Піаніст Олексій Ботвінов про те, як через брак класичної музики, високої літератури і театру у суспільства і людей виникає вірус агресії і нетерпимості | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Піаніст Олексій Ботвінов про те, як через брак класичної музики, високої літератури і театру у суспільства і людей виникає вірус агресії і нетерпимості
Ботвінов Олексій
Піаніст Олексій Ботвінов про те, як через брак класичної музики, високої літератури і театру у суспільства і людей виникає вірус агресії і нетерпимості
14 квітня, п'ятниця

-Відомий композитор, організатор фестивалів, я не знаю, як Ваше амплуа правильно вимовити. Як Вас представити краще?



-Піаніст, президент фестивалю Odessa Classiks.

-Отже, піаніст. Піаністи, ті, які народжувалися в колишньому Радянському Союзі, в Російській імперії, завжди мріяли для себе покинути цю територію. Особливо в ті часи, коли були негаразди. Тому що коли було більш-менш благополучне життя, а в Російській імперії воно рідко таке бувало, то якось вони там ще могли працювати.

-А в інший час виїжджали в тому числі, до речі, ті композитори, музиканти, музику яких Ви виконуєте. А Ви залишаєтеся тут. Залишаєтеся в дуже непрості часи, хоча мали змогу багато разів поїхати і робити кар’єру на Заході. Чому?

-Ви знаєте, у мене був досвід. Дійсно, як і практично більшість моїх колег, зокрема з міста Одеси була традиція виїжджати, я поїхав до Німеччини в 1993 році. Але протримався там трохи більше року.

-От я Вас зупиню зараз. Ви кажете: «Традиция из Одессы уехать». Я з Вами трошки не згоден, тому що це загалом з України традиція поїхати. Я народився у Львові, і колись в радянські часи там був такий Ніколай Самвелян – такий автор, який написав книжку «Срібне горло». І в цій книжці мова йшла, я так запам’ятав собі з дитинства, про оперного співака, який жив у цьому місті і не міг нічого досягти.

-Але як тільки виїжджав, відразу у нього прокидалася ціла низка талантів. Тобто в радянські часи про це навіть писали, хоча в ті часи за кордон поїхати було набагато важче. Але Ви виїхали.

-Так, я поїхав. Причому все було добре, я грав концерти, тобто все було чудово. І буквально через півроку почалася така ностальгія по місту, по країні, що я ще протримався рік і три місяці і повернувся назад.

-Коли це було?

-Причому це був вже 1995 рік, і тоді на мене всі дивилися і крутили пальцем біля скроні - «божевільний, чи у тебе нічого там не виходило, чи що?». Важке в цілому було життя в середині 1990-х, а я, як дурень, ходив по місту Одесі та був найщасливішою людиною на Землі.

-Може, дійсно не дуже там виходило, отак, як Ви хотіли?

-Ні, все було добре. Справа в тому, що це складно пояснити, це якесь таке відчуття ностальгії, яке потім стає як хвороба. Дійсно, є якісь коріння, з якими ти якось пов'язаний.

-Я про це колись в цій студії з Сільвестровим говорив, який живе там на Русанівці в невеличкій квартирі. Очевидно, міг багато разів, так як багато його друзів і представників сучасної української класичної музики 1960-1970-х років все ж таки поїхали, він лишився – він не може писати ніде в іншому місці.

-Ну, те ж саме. Я став відчувати, що живу в прекрасному місті Дюссельдорфі на вулиці імені Шумана, в престижному районі. Тобто все добре, а натхнення починає пропадати. І ось це постійне відчуття болю в серці.

Я для себе це визначив як душевна хвороба і зрозумів, що мені потрібно бути хоча б в своєму рідному місті і при цьому, звичайно, виїжджати. Я коли приїхав, особливо перші років 15, я значно більшу частину часу проводив за кордоном, ніж удома. Але відчуття того, що все добре - країна, дім, ось це дуже важливо.

-Але ж для великого музиканта немає обласного масштабу - немає письменника обласного масштабу, композитора тим більше, і музиканта-піаніста. І навіть масштаб України складно сказати.

-Кожен музикант хоче бути відомим і представленим загалом всюди в світі. І це для багатьох є причиною виїзду, для когось економічні причини, а для когось і бажання реалізуватися на якомусь ширшому майданчику. Як Ви, що для Вас означає ця реалізація?

-Ну, слава Богу, ми живемо не в радянські часи. Можеш в'їхати і виїхати, ти не залишаєш країну. Слава Богу, що ми живемо у вільній країні. Тобто я вже об'їздив понад 40 країн світу. Дійсно, для мене дуже важливо виступати в різних країнах, міжнародна кар'єра - це, безумовно, моє життя. При цьому відчуття зв'язку з корінням - це якась основа, фундамент. Ну, це дійсно так. Може, у якихось моїх колег інакше, для мене це дуже важливо.

-Я хочу, щоб ми почали з одного з фрагментів Ваших виступів – це «Елегія» Рахманінова в Тейбейській філармонії. Перш ніж ми це покажемо, скажіть декілька слів про цей виступ, який в Ютубі подивилося досить багато людей, як для серйозної музики.

-Так, там дійсно дуже високі цифри. Це, звичайно, дивовижне місце - Тайвань. У них ось є мавзолей Чан Кайши. Напроти дві будівлі в центрі міста - філармонія і оперний театр. І дійсно, така повага, такий пієтет до класики - неймовірний.

Я пам'ятаю, грав той концерт і потім вишикувалася черга за автографами. Це все тривало більше години. Вони вишикувалися від мавзолею до залу - тобто весь зал, 2 тисячі людей, вони всі стали в чергу. Запам'ятався дуже виступ. І, звісно, там - взагалі в Азії, в Тайвані особливо - якесь ставлення до класичної музики, до фортепіано надзвичайне.

-Воно відрізняється від європейського ставлення?

-Ну, якийсь фанатизм просто. Дивляться на європейських музикантів, як на таких напівбогів. Це приємно, звичайно.

-Я весь час Вас підводжу все ж таки до цієї розмови. От Ви, коли були молодим, це з Вашої біографії відомо – ми бачили, перемагали в конкурсах різних, були завжди наймолодшим, але весь час хочеться іти вперед. Які задачі Ви зараз самі перед собою ставите? От в теперішній час?

У мене була якась така мрія - зіграти сольний концерт, солідний, пристойний, в Берлінській філармонії як головному європейському майданчику. Десять років тому я зіграв в абонементі «Майстри світового піанізму», тобто якоїсь планки досягнуто. Після цього я якось подумав: а що ж робити далі? Чесно кажучи, можна продовжувати до кінця життя і радіти грі на фортепіано, але мені захотілося чогось більшого. З цього вийшли дві абсолютно несподівані для мене раніше речі.

По-перше, мені захотілося спробувати застосувати - розширити рамки і фортепіано, і класики, подивитися, як воно поєднується з балетом, з відеоінсталяціями, з театром, з літературою. Це зараз у мене така лінія, яка цікавить, тому що нове - це те, що, в принципі, мало хто робить чи тільки починає робити. І дуже багато вийшло таких несподіваних речей, яких я навіть років 10 тому і близько не міг уявити, що буду цим займатися.

-А Ви цим займаєтеся як режисер? Не лише як музикант?

-Так, Ваша правда. Мій проект з інсталяціями називається він «Музика любові», була 1-ша частина, була 2-га частина «Музика любові. Чотири стихії". Це, власне кажучи, практично спектакль. Тобто спочатку є якась концепція, історія, скажімо так - чи історія любові, чи історія осмислення чотирьох стихій і їх взаємодії. До цього підбирається музика.

Причому музика йде найчастіше частинами - якийсь концерт фортепіано, якийсь твір, тобто як театральний спектакль. До цього потім ми робимо разом з моїм партнером «Віджеєм Відеоматікс» наче відеофільм. Потім світлопартитура, потім все разом виходить вже не як фортепіанний концерт, а якесь театральне дійство, новий формат.

-Вам замало того виміру мистецтва, яке надає музика і звук, Ви хочете використати ще якісь додаткові виміри?

-Так, я, звичайно, отримую задоволення, коли граю нормальний концерт, але мені хочеться більшого, хочеться розкрити, розширити ці рамки. Мені здається, зараз ось такий час в мистецтві світовому, такий тренд, що можна розширювати рамки - це вже не є якимось там злочином проти основ. І є, звичайно, технологічні можливості.

Тому що те, що ми робимо з відео, ще 5 років тому було так дорого, що неможливо. Зараз вже реально. Світло і так далі. Я впевнений, що років через п'ять у мене буде концерт з голограмами і якимись взагалі театральними ефектами. Я дуже хочу цього і думаю, що це буде можливо.

-Ви в когось вчитеся цьому сучасному новому мистецтву з залученням нових медіа, десь дивитесь на якийсь міжнародний досвід чи це Ваш якийсь такий інтуїтивний поклик викликати, як нові технології можуть разом заграти в ансамблі з класичною музикою?

-Знаєте, я відстежую дуже уважно, все що відбувається. Найбільше це відбувається в сучасній опері і балеті, ну і в театрі, звичайно. Але ось в плані поєднання всього цього з класичною музикою наша команда одна з перших у світі, тому ми, в принципі, йдемо абсолютно незвіданими стежками.

-Я говорив тут з молодою львів’янкою, композитором, яка в Мюнхенській опері ставила різні вистави з багатьма іншими виконавцями. Вона каже, що західна опера, західний театр категорично відрізняється від нашого.

Що наш живе минулим, а вони навіть в підходах до театральних постановок намагаються це робити абсолютно сучасно, для того щоб розказати глядачеві історію з використанням класичної музики. І часом сюжет взагалі навіть не відповідає тому сюжету, який писали автори. Як Ви оцінюєте стан нашого мистецтва, пов’язаного з оперою, оперетою, класичною музикою.

-Ви знаєте, я навіть цим займався шість років тому. Я один рік був художнім керівником в Одеській опері і намагався трошки змінити цю ситуацію. В результаті вийшло тільки дві, але дуже хороші вистави - балет «Нурієв forever» і опера «Турандот» в сучасній постановці. Я думаю, що з національних театрів це була перша балетна модернова постановка, яка увійшла до репертуару, і перша оперна, до речі, вони обидві залишилися досі і користуються дуже великим успіхом у публіки.

Тут вся справа в якості - наскільки адекватно, наскільки режисерське бачення цікаве. Якщо воно цікаве - це шалено здорово. Бувають, звичайно, якісь дурниці, ну і на Заході теж така постановка довго не живе. Мені здається, має бути якийсь баланс між традиційним підходом, який є у нас на досить хорошому рівні, і те, що у нас, звичайно, не вистачає сучасного режисерського бачення - безумовно. Із сучасних балетів у нас не йде взагалі класика ХХ століття 2-ї половини.

-«Не идет» – це означає, що люди не ходять чи що ми не ставимо?

-Не ставимо. Я впевнений, що публіка чудово б відреагувала, вона вже готова.

-Чому?

-Ну, треба якось набратися сміливості керівництву і зробити це.

-Чому художнім керівником цього театру Ви лише рік пропрацювали?

-Там взагалі-то був конфлікт між, грубо кажучи, «старим» і «новим» - класична схема. Тобто більш консервативні сили казали, що це нам не потрібно, нам потрібна така «Турандот» (і зробили, після того, як в цьому конфлікті ми начебто програли), але потім час розставив все на свої місця.

Тому що ця «Турандот», яку потім зняли з репертуару, зараз повернулася і користується великим попитом, а ось класична пішла. В результаті глядач вибирає потім, тобто це показує, що ми були на правильному шляху.

-А вам не здавалося, наприклад, через рік. Ви були кимось – чи з тими людьми, чи частиною колективу, які там були і не до кінця зрозуміли чи не хотіли зрозуміти те, що Ви робили, - у Вас руки не опускалися?

-Вам не здавалося таке: я хороший піаніст, мене визнають, чим я займаюся, перед ким, для чого, нащо я витрачаю на це своє життя? Ви собі таких питань не ставили?

-Ні, по-перше, я вважаю, що це була дуже хороша річ. Після того, як наша команда пішла, зараз цей театр змінився. Тому що, по-перше, всі зрозуміли, що потрібно робити нові спектаклі і постійно робити дуже непогані вистави. А до того, як ми прийшли, була 10 років одна прем'єра. Вдумайтеся: Одеський національний оперний театр - одна прем'єра за 10 років! Ми все це закрутили, припустімо, я б щось робив інакше, але найголовніше, потрібно щось робити. І вони роблять, шукають щось.

А по-друге, для мене особисто це був великий творчий стрибок, я більше увійшов в світ опери, в результаті я став більш усвідомлено займатися своїми речами: з відео, поставив цілий спектакль в драматичному театрі, до речі. Цього не було, звичайно, без мого досвіду оперного.

-Я знаю, що ця вистава пройшла з успіхом в багатьох російських театрах ще до того, як конфлікт був між нами на багатьох українських сценах.

-Ну і в Швейцарії, до речі кажучи, був теж.

-Оскільки Ви торкнулися тієї роботи, якою Ви займаєтеся, хотів ще трошки про організаційну роботу Вашу поговорити. Ви організовуєте фестивалі Odessa Classiks. Це фестиваль для кого? Для Європи, для України, для світу, для міста, для Вас? Для кого Ви його робите?

-Для всіх, що Ви сказали. Одеса має якийсь імідж в світі як скрипкова Мекка, оскільки практично всі скрипалі світу зараз мають якось своїм корінням вихід на школу Столярського в Одесі.

-А це хто?

-Той же Деніель Хоуп, Максим Венгеров, Вадим Рєпін, Анне-Софі Муттер. Насправді коли дивишся їхню біографію, виходить, всі впираються або в учнів Столярського, або в Захара Брона, який теж навчався в школі Столярського. Зараз нове покоління - всі практично вчилися у Захара Брона, який теж вихованець Одеської школи Столярського. І тому імідж у Одеси колосальний. І не використовувати це нерозумно.

З іншого боку, я дуже багато виступаю на Заході і дивлюся, наскільки за останні десятиліття поняття «фестиваль мистецтв», «фестиваль музичний» отримало зовсім інше значення. Зараз це вже такі містоутворюючі речі. Для багатьох маленьких міст і середніх фестиваль стає головною візиткою, головною іміджевою річчю, навколо якої відбувається не тільки туризм, а й приїжджають якісь бізнесмени, зав'язуються якісь контакти і економіка зростає.

Тому ці фестивалі дійсно ростуть, як гриби, і дійсно в них вкладаються великі гроші. І потім це ж не просто так, це все має іміджевий і економічний сенс. У нас поки що в країні це не дуже розуміють. Я намагаюся якось пробитися, достукатися і, можливо, пояснити, що це потрібно не тільки мені, не тільки публіці, не тільки музикантам, які приїжджають, але і в даному випадку місту, не тільки місту - країні.

-От в чому ідея цього Вашого фестивалю? Хто до вас приїжджав?

-Ідея повернути Одесу і Україну на міжнародну серйозну фестивальну карту.

-А ми там не представлені?

-Ні.

-Взагалі?

-Ні.

-В Одесі, до речі, є інші фестивалі, які теж класичну музику представляють.

-У нас є фестивалі, але ось такий, щоб дійсно був реально високого рівня, у нас є тільки «Альфа-Джаз» у Львові. Але я зараз не кажу про джаз - це не моє, я говорю про класику. Для того щоб фестиваль зарекомендував себе, там повинні бути хоча б щороку дві якісь суперзірки.

Ось, припустімо, у нас вже були суперзірки. У нас був Матіас Герне - це провідний баритон у німецькій музиці, у нас був Бельгійський камерний оркестр, у нас був Майкл Гутман, скрипаль, у нас був Пато Бурчіладзе, один з провідних басів світу за останнє десятиліття.

У цьому році у нас взагалі приголомшлива програма - у нас з топ-файв-скрипалів, ось я Вам про скрипалів говорив, двоє будуть на фестивалі. Відкривати буде Деніель Хоуп (Велика Британія) і закривати буде легендарний Вадим Рєпін, який із вундеркіндів.

-І Ви казали, що перший теж якимось чином пов’язаний зі школою Столярського?

-Так, тому що він навчався спочатку в Єгудія Менухіна великого, потім коли Єгудій Менухин помер, він навчався у Захара Брона. І ось знову ж - Захар Брон. Вадим Рєпін - теж учень Захара Брона. Але ось на минулому фестивалі у нас був Лінус Рот, теж навчався у нього.

Зараз я дивлюся, з ким вони вчилися, і все це зав'язано на Одесу. І з ким я не розмовляю, будь-який скрипаль каже: у вас там, напевно, щось таке в повітрі чи у водопроводі підливають, тому що неймовірна, незвичайна традиція скрипкова. А у нас буде Бельгійський камерний оркестр, у нас буде провідний німецький піаніст Себастьян Кнауер, який ніколи не був в Україні. У нас буде джазовий вечір Тріо Орловський, які грають клезмер-джаз - лідера в Європі.

