Тамара Гнатів: «Колись композитори перестануть ображатися на критику» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Тамара Гнатів: «Колись композитори перестануть ображатися на критику»
Гнатів Тамара
Тамара Гнатів: «Колись композитори перестануть ображатися на критику»
Інтерв'ю. Частина II
21 березня 2011, понеділок
Поширити у Facebook

Професор Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського Тамара ГнатівТамаро Франківно, як ви прийшли до читання курсу лекцій з історії зарубіжної музики ХХ століття?

Коли у вересні 1970 року я почала працювати в Київській консерваторії, цей курс взагалі не читався. Ані записів, ані нот не було. Трохи рятував фестиваль «Варшавська осінь». Вперше їздила туди ще аспіранткою, а може навіть і студенткою Львівської консерваторії. Завжди привозила знамениті «бабіни», ноти. Тепер в Китаї за копійки можна купити на дисках абсолютно усю світову музику...

Курс розроблявся з великим трудом. Складно було ще й тому, що в училищах, звідки приходили студенти, взагалі не читалася музика ХХ століття. Студенти казали, що “Весна священна” Стравінського – це щось незрозуміле. Крутили носами, жалілися, що їм голова болить. Мушу сказати, що небагато змінилось і сьогодні. Недавно питаюся: «Ви «Воццека» в училищі проходили?» У відповідь чую: «Ні, не проходили...»

Безсумнівно, найменше вивчена друга половина ХХ століття. Але тепер ми дістаємо хороші книжки з Москви. Москва це все розробляє, вона в авангарді. Одна книжка краща, друга гірша, але вони є, навіть по техніці сучасної композиції. Але вухо пересічного українського слухача, більшості консерваторських студентів й навіть багатьох педагогів зупинилося на кінці ХІХ століття. Щось змінити може лише активна пропагандистська робота.

Коли ви починали читати музику ХХ століття, в самій консерваторії відчували опір з боку адміністрації чи студентів?

Такого не було. Хоча Арсен Миколайович Котляревський, музикознавець і органіст, дуже інтелігентна людина, який деякий час був в консерваторії проректором по науковій роботі, завжди казав мені: «Тамарцю, ви сидите на пороховій бочці». Як тепер, так і тоді я говорила правду про експресіонізм і нововіденську школу, але якось пронесло. Тоді ж писали, що все це – музика божевільних, ракова пухлина на тілі сучасної музики. Крім моєї української мови, могли “пришити” антирадянщину.

До речі, у Львові цей курс також читався доволі поверхнево, але там було більше нот, були зв’язки з «Варшавською осінню», музиканти були краще обізнані, мали кращий слуховий багаж.

Де за радянських часів працювали музикознавці, чи мали вони можливість підробітку?

Я, наприклад, підробляла на радіо, зробила дуже багато передач, цілі цикли – “В світі прекрасного”, “Українські композитори”, “Зарубіжні композитори”. Причому завжди це був прямий ефір. Тоді, для аспірантки і молодого педагога, це був суттєвий заробіток. Також писала статті. Які писалися статті? Такі, як і тепер пишуться: історія створення опери, переказ лібрето і трошки про виконавців той співав добре, той співав геніально, а оркестр грав дуже добре.

Мені здається, що розмовний жанр вам ближчий і приємніший. Це вплив викладацької практики?

Це, очевидно, вроджене. Коли мене в п’ять років віддали до школи, вміла читати, рахували, але була дуже вертлява, не могла всидіти на одному місці. Батькам казали, що я, напевно, писати не буду ніколи. Навіть тепер, коли пишу, дуже виснажуюся. Все не подобається, особливо коли порівнюю свої тексти з тим, що писали Франко, Чехов, Пруст...

Для вас музикознавчий текст – форма художньої літератури?

Вважаю, що тільки той музикознавець виграє, який є добрим літератором, не пише сухою канцелярською мовою. Чи це стаття, чи есей, чи навіть підручник – вони мають бути написані художньо.

Наскільки за час вашого викладання в консерваторії змінилися студенти?

Тут раз на раз не приходиться. Все залежить від того, кого наберуть. Недавно на базі Київського музичного училища відкрили Інститут ім. Глієра, де також є історико-теоретичний факультет. Туди легше поступити, легше здати іспити, ніж в консерваторії, не такі складні сольфеджіо, гармонія, музична література. А педагоги викладають майже всі ті самі.

Випускники київського музучилища поступають туди, а до нас приїжджає провінція. У деяких обласних училищах дуже хороший колектив, але я вважаю, що за останні двадцять років втрачено дуже багато кадрів. Хтось виїхав за кордон, хтось пішов «в бізнес», аби вижити, хтось відійшов в кращі світи...

Ви написали перший підручник з зарубіжної музики українською мовою...

...і після цього не з’явилося жодного! Мій перший і єдиний... Писала його для виконавських факультетів консерваторій і музучилищ, а користуються навіть музикознавці. Усі назви творів доводилося перекладати – щось з німецької, щось з французької. Тоді я, фактично, придумала їх аналоги українською, які тепер «канонізувалися».

Яким чином ви готуєтесь до лекцій?

Наперед слухаю музику. Слухаю, думаю, аналізую... Літератури тепер багато, але дуже часто мої думки не збігаються з тим, що написано в підручниках. Я про це попереджаю, але студенти все одно повторюють те, що написано в книжці. На екзаменах ти дістаєш від сили двадцять відсотків того, що розповідав. Вкладаєш, а воно десь іде...

Кожна лекція в вузі – дуже велике нервове напруження. Малих дітей просто треба тримати в увазі і цікаво їм розповідати, «розважати». А тут мусиш щось вкласти в голову.

У вас є якісь секрети проведення лекції як тримати увагу аудиторії, як вибудовувати виклад матеріалу?

Секретів немає, все виходить інтуїтивно. Я ж не читаю «по писаному», а дивлюся на студентів. Читаєш ти лекцію вперше чи до того читав сто років, все одно треба готуватися. Щось треба освіжити, над чимось подумати. З’являється нова література, новий матеріал. Ми всі знаємо, що мозок наш тільки три хвилини тримає увагу, а потім її знову треба вмикати якось відволіктися, сказати щось смішне, розважити студентів. Але тут палка о двох кінцях: різні дурниці студенти відразу запам’ятовують, а творів не знають. Педагогічна робота – дуже важкий хліб. Буває й таке, що не йде лекція, і виходиш з неї, як політкаторжанин в ланцюгах. От не пішло! А другий раз на одному диханні, повертаєшся додому абсолютно задоволений і окрилений.

Коли до вас приходить студент-першокурсник, відразу бачите, чи залишиться він в професії?

Маю нюх на людей бачу, чи людина хороша, чи не дуже... На індивідуальних заняттях з спеціальності студенти спочатку дуже скуті, розкриваються згодом, поступово. Студент мусить бути зацікавлений і амбіційний, тоді він буде вчитися. Коли немає цікавості до предмету, до музики, а є тільки бажання влаштуватися в Києві і вийти заміж, то нічого з того не буде. Але також мусить бути амбіція – не бути гіршим за інших. Це не значить – бути першим, то також нездорове.

Одна з наріжних проблем нашої професії – спілкування з композиторами. Як ви можете охарактеризувати стосунки музикознавець–композитор на радянському та пострадянському просторах?

У мої студентські роки стосунки були дружніми. Композитори показували свої твори, а ми могли хвалити або критикувати. Сьогодні ж композитори кажуть, що нас всіх, музикознавців, треба відстріляти, що ми нікому не потрібні. Чому я зараз майже не пишу про поточні музичні події? Тому що наших композиторів треба тільки хвалити, вони усі вважають себе небожителями. Варто просто прочитати наші рецензії. Всі вони – хвалебні оди... Я навіть стараюся не говорити нічого, бо це ж також образа! Не хочу потім «відмиватися», чекати, що мене десь поб’ють. Ліпше писати про тих, хто вже відійшов в кращий світ або не живе в Україні. Тому я й зайнялася не українською, а зарубіжною музикою. Інакше мене вже давно би десь втопили.

Тим не менше ви постійно відвідуєте концерти, фестивалі, слідкуєте за сучасним музичним життям. Що особливого, на вашу думку, притаманно українській музиці й українському музичному процесу?

Процеси у нас такі самі, як і в цілому світі. Але, очевидно, у нас вони відбуваються дещо з запізненням – через залізну завісу та тривалу недоступність авангарду (маю на увазі авангард другої хвилі, післявоєнний авангард). Ми навіть не мали багатьох нот початку століття. Хоча, хто був ловкішим, десь їх діставав, вивчав.

Тепер у нас той самий «постмодерн», що й на Заході. Різниця у тому, що зарубіжні композитори мають якусь «розкрутку», їх проштовхують на знамениті фестивалі сучасної музики в Німеччині, Франції, США. Наші не мають таких можливостей. Але й не можна сказати, що у нас повний «провал». Що мені не дуже подобається, то це наші випускники. Звичайно, їхні вчителі – це одна композиторська школа, вони – інша. Але безнастанні медитації, туга в 18–20 років – це дуже нудно. Мені особисто це не цікаво. Ні емоцій, ні пристрасті, нічого! Людина в 18 років не медитує!

Як вам здається, що в майбутньому відбуватиметься з професією «музикознавець»?

Доки будуть композитори, доти буде потреба в музикознавцях. Історичне музикознавство – прикладна річ. Це, наприклад, вступна лекція перед концертом, яка повинна зацікавити слухача. Мені це доводилося робити дуже часто. Пам’ятаю, в філармонії був цикл концертів – «Український солоспів і народна пісня». Перед камерною аудиторією виступали першорядні співаки, готуватися доводилося дуже серйозно.

Музична критика також нікуди не дінеться. Колись на неї перестануть ображатися. Я завжди думаю: ну звідки такі образи?... І зрозуміла, що це просто рудимент радянського страху. Те, що ми маємо зараз, сягає корінням радянських часів, коли після негативної статті композитора треба було «з’їсти». Є ж протоколи, як на обговоренні Третьої симфонії Лятошинського його ж студенти вставали і критикували метра. Тоді можна було лишитися без роботи, тебе викидали із Спілки композиторів – критика просто використовували в «ідеологічній боротьбі». В наших композиторах ще живий той страх. Крім того, нікому ж не подобається, коли його критикують. Але критика мусить бути.


Автор: Юлія Бентя
Фото: Сергій Пірієв
Музикознавці: Тамара Гнатів
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського



Інші:

«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110219_724.jpg