Бенджамін Баттон у просторі сцени | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
Бенджамін Баттон у просторі сцени
Бенджамін Баттон у просторі сцени
У нашій столиці представили дві резонансні прем’єри від «Київ модерн-балету»
25 травня 2017, четвер
Поширити у Facebook

Постановки здійснили на сцені Національного театру ім. І. Франка. Керівник «Київ модерн-балету» Раду Поклітару поставив «Вгору по річці», а його учениця, прима трупи і хореограф Ганна Герус — Variations of live («Варіації життя»). Але почали вечір, показавши спочатку одноактний балет «Квартет-а-тет», який давно полюбився, на музику для чотирьох віолончелей нідерландського композитора Ада Мааса, спеціально написану для постановки Р.Поклітару і чотирьох артистів «Київ модерн-балету».

АКТ ПЕРШИЙ — ПСИХОЛОГІЧНІ НЮАНСИ

Незважаючи на те, що очікування прем’єри — чинник, який відволікає від уже знайомого, «Квартет-а-тет» укотре полонив глядачів: грань і те, що по обидва боки, — це завжди актуально. Кожна людина щодня балансує на грані, вирішує, так чи інакше, проблему вибору. Грань — це совість. Переступаючи її, будьте готові до страшних личин, які народжують наслідки ваших учинків. Грань — це доля, яка схильна розставляти пастки на обраному шляху. Грань — це те, що необхідно встановити і чого не можна переступати у стосунках, інакше в потворних формах виникають домінування й підлеглість. Грань — це те, за що веде нас цікавість, а відкриття там можуть чекати найнепередбачуваніші. Грань переступлена — це розрив старих зв’язків і виникнення нових (чи бажаних?) Скільки не дивися цю виставу, асоціативний ряд зростатиме. Невелике за формою і безмежне за змістом полотно, в якому дивовижно поєдналися основні течії абстракціонізму — розмитість форм, оптична ілюзія, і навіть кінетизм (у фіналі, коли склеєні людські фігури перетворюються на деталі фантасмагоричного механізму, рух якого зумовлюється ззовні).



Дивовижна вистава, в якій хореографія за виразністю малюнка наближається до графіки, а наповнюючись об’ємом, змагається зі скульптурою. І все це майже тактильно і невловимо одночасно. Вистава-явище: визначення і застереження.

АКТ ДРУГИЙ — ТЯЖІННЯ ЖИТТЯ

Життя — взагалі явище дивовижне: банальне і виняткове, нудне і захоплююче, сумне і веселе, трагікомічне — загалом, варіантів багато. Ганна Герус, яскрава танцівниця трупи театру «Київ модерн-балету», свій дебют як балетмейстера так і назвала Variations of live («Варіації життя»). Практично повністю авторський проект уразив: дещо претензійно-безпристрасне лібрето, контрастні костюми (у співавторстві з Оксаною Нікітіною), підбір відповідної музики (А.Шнітке, Р.Перселл, О.Арнальдс, С.Андерсен, М.Ріхтер), ефектні геніальні рядки Цвєтаєвої «Вже скільки їх упало в цю безодню»... У безодню часу! Хореографічними прийомами балетмейстер дала не лише варіативність життя, а й, мабуть, головні її інструменти: годинник (механістичний сольний танець Часу блискуче відтворює Петро Наку, асистент і співавтор) і ваги, на яких зважуються засадничі моменти, — партнерство і зрада, пристрасть і розрахунок, прагнення піднестися і безпорадність перед невблаганним часом, який безконечний лише сам по собі, а для кожного конкретного індивідуума — суворо обмежений. За епіграфом («Час учить нас правильно розпоряджатися часом, час учить нас цінувати життя»), яким А.Герус розпочинає свою постановку, основні вектори руху героїв — утеча від часу і тяжіння життя. Еластична червона тканина костюму Життя, яке втілює на сцені сама Ганна Герус, вельми символічна. Це і плацента на початку, «коли народжується з крові грудочкою синьою людина», і щось подібне до властивих молодості крил, які втрачаються в зрілості, і виправдувальні покриви, якими ми вкриваємо наші вчинки, і річка вічності, проти течії якої ще нікому не вдалося піднятися... Світлу і кольору надається таке ж значення, як і пластиці: Життя з усіма його пристрастями — червоний; неупереджений Час — білий, а власне учасникам дісталася реалізація їх іпостасей і взаємодій у «всіх відтінках сірого», який є змішенням усіх барв. Ефектна гра зі світлом, проте, наповнена глибоким сенсом і заражає оптимізмом, вселеним молодістю автора: кожен вогник нового життя, відмічений спалахом ліхтарика на початку вистави, у фіналі перетворюється на зірку на небосхилі. Долю, гідну героїв, праведників і просто порядних людей, Ганна Герус, подарувавши всім своїм персонажам, ніби пропонує і кожному глядачеві.

АННА ГЕРУС — ПРИМА ТРУПИ «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТУ» ДЕБЮТУВАЛА ЯК ХОРЕОГРАФ З ПОСТАНОВКОЮ VARIATIONS OF LIVE («ВАРІАЦІЇ ЖИТТЯ»)


Ревниво слухаючи рядки Цвєтаєвої, як музичне тло фіналу, першою реакцією був протест — мовляв, не замахуйтеся на святе. Але, на щастя, геніальне прочитання цього шедевра Аллою Демидовою, без надриву та особових акцентів, використане в записі Макса Ріхтера, примиряє з «блюзнірством», у відповідь на яке дуже хочеться скоритися спокусі впасти у власний пафос. Фінал вистави видався можливістю прямого присвячення героям Небесної Сотні. До речі, сто років тому в Києві слідами «божественної босоніжки» Айседори Дункан з’явив-ся свій «театр босоніжок» пані Савінської, яка ризикнула зламати всі стереотипи і запропонувала публіці танець під акомпанемент слів, які на її слух — та ж ритмізована музика. Вірші спеціально писав А.Струве, відповідними вважалися також деякі вірші К.Бальмонта. Були строфи з власне танцювальним мотивом, вальсовим, були навіть цілі балети: «Пан і німфа», «Хризіс», в останньому з яких уперше взяв участь чоловік-босоніжка.

АКТ ТРЕТІЙ — ЖИТТЯ НАВПАКИ

Ігри з часом звабливі. Ось так проти хвилі і ми опинилися в тому часі, коли добігало кінця життя головного героя вистави Раду Поклітару «Вгору по річці», поставленої за мотивами розповіді Френсіса Скотта Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». Нагадаємо, після з’яви 1922 року цього маленького шедевра, в якому нічого ні вилучити, ні додати, майже століття по тому до нього наважився звернутися кінематограф. Що написане пером, не завжди доступне камері. Фільм знятий теж за мотивами, а мотиви, як відомо, кожен художник чує свої. Фіцджеральд у вчинки героя, котрий проживає життя навпаки, вкладає (вустами його дружини, родичів) основну мотивацію, воістину вікторіанського спрямування: «Усякий вчинок може бути пристойним або непристойним, залежно від обставин. Якщо ти вирішив бути таким оригіналом, що ж, перешкодити тобі я не можу, проте мені здається, все це не дуже делікатно з твого боку».

Якщо фільм Девіда Фінчера робить акцент на коханні — мабуть, єдиному відчутті, здатному протистояти часу, то Раду Поклітару бере в поміч самого Мефістофеля і віддає долю героя йому, розв’язуючи тим самим руки собі як творцеві. Але, мабуть, найголовнішим помічником бере музику. За сприяння відомого київського композитора Олександра Родіна, чиї твори тільки й чекають на сценічне втілення, завдання пластичного вирішення фантасмагоричного сюжету стає практично здійсненим. Струнний квартет, написаний не як програмний опус, із стороннього твору перетворився на текст, який з виразністю художнього слова коментує те, що відбувається на сцені. Рване піччікато і вищання скрипок дуже вдало лягають на пластику старечої незграбної безпорадності; зустрічні низхідна та висхідна гамми, що ніби стикаються на дисонансному акорді, символізують різнонаправленість перебігу часу для головного героя та його оточення.

Драматичне адажіо віолончелей накидає вуаль печалі та приреченості на радість життя, що переповнює молодіючого героя, який невблаганно втрачає колишні й нові прихильності, стає поступово однолітком власної дитини, а потім і онучки. Нарешті, незамутнене рятівне дитяче сприйняття життя і дитяче нерозуміння драми, що завершується. Така собі анестезія.

У виставі важливе смислове навантаження несе багатофункціональна конструкція, яка грає роль то скрині або могили, то столу — операційного або обіднього, то ложа, але найчастіше — дверей, брам, входу, виходу, тунелю... Здавалося б, досить у фіналі востаннє закрити двері, обрубати світло життя, і ще одна, хореографічна, історія Бенджаміна Баттона — завершена. Але все ж останнє слово залишається за Мефістофелем, який різким помахом розвіює... прах. Хоч би в який бік рухатися рікою часу, кінець — передбачений. Кожному свій строк.

Художник-сценограф Олександр Друганов у миті найменшої напруженості дії делікатним чином уносив свої графічні ремарки за допомогою проекцій на тему часу і простору життя. До теми часу прив’язав свої костюми Дмитро Курята, поєднуючи «вікторіанські» мережива з грубим полотном, прошитим по головних лініях з’єднання. Дитинство кольору піску або крем-брюле, кохання, що полум’яніє яскраво-червоним, глухий чорний фатум...

Артисти «Київ модерн-балету» — колектив індивідуальностей, яким до снаги виконувати часом дуже складні завдання. І знову глядач у цьому переконався. Окремо хочеться сказати про Дмитра Кондратюка, який зіграв роль Бенджаміна Баттона: про таких артистів, як він, Моріс Бежар казав як про «танцівників, що навчилися думати тілом». Безсумнівний акторський успіх і глибоке потрясіння для глядача.


Автор: Лариса Тарасенко
Фото: Аліна КРАСIЄВА
Джерело: Газета «День»



Інші:

Маріупольський оркестр «Ренесанс» взяв участь у великому концерті в Італії
Музичний символ солідарності: на другу річницю великої війни оркестр Львівської філармонії виступив у Варшаві
"Музика без меж": у Дніпровській академії музики провели Міжнародний фестиваль академічного музичного мистецтва
Сучасна академічна музика та саунд-перформанси в іменах — 11 українських композиторів, чиї концерти не варто пропускати
Від Бетховена до Скорика: пам’ять Небесної сотні в Харкові вшанували музикою
“Музичні мости”
Полтавська обласна філармонія презентувала програму «Присвята Астору П’яццолі».
Абстракція в дикому вигляді: The New York Times про українську оперу Chornobyldorf
У Києві показали сучасний балет «Д.І.М.» про вимушену міграцію
У Львові під час концерту колядок і щедрівок хор "Дударик" зібрав понад 80 тисяч для військових
У "Карнегі-хол" у Нью-Йорку прозвучали твори відомих українських композиторів
Прем’єри та присвяти на концерті «Тиха молитва» у Львівській філармонії
З 3 по 8 січня у філармонії пройшов перший цьогорічний фестиваль органної та камерної музики «Bach Contemporary». Цьогоріч фестиваль представив публіці 8 різноманітних концертів обʼєднаних генієм Баха
"Мрії щасливого року": артисти Запорізької філармонії порадували глядачів ще однією прем"єрою
Ансамбль "Полтава" обласної філармонії відтворив на сцені різдвяні традиції
27 грудня у знаменитому будинку Роліт відбулась прем’єра перформансу-променаду «Гра в хованки з паном Лятошинським»
"Нове Різдво" хору ім. Бортнянського
«Котигорошко проти вікінгів»: ПРЕМ’ЄРА ВИСТАВИ
Напередодні Різдва у великій залі Ніжинської музичної школи відбувся святковий благодійний концерт на допомогу ЗСУ
Дивовижна прем'єра на Святвечір: у філармонії відтворили концертну програму капели Кошиця
"Сойчине крило": через 67 років після прем'єри повернувся на сцену балет Анатолія Кос-Анатольського на сюжет новели Івана Франка
У харківському метро пройшли концерти зірок оперного театру
Концерт юних віртуозів
Культурна дипломатія в дії
Незламній Україні присвячується
“Лісова пісня” у Будапешті
Урочисте відкриття Конкурсу імені Сліпака пройшло у Львівській філармонії
13 грудня у знаменитому залі Берлінській філармонії відбувся концерт Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під назвою «Sound of Ukraine»
Концерт ентузіастів
Культурна дипломатія вищого гатунку
Харківський кросовер-оркестр PRIME ORCHESTRA гастролює містами Туреччини
«Пиши листи до Миколая!»
У Рівненській обласній філармонії звучали різдвяні пісні
«Сарсуела. На хвилях іспанської пристрасті»
Відважний проєкт
У Львівській філармонії з успіхом пройшла прем’єра опери польського композитора
У Києві відбулася прем’єра опери “Родинний альбом” Єжи Корновіча (Польща), а 10 грудня її почують у Львові
Повернення Дона Карлоса: вердіївський шедевр вперше за два роки прозвучав у Києві
У Києві до Дня пам’яті жертв Голодомору зіграв маріупольський оркестр «Ренесанс»
“Хазяїн” - комічне і трагедійне в одному “флаконі”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine