Музичні портрети покоління індіго | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Музичні портрети покоління індіго
Пірієв Олександр Валерійович
Музичні портрети покоління індіго
Портрет перший. Олександр Пірієв
18 квітня 2012, середа

«Music-review WEEKEND»Багатьом з них немає ще 30-ти, але їх імена та їх справи говорять самі за себе.

Люди з унікальними властивостями, глибинним духовним розвитком, фізичними відмінностями на рівні ДНК і яскраво-синьою аурою.

Люди, народжені на початку 80-х минулого сторіччя, та особливо після так званого параду планет 1984 року.

Згідно світових дослідженнь, вони - нове найпотужніше покоління індиго.

Академік В.І. Вернадський, який першим серед вчених сформулював концепцію про побудову ноосфери Землі (сфери розуму як середовища, в якому містяться досконалі, істинні знання, і з яким абсолютно сумісний розум людини), - передбачив, що в 21 столітті людина навчиться спілкуватися з ноосферою, і єдиним каналом спілкування буде - інтуїція.

За свідченням сучасних вчених, «індиго мають унікальний спосіб пізнання навколишнього світу: на відміну від звичного логічного методу - спроб і помилок - вони використовують інтуїцію, за допомогою якої отримують інформацію Зверху про те, яке рішення буде вірним і найбільш ефективним в конкретній ситуації». Кажуть, що саме цією властивістю обумовлена їх категоричність у висловлюваннях, заперечення стереотипів, цілісність і парадоксальна точність мислення.

Вони об’єднуються, несуть новий світогляд, діють стрімко і активно, та діляться усім з усіма так, ніби народжені саме задля того, аби віддавати. Вони знають що робити і як змалечку. Крізь їх душі несеться потік сонячної енергії. В усьому, за що вони беруться, досягають значних перетворень та успіху. Її глибинний, космічний зір та внутрішня гармонійність вражає, а інтуїтивні прозріння та незвичні ракурси думок – захоплюють. Особливо, якщо вони обрали таку тонку сферу, як Музика.

«Music-review WEEKEND» - територія любові.

«Дайте мені точку опори, і я переверну світ»

Віолончелісту Олександру Пірієву – трохи менше 30-ти. В 2009 році він ініціював, створив і став керівником унікального для України недержавного мистецького пректу: Національного порталу академічної музики «Music-review Ukraine», водночас розпочав, у співпраці з Фондом сприянню розвитку мистецтв, цикл концертів камерної музики «Music-review WEEKEND», який очолив як Артистичний директор. За три роки існування портал «Music-review Ukraine» став основним інформаційним ресурсом, який висвітлює виключно академічну музику.

Щодо живих концертів камерної музики «Music-review WEEKEND», яких за три сезони відбулося вже 50, то вони демонструють таку палітру інструментів та кількість видатних імен виконавців України у камерному форматі, який, до речі, сам по собі є одним з найпоказовіших у виконавстві, - що можна констатувати факт: на сьогоднішній день проект зібрав найяскравіші творчі потужності музичної України.

Протягом трьох сезонів на сцені столичної Галереї "АртХол" виступали: Герої України композитори Мирослав Скорик і Євген Станкович, Народні артисти України скрипаль Анатолій Баженов, віолончеліст Іван Кучер, композитори Валентин Сильвестров, Леся Дичко, більше 40 лауреатів міжнародних конкурсів, серед яких піаністи Олег Полянський, Юрій Кот, Геннадій Дем'янчук, скрипалі Кирило Шарапов, Олексій Семененко, Богдана Півненко, флейтистка Богдана Стельмашенко, кларнетисти Юрій Набитович і Олег Мороз, єдиний українець володар найпрестижнішої музичної премії "Греммі" віброфоніст Андрій Пушкарьов, багато зарубіжних музикантів.

Портрет з віолончеллю

Як ви вважаєте, чи випадково саме камерна музика стала полем діяльності музиканта Олександра Пірієва?

Чим особливий цей жанр? Він завжди був лабораторією, де народжувались нові засоби музичної виразності та стильові риси. Чому? Малі форми – це площина для будь-яких експериментів композитора, де кожна знахідка набуває особливого сенсу, і може стати ключовою подією твору. Глядачеві, що потрапив на концерт камерної музики, потрібно бути готовим до вирування свіжих емоцій та оригінальних музичних ідей.

Щодо виконавців, то їх мала кількість на сцені дозволяє відчути поміж собою всі тонкощі ансамблевої гри та музичного спілкування. Бо емоційний та психологічний елемент стосунків між музикантами під час виконання завжди присутній. Особистість та енергетика артиста в таких ансамблях – неповторні, діють на першому плані, і щомиті впливають на свідомість. Саме це й цікаво для слухача, і це він відчуває повною мірою за кожним звуком. Невидимий дух творчого авантюризму літає над головами публіки, і наповнює барвами кожну мить звучання.

Так і ювілейний Мюзік Ревю мав успіх першокласного виконання оригінальної програми, традиційне дружнє спілкування між учасниками, глядачами і гостями. Та все ж було щось таке, що дарувало дивні відчуття: замість «бронзи» ювілейних звершень залишилось враження магії творчого експерименту. Саме так, в камерному стилі, і я дозволю собі журналістський ескперимент, та змішаю тембральну палітру всіх голосів, почутих на 50-му концерті «Music-review WEEKEND».

Епіграф:
Сергій Бедусенкo, композитор і піаніст: «Я есмь, покуда миром правит музыка...»

Експозиція:

Олена Ткаченко, музикант: «Проект вийшов поза жартами. Кожні два тижні класичної музики - це безпрецедентний випадок. І при цьому у нас майже завжди аншлаг!

Люди приходять і кажуть - тут особлива атмосфера, особлива аура, всі посміхаються, глядачі і музиканти одне одного відчувають, всі люблять музику.»
Сергій Бедусенко
Сергій Бедусенко: «У Мюзік Ревю є багато своїх шанувальників. Я в їх числі з самих витоків.

Оскільки сповідую синтез мистецтв - музика-поезія-графіка, то багато виступав як композитор з авторськими концертами.

«АртХол» - це камерний зал, який ніколи не буває порожнім. І енергетично - місце вибрано дуже правильно.

Тут прекрасна духовна атмосфера - тут серце Подолу, багато церков, і це також дається взнаки....

Піднесення – ось воно, саме це слово, що всі відчувають на концертах».

Безумовно, ювілейний 50-й концерт «Music-review WEEKEND» став справжньою цариною віолончелі.

Цього вечора її теплий голос лунав практично в кожному творі. Олександр Пірієв, як справжній її лицар, зі сцени майже не виходив, і зробив усе, аби глядацька зала зокохалася в цей інструмент раз і назавжди.

Але ж одразу здивував оригінальний вибір творів, вказаних у буклеті святкової програми «Music-review weekend» - більшість з них були або написані у трагічних жанрах – Реквівієм, Сарабанда, Пасакалія, - або були такими за характером.

Попри слов’янської традиції розпочинати ювілеї «за здравіє», - вечір розпочався з «Реквієма» Давіда Поппера для трьох віолончелей. Це був маловідомий слухачам твір, який бездоганно виконали Ярослав Мигаль, гість зі Львова, Олександр Пірієв та Артем Полуденний, у супроводі роялю Северини Жук-Жукової. Три першокласних віолончелі, три інструменти, ніби три богатирі, заговорили водночас пристрастно, глибоко й щиро.

В одну мить виколючили глядацьку залу з буденності, і ніби живою силою, наповнили серця теплом духовної краси - по самі вінчики... Наступні твори - Соната №3 Для фортепіано і віолончелі Бетховена; та геніальний «Вокаліз» Сергія Рахманінова, - ще раз подарували слухачам найкращі переживання та світлі емоції.
Ярослав Мигаль
Ярослав Мигаль, віолончеліст, керівник оркестру «Леополіс»: «Реквієм» Давіда Поппера – це твір, що дуже рідко виконується, але ми підтримали ініціативу Олександра Пірієва зіграти саме його, бо твір цікавий, романтичний, сумний, як кожний Реквієм, в ньому різні грані трагічного».

Олександр Пірієв: «Чому розпочав з «Реквієма»?..

Пам’ятаєте, як свого часу всесвітньо відомий віолончеліст Мстислав Ростропович своєю творчістю вийшов за межі виконавства, зробивши віолончель «голосом людства ХХ сторіччя»?...

Для мене цей твір також виходить далеко за межі жанру «Реквієм», - і дуже подобається мені своєю енергетикою, скажімо так. Я обираю твори не за їх назвами, чи призначеннями, які стоять за цими словами, а за їх енергетичним забарвленням.

«Реквієм» Давіда Поппера я неодноразово виконував із відомим українським віолончелістом, своїм педагогом Іваном Кучером, і Василем Полуденним. Але в такому складі, для цієї зали - він був прем'єрним. Доречі, Пасакалія, що завершує концерт - це теж прем’єра і своєрідний подарунок ювілейному Мюзік Ревю. Під час репетицій мій маленький син дуже емоційно реагував, власне, саме на Пасакалію.

Я знаю: якщо цей твір подобається дитині, яка ще має умовні враження, незахищені й відкриті віддчуття, - тоді ефект від цього твору справдиться і для глядача. Бо бажання і емоційність, і переживання, які були під чам репетицій, - справжні. В нашій залі - і музикант, і слухач – одне ціле. Ми робимо одну справу. І результатом є - загальні враження. Я ці твори дуже люблю, а деяки з них свого часу були для мене - відкриттям».

Євген Ржанов, Заслужений артист України, піаніст: «Я вважаю, то Мюзік Ревю - це прекрасне починання, а сьогоднішній ювілей - чудова подія. Адже 50 концертів - це вже зрілість. Сьогодні в дуеті з Олександром Пірієвим ми виконували 3-ю сонату Бетховена. Але я часто буваю тут і як вдячний слухач. І постійно бачу дуже хороший, високий рівень виконавства. А з сьогоднішнього дня - вже мрію зіграти у 100-му концерті!»

Розробка:

Олександр Пірієв: «Предмет камерного ансамблю в Консерваторії розподілений, під час навчання, за окремими групами - струнні, духові, народні, ударні. Все дуже закрито. Між цими групами відсутній діалог, бо педагоги не охоче йдуть на створення ансамблів із різних інструментів. Сумно, але в Консерваторії нас не вчать грати різними складами.

З перших концертів «Music-review WEEKEND» - одна з цілей була демонстрація всіх всіх інструментів і музичних напрямів в академічній музиці. Наша мета - через об'єднання яскравих молодих талантів і зрілих досвідчених музикантів в одне ціле, - популяризувати як саму камерну музику, так і культуру її виконання».

…Це можна було назвати як завгодно – і музичною магією, і креативним мисленням, і дослідницьким експериментом, - але незвичне тембральне забарвлення знайомих для вуха інструментів, які в несподіваних союзах з іншими набували абсолютно нових якостей, по-справжньому вразило. Ансамбль двох співаючих бандуристок, та віолочелі в «Раnis Angelicus» Сезара Франка занурили зал у нереальну красу ангельских вібрацій.

Враженння того, що водночас звучать - челеста, клавесин, арфа, небесний хор ангелів та струнний оркестр на сцені, - вирувало у повітрі. Іллюзії нових тембрів, ніби душі згаданих старовинних інструментів, додавали твору неймовірної виразності, легкості та чарівливої містики. Простір вирував і спливав натовпами образів. Але ж на сцені було - лише троє молодих музикантів!...
Бандуристки Катерина Коврик та Євгенія ЗгуровськаБандуристки Катерина Коврик та Євгенія Згуровська продовжили свій виступ у «Сарабанді» Георга-Фрідриха Генделя, разом із темпераментним скрипалєм Дмитром Демидовим та «лицарем віолончелі» Олександром Пірієвим.

Їх виконання залишило враження безсумнівної оркестрової повноти, та енергетичної наповненості звучання.

Катерина Коврик, бандуристка, вокалістка: «Я думаю що слухач може оцінити звук бандури, який буде барвистим і гарним майже в усіх сучасних жанрах: джаз, поп-музика, класика, і звичайно, народному.

Звук –це постійний пошук, який потребує нових технічних прийомів».

Євгенія Згуровська, бандуристка, вокалістка: «Багатьом людям подобається оновлене звучання. Ми намагаємось наблизитись до оригінального звуку інструментів, які використовуються в класиці, тому ми винаходимо нові прийоми звуковилучення. Імітація арфи, органу, клавесину, російських гуслей, лютні, домбри, балалайки - ці єксперименти цікаві слухачам. Бандура - інструмент, що постіно прагне нового розвитку.»

