"Ріхтер сприймався сучасниками як надлюдина і небожитель…" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Блох Борис
"Ріхтер сприймався сучасниками як надлюдина і небожитель…"
Інтерв'ю Бориса Блоха
21 березня 2015, субота
Поширити у Facebook


20 березня в Одеському оперному театрі стартує фестиваль, присвячений 100-річчю Святослава Ріхтера. Ця ідея належить Борисові Блоху, художньому керівникові театру, відомому піаністові, педагогу з 30-річним стажем. Як відомо, Ріхтера з Україною пов'язують надзвичайно тісні узи.

Він народився в Житомирі. Чимало колізій його життя переплетені з Одесою. З одного боку, йому належать слова "Одеса завжди залишалася до мене ворожою…" З другого — наше південне місто формувало цього музиканта.

В інтерв'ю DT.UA Борис Блох згадав одеський період Ріхтера, а також поділився своїми думками з приводу скандальної книжки про піаніста, яка вийшла з-під пера Андрія Гаврилова.

Борис Блох Блох
— Святослав Ріхтер, відтоді, як виїхав у Москву 1937-го, практично завжди залишався вільним художником, — починає свою розповідь Борис Блох. — Формально його трудова книжка лежала в Московській філармонії. Але служив у своєму житті по-справжньому він лише тоді, коли був концертмейстером Одеського театру опери і балету. Два роки. Тільки наш театр нині може похвалитися таким фактом і, як ніхто інший, має підстави вшанувати свого великого концертмейстера.

…Одеса Ріхтера виховала, в ній відбулося його формування, що наклало відпечаток на все подальше життя. Якщо ви пам'ятайте, Ріхтер мав неабиякі здібності художника, тобто величезною мірою сприймав навколишній світ не тільки слухом, а й зором. У тому ж таки фільмі Монсенжона він каже, що Одеса його юності була надзвичайно гарним містом. Море, яке він любив, прогулянки на Ланжерон і Аркадію, дивовижні урвища, навислі над водною гладінню — це, безумовно, формувало його естетику. Прочитайте книжку "Следы Рихтера в Одесе" Валентина Максименка і наведене там листування Святослава Теофіловича з одеськими друзями. Він із любов'ю й ніжністю беріг у серці пам'ять про Одесу, часто просив надсилати йому фотографії, листівки з його улюбленими одеськими краєвидами, дорогими серцю місцями.

На жаль, в Одесі восени 1941-го енкаведисти розстріляли його батька. Відвідати рідне місто у післявоєнний час Ріхтер наважився тільки раз, інкогніто. Його привезли туди вночі машиною з Кишинева: там він напередодні грав концерт. Музикант кілька хвилин мовчки постояв біля будинку на Ніжинській, де минули його дитинство й юність, і поїхав назад.

— Ви, звісно, знаєте, що сам Ріхтер говорив про "ворожість" Одеси до нього самого…

— Річ тут, гадаю, ось у чому. 1934-го Ріхтер зіграв свій перший і, як потім виявилося, єдиний концерт в Одесі. Це був шопенівський клавірабенд в Одеському будинку інженерів (фотографія цього будинку на Пастера, 60 також прикрашає нашу виставку). Уявляєте, грає сольний концерт 19-річний юнак, який ніколи не навчався ні у звичайній музичній школі, ні в школі ім. Столярського, ні в Одеській консерваторії.

Ріхтер згадував, що на цей виступ не прийшли жоден музичний критик і ніхто з консерваторців. Звісно, його всі зустріли в штики, вважали мало не вискочкою, самозванцем. Ніде не вчився, отож і говорити ні про що.

А ось професора Генріха Нейгауза, людину надзвичайно широких обріїв, до якого через три роки на вступ у Москву приїхав Ріхтер, цей факт хоч трохи й спантеличив, але не засмутив.

"На мою думку, це геніальний музикант", — сказав він студентові, що сидів поруч, коли Ріхтер почав грати 28-му сонату Бетховена. Геніальність — ось що для нього важило.

— У чому, на ваш погляд, унікальність постаті саме Ріхтера? Адже ХХ ст. дало світові чимало великих піаністів.

— Професор Дмитро Башкіров, якого я дуже люблю і який у музичному плані вплинув на мене як ніхто інший, у класі навчав нас не тільки добре грати на роялі. Він виховував наш смак. Дмитро Олександрович обожнював говорити про інтерпретаторів: диригентів, піаністів, скрипалів, — це була його улюблена тема. Башкіров належить до незаперечних шанувальників Ріхтера, який для нього був царем і богом. За його словами, ХХ ст. дало три генії піанізму — Святослава Ріхтера, Глена Гульда і Володимира Горовиця. Адже в чому полягає різниця між генієм і великим талантом? Геній відкриває своїм мистецтвом зовсім нову сторінку, створює неповторний виконавський стиль. Ми знаємо, що зробив Гульд у музиці Баха. Горовиць відкрив інший вимір фортепіанної віртуозності — блискучої, бравурної, елегантної, демонічної.

Башкіров казав, що найсильніші роки ріхтерівської творчості випали на 1950—1960-ті. Ріхтер підкоряв насамперед масштабом своїх інтерпретацій — настільки це було сильніше, масштабніше за те, що робили тодішні королі естради. Його інтерпретації були ніби надособистісними. Він відкривав вам партитуру твору в первозданному вигляді, таким, яким його задумав автор, — настільки це було досконало з погляду форми і стилістичного, інтелектуального охоплення.

Я потрапив у Москву 1968-го і цей розквіт ще застав. Пам'ятаю ріхтерівські "Строкаті аркуші" Шумана. З усіма повтореннями твір ішов понад 50 хвилин. Ми, студенти, стояли на другому ярусі Великого залу консерваторії так щільно, що зітхнути було неможливо. Проте я досі відчуваю ту магію, магнетичне поле, в якому ми тоді опинилися…

Пізніше цього вже не було: така от річ — людське життя. Всі елементи сходяться лише в точці цвітіння. Потім якийсь компонент відходить, і повнота перестає бути абсолютною. Але ми все-таки продовжуємо судити художника за його сильними сторонами.

— Як і Ріхтер, ви свого часу виїхали вчитися в Москву, залишивши Одесу. Що збереглося у вас у пам'яті від того часу?

— Це була певною мірою ще та стара Москва, яка несла в собі принади маленьких провулків та купецьких особнячків. Московська консерваторія з легендарними музикантами, що працювали там. Великий зал консерваторії, який став залом моєї юності. Большой театр, де царювала тоді Галина Вишневська.

В оперу я почав ходити з третього класу — ще в Одесі. Коли не міг потрапити на спектаклі, стояв під вікнами гримувальних і уявляв, які фантастичні шедеври розігруються того вечора на підмостках. І, на велике розчарування, ніяк не міг потім знайти на сцені ту Тетяну або Лізу, яких створив у своїй уяві. Доти, доки не побачив одного разу на екрані телевізора Вишневську. Мене як громом уразило, — вона була тією самою моєю мрією! У Москві я побачив її навіч. Тому, на відміну від Ріхтера, Большой театр я полюбив.

— Чи не набридав вам радянський стереотип "Ріхтер — наше все"? Коли один великий художник стає артефактом народної свідомості, а решта залишаються в тіні…

— Я не пам'ятаю такого стереотипу. Можу тільки ще раз підкреслити, що Ріхтера ми сприймали як надлюдину й небожителя цілком справедливо. Як і Еміля Гілельса, — вони стояли на одній планці, населяли планету, на якій більше ніхто, крім них, не жив. Вони були різними, і це було щастя. Гілельсу був властивий абсолютно унікальний піанізм, що робив його виконання передусім предметом фортепіанного мистецтва незвичайної висоти. Звучання Ріхтера не захоплювало вас тим металом, чарівними піаністичними барвами, мистецтвом доторку до клавіші, які були в Гілельса. Нейгауз казав, що гра Ріхтера йому нагадує бій із драконом. Завжди був двобій. Усі речі, які він брав, були йому підвладні. І ця влада особливо вражала.

Ми тоді не знали таких слів як маркетинг, піар, розкручування. Ми знали, що люди, які перебувають на такій висоті, досягли її завдяки своєму генію. І тому як вища справедливість сприймалося те, що саме їм дісталося небожительство: абсолютно незвичайна, легендарна прижиттєва земна слава. Вони були піаністи Землі. А решта залишалися просто піаністами — радянськими, французькими, американськими…

— Які чинники сьогодні вирішальні в кар'єрі піаніста? Які відігравали головну роль раніше?

— Раніше важило те, як ви грали на роялі. Наскільки викінченим були артистом, якою мірою свою гру могли зробити художнім явищем. Тепер це не має жодного значення. Вирішальними в кар'єрі піаніста є якісь випадкові чинники: хто вам протегує; чи є якийсь великий диригент, котрий повірив у вас, і ви ввійшли в обойму, ставши його придворним піаністом; чи взяла вас під крило велика агентура. У Китаї, припустімо, дуже широкий ринок збуту компакт-дисків. І менеджерам фірм звукозапису спала на думку геніальна ідея: якщо там розкручувати, подавати як світову зірку китайця, він продасть десятки мільйонів платівок.

— Чому тільки в Китаї? У касах нинішнього Klavier-Festival Ruhr, наприклад, квитки на Ланг Ланга коштують удвічі дорожче, ніж на концерти Михайла Плетньова або Григорія Соколова

— Абсолютно так. І, я вас запевняю, ці квитки розпродадуть раніше. Чим менше у світі залишається слухачів, здатних самостійно розібратися в тому, хто є хто, тим більшу роль відіграють немузичні чинники. Тому агентствам так легко вішати на вуха локшину. Людина купує дорогий квиток на Ланг Ланга, оскільки свято вірить, що ціна — показник найвищої якості, абсолютної переваги.

— Про "немузичне". Що ви думаєте про книжку спогадів піаніста Андрія Гаврилова "Чайник, Фира и Андрей", яка пов'язана з іменем Святослава Ріхтера і викликала скандал?

— Я читав уривки з цієї книжки в Інтернеті. Не знаю, що саме там вигадав Гаврилов, — якщо вигадав, то в нього досить хороша фантазія. Автор багато й тісно спілкувався з Ріхтером — це факт. Ріхтер хотів із ним виступати, вони грали в чотири руки, змінювали один одного за роялем, виконуючи сюїти Генделя. Святослав Теофілович молодим Гавриловим дуже захоплювався. І, коли друзі запитували, навіщо йому товариство недостатньо досвідченого молодого музиканта, відповідав: "Його енергетика мене підживлює". Спілкування з Гавриловим Ріхтера омолоджувало, цей хлопець його тонізував. І Гаврилов мав повне право писати книжку мемуарів. Так, він це зробив без належного пієтету. У прочитаному мною є сторінки, що відверто погано пахнуть, дуже часто Гаврилов працює нижче пояса. Заради чого, питається? Мені здається, ті, кому Ріхтер нецікавий, книжки все одно не куплять. Тим же, кому цікаві деталі, які міг знати тільки Гаврилов, можливо, не хотілося, щоб автор переступав межу, затьмарюючи певною мірою пам'ять про Ріхтера. Я б так не робив. Але я — це я, а Гаврилов — це Гаврилов…

Про фестиваль

— Наша святкова декада називається "Святославу Ріхтеру — Одеська опера", — розповідає Борис Блох. — Відкривається вона у день 100-річчя виставкою "Ріхтер і Одеса". Потім буде камерний концерт на малій сцені "Бельетаж". Ріхтер казав, що у нього в житті було три вчителі: батько, професор Генріх Нейгауз і композитор Ріхард Вагнер. Два з них стануть героями нашого концерту: одеський квартет "Гармонії світу" зіграє струнний квартет Теофіла Даниловича Ріхтера, який ще ніде не публікувався, а потім прозвучать пісні Ріхарда Вагнера на вірші Матильди Везендонк у виконанні солістки театру Наталії Павленко. Я акомпануватиму.

Наступного дня відбудеться прем'єра відновленої сценічної версії останньої опери Чайковського "Іоланта". Зі слів Галини Вишневської я знаю, що Ріхтер цей твір несказанно любив. Пройдуть прем'єри одноактних балетів (Святослав Теофілович був саме балетним концертмейстером): Танець годинників з опери "Джоконда" Понк'єллі (Ріхтеру надзвичайно подобалася ця музика), "Видіння Рози" Фокіна на музику Вебера в оркестровці Берліоза, Па-де-сіс із балету "Маркітантка" і "Па-де-катр" Пуні. Потім буде "Баядерка" Мінкуса з чудовим солістом балету Сергієм Доценком. Танцівники хореографічної школи Світлани Антипової дадуть прокоф'євську "Попелюшку". Ріхтер був любимим піаністом Прокоф'єва, a Прокоф'єв — одним із найулюбленіших композиторів Ріхтера, і без його музики проводити нашу декаду просто немає сенсу. Закриється фестиваль органним концертом пам'яті Теофіла Ріхтера, який працював органістом оркестру Одеської опери і, власне, привів туди маленького Свєтика, відкривши йому світ музики і театру.


Автор: Роман Юсипей
Виконавці: Борис Блох
Концертна організація: Одеський Національний академічний театр опери та балету
Концертний зал: Концертний зал Одеського Національного академічного театру опери та балету
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"



Інші:

«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
61.jpg