«Оперні співаки схожі... на атлетів» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Оперні співаки схожі... на атлетів»
«Оперні співаки схожі... на атлетів»
Молода українська співачка Стефанія Довгань з успіхом виступила в Києві
27 січня, субота

Стефанія Довгань (сопрано) співала на сценах багатьох престижних оперних театрів світу, лауреат різноманітних міжнародних конкурсів. У її репертуарі понад 30 оперних партій, серед яких Віолетта в опері «Травіата» Дж. Верді, Маргарита в опері «Фауст» Шарля Ґуно, Недда в опері Леонкавалло «Паяци», Донна Анна в опері «Дон Жуан» В. А. Моцарта, Мюзетта в опері «Богема» Дж. Пуччіні, Мімі в опері Джакомо Пуччіні «Богема» та інші. Співпрацювала з видатними диригентами, такими, як: сер Марк Елдер (Лондонська королівська опера), Еммануел Війом (Сполетський фестиваль), Гаррі Ведов (Нью-Йоркська опера), Джордж Манахат (Портлендська опера) тощо.



Минулого тижня в Національній філармонії України відбувся сольний концерт співачки під назвою Sole e amore («Сонце і любов»). Так називається один із небагатьох романсів Джакомо Пуччіні на слова самого композитора, що прозвучали у виконанні Стефанії Довгань у супроводі знаного піаніста Володимира Кнорозка. У програмі співачка також виконала твори різних музичних стилів від XVIII до XX століть. Після концерту «День» поспілкувався зі Стефанією.

— У моїй біографії (в творчому резюме) написано, що я — українська американка, — пояснила Стефанія ДОВГАНЬ. — В Україні навчалася грати на фортепіано, співала в хорі «Любисток», вчилася в Національній музичній академії України, потім стажувалася в Національній опері, дебютувала в партії Мімі в «Богемі» Джакомо Пуччіні у Львівські опері. Мені приємно, що музичні критики дуже тепло писали про мої виступи в «Метрополітен-опера» та Королівському театрі «Ковент-Гарден».

— Нині відбувся ваш другий сольний концерт у Національній філармонії України (перший був 2003 року). Ви представляли твори різних епох, які демонструють, що опановано всі музичні стилі.

— Я оперна виконавиця, але вважаю, що саме сольні камерні концерти допомагають слухачеві якнайкраще пізнати співака, бо він виходить до публіки без партнерів, без сценічних костюмів, без оркестру, без декорацій. Лише ти, фортепіано й публіка. Це зовсім інше відчуття та інше навантаження.

— Після Києва поїдете до Аугсбурга (Німеччина). Яку програму представите?

— Лунатиме лише барокова музика: Нікола Порпора й Антоніо Вівальді у супроводі камерного оркестру, в «Золотому залі».

— А де ви опанували бароковий спів? Адже в інших вишах цього не вчать?

— Ще студенткою Академії Леопольда Моцарта в Аугсбурзі (2003 — 2004 рр.) я була в складі оперної трупи. Німці дуже прискіпливо ставляться до виконання різних музичних стилів. У них я вчишся дисципліні. Скажімо, Моцарта не дозволяють співати в романтичному ключі, чого якраз мені б хотілося...

— Розкажіть про найближчі творчі плани?

— У Національній данській опері в Архусі співатиму «Пасажирку» Вайнберга, а ще я викладаю в Берлінській оперній академії.

— Ви мешкаєте нині постійно в Берліні та в Києві?

— Так. Багато подорожуючи, розумієш: який світ малий, особливо наш, музичний... У постановці «Богеми» Пуччіні в Гонконзі я співала партію Мімі, а моїми партнерами були американські співаки. Я особисто їх раніше не знала, але в нас було чимало точок перетину: або брали участь в одному майстер-класі, або в нас спільний педагог чи знайомі. Ми — ніби одна величезна родина.

— А з українцями зустрічаєтесь у спільних міжнародних проектах?

— Наприклад, у «Ковент-Гардені» ми з тенором Дмитром Поповим виступали разом у «Богемі». Я співала Мюзетту, а він — Родольфо, замінивши славнозвісного Роландо Вілазона.

— Світ, у якому ви, здебільшого, існуєте, це благополучний світ. Чим відгукнулось АТО у вашій душі?

— Я дуже переживаю за нашу країну, за наших воїнів. Моя бабуся, журналістка Маргарита Довгань, із 2014 року пише для газети «Слово просвіти» про наших героїв, фотографує їх. Сподіваюсь, що скоро вийде її книжка про війну на сході, й це буде присвята славі та подвигам наших воїнів, які боронять українську землю. Коли я в Києві, то разом з бабусею ходжу до воєнного шпиталю на Печерську. Я бачу молодих поранених хлопців... деякі з них без рук, без ніг. Жахливо, що вже чотири роки триває війна на сході, майже щоденно ллється кров! Тривожить і те, що нині робиться у світі: в Америці, Чехії, Угорщині. Ця боротьба між двома світами — добра і зла... Та позитив бачу в тому, яка в нас зараз чудова молодь, що народилася вже у вільній Україні. Багато творчих особистостей успішно пропагують українську музику на Заході, підносять нашу країну на вищий рівень.

— Ви маєте великий досвід виступів у Європі, Азії та Америці з різними партнерами, диригентами... Які уроки вважаєте найціннішими?

— Я зрозуміла, що маю бути відвертою, що почуття, які передаю голосом, мають бути справжніми, тому прагну завжди бути чесною на сцені. Не люблю показухи, ціную співаків, які «беруть за живе», й сама намагаюся бути такою. Згадую останню виставу «Богеми» Пуччіні. Ми з моїм партнером після смерті моєї героїні, Мімі, ридали, обійнявшись. Бо нас переповнювали емоції, й ми віддали шматок свого життя на сцені... Я завжди розповідаю тим, хто не розуміє, що таке опера, що ми, оперні співаки, схожі на атлетів, олімпійських чемпіонів, бо ми для своєї роботи використовуємо малюпусенькі зв’язочки й усе своє тіло як резонатор. Тобі треба особисто просто зараз «бігти» на певну дистанцію, й абсолютно перфектно, й наживо, й ніхто тобі не допоможе, немає мікрофонів, немає дублів, ніхто не підхімічить... Сцена забирає багато сил. А ще — все має бути збалансованим, бо, коли забагато емоцій, техніка страждає. Спів, взагалі, — парадоксальне явище: це сила та розслабленість водночас. Ми робимо зусилля всередині, й не маємо це показувати зовні.


Автор: Людмила Кучеренко
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
Мирослав Скорик: Для композитора важливо бачити, що його музика подобається
Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
Віктор Рудь: «Рушійні сили для мене — інтерес, бажання і виклик, який несуть у собі ролі різних стилів та епох»
«Я боюся дорогих подарунків...»
Як фінансист став оперною зіркою
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
Кирило Стеценко: «Drum & Bach» — це гра контекстами і часами
Орф-педагогіка: Черкащанка Анна Комкіна закохує діток у музику
Полтавська філармонія готується до насиченої концертної весни
Монтсеррат Кабалье: "Я страшная сладкоежка"
      © 2008-2018 Music-review Ukraine