"Його твори – містичний тотем": Ірен Роздобудько про автора "Щедрика" Миколу Леонтовича | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
"Його твори – містичний тотем": Ірен Роздобудько про автора "Щедрика" Миколу Леонтовича
6 липня, п'ятниця

Українська письменниця Ірен Роздобудько презентувала новий роман "Прилетіла ластівочка" – про українського композитора Миколу Леонтовича, відомого автора обробки різдвяного "Щедрика", а у Європі – "Carol of the Bells".

"Українській правді життя" авторка розповіла, яким був композитор, чию різдвяну мелодію слухає весь світ, з ким він збирався емігрувати напередодні вбивства і чим схожі люди з різних епох.

Для мене відкриттям стала музика Миколи Леонтовича.

В світі існує мінімум 2000 різних колективів, що виконують мелодію "Щедрика" у різних жанрах.

Натомість не кожен знає автора – українського композитора.

Навіть складно уявити, хто ще може конкурувати по кількості виконання цього музичного твору.

Щоб пізнати Леонтовича, спочатку дуже прошу знайти в інтернеті і послухати його надлюдську музику.

Його твори – містичний тотем. Раджу послухати "Козака несуть", "Щедрик", "Отче наш".

Усі факти з життя Леонтовича в романі – реальні.Їх насправді не так вже й багато.

Микола Дмитрович жив досить праведним життям, був сподвижником у музиці і педагогіці.

І, на перший погляд, крім, трагічної загибелі і геніальних обробок народних пісень, не вирізнявся з-поміж інших, можливо, більш епатажних героїв того часу.

Все, що про нього написане і сказане, я постаралася зібрати і використала навіть в репліках героїв.

За спогадами його сучасників, Леонтович був сором'язливим, але міг дотепно пожартувати.

У мистецтві він був вимогливою і вольовою людиною.

На заняттях з учнями міг і кулаком по столу стукнути.

Також Леонтович був досить гарним чоловіком і за ним табунами ходили жінки.

Відомо, що дружина композитора Клавдія ревнувала чоловіка до учениць.

У нього була учениця –Надія Танашевич, з якою він збирався емігрувати напередодні вбивства.

Але нічого достеменно про його лібретистку невідомо.

Саме з цією історію пов'язана цікава, навіть містична річ.

Образ Надії у романі – красива чорнокоса дівчина, що співала у хорі Київського університету, закохана у свого вчителя.

Коли віддала роман у друк, натрапила на статтю про Леонтовича, де була опублікована фотографія хору Кошиця, датована 1916 року.

На цій світлині серед всіх дівчат, одягнутих у білі сукні, дуже помітною є одна учениця – чорнява з надзвичайним поглядом.

І дивиться вона не на камеру, а у бік. Хтозна, можливо цей погляд був адресований саме Леонтовичу. Невідомо, хто ця чорноока дівчина, але, можливо, саме вона і є "моєю" героїнею з роману.

Роман – не історична біографія: де народився, хрестився, одружився і тому інше.

Це белетристика, моя версія розслідування загадкового вбивства Леонтовича.

Коли писала, був певний страх: хотілось, щоб це читали на одному подиху,і водночас представити сучасний контекст.

Намагалась написати про нас з вами,у якому світі ми живемо зараз.

Коли я занурилася, що таке УНР, директорія, гетьманщина, як за півтора року в Києві 18 разів змінювалася влада, то "приміряла" на себе стан тодішнього обивателя, який був розгублений.

Зрозуміла, що дуже мало що змінюється в людській психології.

Зараз відбуваються майже ті ж самі процеси. Існує той же популізм, та ж розгубленість – за ким йти, та ж пасіонарна самопожертва найкращих і… та ж агресія Росії.

Хтось ділив портфелі, хтось закликав померти, а серед них Леонтович пише оперу "На русалчин Великдень".

Я вигадала лінію – героя-послідовника Степана, який став для Леонтовича мов Варавва, на якого Ісус дивився поблажливо.

Це один з учнів композитора, який поважав його, але випадково виявився на іншому боці і не зміг врятувати композитора від вбивства.

І навіть після смерті ім'я Леонтовича врятовувало Степану життя.

Образ Степана дав змогу показати часовий простір до 1997 рокуочима пересічної людини, яка живе і сьогодні.

Через його погляд, переживання усіх історичних подій я можу простими словами "говорити" з читачем сьогодення.

***

Сценарій про життя і смерть Леонтовича мені запропонував написати продюсер Андрій Чернюк.

Я спочаткуперелякалася, бо не уявляю, як про людину – реального митця, можна щось вигадувати. Боялася.

Поговорили з Андрієм, як це має бути, щоб зацікавився не тільки український глядач, але й закордонна публіка.

Важливо акцентувати загальнолюдські речі. Сюжет сценарію довелося вигадувати мені.

Сценарій написаний з метою розповісти про Україну світові (зокрема, про цю всесвітньо відому щедрівку в обробці Леонтовича) і запропонований закордонним партнерам, томуфільм за цим сценарієм вийде… не скоро.

Зняти такий фільм, скажімо, в Голівуді – досить складний шлях.

Але краще почекати, ніж отримати мізерний результат за мізерні гроші.

Це має бути справжнє, міцне, сильне кіно, яке б сподобалося і було близьке людям не тільки в Україні.

***

Нині в Україні знімають багато різних фільмів. Але поняття професіоналізму підмінюється поняттям патріотизму.

Український глядач поки що згоден дивитися патріотичні стрічки, плакати над ними. Але роки через два прийде час, коли цей механізм припинить працювати.

І треба буде говорити про якість і рівень фільмів у порівнянні з кращими зразками світового кінематографу.

Робити так, аби бути на такому ж рівні – і в режисурі, і в драматургії.

Поки що ми в ейфорії. І це непогано.

***

Нещодавно в мене були зустрічі у Америці з читачами, і багато хто з неукраїнського середовищадивувався тому, що "Гімн Різдвяних дзвоників" – то "Щедрик" Леонтовича.

Такі постаті як Леонтович чи Сікорський і багато-багато інших імен давно відомі закордоном.

Просто іноземці на цьому не зауважують – це мусимо робити ми.

Зараз треба робити те, що зробив Симон Петлюра в 1919-му: попри всі складності і негаразди, відправив хор Кошиця з гастролями по всьому світі. І світ дізнався про Україну через їхній талант.


Автор: Ірина Голіздра
Джерело: Українська правда



Додати: Share on Facebook






Інші:

Класична музика покращує серцебиття
Сміливі ініціативи Одеської опери
МАЙСТЕР ТРИ РОКИ ШУКАВ У КАРПАТАХ ЯЛИНУ, ЩОБ ЗРОБИТИ З НЕЇ СКРИПКУ
Уроки доброти
Легенды и были Одесской филармонии
Композитори пишуть спеціально для неї
Учитель Давида Ойстраха: "Деточка, сыграй мне эту фразу, как вкусный борщ"
Соломія Крушельницька в образі Аїди на фото 1900 року
Патрік Генрі Хьюз: незрячий хлопець, який став віртуозним музикантом
Київський король світового фортепіано
Як вибрати музичну школу і не помилитися?
Українські "Варіації" у Скандинавії
Вуличним музикантам у Львові заборонили виступати без дозволів. Як все працює на практиці?
Чого найбільше боявся Фридерик Шопен?
Дует батька і сина Бочеллі
Музика пам'яті
Класична музика в контексті реклами і маркетингу
Вересень: творчий пошук ідей
Дні музики Мирослава Скорика у Львові
Мирослав Скорик і музика Львова
Кістки та фрески: про що мовчать стіни Львівського органного залу
З любов’ю, Скорик
Принц піаністів
Які фестивалі потрібні та де їх проводити?
Під звуки піаніно: юний принц Джордж займатиметься балетом
Покинуті фортепіано і роялі у дивних світлинах
Бах для ...корів
Клуб композиторів
Яна Тойбер показала удивительный мир балерин
Українські примадонни в музиці
190 років з дня народження Міхала (Михайла) Адамовича Завадського (1828-1887) – відомого польського і українського композитора, піаніста, педагога
Як створюється опера: від задуму до виходу на сцену
Вражаючий звук і кількасотрічні музичні інструменти: Чому Закарпаття називають органним краєм
Міжгалактичний арт-проект музика для прибульців
Уродженець Кременця, який врятував Карнегі-Холл
Класична музика в суді. А чому б ні?
Ще одна причина записати дитину на фортепіано
Марко Р.Стех: Творчість Василя Барвінського виявилася могутнішою від кремлівського диктату
Мирослав Скорик. Інтелігентний бешкетник
Сто великих украинцев - Сергей Михайлович Лифарь
      © 2008-2018 Music-review Ukraine