Як народився «Запорожець за Дунаєм» | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Як народився «Запорожець за Дунаєм»
Як народився «Запорожець за Дунаєм»
До 155-річчя першої української опери: факти і гіпотези
10 травня, четвер

До перлини українського оперного мистецтва «Запорожець за Дунаєм», напевне, від часу появи твору і перших постановок виникло немало запитань. Чому саме такий сюжет? Такий образ? Такі пісні? Така музика?



На жаль, С.Гулак-Артемовський не залишив спогадів ні про життя, ні про творчість. До нас дійшли лише окремі уривки, розповіді, здогадки стосовно заданої теми. Саме вони, а також мистецький шлях, життєва доля нашого земляка допомагають відтворити атмосферу часу, коли зароджувалася, творилася перша вітчизняна опера.
Насамперед впадає у вічі те, що до її написання автор прийшов у розквіті творчих сил, збагачений мистецьким і життєвим досвідом, досвідом виступів на оперній сцені.

Співаючи провідні партії в операх найкращих європейських композиторів, Семен Степанович, безперечно, не раз ловив себе на думці, чому інші народи мають талановитих митців, авторів музичних творів, які викликають у глядачів небувале душевне піднесення, формують естетичний і моральний світи, породжують найкращі людські почуття, а українці всього цього не мають? Не могла для нього не стати відкриттям, справжнім одкровенням і творчість його щирого друга Тараса Шевченка, в якій він відчув невичерпне джерело таланту, побачив безліч людських образів, життєву долю рідного народу. Не кажучи вже про поетичну й пісенну красу, чарівність кожного поетичного рядка, яку він, як творча натура, відчував мов щасливий подих весни.

Є певні свідчення, що задум написати оперу визрів у Гулака-Артемовського ще в часи його дружби з Великим Кобзарем, у останні роки Тарасового життя. Вони тоді дуже часто і тісно спілкувалися, були майже нерозлучні, говорили про все-про все. Може, саме тоді, коли у серпні 1858 року композитор присвятив своєму другу невмирущу пісню «Стоїть явір над водою», той його тихо запитав: «А чому б тобі, Семене, не написати ще й оперу? З народного життя. Інші ж народи мають і композиторів, і написану ними музику. А хіба ти гірший, коли співаєш краще за них?..

Якщо додати, що історію про задунайських запорожців Гулаку-Артемовському розповів ще один близький друг, історик Микола Костомаров (саме до Миколи на весілля поспішав старшим боярином Шевченко, коли був заарештований на Дніпровій переправі біля Києва в квітні 1847 року), то ці думки про підступи до написання твору мають цілком реальне підґрунтя. Тим паче що безліч творів літератури і мистецтва, написані, як правило, після не одного місяця, а то й року осмислення. Їх автори самі розповідають, як довго вони «виношували» в собі свій задум.

У випадку з «Запорожцем за Дунаєм» існує гіпотеза, що окремі місця опери написані рукою Шевченка. Однак це лише гіпотеза, бо мистецтвознавці схильні вважати автором тільки Семена Степановича. Але те, що Шевченко міг бути одним із ідейних натхненників Гулака-Артемовського у створенні опери — цілком можливо.
Чому Семен написав саме про запорізьких задунайських козаків, які з’явилися за Дунаєм після зруйнування 1775 року Січі на Дніпрі? Чому, скажімо, не про Богдана Хмельницького або Петра Дорошенка, або якусь відому козацьку битву? Зрештою, чому не написав оперу з побуту українського селянства, який він добре знав і спостерігав у рідному Городищі?

Людина патріотична, проте лояльна до тогочасної дійсності (він насамперед був оперним співаком, який дарував свій талант, своє мистецтво вдячному глядачеві і слухачеві), Семен розгледів у вчинку задунайських козаків (які після багатьох десятків років проживання за Дунаєм вирішили повернутися на Батьківщину, в рідну Україну) те, чим сам жив усі ці довгі літа на чужині. А саме — безмежну тугу за рідним краєм, синівську любов до нього, бажання будь-що бути серед своїх людей, зі своїм народом...

Безперечно, створюючи невмирущі образи українців, насамперед Карася, Одарки, Оксани й Андрія, передаючи їхню тугу за ненькою Україною, автор вклав у них часточку і свого неабиякого смутку за краєм, де тихі води і ясні зорі, де мир хрещений і люд веселий... Хоча, звісно, в часи кріпаччини в Україні народу було зовсім не радісно...

Кажуть також про те, що, створюючи образ Карася, автор опери мав на увазі й свого далекого предка, козака-гультяя, якого прозвали «Гулякою-Артемовським». (Що такий був, як відомо, твердить у своїх біографічних записках дядько композитора, відомий поет-байкар). Передав автор своєму головному герою й окремі риси власного характеру: дотепність, насмішкуватість, вміння пожартувати, веселість та невмирущий оптимізм...

Критики, глядачі з перших постановок опери відзначали красу її сцен, образність, багатство мови героїв, чудову музику, вдало дібрані народні пісні, неперевершені партії, особливо Карася й Одарки... Звичайно, не можна не відзначити й той факт, що в дореволюційних і радянських виставах наголошувалося саме на побутово-розважальному характері твору. З відомих історичних причин її постановники бачили в сюжеті в першу чергу саме це спрямування. Нерідко це ідейне перебільшення набирало відверто негативних рис, коли Іван Карась взагалі поставав перед глядачем як п’яниця, ледар, волоцюга... Така вульгаризація заради того, щоб глядач лише сміявся, не витримує жодної критики, адже Карась є насамперед патріотом-українцем, який хоче повернутися в рідний край, українцем він залишається завжди, хоч автор «виряджає» його і турком-перевертнем і вдатним до чарки, і жартівливого слова... Карась «проходить» усі ці випробування, та зрештою, разом із іншими козаками домагається свого — султан відпускає їх на волю...

До слова, на політичне і патріотичне спрямування опери звернули увагу ще з її перших вистав. Адже в ній опосередковано згадуються і Грицько Нечоса (вельможа Катерини ІІ Григорій Потьомкін) і сама цариця, і турецька та й московська неволя... Може, саме тому, що твір пробуджував національну свідомість українців, його й заборонили після чотирнадцятої вистави?.. Адже мав величезний успіх у глядача!..

Існує думка, що наш народ, може, саме через те й залишився народом, не розчинившись поміж інших, що не втратив почуття гумору, сміху... Саме ці риси допомагали пережити століття неволі, бездержавності, залишаючись самобутнім, самодостатнім... Навпаки — бурхливо розвиваючи власну культуру, літературу, збагачуючи мову. Тобто навіть у час, коли українці не мали змоги розвиватися і творити як вільні народи, вони дали світові невмирущих велетів духу, духовності: Шевченка, Гулака-Артемовського, Франка, Лесю Українку...

Ще серед критиків творчості автора першої української опери, коли йдеться саме про «Запорожця за Дунаєм», ставиться у докір і те, що, мовляв, Гулак-Артемовський використав тут музику Моцарта з його «Викрадення із сералю». Мовляв, саме цей факт плагіату й послужив, що постановку опери незабаром було заборонено. Але це, звичайно, перебільшення, бо якщо в опері і є якісь елементи іншої музики, то це лише елементи, не більше, і таке, безумовно, допускається. Адже все інше музичне оформлення має авторський оригінальний зміст, ґрунтується як на його власній музиці, так і на народному пісенному морі, що лише збагачує твір та ставить його в ряди справді народних, справді національних зразків.

Семен Степанович не раз повторював слова свого вчителя Михайла Глинки: «Створює музику народ, а нам лиш залишається записувати й аранжувати». Хочеться також сказати, що невмирущість опери на світовій сцені і є тією відповіддю всім її критикам. «Запорожця...» критикують, а він живе у виставах, у кіно, на радіо, і телебаченні, у виконанні професіоналів і аматорів... Не вдасться применшити значення перлини українського оперного мистецтва і музикознавцю, доктору мистецтвознавства, члену національної спілки композиторів України, професору кафедри історії музики Харківського національного університету ім. Котляревського Ірини Драч, яка в посібнику «Художня індивідуальність композитора», видрукованому 2010 року, в «аналітичному нарисі «Український парафраз на Россінівський сюжет («Запорожець за Дунаєм» як реалізація особистісного міфу Семена Гулак-Артемовського)» звинувачує українського композитора в плагіатстві. Якщо ще конкретніше, то в тому, що автор «Запорожця...» «Практично повторив» сюжет опери Россіні «Італійка в Алжирі». Проте після «найпереконливішого аналізу» про «списання» й образів, і назви, і навіть багатьох пісень, мистецтвознавець робить, на наше переконання, зовсім інший, цілком справедливий висновок. Цитуємо: «У відомого оперного радянського диригента С. Самосуда якось запитали: «У чому успіх «Італійки в Алжирі» — цієї невибагливої комічної опери?». Він відповів: «У її дивній вокальності».

Чи не в цьому секрет і разючої життєздатності першої української опери «Запорожець за Дунаєм»? Отже, дякувати Богу. Значить, незважаючи на всі «гріхи» С.Гулака-Артемовського, його опера залишається цілком оригінальною і неповторною, бо лише таким є будь-яке життєздатне мистецтво!..

До речі, кажучи про особливість «Запорожця», слід зауважити й про те, що його автор став чи не єдиним композитором у світовій мистецькій практиці, який сам написав і лібрето, і музику, і сам виступив у головній ролі.

Якби Семен Гулак-Артемовський не написав більше нічого, окрім опери «Запорожець за Дунаєм» — цього по-справжньому народного твору, то й тоді його ім’я навіки зосталося б в історії українського і світового мистецтва. Тисячі й тисячі разів ставилася його патріотична феєрія на сценах багатьох театрів на різних континентах планети... Вона завжди дивувала й радувала глядачів і слухачів життєво правдивими образами українців, їхнім незбореним духом, постійним прагненням до волі й щасливого життя, запальною, життєстверджуючою музикою, створеною самою душею українців на його народнопісенному фольклорі...

Творча доля опери продовжується — попереду нові зустрічі з нею сущих та прийдешніх поколінь. Адже справедливо кажуть про те, що мистецтво — вічне. Вічним є на цій землі і мистецтво, створене творчим генієм нашого талановитого земляка з Городища.


Автор: Ольга Осипенко
Фото: ПУТРОВ ОЛЕКСАНДР
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

Чого найбільше боявся Фридерик Шопен?
Дует батька і сина Бочеллі
Музика пам'яті
Класична музика в контексті реклами і маркетингу
Вересень: творчий пошук ідей
Дні музики Мирослава Скорика у Львові
Мирослав Скорик і музика Львова
Кістки та фрески: про що мовчать стіни Львівського органного залу
З любов’ю, Скорик
Принц піаністів
Які фестивалі потрібні та де їх проводити?
Під звуки піаніно: юний принц Джордж займатиметься балетом
Покинуті фортепіано і роялі у дивних світлинах
Бах для ...корів
Клуб композиторів
Яна Тойбер показала удивительный мир балерин
Українські примадонни в музиці
190 років з дня народження Міхала (Михайла) Адамовича Завадського (1828-1887) – відомого польського і українського композитора, піаніста, педагога
Як створюється опера: від задуму до виходу на сцену
Вражаючий звук і кількасотрічні музичні інструменти: Чому Закарпаття називають органним краєм
Міжгалактичний арт-проект музика для прибульців
Уродженець Кременця, який врятував Карнегі-Холл
Класична музика в суді. А чому б ні?
Ще одна причина записати дитину на фортепіано
Марко Р.Стех: Творчість Василя Барвінського виявилася могутнішою від кремлівського диктату
Мирослав Скорик. Інтелігентний бешкетник
Сто великих украинцев - Сергей Михайлович Лифарь
Мрії Оксани Линів
Скрипка Страдиварі: таємниці розкрито????
"Його твори – містичний тотем": Ірен Роздобудько про автора "Щедрика" Миколу Леонтовича
«Шляхи дружби. Равенна-Київ». Презентація проекту
"Оскароносний" син емігранта, який змінив уявлення про музику до кінофільмів
Вчені: Навчання гри на віолончелі покращує мозкову активність
Музика бентежних душ: що таке справжній джаз та про що він оповідає
5 цікавих фактів про дует 2CELLOS, який виконає гімн Ліги Чемпіонів у Києві
Исключительное звучание скрипок Страдивари связали с их высоким «голосом»
Браво, Маестро!
Мирослав Скорик ніколи не забував впливу Соломії Крушельницької
У Києві відбувся Перший Всеукраїнський конкурс імені Богодара Которовича
Гармонія, традиції та … авангард
      © 2008-2018 Music-review Ukraine