«Запорожець за Дунаєм» і... історична правда | Music-Review Ukraine
Головна
Новина
«Запорожець за Дунаєм» і... історична правда
«Запорожець за Дунаєм» і... історична правда
У квітні виповнюється 156 років з часу першої постановки опери
2 травня, четвер

Про історичну основу опери дослідники вже писали. Зокрема, й засновник музею співака і композитора в Городищі, відомий краєзнавець Георгій Коваль. Але, на думку автора цих рядків, це питання значно глибше. Хоча б тому, що перекликається із... сьогоденням. Адже у своєму контексті дає відповідь на запитання не лише про те, хто започаткував освоєння півдня України, а й про те, хто здійснював його активну колонізацію.



Так, це були запорозькі козаки, які задовго до ліквідації Січі заселяли простори сучасної Січеславської області по обох берегах Дніпра, а також Донецьку, Запорізьку, Кропивницьку області. Втім, це загальновідомий історичний факт. Як загальновідомо й те, що після знищення Запорозької Січі влітку 1775 року значна частина запорожців брала активну участь у Російсько-турецькій війні 1787—1791 років і дуже суттєво сприяла перемозі Росії над Османською імперією. Що остаточно утвердило її панування в Північному Причорномор’ї та Криму. Саме за ратні заслуги запорожців, які боролися з турками на суші й морі, цариця Катерина «дарувала» їм щойно завойовану Кубань. Куди упродовж 1790-х років кількома потоками переселилося 25 тисяч українських козаків разом зі своїми родинами. До слова, на 1917 рік населення Кубані (сучасні терени Краснодарського і частина Ставропольського країв) майже наполовину було українським, і число українців (нащадків запорожців та переселених українських селян) сягнуло одного мільйона!..

Але зараз мова про ту частину запорожців, яка після падіння їхнього материнського гнізда — Січі не захотіла мати з Російською імперією жодних стосунків. І коли більшість запорожців, незважаючи на приниження та військову поразку, запопадливо служила своєму вчорашньому ворогу й заробила його ласку (все, як і сьогодні, коли Росія забрала в України Крим, частину Донбасу і воює з нашою державою, і при цьому є частина українців, яка «добре» ставиться до Росії...), то менша половина вояків подалася на південь, у володіння Османської Порти, й визнала себе підданими турецького султана.

Тобто більш ніж двісті років тому ті запорожці, які вирішили, що з ворогом їм не по дорозі, заходилися налагоджувати життя в Побужжі, в Подністров’ї, в пониззі Дніпра... На землях, які ще донедавна належали кримським татарам і які після ще однієї переможної для Росії війни з Туреччиною (1768—1774 рр.) зовсім опустіли. Кримчаки утікали, хто куди міг... Бо вже тоді збагнули, що таке для них ці завойовники! Які нищать усі національності й утверджують лише свій «русский мир» і «милують» лише тих, хто їм догоджає...

Тож Задунайська Січ виникла згодом, а поки що запорожці і збіглі українські селяни з Великої України освоювали землі за багато сотень кілометрів від великої ріки. Таким чином, ті міста, які тоді ж «заснували» москалі на півдні нинішньої України, часто виникали біля козацьких поселень. Як, наприклад, Одеса, де колишні запорозькі козаки мешкали в сільці Пересип ще до того, як у ньому з’явилися російські окупанти. Подібне можна сказати і про Олександрів (тепер Запоріжжя), про Катеринослав (нині Дніпро) та інші великі міста України. Однак у міру того, як Туреччина зазнавала поразку за поразкою (упродовж шістдесяти років відбулося чотири кровопролитні війни!..), імперська Росія переможно крокувала на Захід. І тодішні шовіністи «русского мира» збиралися зупинитися аж біля Греції... В їхніх намірах було завоювати протоки Босфор і Дарданелли й саму турецьку столицю Стамбул. Яку в Росії продовжували називати Царградом...

Слід сказати й про те, що в цих війнах на боці Росії продовжували воювати її вірнопіддані колишні запорозькі козаки. А на боці Туреччини — її не менш вірнопіддані, теж колишні запорозькі козаки... Які партизанили, шпигували у глибокому російському тилу, чим завдавали значної шкоди завойовникам, які після чергової перемоги окремим пунктом мирної угоди вимагали від султана видати їм запорожців та їхніх нащадків. Інакше кажучи, виселити їх із тоді ще турецької землі в Росію, де, зрозуміло, на них чекала сувора покара...

Але магометанська Туреччина вперто відмовлялася видавати своїх православних підданих. Бо, крім того, що наділяла їх землею та іншими привілеями, використовувала їхню військову силу у війнах не лише з Росією, а й у придушенні національних повстань на Балканському півострові, народи якого (серби, болгари, греки та інші) продовжували боротися з турецькими загарбниками.

Але турецька неволя із самого початку була немила й запорожцям!.. Тож не дивно, що частина їх попросила притулку і в австрійського імператора, який дозволив українським козакам оселитися в провінції Банат (нині частина Сербії). Не раз запорожці (хто хотів, число їх незначне) поверталися також і в Російську імперію.
Але більшість козаків, їхніх нащадків і збіглі селяни з України в 1810—1820-х роках залишалися в Османській імперії, освоюючи землі в гирлі Дунаю, де було не одне українське село й містечко, а також остання, Задунайська Січ. Зрозуміло, що люду того там рахувалося не одним десятком тисяч. Тож, коли у розпал нової війни навесні 1828 року на бік Росії перейшло майже півтори тисячі козаків, очолюваних фактично останнім кошовим отаманом Йосипом Гладким, це було зовсім незначне число українців.

Проте в радянській історіографії, яка фактично була російською, цей факт подавався як масовий перехід козаків до своїх «єдиновірних братів» із страшної турецької каторги. Бо, мовляв, лише у братній Росії українські козаки зажили, нарешті, заможним, щасливим життям!

Слід сказати, що об’єктивно на цей міф працювала й опера нашого земляка «Запорожець за Дунаєм». Тому у свідомості всіх пізніших поколінь українців (та й зараз теж) утвердився факт масового повернення українців на свою рідну землю.

Але історична правда зовсім інша. Навпаки, після зради Йосипа Гладкого та його війська, які порушили присягу й віроломно перейшли на бік ворога Туреччини, на землях Задунайської Січі почалися жорстокі репресії проти українського населення, в ході яких постраждало кілька тисяч людей. Багато кого з них, крім ув’язнень, було й страчено. Тим, хто залишився, турецька влада не довіряла, й багато наших земляків змушені були податися в інші землі, оселившись і в різних місцях на території сучасної Румунії, які тоді також належали Туреччині. Дехто, рятуючись від гніву турків, повтікав в Україну. Щоправда, значна частина їх згодом знову повернулася на Дунай, куди протягом ХІХ століття продовжували переселятись українці, особливо за часів кріпацтва. Що, до речі, яскраво описано у повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», в оповіданні М. Коцюбинського «Дорогою ціною» і в інших художніх творах.

Отже, змальовані в опері «Запорожець за Дунаєм» події зовсім не відповідають історичній дійсності. Як не є правдою й те, що С. Гулак-Артемовський нібито показав у образі Івана Карася кошового отамана Йосипа Гладкого, як про те стверджував Георгій Коваль, не маючи для того жодних підстав. Бо то лише красива легенда радянських часів — пов’язати чудовий мистецький твір з історичним образом. Який би ще й працював на догоду теорії про братню дружбу двох народів, на те, що українцям завжди миле московське ярмо. Що, звичайно, було не ярмом, а «справжнім щастям». Як про це 300 років сурмила Москва. Та сурмить і тепер.
Що, на жаль, і спрацьовувало — навіть у цьому оперному варіанті...

Насправді ж «Запорожця за Дунаєм» слід сприймати лише як художньо-мистецький твір зі своєрідним сюжетом, у якому талантом автора справді прославлені найкращі чесноти українців — їхнє прагнення не скорятися ворогу, поневоленню, нездоланний патріотизм і всеперемагаюча любов до рідної Вітчизни.

Бо пророчі слова:

Там, за тихим за Дунаєм,
На землі є Божий рай...
Україно, рідний краю,
Серцем я тебе бажаю!..

Залишаються актуальними для українців в усі часи! І якраз сьогодні, коли нам випала історична нагода збудувати, нарешті, вільну, незалежну, процвітаючу Україну із заможним, щасливим народом, ми мусимо це зробити!.. Щоб більше не було Задунайських Січей, Сибірів, Кубаней, операцій «Вісла», «Соловків» та інших віх скорботи. Щоб українці не тікали з рідної землі, а мали Велику Батьківщину — справді рідну матір, свою рідну домівку, яка прихистить, вбереже і дасть гідне людське життя...+

Ольга ОСИПЕНКО, історик, провідний науковий співробітник Музею С. Гулака-Артемовського, м. Городище, Черкаська обл.


Автор: Ольга Осипенко
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

Перший Таврійський фестиваль класичної музики показав – Херсону потрібен симфонічний оркестр
Світові зірки української опери виступлять просто неба у Києві
Поліромантизм. Сольний концерт Андрія Луньова
Помер відомий педагог та соліст опери
Фестиваль української ретро-музики у Львові розпочнеться «Повстанським танго»
У Дніпрі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль “Джаз на Дніпрі-2019. New story”
У Вінниці вшанують пам'ять знаменитого диригента виконанням опери Леонтовича
16 червня, в рамках XVII Фестивалю давньої музики у Львові виступить білоруський гурт середньовічної музики «Стары Ольса»
ІІ Міжнародний форум Центральної та Східної Європи «Via Carpatia 2019»
Національна філармонія України відкриває літній сезон
15, 16 та 23 червня у Львові відбудеться щорічний міжнародний Фестиваль давньої музики
Свіже звучання СLASSIC PICNIC
Національний ансамбль танцю України ім. П. Вірського підкорив країну Великого Степу.
Запорізька школа мистецтв №3 отримала нові меблі в подарунок від міської влади
В театрі опери та балету прем'єра - балет "Великий вальс" на музику Йоганна Штрауса
У філармонії Маріуполя відкривають вітражний хол для виступів
У Львівському органному залі розпочався новий музичний місяць
Музика та література: У Львові відбудеться міжнародний музичний фестиваль LvivMozArt
Фестиваль «Віртуози» у Львові завершиться українською прем’єрою ораторії Мендельсона у виконанні понад 100 виконавців змішаного хору з Нюрнбергу
Художній керівник Хмельницької обласної філармонії отримала ґрант Президента
«Культурна експансія»: Угорщина вкладе 2,5 мільярди форинтів у закарпатські заклади культури
Як 12-річний калушанин самостійно освоїв шість музичних інструментів та нотну грамоту
Ідея повторити тріумфальний тур хору Кошиця народилася на Донбасі
Органний зал на вулиці Соборній у Рівному подадуть на внесення до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО
У замку Радомисль пройде найбільший в Україні фестиваль класичної музики просто неба за участі відомих зіркових гостей
10 безкоштовних подій на Leopolis Jazz Fest 2019
У Бузівській ОТГ відкрили школу мистецтв «Гармонія»
Благодійний концерт: Артистки La Scala виконають Gloria Вівальді в CXID Opera, щоб допомогти “Летючому дому” і молоді з інвалідністю
На честь Софії Київської виконають оперу композиторки Вікторії Польової
Одеська хореографічна школа відзначила 80-річний ювілей
У Києві відбувся концерт відомого віолончеліста Готьє Капюсона
Хмельницька обласна філармонія оголошує конкурс на заміщення вакантних посад
Чернівецька філармонія закриває сезон «Гамалією» Мирослава Скорика
Стебницька музична школа – півстоліття у доробку
У Києві відбудеться VII Міжнародний музичний фестиваль оперети «О-FEST-2019»
У Лівані встановлять погруддя української співачки Лідії Липковської
Національний камерний ансамбль "Київські солісти" оголошує конкурс на заміщення вакантної посади
Симфонічний оркестр Українського радіо записав музику для фільму «Останній крок» із Жаном Рено у головній ролі
Запорізька обласна філармонія запрошує на закриття 62-го симфонічного сезону
У Кам'янці очікують на культурологічний фестиваль
      © 2008-2018 Music-review Ukraine