| Стаття |
|
|
|
|
Час сміливих, зухвалих, талановитих...
2018 рік, мабуть, як ніколи був знаковим для класичної музики
30 грудня 2018, неділя
Поширити у Facebook
До огляду резонансних музичних подій дуже доречною видається цитата Авраама Лінкольна, яка прозвучала влітку на Софійській площі в Києві у межах міжнародного проекту «Шляхи дружби»: «Догми спокійного минулого не годяться для буремного сьогодення. Наш шлях сповнений труднощів, і ми маємо подолати його. Наша справа — нова, тож ми маємо думати по-новому і діяти по-новому. Ми повинні звільнитися від рабства, і тоді ми зможемо врятувати нашу країну».
Власне, це був уривок із симфонічної поеми «Портрет Лінкольна» американського композитора Аарона Копленда, протагоністом якої в ролі читця-декламатора виступив всесвітньо відомий Джон Малкович (США). Його приїзд і виступ більш ніж 300 музикантів із Італії та України, котрі виконали безсмертну музику Верді open air, яка з’єднала одне з найдавніших міст Європи — Равенну з величним Києвом у проекті найтитулованішого диригента світу Ріккардо Муті, — для України став безпрецедентною колаборацією артистів категорії «А». Оперних зірок — Людмили Монастирської та Сергія Магери з маестро Муті, симфонічного оркестру Національної опери України і Молодіжного оркестру Луїджі Керубіні з Італії, артистів Маріупольського муніципального оркестру «Ренесанс», хору Національної опери України, камерного хору «Кредо», ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського, студентів Національної музичної академії України та Маріупольського коледжу мистецтв. Важливо, що концерт у Києві відбувся у час, коли Україна дає відсіч «русскому миру».
Після дивовижного вечора в Києві, цей самий концерт відбувся у Равенні. Українські митці приїхали до італійських колег з нагоди 150-річчя Національної опери України. Також в Італії відбулася зустріч двох маестро сучасності — Ріккардо Муті та Валентина Сильвестрова, українського композитора-класика, який був почесним гостем фестивалю у Равенні і творчість якого здійснила враження на синьйора Муті.
До Києва, Львова та Одеси — музичних — вперше цього року потужно долучився й традиційно індустріальний, більш науковий Харків. Ідеться про Kharkiv Music Fest, який проводився вдруге, але саме цього року вийшов на вражаючі масштаби поза межами пересічної міської події. За 16 днів під час фестивалю відбулося багато серйозних за програмою та виконавцями концертів, соціальних акцій, об’єднаних ім’ям І. С. Баха, якому 2018 року виповнилося 333 роки. Цей фест засвідчив цікаву річ: нині в Харкові триває важливий історичний етап — відродження традицій меценатства. Саме тут соціально відповідальний бізнес почав активно підтримувати культурні ініціативи типу Kharkiv Music Fest, який розширив рамки звичайного класичного фестивалю завдяки унікальним мультижанровим концертам на нестандартних концертних майданчиках, безпрецедентним просвітницьким і соціальним програмам за участю музикантів із усього світу. Ініціатором проведення багатоденного музичного марафону став 33-річний харків’янин, який уже десять років мешкає у США, — Станіслав Христенко — піаніст, диригент, лауреат престижних конкурсів, підтриманий президентом фестивалю Сергієм Політучим та його креативною командою (до речі, такий суто харківський тренд). На сьогодні вони майже сформували програму наступного Kharkiv Music Fest-2019, який буде присвячений В.-А. Моцарту.
«ОПЕРНИЙ ПРОРИВ»
Цей рік також ознаменувався «оперним проривом». В Одесі активно заходилися формувати оперну культуру в країні. У Львові Василь Вовкун успішно реалізовує свою програму «Український прорив» і, крім прем’єр, «вистрелив» потужним та оновленим Міжнародним фестивалем оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької. Одеса представила Фонд Одеської національної опери для пошуку фінансування нових постановок та просування театру в Європу, пошуку нових медіа, утвердження Одеси в статусі міста — оперної перлини України. Львів — замахнувся на «Лоенгріна» Вагнера, спільну постановку «Казок Гофмана» з Варшавською народовою оперою та співпрацю з колишнім киянином, а нині — головним балетмейстером нью-йоркської «Метрополітен-опера» Олексієм Ратманським.
Отже, південно-західний альянс (прем’єра «Набукко» Дж. Верді від львівської постановочної команди на сцені Одеської Опери і великі обмінні гастролі) одеського та львівського оперних наочно довів: українським оперним та музичним театрам необхідно об’єднуватися, заради знакових постановок, творчих проривів, гастролей і фестивалів мотивувати глядача до культурного туризму й демонструвати ефективність формату опери. Увесь цей комплекс дій, думок, синергій справді потрібен українському музичному театру, щоби нарешті мати гідний вигляд на тлі сучасної світової опери і дати поштовх для розвитку, найперше, собі. Адже сучасний оперний світ — це як інша галактика, в яку ми маємо нарешті теж переміститися.
Над цим питанням також активно працюють і видають цікавий результат у межах міжнародного конкурсу-лабораторії Musical Art Project, зініційованого Богданом Струтинським, генеральним директором — художнім керівником Національної оперети України. В результаті цієї ініціативи молодий режисер музичного театру здобув грант на постановку. На тлі підвищення інтересу публіки до музичного театру взагалі й бурхливого, ба навіть революційного розвитку музичного театру в Україні цей конкурс стає потужним стартовим майданчиком для молодих режисерів саме в цьому напрямку.
Отже, настали часи сміливих, рішучих, впертих і талановитих. «Догми спокійного минулого не годяться для буремного сьогодення...»
Автор: Ольга Стельмашевська
Фото: МИКОЛА ТИМЧЕНКО
Джерело: Газета День
|