Олександр Пірієв: «До участі у концертах Циклу виконавці запрошуютсья не за регаліями та званнями, а за музичним обдаруванням, харизматичністю і власним творчим почерком. Музиканти з Великої літери завжди готові на експеримент, і готові створювати ансамблі незвичні для традиційного звучання. Наприклад, струнні - з народними, бандура - і віолончель . У Консерваторії ми вчимося на різних поверхах, а тут, на сцені, - ми в музичному діалозі, ми - союзники.»

...Поволі відкривалися нові секрети цього вечора. Під гучні оплески на сцені з’явився ансамбль народних інструментів «Лабіринт»: Євген Діденко (домра), Андрій Кузь (домра), Євген Грибан (баян), Сергій Нефедов (балалайка-контрабас). Свого часу хлопці взяли участь у самому першому концерті Мюзік Ревю, і надали проекту могутнього енергетичного поштовху. Сьогодні ансамбль гідно представляє Україну за кордоном.
ансамбль народних інструментів «Лабіринт»: Євген Діденко (домра), Андрій Кузь (домра), Євген Грибан (баян), Сергій Нефедов (балалайка-контрабас)
Зала очікувала «метрів». Та несподівано на сцені з’явилися четверо молодих, але серйозних, скромних і симпатичних хлопців - із домрами, баяном та велетенською бас-балалайкою в руках наймоцнішого з них.

Своїм виглядом вони викликали посмішки, бо несподівано нагадали щасливі радянські часи бабусиних посиденьок в сільському клубі.

Але ж натомість з перших звуків на жартівливих слухачів напливло таке могутнє, майже симфонічне звучання романтичної «Сюїти» з музики Клауса Бадельта до кінофільму «Пірати Карибського моря», і повіяло такими цікавими тембральними пригодами, де були задіяні піратськи вигуки, топотіння ніг, солоспів сопілки, чітки «кастаньєтні» ритми, - що слухачі вкотре опинилися у полоні неймовірно-ілюзорного звукового океану, сповненого справжнього драйву та музичних мандрів. Глядацька свідомість ще довго блукала романтичними дорогами харизматичного «Лабіринту». Думаю, що Джонні Деппу - це б теж сподобалося!

Олександр Пірієв: «І титуловані музиканти, які мають нагороди та визнання, і молоді, які тільки ступили на сцену - всі вимагають яскравого і професійного представлення публіці. Тому що слухач спочатку хоче почути - хто вийде. А потім, коли це підтверджується ще й виконаною музикою, - він почувається щасливим. Ось це дуже важливо! Завдяки потужній інформаційній підтримці, про цих музикантів починають говорити і в інших місцях. Думаю, що для початку становлення Циклу і творчого старту музикантів - це більше, ніж позитивні результати. Збираючи кращих, на мій погляд, виконавців Україні, ми формуємо нове уявлення про світ академічної музики в Україні.

Я сподіваюся, що виконавці, які почали кар'єру з Мюзік Ревю, будуть і далі робити незвичайні, резонансні виступи.»

Реприза:

...Наступне «Танго для Клод» Рішара Гальяно з нестримним темпераментом скрипаля Дмитра Демидова та акордеоніста Євгена Гаврилюка - просто взірвало емоції до криків «Браво!» Шалений натиск пристрасті та яскравих почуттів, бездоганний рітм і соковитість акордів, волелюбність віртуозних пасажів – все було гімном земному щастю! Завершення концерту пронизливим діалогом віолончелі та скрипки в «Пасакалії» Георга-Фрідріха Генделя, попри траурного змісту жанра, стало справжнім духовним епілогом концерту, сповненим гарячої надії та любові до життя...

Олександр Пірієв: «Тут, в Мюзік Ревю, збираються ті, хто не тільки добре грає. Виконавець прагне до діалогу - і з колегами-музикантами, і з слухачем. Це ті виконавці, можна сказати, що відчувають, невгамовну потребу в спілкуванні, і перш за все – в музичному спілкуванні. Із великим піднесенням я дивлюся в майбутнє цього Циклу, і вірю в успіх нашого спільного починання!»

Після завершення 50 ювілейного концерту «Music-review WEEKEND» - одна тільки думка не давала спокою: якщо глядацька зала повністю заповнена, якщо стільки молодих музикантів, менше 30 років, – з легкістю справжніх професіоналів грають на сцені поруч із заслуженими майстрами, то чи можна вважати, що камерна, академічна, класична музика в Україні - це музейний експонат або анахронізм?.. І чому її практично немає в ефірі центральних телеканалів – ані в якості великих окремих культурних подій, ані в якості оздоблювальної музики для численних телевізійних програм?..

Олена Ткаченко, музикант: « Я б сказала, що Олександр Пірієв створив особливу територію любові. Любові до класичної музики, любові до високого мистецтва, любові до таких чудових виконавців. Я думаю, напевно, - це та територія любові, яка буде рости і робити наш світ кращим».

Кода:

Сергій Бедусенко, композитор, піаніст: «Я б не казав, що класична музика - для ексклюзивних слухачів. Зараз з'являються нові люди, представники покоління індіго, які всім цікавляться, які прекрасно все сприймають, які мають власну думку про навколішний порядок речей, та про гармонію Всесвіту. Вони об’єднуються і творять нове мистецтво.

І я бачу це, і вірю в глибоко духовну спрямованість нових поколінь. Я думаю, що класичній музиці не загрожує відмирання, яке, до речі свого часу пророкували театральному мистецтву, кажучи, що його замінять різні шоу. Те, що може дати симфонічна музика - не дасть ніяка легка, ніяка естрадна музика, - такого духовного, справжнього наповнення, такий енергетики!

Тим більше, якщо це - великий колектив, симфонічний оркестр - ніщо його замінити не може! Енергетика 80-ти осіб, що грають на сцені - це буде завжди! І цікаво: чим музика більш давня - тим більше вона енергетична. Скільки вже столітть вона існує - і завжди користується попитом. Майбутнє класичної музики - оптимістично!»


Автор: Анна Архипова
Фото: Сергій Пірієв
Діячі мистецтв: Олександр Пірієв
Концертна організація: Національний портал академічної музики “Music-review Ukraine”
Джерело: Портап "Культура"



Додати: Share on Facebook

Інші:

Яку музику слухають найрозумніші люди
Українка, що зачарувала Пабло Пікассо
Іфігенія у геріатричному пансіонаті
Нова мистецька школа: шлях у нікуди
Український піаніст, який написав музичні шедеври у концтаборі: вражаюче відео
Тому що не Петлюра, або Як держінституції не підтримали проект з найбільшим потенціалом для промоції України у світі
Історія про кременчуцького хлопчика, який взяв чотири «Оскари»
Перший лавровий вінок для хору Олександра Кошиця з Праги
Як народилася легенда?
Кому варто слухати сумну музику
Творчість Олени Лущик у «музичних прем’єрах сезону»
Вихованка С. Лифаря в Києві
«Український прорив»
Яким буде «Севільський цирульник» у Національній опері
Великий Серж Лифар із Києва: історія життя директора паризької Гранд-Опери
«ФРАНЦУЗЬКА ВЕСНА»: У КИЄВІ ВИКОНАЮТЬ «ЗАСУДЖЕННЯ ФАУСТА»
Музика заради життя: мандрівний скрипаль влаштовує благодійні концерти просто неба
Музей, де можна пізнати і почути Гуцульщину
Виготовив 100 діджеріду. Як мелодія аборигенів змінила життя стоматолога з Вінниці
28 березня 1925 року народився Дмитро Гнатюк
Три несчастливые любви «отца украинской музыки» Николая Лысенко
Музыкальная терапия: полезные свойства классической музыки
Сила 100-літньої "ДУМКИ"
Захоплююча історія Віоли Сміт – 106-річної барабанщиці, яка досі продовжує грати і пити вино
У Львові демонізували Вагнера...
Чи розкриється знову скринька Пандори?
Левко Ревуцький: геній, який знищив свій талант, щоб не танцювати під кремлівську дудку
Як впливає музика на мозок і чи розумнішають від Моцарта?
Священик УГКЦ протягом життя записав понад 4 тис. українських народних мелодій
«Святий Франциск Ассізький» Олів’є Мессіана як духовний досвід
“У селі немає жодної сім’ї, де б хтось не грав у сопілку”. Іван П’ятничук і його сопілкарі
«День» надихає на шедеври
Слова іноді потребують музики, але музика не потребує слів...
Спадщина Січинського: Станіславський «Боян» та українські пісні за крону
Галицька додекафонія: Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський
Звуки – живі: вони можуть бути цілющими або вбивчими…
Музичні столиці Європи: де послухати академічну музику в Гамбурзі
Методика Сузукі, або Як навчають музики з трьох років
"Кантус" – хор, який дарує крила
Композитор, що вмів дружити
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110816_4098.jpg