Зірка фільму "Танцівник" розповів, у чому знаходить натхнення | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Зірка фільму
Зірка фільму "Танцівник" розповів, у чому знаходить натхнення
4 листопада 2017, субота

24 жовтня український танцівник, зірка світового балету, Сергій Полунін презентував британський біографічний фільм "Танцівник". Оповідає про життя й творчість Сергія від раннього дитинства у Херсоні. У 13 років вступив до Королівської школи балету у Лондоні. Був прем'єром Британського Королівського балету, театрів Росії та Баварської опери. У 26 років вирішив залишити класичний балет. Символічним прощанням зі сценою стало відео, де Полунін танцює під пісню Hozier - Take Me To Church. Танець у стилі "контемп" створив друг Сергія. Додав елементи класичного балету - стрибки і повороти. Відео стало "вірусним" у мережі. Після показу "Танцівника". Сергій Полунін відповів на запитання журналістів.



- Яка перша реакція на фільм? Чи брали Ви участь у монтажі?

Не брав жодної участі. Хотів, щоби у режисера був свій погляд. Батьки і друзі збирали відео, фото. Я намагався жити своїм життям. Навіть не хотів бачити відзнятий матеріал. І фільм важко було дивитись. Вперше — з режисером Девідом Ляшапелем. Просто поставив мене перед фактом, що дивимось "Танцівник". Я не переглядав, а заново проживав ці моменти.

- Щось нове зрозуміли завдяки перегляду?

Нагадав мені про певні речі. Під час перегляду відчув, наскільки дружба важлива, що батьки зробили задля того, щоби я зміг навчатись. Це не було щось нове — а нагадування, куди маю повернутись, і де чинив правильно, а де ні.

- Чи вдалось Вам почати жити нормальним життя, про яке мріяли протягом фільму?
Зараз більше працюю. Щастя знаходжу в роботі. У здійсненні мрій. Вчусь новому, подорожую. І просто насолоджуюсь кожним моментом життя. Щастя не залежить від чогось або від когось — це внутрішній стан.

- Чи справдилася мрія помирити Ваших батьків?

Вони довго не говорили одне з одним. Але фільм їх об'єднав. Почали спілкуватись, бо передавали одне одному відео, фотографії. Потім знову була перерва. Це повільний процес — але завдяки фільму він почався.

- Відчувається різниця між вами, який тут, і тим, хто у фільмі. Чи вдалося подолати своїх "внутрішніх демонів", про яких ішлося?

Був вибір — яким шляхом піти. Чи дати волю внутрішнім демонам, чи повернутись на бік добра. Обидва - мене приваблювали. Негативний — легший і веселіший. Але вирішив від поганого повернутись до хорошого. Зайняло кілька років. Кожен день писав, що доброго зі мною відбувається, що бачу. З негативу вийшов у позитив. Коли у "Танцівнику" побачив, як діти танцюють під моє відео — це теж надихнуло.

- Дякуємо за фільм, він чудовий. Кого Ви граєте у "Східному експресі", чи перша це роль у кіно?

Знімався відразу у 2 фільмах: "Червоний Горобець" Френсіса Лоуренса і "Убивство в Східному експресі" Кеннота Брана - у ньому більша роль. Перший день на зйомках був разом із усіма акторами. Коли побачив зірок, з якими гратиму — був шокований, ніби втратив власне тіло. Отже, мав адаптуватись, щоби виглядати достойно на їх фоні. Не знав, що маю робити. Довелось все схоплювати в секунди.Була сцена, де ми сидимо у вагоні-ресторані. Не знав, як тримати виделку, чи чіпати їжу. Але такі речі приходять із досвідом. Сподіваюсь, нікого не підвів. Всі зірки, з якими працював, виявились дуже відкритими й добрими людьми. Провели з ними багато часу. Нам створювали атмосферу командності: грим накладали всім разом, до зйомок були разом, грали в ігри разом — щоби зав'язались взаємини.

- Чи вас оточують хороші люди?

Так, мені щастить по життю. Завжди траплялись учителі, через кого я "проходив" - і вони мені допомагали. Коли потрапляв на нове місце, або навіть до нової країни. У нас нема, на жаль, такої традиції, як на Тибеті, щоби постійно у тебе був учитель. Який би навчав життю. Бо у школах і по ТБ, на жаль, що таке життя не вчать. Тому доводиться самому дізнаватись і шукати своїх наставників

- Чи є у Вас кумири, ті, хто надихає?

Актор Міккі Рурк дає мені нову енергію. Коли важко — дивлюсь фільми з ним. Знаю його особисто. Дав мені добру пораду: Хто працює більше за всіх — той найкращий.

- Як ви бачите своє майбутнє через п'ять років? Чи не будете розпорошуватись на всі напрямки, які зараз почали?

Якщо сконцентруватись — можна встигати все. Зараз поєдную три речі: танець у балетному театрі, зйомки у фільмах та роботу над проектом Polunin Projekt, у якому буду ставити свою хореографію. Тому потрібна хороша команда і однодумці поряд — тоді можна все встигати й не витрачати надарма час.

- У чому суть Вашого авторського проекту?

Проект про інформацію, представлення танцю для більш широкого кола людей. Зніматимемо фільми про танці, ролики, створюватимемо інтернет-платформи. Хотів би, щоби освіта танцівників була різносторонньою. Я навчався лише балету. Навіть у академії не був — лише танець. А життя — різнопланове. І один з важливих елементів — це мова. А у балетних закладах навчають мовчати і виконувати команди. Коли танцівники приходять до театру — не можуть відповісти, детально сказати, чого хочуть. Не можемо за себе постояти. Індустрія від цього страждає.Танець пасе задніх. Більш міцні — опера, кіно — йдуть вперед. А час обмежений — все треба встигнути. Хотів би говорити з танцівниками — щоби розуміли цю проблему, надолужували прогалини.

- Чи плануєте створювати школу в Україні?

Так, дуже хочу в Україну. В Лондоні матиму прем'єру в грудні. Після цього зможу говорити про розвиток проекту в інших країнах.

- Яку країну вважаєте рідною?

Найближчім місцем завжди, мабуть, буде країна, в якій народився. Але подорожуючи — відкриваєш для себе світ і розумієш, що кордони потрібно прибирати. Коли їжджу світом, бачу, що люди всюди абсолютно однакові. З тими самими проблемами, з однаковими мріями, бажаннями. Багаті, бідні — політики й не-політики. У фільмі дуже хотів показати природу, зняту в різних країнах - як гарно в Сибіру, на Гаваях, в Україні.


Автор: Ганна Щокань
Джерело: Gazeta.ua



Додати: Share on Facebook

Інші:

Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
Віктор Рудь: «Рушійні сили для мене — інтерес, бажання і виклик, який несуть у собі ролі різних стилів та епох»
«Я боюся дорогих подарунків...»
Як фінансист став оперною зіркою
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
Кирило Стеценко: «Drum & Bach» — це гра контекстами і часами
Орф-педагогіка: Черкащанка Анна Комкіна закохує діток у музику
Полтавська філармонія готується до насиченої концертної весни
Монтсеррат Кабалье: "Я страшная сладкоежка"
Синергія KharkivMusicFestа
Етелла Чуприк: "Я не можу жити без рояля"
«До музики слід ставитися з благоговінням, інакше...»
«Моє покоління музикантів можна назвати пограбованим»
«У своїй творчості опираюся на народну пісню»
Культурне життя України знову переживає кризу 1990-х років, - Андрій Ільків
Чернівчанин Володимир Соложук понад 25 років виготовляє скрипки
Як змінюється Львівський будинок органної музики
Валентин Сільвестров: «Сенс авангарду — ризик»
Еміл Сокач: Ніщо і ніколи мене так не вражало, як музика
Класика – це завжди модно
Львівський скрипаль-віртуоз підкорює Європу
      © 2008-2018 Music-review Ukraine