Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»
Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»
6 жовтня 2015, вівторок

Всесвітньо відомий французький музикант-експериментатор, президент Всесвітньої асоціації саксофоністів Клод Деланґль розповів Тижню про сучасні твори для саксофона, важливість співпраці виконавця й композиторів та про чесність — рису, яка робить справжньою музику, що лунає зі сцени.

Клод Деланґль/ Фото з сайту: http://tyzhden.ua/Culture/147099

Переважно виконую класичну саксофонну музику. Я не джазмен. Джаз граю хіба що інколи, із друзями. Завжди відчував: і в класичних напрямах, і в джазі виконавці намагаються віднайти певну естетику, власний спосіб вираження, і це просто чудово. Правда чи ні, але, як мені бачиться, у класичній музиці дуже обережно й до останньої титли намагаються вшановувати традицію. Та для мене вона не в цьому.

На мій погляд, традиція — це передавання об’єкта, але не в той спосіб, у який ти його отримав. Певним чином така трансляція відбувається впродовж цілого життя музиканта. Він робить те саме, що роблять бджоли, коли пропускають крізь себе нектар, щоб утворився мед. Але бджоли не знаходять його відразу в готовому вигляді у квітах. Нектар і мед мають практично однакові хімічні характеристики, але останній — результат органічної трансформації. Вдаюся до такої аналогії, бо вона більш-менш чітко пояснює те, що я намагаюся робити з музикою.

Для мене музика є надзвичайною річчю, але цього не достатньо. Гарна музика сама собою вже багато що, але коли вона не єднає різних людей, не дає їм можливості мирно й раціонально співіснувати, то не виконує свого завдання. Так, музика робить наше життя кращим іще й тому, що є неймовірно потужним засобом для подорожування. Як це? Свого часу одна рекордингова компанія попросила мене записати для неї диск із танго. Власне, чому ні? Цей напрям мені не чужий. Астор П’яццолла свого часу написав гармонізацію шести своїх тангових етюдів спеціально, щоб я виконав їх на саксофоні. Він помер 1992 року, а познайомилися ми 1987-го. Ще раніше я зробив кілька аранжувань його творів для саксофона, а коли ми вже були знайомі, то попросив, щоб він написав бодай трохи авторських речей для інструмента, на якому я граю. Він погодився й виконав моє бажання доволі швидко: надіслав ноти через півроку. Це було великим успіхом, бо тоді композитор лікувався в одному з госпіталів Нью-Йорка після інсульту. В етюдах, про які я кажу, партія соло була написана П’яццоллою для флейти, але згодом він зробив нотний переклад для фортепіано й гармонізацію для саксофона та інших духових інструментів.

ТРАДИЦІЯ — ЦЕ ПЕРЕДАВАННЯ ОБ’ЄКТА, АЛЕ НЕ В ТОЙ СПОСІБ, У ЯКИЙ ТИ ЙОГО ОТРИМАВ. ТАКА ТРАНСЛЯЦІЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРОТЯГОМ ЦІЛОГО ЖИТТЯ МУЗИКАНТА

Отже, діставши пропозицію записати диск танго, я відповів, що це не проблема, хоч я і не тангеро, не належу до відповідної традиційної культури. Погодився. Париж має дуже потужні культурні зв’язки з Буенос-Айресом, особливо в тому, що стосується музики, зокрема й танго. Я попросив одного зі своїх аргентинських друзів написати музику з атмосферою цього танцю. Одна з моїх знайомих оперних і танго-співачок запитала тоді: «Як ти можеш грати танго, якщо жодного разу не був у Буенос-Айресі?». Після того я доволі часто гостював у аргентинській столиці, де зустрічався з одним із найвідоміших композиторів танго Орасіо Сальґаном, з тими, хто ще пам’ятав Енріке Сантоса Діссеполо (автора відомого всім «Cambalache»), а також із виконавцем уругвайського танго й поетом Орасіо Феррером, автором тексту до танго-опери Астора П’яццолли «María de Buenos Aires».

Українська музика є цікавою для іноземців. Проблема в тому, що всі ми і я особисто замало знаємо про ваших композиторів. Ті з них, кого вже немає, й автори старшого покоління за кордоном майже невідомі. Було б непогано почути більше симфонічної музики українців. У їхньому доробку мають, очевидно, знайтися твори для фортепіано, які можна транскрибувати для саксофонного квартету. Мені цікаво буде з ними зустрітись і знайти власний український репертуар. Чому ні? Це важливо, особливо зараз, бо Україну, на жаль, дуже широко знають хіба що через війну. Тоді як вона може бути цікава світові й своєю класичною музикою, і творами, де використано народний мелос чи якісь сучасні композиторські прийоми. Хочу більше дізнатися про те, що мають у цьому сенсі українці, й працювати з цим надалі.


Музика, яка лунає зі сцени, не є егоїстичною і фальшивою. Її виконання не зводиться суто до техніки. Учора був у Київській опері на виставі Джакомо Пуччині «Мадам Баттерфляй». Цей твір мені добре знаний, хоча я не розумію жодного слова з італійського лібрето. Проте солістка, яка виконувала роль Чіо-Чіо-сан, у фінальній сцені була настільки переконлива, тримала залу в такому напруженні, що я мало не заплакав. Оце і є натхнення, а не егоїзм. І так само має бути в політиці.

У Західній Європі ми можемо досягти реального діалогу й партнерства, але чомусь цього не робимо. Старий світ не до кінця усвідомлює той факт, що його конституювали через християнство. Багато в чому нині ми втрачаємо Європу. У кожній із її країн живуть чудові люди, але всім їм бракує натхнення — ресурсу, щоб генерувати нові ідеї, як і куди континент має рухатися далі.

Здається, ми ще не зрозуміли, що побудова Європи за американською моделлю є хибним сценарієм. Європейці відмінні, і їхні країни не однакові теж. Європа має величезний запас оцієї різноманітності, значно більший, ніж США. Що спільного в іспанців, італійців та скандинавів? Практично нічого, хоча спільна культура. Європа має знайти єдність у відмінності, а не консервувати уніфікацію всіх і всього. Остання — це не Європа, а радше СРСР і втілення марксизму. Строкатість, про яку я кажу, — це не регіоналізм і сепаратизм. Проблема в тому, що найменший колапс країни призводить до відцентрових рухів, коли та чи та частина конкретного суспільства хоче відокремитися. Але що таке незалежність і хто насправді незалежний? Ніхто, бо всі ми пов’язані між собою. Якщо цей зв’язок десь рветься, то все розсипається.


Я мав приїхати до України, бо така моя особиста філософія. Україну знаю через історію та мистецтво уже досить давно. Мені цікаві такі країни, які мають надзвичайно глибоке коріння і в яких можна дуже багато чого навчитися, адже, переживши революцію й опинившись в умовах війни, тутешні люди постраждали й політично та економічно. Хай там як, але їхня традиція та коріння нікуди через те не зникають. І це відчутно на вулицях Києва. Я відвідав Києво-Печерську лавру і скажу, що йдеться про глибину не століть, а тисячоліть. Україна дуже жива, вона бореться, аби врятувати не лише свою національну ідентичність, а й незалежність мислення, власний спосіб висловлювання емоцій. Її жителі залишаються вірні собі, зберігають пам’ять про митців, котрі також доклалися до творення країни. Україна й Польща, які в культурі спираються на європейську базу, політично перебувають на помежів’ї, що дуже сумно.

У Франції ми мали достатньо інформації про Революцію гідності, про події, що відбулись у вас півтора року тому, про початок війни. Не скажу, що знали все до дрібниць. Я вирішив, що до Донецька не поїду, а от Львів і Київ, як переконався, — це місця безпечні, навіть попри те що збройний конфлікт іще триває. Українська історія не єдине, що мене приваблює, мені дуже цікаво дізнатися також про сучасний стан розвитку вашого мистецтва. Завдяки своїм українським колегам, зокрема саксофоністу Юрієві Василевичу, я зрозумів, як багато українці роблять у цій царині, коли дістають матеріальне й моральне сприяння. Так, фінансова ситуація у вашій країні сумна, про шалені гонорари не йдеться, але коли мета є більшою за гроші, то можеш дати щось такій країні, зокрема її музикантам, саксофоністам і духовикам загалом.

----------------------------

Клод Деланґль — всесвітньо відомий французький музикант-експериментатор, президент Всесвітньої асоціації саксофоністів. Навчався саксофонної гри в Сержа Бішона в консерваторії Ліона та в Даніеля Дефейє в Парижі. Учасник знаменитого саксофонного квартету Quatuor Adolphe Sax de Paris разом із Жаком Баґе, Брюно Тотаро, Жаном-Полем Фушекуром. Від 1988 року викладає за класом саксофона в Національній консерваторії Парижа. Зробив вагомий внесок у розвиток сучасного саксофонного репертуару й техніки гри на цьому інструменті.


Автор: Трегуб Ганна
Концертна організація: Національна філармонія України, Національний портал академічної музики “Music-review Ukraine”
Джерело: tyzhden.ua



Додати: Share on Facebook

Інші:

«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Lviv MozArt: 8 днів класики
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
Сталін посадив на коліна, подарував наручний годинник
Подорожувати Європою без знання класичного мистецтва — це як ходити музеєм із закритими очима, — Григоренко
"Класичний танець практично помер". Український танцюрист Сергій Полунін розповів про сучасний балет
Джаз — це класична музика ХХІ століття — Олексій Коган
Господар із диригентською паличкою
Людмила Монастирська: "Намагаюся виконувати партії, що вражають і розвивають характер"
Легше повернутись в Україну з іменем, аніж тут починати - Ю.Миненко, контртенор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Наталія ПОЛОВИНКА: «Ідеальний актор – Ісус Христос»
Юрій Шевченко націлився на «Греммі»
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
Вікторія Свалявчик-Цанько: «Закарпатська філармонія – великий механізм, який працює на результат»
Всесвітньовідомий контртенор Юрій Миненко про музику бароко
Мирослава КОПИНЕЦЬ про музику, маму, Йолку та паленята з горіхами
«Ми — поза політикою», — як у Рівному об’єднували Схід і Захід
«Україна - друга держава, після Німеччини, за кількістю класичних пісень
КОМПОЗИТОР ОЛЕКСІЙ ШМУРАК: ФЕСТИВАЛЬ PORTO FRANKO – ЦЕ СВОЄРІДНИЙ ПРОТЕСТ ПРОТИ ІНЕРЦІЇ
Через терня до успіху
У філармонію з... дитсадка
«Саме Острог і дав мені музику», – Олена Мальчик про музику, Острог та вчителів
Львівська опера: в репертуарі - реформа
Солісти опери Хліб. Сіль. Пісок – про те, чому український глядач особливй і навіщо нам слухати цей твір
Директор Асоціації Opera Europa Ніколас Пейн: Культура є політикою. Інколи вона використовується для війни
Через 30 років до полтавця разом із втраченим голосом прийшло й натхнення створювати унікальні інструменти
Музика, скрипка і... бренд
Авішай Коен: «Я вихований на джазових традиціях, а це означає, що я – вільний духом»
Премьера оперы «Тоска» с участием оперной дивы на сцене Национальной оперы Украины стала главным событием уходящего сезона
Анна Копровіч: «Музика єднає людей»
Метрополітен-опера очима Пітера Ґелба
Композитор Виталий Годзяцкий: В 1960-х мы искали физиков – только они нас и понимали
Сам собі оркестр
Українка розповіла, як стала сенсанцією в світі класичної музики
Бетховен досі допомагає мільйонам людей у всьому світі»
Марія Горкун, яка виготовляє смички
Як у Мукачеві вперше виконали «Месу» Мартона та як композитор їхав у Будапешт в консерваторію вступати
"Альціона": секрети відтворення шедевру
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове






File Attachment Icon
925.jpg