І, природно, будуть наші музиканти, я перерахував зараз зірок приїжджих, але у нас буде і оперна гала з чудовими українськими вокалістами Оленою Бєлкіною, Ольгою Микитенко, Віталієм Білим, які в кращих театрах світу співають. У нас буде сучасна українська музика - ціла програма. Гратимуть тільки сучасну українську музику молодого покоління.

-Це музика сучасних композиторів?

-Так. Деякі твори будуть написані спеціально для фестивалю.

-Їх багато? І це класична музика, серйозна?

-Класична музика. У нас є цікава класична музика, яку в основному пише молодь, зовсім молоде покоління, але вона маловідома. В принципі, в Києві агентство «Вухо» цим займається. Якось почали піднімати цей пласт, і він буде вже цікавим.

В Одесі ще немає, ми хочемо зробити спеціальну програму паралельну. В Одесі теж будемо піднімати інтерес до цього. І будемо підтримувати, власне кажучи, наші таланти.

-Це в червні буде?

-З 7 по 13 червня я всіх запрошую до Одеси, тому що фестиваль дійсно буде дуже високого рівня. Я думаю, що ця програма могла б сміливо бути заявлена в абсолютно будь-якому місті європейського світу, гідна на будь-якому фестивалі.

-Якщо говорити про сучасну українську музичну школу – чи є такі міста, які залишилися отак, як школа Столярського в Одесі, так, як Київська консерваторія, Львівська консерваторія. Де є осередки, де продовжує вчитися молодь, яка може стати майбутнім української музики?

Чи ми знищили за останній час цю школу зі смертю чи відходом старших викладачів, нашими негараздами і всім іншим? Який стан нашої музичної освіти зараз?

-Трошки є начебто не падіння, трошки гірше. Але насправді ось ці три культурні центри наші - Київ, Львів та Одеса - досі вони дуже якісно вирощують молодих музикантів, дуже якісно. Тобто будь-який, хто вчиться на п'ятірки і має якісь перспективи, він вже може легко виїхати в Європу і добре влаштуватися. Що, з одного боку, добре, а з іншого - погано, тому що великий відтік кадрів. Але досі ця школа сильна і вона котирується. Це дуже велике надбання нашої країни насправді, величезне.

-«Альфа-джаз» не так складно проводити, тому що ініціатор – це великий російський банк, один із найбільших, який виділяє на це кошти. Вас хтось підтримує з таких серйозних фінансових структур? Де Ви кошти шукаєте?

-Ну ось три роки моє життя перетворилося на пошук фінансів на фестиваль. Насправді це не просто. Може, якби я робив фестиваль в Києві, це було б простіше, в Одесі це не просто, тому що не так багато грошей, як в столиці. Тобто в основному це все приватні гроші, це гроші спонсорів меценатів, патріотів Одеси.

Плюс в цьому році нам вже допомагає міськрада. Я сподіваюся, що поступово ця державна підтримка буде більшою. Поки що це в основному відбувається на приватні кошти.

-Міністерство культури допомагає?

-Минулого року допомагало, зараз ось ми звернулися, чекаємо відповіді, сподіваємося, що допоможе.

-У нас є якісь такі інші серйозні фестивалі класичної серйозної музики, які могли би конкурувати з Вашим фестивалем, коли я говорю про Україну, десь в інших містах?

-Я не хочу нікого ображати, чим більше фестивалів, тим краще. Людина, яка хоч щось робить, це великий молодець, перед нею можна зняти капелюха в нашій країні. Але якщо говорити щодо рівня виконавців, то у нас, звичайно, найсерйозніший фестиваль.

-Знаєте, я коли читав про Вас, знав, що Ви прийдете, раптом натрапив на Вашу сторінку у Живому журналі якомусь, де дуже давні тексти. Ви припинили писати, здається, ще в 2014 році, але до того часу Ви там писали.

І я побачив один із Ваших текстів про те, що Ви були на футбольному матчі між київським «Динамо» і «Шахтарем», і про той рівень злості, який був між вболівальниками і людьми. Це було і напередодні нашої революції, і напередодні всього, що відбувається зараз. Ви цей період важко переносите чи ні?

Ваші погляди якісь суспільні на те, що в світі відбувається, в нашому житті якимось чином змінюються чи ні? Тому що дивитися на все те, що відбувається в Донецьку, на Сході, на конфлікт з Росією з Одеси – це теж така специфічна історія.

Тому що Одеса була і українським культурним центром, українським містом, але й в Російській імперії була значним центром. І туди багато людей їздило, і цей вплив російської культури був дуже великим. А зараз це все змінюється. Люди якось переосмислюють те, що відбувається.

-Це, звичайно, дуже складний ми переживаємо етап історичний, дуже складний. Але я був і залишаюся патріотом країни, я думаю, всі мої пости в Фейсбуці про це свідчать. На жаль, як тільки почалася наша революція, мої зв'язки з Росією перервалися. Перед цим я дуже активно виступав, дуже багато чого робив.

Але після того, що сталося, починаючи з Криму, звичайно, я не можу собі уявити зараз поїхати в Росію. Хоча там є прекрасна публіка, але те, що відбувається, для мене це абсолютно за гранню толерантності. Я безумовно проукраїнська людина, яка говорить по-російськи, але яка при цьому є усвідомленим патріотом країни.

-Чому?

-Ну, складно сказати. Справа в тому, що за ці 25 років сформувалося поняття, що Одеса може бути російськомовною, але українським містом. Мені здається, що у молоді однозначно є таке відчуття - у більшості, у всякому разі.

Ну це дуже важливо, що в кінці кінців зараз більшість людей в Одесі абсолютно налаштовані проукраїнськи. Це факт і я думаю, що це ніколи не зміниться.

-Коли Ви були в Києві, мені телефонував мій дуже давній знайомий Володя Ничипорук, який теж організовує фестиваль моди сучасної. Він теж колишній журналіст, ми колись давно разом працювали.

От є якісь такі люди, які виникають – ну от Володя не музикант, але чомусь вирішив Вас підтримувати. Хто ще Вас підтримує, як ці люди мотивують цю Вашу підтримку? Що їх цікавить найбільше, як Ви це відчуваєте?

-Ну це, знаєте, ідейні люди, ті, які розуміють що потрібно. Чому я став робити фестиваль сам? Тому що я звертався до влади років 5-6 і весь час чув - так, начебто хороша ідея, але зараз не час, пізніше, пізніше. А потім, коли виявилося - ну що Ви, куди - війна, який там фестиваль?

Хоча, Ви ж знаєте, коли Черчиллю принесли бюджет під час війни без культури, він сказав: так навіщо ми тоді воюємо, потрібно повернути! Так ось Володя Ничипорук - людина дуже свідома, якась дуже патріотична, він розуміє, що потрібно щось робити. І коли він побачив мої якісь ідеї, він їх підтримав. Те ж саме є в Одесі кілька людей, які з самого початку підтримували мій фестиваль. Люди просто з бізнесу.

Руслан Тарпан, займається будівництвом, Вадим Бондар - вантажоперевезеннями, не буду всіх перераховувати - їх багато насправді, не хочу нікого образити. Їх уже стало багато. Починалося буквально з двох, а тепер їх стає багато - ті люди, які приходять. Один чоловік просто мене зустрів в супермаркеті і сказав: «Я Вас знаю, Вам не потрібна допомога випадково до фестивалю? Я просто теж люблю Одесу. я бачу, що Ви робите, давайте я Вам допоможу». Це просто було щось неймовірне, але дійсно факт.

-Ви були в Києві не так давно і теж робили концерт в Київській опері з відео. Розкажіть трошки, що це був за концерт.

-Це був концерт «Музика любові. 2-га частина. Чотири стихії», де я зі своєю відеокомандой, в першу чергу це« Віджей Відеоматікс »київський спробували зробити таку історію. Чотири стихії, всім зрозуміло - Земля, Вода, Повітря, Вогонь, як вони поєднуються між собою, як в їх поєднанні народжується і життя, і п'ята стихія любові. Все це якось знайшло таку форму закінчену. Причому в ході моїх роздумів з'ясувалося, що мені хочеться, щоб там звучала не тільки класика - Чайковський, Моцарт, але і прозвучала музика сучасна, припустімо, Шнітке, Філіп Галассі, Макміллан, з саундтреків - Моріконе, Легран, музика Дейва Грусіна.

Тому що насправді я така людина, хоча і займаюся класикою, але я іноді з великим задоволенням слухаю різну музику. І ось коли мені захотілося дуже чесно висловити, що я хочу сказати з приводу стихії Вогню або Повітря, з'ясувалося, що там є Легран і Моріконе, у мене звучить.

Я подумав, а чому б і ні. Ну нібито класичні музиканти вважають, що не можна поруч з Чайковським виконувати Моріконе, ну це якось... А я подумав, чому б і ні? І так начебто все це добре звучить, насправді світ музики великий, і мені хочеться показати, що там різні жанри можуть прекрасно співіснувати, якщо вони підпорядковані якійсь однієї ідеї.

Ще у нас була чудова скрипалька Мирослава Катаровіч, київська, у нас дуже хороший оркестр «Київська камерата» з Валерієм Матюхіним, і мені здається, це вийшло. Тому що я сам навіть переглядаю відео, мені теж здається, що це було щось таке справжнє.

-Наскільки зараз, коли Ви робите цей фестиваль, відчуваєте, що Одеса стала більшою частиною України? Ну от наприклад, коли відбувається у Львові Книжковий ярмарок, то туди приїжджають люди з цілої України, з усіх міст купувати книжки. Хоча зараз і в Києві, і в Одесі, і в багатьох інших містах теж є якісь книжкові ярмарки.

Одеса – це завжди було таке собі Порто-Франко, окреме місто. І навіть ті бізнесмени, яких Ви називаєте, - це більшість одеські бізнесмени. А наскільки зараз відчувається якась більша інтеграція Одеси в загальноукраїнські процеси і чи Ваш фестиваль якось цьому допомагає?

Чи Ви це не відчуваєте, бо я ж кажу, що Одеса - центр моря зараз, коли немає Криму для України, хоча і раніше була, як, наприклад, Львів – центр якоїсь європейської архітектури, ще чогось. А Ваш фестиваль може стати таким брендом, який притягав в Одесу людей з цілої України?

-Однозначно. Він уже починає це робити. На перший фестиваль люди придивлялися, на другий - вже у нас було дуже багато людей і гостей з Європи і з Києва, Львова. Зараз я знаю, що багато людей приїдуть. Тому що у нас, до речі, є ще така цікава фішка, візитна картка фестивалю - це опен-ейр у дуже красивому місці, поруч з французьким палацом, поруч Приморський бульвар і є така французька коллонада в античному стилі над морем.

І там ми придумали робити опен-ейр і робимо у вигляді інсталяції маппінг на колонаді. Виходить чарівне абсолютно дійство. І це абсолютно безкоштовний захід. Цього року він теж буде. Я знаю, що люди про це знають і приїдуть. І у нас же в червні вже можна скупатися, тобто, в принципі, ті люди, які приїжджали, багато хто з них ходив на пляж, а потім у них була велика насичена культурна програма. Тобто я абсолютно впевнений, що цей фестиваль стане такою фішкою міста і з часом фішкою культурної України. Причому досить скоро.

- Я знову ж таки бачив Ваші інтерв’ю на різних каналах, більших, менших, але коли ми говоримо про культуру сприйняття класичної музики в Європі, ми можемо сказати, що в кожній країні є суспільне мовлення, яке дуже активно це висвітлює, показується все медіально, це все представлено в медіа.

На різних формах – чи на рівні країни, чи на каналі франко-німецькому «Арте», чи на каналі «Меццо», чи ще десь. Ви відчуваєте в країні брак медійної уваги до серйозного мистецтва і чи впливає це на стан суспільства?

-Абсолютно. По-перше, я не знаю вже скільки років, 25 років, і все одно ось мої колеги, коли звертаються до влади, весь час чують: зараз не час, зараз складний час. Часи завжди будуть складні. Весь час не до культури. Я абсолютно впевнений, що якби у нас було інше ставлення до культури, можливо, ми Донбас і не втратили б. Тому що коли в суспільстві недостатньо класичної музики, високої літератури і театру, то в тих людей, у яких є вірус агресії і нетерпимості, цей вірус розвивається. Високе мистецтво - це є певна антивірусна програма в суспільстві.

Чому культура так підтримується в розвинених країнах? Не тільки тому, що там всі естети і меломани, вони розуміють, що це дійсно оздоровлює суспільство. Є навіть викладки конкретні - в Швеції є статистика якась неймовірна з приводу того, що коли роблять цільові великі вливання просто по музикознавчої роботі з молоддю, там падає рівень злочинності в цих районах в порівнянні з іншими. І у нас теж саме, у нас цього не вистачає. Держава, на жаль, поки що не розуміє необхідності цього для здорового суспільства.

-А для, я б не сказав пропаганди, для зовнішнього представлення культурної дипломатії – хтось звертався до Вас з проханням організувати щось в країнах Європи чи якихось інших країнах, чи самому поїхати виступити, чи повезти когось виступити?

-Знаєте, я вже років 20 виступаю регулярно на кращих майданчиках у понад 40 країнах світу, поки ще жодного разу не звернулися. Я ось що думаю: коли-небудь з'явиться міністр культури, який просто покличе мене на якусь бесіду, навіть нічого не пропонуючи, просто поговорити про щось, запитати якогось поради. Поки що цього немає. Більше того, я можу на пальцях однієї руки перерахувати випадки, коли на мої найкрутіші концерти приходили посли нашої країни. Це якесь таке дивне розмежування.

Влада абсолютно відокремлена від культури, не вважає, що це важливо. При тому, що я дивлюся, як це відбувається в інших країнах - будь- якого мого колегу підтримує і уряд, і посольство і т.д., і гранти є. У нас же це все кожен музикант повинен сам щось робити. Ну, в принципі, я роблю, що можу, я є таким собі послом України, оскільки стільки концертів, скільки я дав, всюди завжди було написано «Україна», я завжди, в будь-якому інтерв'ю про це кажу. І це те, що я можу зробити для своєї країни в плані на експорт.


Виконавці: Олексій Ботвінов
Джерело: Espreso.tv



Додати: Share on Facebook В Контакте

Інші:

Оперна діва Людмила Монастирська
"Вертер" на цюрихській сцені: актуальний, як ніколи
Піаніст Олексій Ботвінов про те, як через брак класичної музики, високої літератури і театру у суспільства і людей виникає вірус агресії і нетерпимості
На високій ноті
90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті»
Іван Козловський: сталінські премії, школа в Мар’янівці і колядки в Кремлі
Незворушний герой мінливого світу: Що потрібно знати про композитора Сергія Борткевича
Барочна одіссея Роландо Війясона
«Ми змінюватимемо і музичний, і режисерський почерки»
Музичну граматику мені пояснив Шопен
Конкурсу молодих піаністів пам’яті Горовиця бути!
Директор полтавського музучилища: «У Польщі - Шопен, у Норвегії – Гріг, у нас- це Лисенко»
Дмитрий Логвин: "У меня есть вторая семья — мой оркестр в Днепре"
Італієць популяризує творчість українського композитора Борткевича в Україні
Оксана Линів: «Якщо ти опановуєш професійні критерії на високому рівні, то диригування не залежить від статі»
Культура в пріоритеті
«Ми готові заявити про себе в Європі...»
Як співали волиняни у середньовіччі
Віктор Косенко — український композитор європейського рівня, — піаністка
Музичний критик Анна Ставиченко: Третій рейх використовував культуру, аби демонструвати всім велич. Росія діє за тією ж схемою
ОКСАНА ЛИНІВ: Розмова з головною диригенткою Опери австрійського Ґраца
Від симфоній до флешмоба: як диригент-американець залучає українців до мистецтва
Найзатребуваніший хореограф у світі про успіх, стереотипи та Україну
Три «золота» у «Гран-прі націй 2017» українського дівочого хору
Варіації на... одній струні
«Той, хто співає у підвалі»: віолончеліст Золтан Алмаші дасть у Києві сольний концерт
Роман Кофман: «Те, що я займаюсь диригуванням, це — диво»
Аніко Рехвіашвілі, художній керівник балету Національної опери
Наталія Степаняк: Якщо вранці мій голос не звучить, то ховайся, хто може
Королівський оперний театр Маскат
Прима-балерина Екатерина Кухар: " Жить с примой непросто, мужчина, женатый на прима-балерине, должен понимать, что вся его жизнь теперь принесена на алтарь любимой женщине."
Я не хочу побудувати новий театр, тому що я знаю, що це нереально в цій країні. Я хочу отримати хоча б статус для театру "КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТ"
Музика, що стала життям
Шкодую, що раніше не їздили на Донбас, — хормейстер капели «Дніпро»
Жінки-диригенти - це нове явище в симфонічній музиці, - Наталія Пономарчук
Олександр Цимбалюк, оперний бас
Кирило КАРАБИЦЬ: «Коли виконую українську музику, дізнаюся щось нове про себе»
За смичок батько відомої віолончелістки Ольги Шутко продав автомобіль
«Мрію зіграти з усіма оркестрами України»
«Це була виняткова подія»
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове