Спадкоємці Авдієвського | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Спадкоємці Авдієвського
Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Спадкоємці Авдієвського
Як сьогодні живе прославлений Хор імені Г. Верьовки — розказує Зеновій Корінець
11 жовтня 2016, вівторок
Поширити у Facebook

Півроку тому обірвалося земне життя Анатолія Тимофійовича. З ім’ям Авдієвського пов’язана ціла епоха не лише хорового мистецтва, а й величезна частина нашої національної культури. Маестро 50 років керував Національним заслуженим академічним українським народним хором України ім. Г.Г. Верьовки, який став брендом нашої держави. Нині його колеги, учні та послідовники продовжують справу, започатковану видатним хормейстером. Про сьогодення прославлено колективу «Дню» розказує генеральний директор-художній керівник Зеновій Михайлович КОРІНЕЦЬ.

— Був час, коли Хор ім. Г. Верьовки багато гастролював Україною й за кордоном, даючи 60 — 70 концертів на рік. Потім настали часи, коли тільки закордонні турне давали змогу колективу триматися. Останні роки (один-два рази на рік) хор виступає на головній сцені нашої країни, причому — з аншлагами. Скільки у вас є програм, як часто вони оновлюються? Куди плануєте гастрольні турне?

— У нас репертуар великий і різноманітний. Плануємо щорічно представляти новинку. Зараз зафіксовано 200 тис. українських пісень! Наш хор не тільки зберігає творчу спадщину, а й робить нові записи. Маємо головне завдання — піднімати глибинні народні пласти, утримуючи високу творчу планку, яку називаємо «золотим фондом», створеним ще Григорієм Верьовкою і продовженим Анатолієм Авдієвським, але одночасно треба до нашої аутентики і фольклору добавляти сучасні аранжування пісень. Наш хор співає не так, як самодіяльні колективи та дідусі й бабці з сіл, а кожну пісню виконує високопрофесійно, використовуючи й академічні надбання. Майже всі наші співаки мають спеціальну музичну освіту.

Зараз репетируємо кілька програм, в яких будуть не лише пісні, а й танці та музичні композиції. Стало традицією раз на рік виступати в обласних центрах. Публіка дуже тепло сприймає концерти хору, нас просять приїжджати ще і ще. Нині ми частіше виступаємо в Україні, причому не на заході, а на сході, бо саме там зараз не вистачає українського мистецтва. Ми намагаємося працювати для вояків АТО, виступати у містах і селищах Донеччини та Луганщини. Добре наші концерти сприймає публіка Харківської, Сумської, Одеської, Миколаївської областей та ін.

Нещодавно повернулися з гастролей Херсонщиною. Зараз організувати турне фінансово складно (у Хорі ім. Г. Верьовки працює 156 артистів.). Тому шукаємо резерви у колективі, трохи допомагають і спонсори. Сподіватися на державу не доводиться, бо коли палає війна на сході, то просити гроші на гастролі ми не будемо. Хоча я вважаю, що наш репертуар — теж сильна зброя, яка дуже потрібна людям у скрутний, як зараз, час. Мінкульт не має коштів, а тому аби хоча б давали на зарплату і утримання Будинку національних колективів, де ми знаходимося.

Є у нас плани і щодо закордонних гастролей. Так, 12 жовтня у Великому залі НМАУ відбудеться концерт-презентація, де ми покажемо фольк-номери з різноманітних регіонів та різних національних меншин, які живуть в Україні. Цю програму спеціально приїде послухати і подивитися велика делегація з Китаю (біля 30 осіб). Якщо їм сподобається, то хор відправиться в турне (у рамках перспективи розвитку культурного ринку в контексті розвитку відносин країн «Шовкового шляху»).

— За часів Авдієвського основу репертуару складав український фольклор, пісні й танці інших народів. А зараз як буде?

— І зараз продовжуємо творчу лінію, накреслену А.Т. Авдієвським. Ми зробили дуже цікаву нову програму. За підтримки кримських татар, уже маємо оригінальний національний танець, потім ще народну пісню вивчимо. Є у нас номери зі словацького, польського, румунського, угорського та іншого фольклору.

— У 1962 році при Хорі ім. Г. Верьовки була організована студія, яка працює й нині. Розкажіть, хто там навчається?

 — Нагадаю, за ініціативою Григорія Гурійовича Верьовки та Елеонори Павлівни Скрипчинської було створено хорову учбову студію при Українському народному хорі (так на початку 1960-х називався наш колектив). Навчаються у нас безкоштовно два роки. Іногородні студенти отримують місце в гуртожитку. Музична освіта не обов’язкова. Вимоги: гарний слух, ритмічна інтуїція, висока працездатність, а віковий ценз — від 15 до 25 років. Цього року набираємо 30 людей. Зараз уже є 24 студенти і поки ще шість вакансій. Інколи до нас поступають випускники різних мистецьких вузів. Наприклад, піаністка з консерваторії захотіла навчитися співати. А часто приїжджають діти після 9 класу, які мріють стати артистами нашого колективу. До речі, Ніна Матвієнко свою творчу біографію розпочинала з нашої студії, потім стала солісткою й зіркою.

— Яким ви бачите майбутнє хору?

— Це має бути високоякісний мистецький колектив, репертуар якого повинен відтворювати всю самобутню культуру всіх регіонів країни: від Закарпаття до Луганщини, й, як лунає у Гімні України, «від Сяну до Дону...», тобто необхідно презентувати краще з національного мистецтва (пісні, танці, музичні твори). Не лише фольклор, а й українську класику, зокрема твори Лисенка, Леонтовича, Стеценка, Кошиця та інших композиторів, зокрема й сучасників — Станковича, Скорика, Карабиця... Нагадаю, Хор ім. Г. Верьовки був першим виконавцем фольк-опери «Цвіт папороті» Євгена Станковича — епічний твір, який за часів радянської влади отримав тавро «націоналістичний», і лише через три десятка років відбулася прем’єра... Наш колектив став виконувати й духовну музику, виступати у церквах, і народ дуже добре це сприймає. Тобто хор має виконувати різний репертуар, але дуже майстерно.

— Ви багато років працювали пліч-о-пліч з Авдієвським. Бачили його у різних ситуаціях. Як познайомилися й яким ви його згадуєте?

— З Анатолієм Тимофійовичем ми познайомились у 1998 році. Я тоді керував Закарпатським народним хором. Авдієвський приходив на концерти нашого колективу. Ми спілкувалися, а 2001-го він запропонував перейти до нього працювати. Я вагався, але маестро мене переконав, і 15 років ми разом попрацювали у Хорі ім. Г. Верьовки. Він був вимогливим до себе і до всіх колег. Дуже талановитий і неординарний чоловік. З ним було легко і складно. На відпочинку любив жартувати, знав море анекдотів і класно їх розказував, і всі забували, що він начальник, але через п’ять хвилин міг показати зовсім іншу свою іпостась. Авдієвський був креативною людиною і гарним психологом, і якщо ставив ціль, то завжди домагався свого.

— Чи плануєте до роковин маестро якусь програму?

— 24 березня стало для нашого колективу чорною датою — на 83-му році життя відійшов у Вічність Анатолій Тимофійович... Авдієвського поховали за усіма православними канонами. Після 40 днів хор виконав у пам’ять про митця «Реквієм» Моцарта (до речі, це була ідея маестро — виконати колись цей твір) разом із Київським симфонічним оркестром у церкві на Подолі. Два тижні тому в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова Вчена рада прийняла рішення присвоїти ім’я Героя України Анатолія Авдієвського факультету мистецтв, який він організовував, працював як директор-проректор і багато років там викладав (раніше це був Інститут мистецтв). Ми підтримали ідею керівництва НМАУ про пам’ятник Анатолію Тимофійовичу (проект зробив скульптор В.Чепелик), який поставлять на могилі Авдієвського.  Наш колектив пропонує мерії назвати одну з вулиць Києва ім’ям маестро. Ми не забуваємо про Авдієвського, бо він прославив своїм мистецтвом не тільки Хор ім. Г. Верьовки, а всю українську культуру та мистецтво у світі.


Колективи: Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine