Фортепіано як... перекладач | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Фортепіано як... перекладач
Фортепіано як... перекладач
Армія фанів Елізабет Нільсен (Данія) у Києві зростає
5 листопада, неділя

Музиканти Італії, Данії та України підкорили київську публіку. У Національній філармонії України відбувся вечір «Фортепіанна феєрія», програма якого виникла на перехресті культур трьох європейських країн. («День» анонсував цю подію у №186 за 19 жовтня 2017 р.). Міжнаціональний проект народився у співтворчості талановитих музикантів — молодої данської піаністки Елізабет Нільсен, українського композитора Романа Григоріва (музичного керівника Національного президентського оркестру України), диригентів Ауреліо Канонічі (Італія) та Василя Василенка (Україна).



Нагадаємо, ще позаторік київські меломани стали свідками тріумфального виступу Елізабет Нільсен на сцені Колонного залу ім. М. Лисенка. Тоді піаністка підкорила зал високою культурою виконання передусім музики данського класика Карла Нільсена. Після концерту піаністка пообіцяла невдовзі знову навідатися до Києва, і от нова зустріч — тож «День» використав нагоду поспілкуватися з відомою артисткою.

«ТРАДИЦІЇ КЛАСИКИ ТА НОВИЙ ЕЛЕКТРОАКУСТИЧНИЙ ПРОСТІР»

— Рік я навчалася у двох прекрасних професорів Віденської консерваторії в аспірантурі, — розказала Елізабет НІЛЬСЕН. — Хоча й вважають, що всі шляхи ведуть до Риму, все ж музичні дороги перетинаються саме у Відні, адже це місто по праву має славу музичної столиці світу. Тут слух професіонала відшліфовується найвищим рівнем досконалості музичного виконавства, за кожним будинком закріплена своя історія або легенда... Кожний бажаючий може отримати максимальну дозу різноманітних вражень. Досить сказати, що стоячі місця у Віденській опері коштують усього 2 євро. Відень живе своїми міцними віковими традиціями й водночас вирізняється неприхованим консерватизмом.
Я грала Бетховена в знаменитому залі Старої ратуші. Цей парадний зал, площею майже як половина футбольного поля, використовується для проведення концертів і світських заходів, зокрема балів. Та за рік навчання у Відні закінчилося й постало питання: куди рухатися далі? Музичне життя столиці Австрії скоро видалося мені занадто «канонічним»: виконуються одні й ті ж самі симфонії Бетховена, Моцарта, вальси Штрауса... Зрідка можна почути того ж Шостаковича. Мені не вистачало свіжих вражень і віянь. Та саме у Відні я несподівано познайомилася з двома молодими українськими композиторами, які занурили мене у сферу сучасної електроакустичної музики — Романом Григорівим та Іллею Разумейком, на той час студентом відділу електроакустичної музики Віденської консерваторії. Саме вони стали моїми провідниками у майже незвіданий до цього звуковий світ. Ми затоваришували, і в нас народилися спільні музичні проекти. Так, Відень став для мене місцем, де дивовижним чином сфокусувалися традиції класики та новий електроакустичний простір.

— А чим зустріла вас Данія після завершення «віденського періоду»?

— О, тут мені знову посміхнулася удача: я отримала статус artist in residence, що дало мені змогу проживати в Римі, де я потрапила до абсолютно фантастичного середовища митців: із всієї Скандинавії тут зібралися художники, поети, письменники, щоб надихнутися цим вічним містом, отримати потужну інспірацію для власної творчості. Навіть промайнула думка залишитися там якнайдовше... Згодом мені надали ще один грант у Данській Академії, і саме тоді я глибоко занурилася у фортепіанну музику Отторіно Респігі — автора знаменитої симфонічної тріади «Пінії Риму». Почала вчити його Токату для фортепіано з оркестром, яку передбачала згодом презентувати у Києві, та, на жаль, вчасно не знайшлися нот оркестрової партитури... Цю оригінальну задумку повністю поки що не вдалося реалізувати. Сподіваюся, прем’єра виконання невідомого в Україні твору Респігі з часом стане для українських меломанів справжнім відкриттям нових граней його таланту.

— Розкажіть про ваш «нетрадиційний» випускний концерт у Копенгагені.

— Мій клавірабенд — своєрідний звіт після закінчення аспірантури, відбувся наприкінці серпня у великому залі Данської королівської консерваторії. Між оригінальними п’єсами циклу ми вставляли електроакустичні інтерлюдії. Проте намагалися робити це дуже обережно й делікатно, оскільки сучасний звуковий простір доволі складно мікшувати із романтичною музикою (на відміну, до речі. від барокової), і часто через це виходить кітч. Під час виконання «осучасненого» «Карнавалу» додатковий ефект створювали абстрактні картини, проекція яких здійснювалася просто на фасад органа. Через те, що це дійство відбувалося просто під час мого випускного іспиту, я дуже хвилювалася: як комісія поставиться до моєї інновації та яке враження справить на всіх участь у ній інтернаціональної команди — двох композиторів, відеоартистки з України, відеооператора з Великобританії, професора з електроакустичної музики з Відня. Приємно, що врешті-решт наші ідеї були схвально підтримані журі.

— Чим вас привабили творчі новації молодих українських музикантів...

— Гадаю, молодіжна ініціатива, коли можна сполучати в одній концертній програмі різні естетичні полюси, стилі, епохи, має перспективу, адже вона співзвучна нашому динамічному часу. Власне, концерт «Фортепіанна феєрія» — теж спроба об’єднання в єдиному просторі кілька знакових постатей із різних музичних культур.

— Як виникла ідея ввести до програми саме фортепіанний Концерт Мирослава Скорика?

— Ще минулого приїзду до Києва, мене не полишала мрія повернутися до української музики. Розмірковуючи, з чого б мені почати, зрештою зупинилася саме на Концерті Скорика. Його музика лягла мені на серце, запалила вогонь в душі своїми джазовими вкрапленнями, моторикою, неофольклорними інтонаціями та ритмами. Невипадково музика маестро знаходить миттєвий відгук у будь-якої аудиторії.

«МІЦНИЙ ГОРІШОК»

— Програма концерту надзвичайно насичена й масштабна: зіграти впродовж одного вечора два великих фортепіанних концерти Гріга та Скорика, ще й Чакону Нільсена — це надзвичайно відповідально та виснажливо у фізичному плані...

— Дійсно, це серйозне випробування. Та я завжди пам’ятаю слова мого педагога, який сказав: «Ти — такий міцний «горішок», і що б тобі не випало, ти впораєшся з усім». Я вчу нові твори швидко і мені подобається виносити їх на публіку. Сподіваюся, наші спільні творчі задумки після цьогорічного вечора у Києві матимуть своє продовження. Знаєте, моя мрія — поєднувати у своїх концертних програмах твори українських і данських композиторів. Наразі мої співвітчизники мало знають українську музику, так само як і ваша публіка у своїй більшості незнайома з музичною культурою Данії. Тож своєю місією вважаю кардинально змінити ситуацію, бо Україна насправді є частиною Європи.


Автор: Наталія Семененко
Фото: АРТЕМ ГАЛКІН
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

"Я завжди буду чернівчанином", - диригент з Ізраїлю Марк Волох
Мирослав Скорик та Олександр Пірієв про гала-концерт «Три с»
Вопреки опасениям, концерты «живых классиков» собирают аншлаги, — инициатор проекта «Три «С»
Японська мрія, втілена у Дніпрі: як дівчина із Країни Сонця стала солісткою театру опери та балету
Фортепіано як... перекладач
Зірка фільму "Танцівник" розповів, у чому знаходить натхнення
Шевченківський комітет – перенавантаження
Киянка Яна Саленко розповіла про шлях до успіху в Берлінській опері
Нам потрібне нове законодавство про авторське право в сфері культури, — група РПР «Культура»
Вона була першою українкою, яка сама сіла за кермо автомобіля
Ліричний тенор без «фактури». Люди йшли «на Білинника»...
«Головний артист на сцені – це оркестр»
Композитор Алла Сіренко створила «Реквієм для Воїна» з посвятою Василеві Сліпаку
Марина Вискворкіна- оперна співачка, інтервью
10 листопада у Національній опері України пройде гала-концерт “Три С”
Володимир Шейко: Симфонічний оркестр Українського радіо піднімає рейтинги як суспільного, так і України загалом
Зіркова історія найкрасивішої балетної пари Європи
«Жагу до життя черпаю з музики», – 87-річна піаністка Олена Андрєєва
Євген Станкович: Якщо б я знав, як пишеться музика, я б її не писав
Доля музиканта – це доля подвижника
23-річна скрипалька, яка акомпанує Бочеллі, розповіла про свій шлях до світової слави
Рівне Культурне: Микола Орешко, директор Рівненської обласної філармонії
Володимир Шейко: «Якщо нація втрачає релігію і мистецтво – вона перестає існувати, перетворюючись на набір людей»
Що таке сучасна баянна музика: у студії Громадського радіо Kyiv Classic Accordion duo
Станіслав Христенко: спілкуюся з публікою за допомогою музики
Андрій Юркевич: «Оперні театри обов’язково мають бути сучасними»»
Оксана Линів: українськонімецький оркестр міст між культурами
Интервью дирижера Хобарта Эрла об открытии нового сезона 2017-2018 гг.
Малер, кава та мода
Представляємо інтерв'ю з диригентом концерту-відкриття фестивалю "Українські шедеври на всі часи"
Зоряна КУШПЛЕР: «Моє серце – в Опері»
Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв'ю зі Світланою Фоменко
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
Рішар Ґальяно: «Метелики не дивляться на себе в дзеркало, коли літають. Так має бути і в музиці»
Композитор Олексій Шмурак: Те, чого вчать у консерваторії, не існує
«Ми маємо унікальний контент!»
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Lviv MozArt: 8 днів класики
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове