчиняється у звучанні, вслухається в нього усім єством.
Грати, або співати музику Сільвестрова складно. Бо виконавець має відтворювати нотний текст, розумітися на символічній мові композитора й, водночас, утримувати під час виконання стан внутрішнього напруження. Не дивно, що музиканти, які вже є сталими виконавцями його творів, знаходяться в колі образів, символів, відчуттів Майстра роками. Один з цього кола – піаніст Євген Громов, що почав виконувати фортепіанну музику Сильвестрова саме 20 років тому.
Фортепіано – інструмент надзвичайний у сенсі можливостей звуковидобуття. Від найніжніших торкань і серпанку легкого повітряного мережива – до потужності, зданої вщерть заповнити величезну концертну залу соковитими звуковими потоками. Безліч нюансів: голчата гострота, шовкова м’якість, дзвінка переливчастість, сухувата речитація… Саме для цього інструменту написана переважна більшість творів Сильвестрова. Нагадаємо, що протягом життя композитор писав музику в різних стилях, і це відбилося на концертній програмі: звучала авангардистська «Тріада» (серійно-пуантилістична техніка), трагедійні сонати №2, №3 (полістилістика), лірична «Усна музика», безтілесний «Вісник – 1996», «Три багателі» (символічна наївність та остання простота).
Світла зала, картини, камерність, невелика кількість слухачів. Атмосфера якнайкраще допомагала слухати, чути, розчинятися. Тихі голоси – навіть у антракті. Після того, як відлунав останній звук рояля, залишалося відчуття, ніби вслухаєшся у щось таємне.
Після останніх оплесків Євгену Громову Валентин Сильвестров сів за рояль. І кілька хвилин імпровізував, працюючи із настроями, гармоніями, темою. Він дозволив спостерігати, як музичні елементи у калейдоскопі його сприйняття переміщуються, змінюють колір, послідовність, візерунок. І все це – музика, яка триває й триває. І немає їй завершення.
Автор: Вікторія Наумчук
Виконавці: Євген Громов
Композитори:Валентин Сильвестров
|