| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Зірка фільму "Танцівник" розповів, у чому знаходить натхнення
4 листопада 2017, субота
Поширити у Facebook
24 жовтня український танцівник, зірка світового балету, Сергій Полунін презентував британський біографічний фільм "Танцівник". Оповідає про життя й творчість Сергія від раннього дитинства у Херсоні. У 13 років вступив до Королівської школи балету у Лондоні. Був прем'єром Британського Королівського балету, театрів Росії та Баварської опери. У 26 років вирішив залишити класичний балет. Символічним прощанням зі сценою стало відео, де Полунін танцює під пісню Hozier - Take Me To Church. Танець у стилі "контемп" створив друг Сергія. Додав елементи класичного балету - стрибки і повороти. Відео стало "вірусним" у мережі. Після показу "Танцівника". Сергій Полунін відповів на запитання журналістів.
- Яка перша реакція на фільм? Чи брали Ви участь у монтажі?
Не брав жодної участі. Хотів, щоби у режисера був свій погляд. Батьки і друзі збирали відео, фото. Я намагався жити своїм життям. Навіть не хотів бачити відзнятий матеріал. І фільм важко було дивитись. Вперше — з режисером Девідом Ляшапелем. Просто поставив мене перед фактом, що дивимось "Танцівник". Я не переглядав, а заново проживав ці моменти.
- Щось нове зрозуміли завдяки перегляду?
Нагадав мені про певні речі. Під час перегляду відчув, наскільки дружба важлива, що батьки зробили задля того, щоби я зміг навчатись. Це не було щось нове — а нагадування, куди маю повернутись, і де чинив правильно, а де ні.
- Чи вдалось Вам почати жити нормальним життя, про яке мріяли протягом фільму?
Зараз більше працюю. Щастя знаходжу в роботі. У здійсненні мрій. Вчусь новому, подорожую. І просто насолоджуюсь кожним моментом життя. Щастя не залежить від чогось або від когось — це внутрішній стан.
- Чи справдилася мрія помирити Ваших батьків?
Вони довго не говорили одне з одним. Але фільм їх об'єднав. Почали спілкуватись, бо передавали одне одному відео, фотографії. Потім знову була перерва. Це повільний процес — але завдяки фільму він почався.
- Відчувається різниця між вами, який тут, і тим, хто у фільмі. Чи вдалося подолати своїх "внутрішніх демонів", про яких ішлося?
Був вибір — яким шляхом піти. Чи дати волю внутрішнім демонам, чи повернутись на бік добра. Обидва - мене приваблювали. Негативний — легший і веселіший. Але вирішив від поганого повернутись до хорошого. Зайняло кілька років. Кожен день писав, що доброго зі мною відбувається, що бачу. З негативу вийшов у позитив. Коли у "Танцівнику" побачив, як діти танцюють під моє відео — це теж надихнуло.
- Дякуємо за фільм, він чудовий. Кого Ви граєте у "Східному експресі", чи перша це роль у кіно?
Знімався відразу у 2 фільмах: "Червоний Горобець" Френсіса Лоуренса і "Убивство в Східному експресі" Кеннота Брана - у ньому більша роль. Перший день на зйомках був разом із усіма акторами. Коли побачив зірок, з якими гратиму — був шокований, ніби втратив власне тіло. Отже, мав адаптуватись, щоби виглядати достойно на їх фоні. Не знав, що маю робити. Довелось все схоплювати в секунди.Була сцена, де ми сидимо у вагоні-ресторані. Не знав, як тримати виделку, чи чіпати їжу. Але такі речі приходять із досвідом. Сподіваюсь, нікого не підвів. Всі зірки, з якими працював, виявились дуже відкритими й добрими людьми. Провели з ними багато часу. Нам створювали атмосферу командності: грим накладали всім разом, до зйомок були разом, грали в ігри разом — щоби зав'язались взаємини.
- Чи вас оточують хороші люди?
Так, мені щастить по життю. Завжди траплялись учителі, через кого я "проходив" - і вони мені допомагали. Коли потрапляв на нове місце, або навіть до нової країни. У нас нема, на жаль, такої традиції, як на Тибеті, щоби постійно у тебе був учитель. Який би навчав життю. Бо у школах і по ТБ, на жаль, що таке життя не вчать. Тому доводиться самому дізнаватись і шукати своїх наставників
- Чи є у Вас кумири, ті, хто надихає?
Актор Міккі Рурк дає мені нову енергію. Коли важко — дивлюсь фільми з ним. Знаю його особисто. Дав мені добру пораду: Хто працює більше за всіх — той найкращий.
- Як ви бачите своє майбутнє через п'ять років? Чи не будете розпорошуватись на всі напрямки, які зараз почали?
Якщо сконцентруватись — можна встигати все. Зараз поєдную три речі: танець у балетному театрі, зйомки у фільмах та роботу над проектом Polunin Projekt, у якому буду ставити свою хореографію. Тому потрібна хороша команда і однодумці поряд — тоді можна все встигати й не витрачати надарма час.
- У чому суть Вашого авторського проекту?
Проект про інформацію, представлення танцю для більш широкого кола людей. Зніматимемо фільми про танці, ролики, створюватимемо інтернет-платформи. Хотів би, щоби освіта танцівників була різносторонньою. Я навчався лише балету. Навіть у академії не був — лише танець. А життя — різнопланове. І один з важливих елементів — це мова. А у балетних закладах навчають мовчати і виконувати команди. Коли танцівники приходять до театру — не можуть відповісти, детально сказати, чого хочуть. Не можемо за себе постояти. Індустрія від цього страждає.Танець пасе задніх. Більш міцні — опера, кіно — йдуть вперед. А час обмежений — все треба встигнути. Хотів би говорити з танцівниками — щоби розуміли цю проблему, надолужували прогалини.
- Чи плануєте створювати школу в Україні?
Так, дуже хочу в Україну. В Лондоні матиму прем'єру в грудні. Після цього зможу говорити про розвиток проекту в інших країнах.
- Яку країну вважаєте рідною?
Найближчім місцем завжди, мабуть, буде країна, в якій народився. Але подорожуючи — відкриваєш для себе світ і розумієш, що кордони потрібно прибирати. Коли їжджу світом, бачу, що люди всюди абсолютно однакові. З тими самими проблемами, з однаковими мріями, бажаннями. Багаті, бідні — політики й не-політики. У фільмі дуже хотів показати природу, зняту в різних країнах - як гарно в Сибіру, на Гаваях, в Україні.
Автор: Ганна Щокань
Джерело: Gazeta.ua
|