Основоположник династії музикантів | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Основоположник династії музикантів
Основоположник династії музикантів
16 липня 2017, неділя

14 липня свій 90-річний ювілей святкував Михайло Семчук – музикант, викладач, щасливий чоловік та батько. На його життєвому шляху було чимало труднощів, крізь які він пройшов з гордо піднятою головою. У його арсеналі і військові медалі, які він скромно ховає від інших, і роки праці у сфері виховання багатьох музикантів. І найголовніше багатство – четверо дітей, які продовжили традиції батька, обрали музику основною діяльністю і досягли неабияких результатів.

Життя у Михайла Петровича складалося нелегко, але він не шкодує ні за чим. Каже, життєвий шлях його йшов та й далі рухається природно. А природа – це постійна боротьба за виживання, війна між добром і злом, між порядністю і ницістю, плюсом і мінусом. Правильно орієнтуватися у цьому – непроста штука. Тож як склалося, так і правильно.

Взірцем поведінки та цінностей були і досі залишаються його батьки – Петро та Магдалина Семчуки. Він щиро вдячний їм за ту основу, спрагу до порядного життя, до розвитку, яку вони заклали ще у дитинстві.

Михайло Семчук – учасник війни, сім років відслужив у війську, був на японському фронті, служив у 6-ій гвардійській танковій армії. Військовим став ще дуже молодим – у 17 років. Відразу після школи пішов солдатом, пізніше отримав звання сержанта. Завжди цікавився музикою, тож коли у військовій частині створювали музичний ансамбль, пішов на конкурс. Конкурсна комісія тоді була доволі серйозна, шукали талановитих людей, потрапити в ансамбль будь-хто не міг. Надзвичайно приємно було йому почути, що його відібрали, він серед талановитих. В ансамблі грав і друг Михайла Петровича, який навчив його гри на акордеоні.

У 24 роки Михайло Семчук демобілізувався. Пригадує, що ті часи були дуже складними, чи не найскладнішими у житті. Не мав освіти, щоб йти в життя, тож доводилося неймовірно багато працювати. Після військової служби багато працював над собою, над власним розвитком. Допомогла тітка, яка навчила його шити на швейній машинці. Це вміння неодноразово ставало в нагоді. В ансамблі, де хлопець грав, слід було лагодити костюми, таким чином вдавалося трохи заробляти.


Корисна професія

Оскільки вищої освіти і навіть окремої спеціальності у Михайла Семчука не було, необхідно було надолужувати втрачене. Бували такі дні, що до п’яти діб не спав – дуже багато працював і водночас навчався в музичному училищі по класу баяна. Тоді було багато сили, енергії, міцне здоров’я – встигав усе. Крім того, освіта йшла легко, очевидно, талант давав про себе знати. Після музучилища навчався у Харківському інституті мистецтв.

Перший музичний інструмент – акордеон – пан Михайло придбав ще в ті часи, коли служив у війську. Продав його вже після демобілізації, коли вчився гри на баяні – класу акордеона в ті часи в Івано-Франківську не було.

Михайло Семчук виховав чотирьох талановитих дітей: Оксану, Вікторію, Святославу та Олеся. Чоловік з гордістю розповідає, що всі четверо пішли по його слідах, обрали музику основною діяльністю. Визначальним у цьому виборі, мабуть, був талант, який передався дітям, а також захоплення батька музикою. У той час пана Михайла попросили поїхати до столиці за платівками, він зібрав майже всю класичну музику з цілого світу. Удома переслуховував записи, очевидно, музика мала вплив і на дітей. А ще великий вклад у розвиток дітей внесла дружина. Вона приділяла їм багато часу, возила їх на різноманітні конкурси, навіть пішла з роботи, щоб бути поряд з ними.

Оскільки батьки були музикантами, то й підказали дітям, на якому музичному інструменті краще грати. І не помилилися. Нині Михайло Семчук пишається успіхами кожного з них. Син Олесь – скрипаль, семиразовий лауреат міжнародних конкурсів. Кілька років тому його запросили в Італію, де він живе, працює та викладає. Батько зізнається, що не дуже хотів, щоб талановитий хлопець виїжджав за кордон – треба тут, в Україні, працювати. Але розуміє, що там талант сина належно оцінюють. Донька Святослава – п’ятиразова лауреатка міжнародних конкурсів, живе і працює в Києві, артистка Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, нещодавно з концертами об’їздила цілу Америку, а ще викладає в консерваторії. Найстарша Оксана працює в Луцьку завідувачем відділення у музучилищі. А Вікторія залишилася в Івано-Франківську, викладає в музичній школі.

Дружина пана Михайла померла у 1992 році, коли їхньому синові Олесеві було лише 16 років, доньки були не набагато старші. У жінки виявили рак, тоді вони об’їздили багато лікувальних закладів, та, на жаль, врятувати її не вдалося. У той час пан Михайло працював завучем у музучилищі ім. Дениса Січинського в Івано-Франківську, роботи було багато, а ще слід було доглядати дітей. Жінка померла, але життя не залишилося на місці – пішло вперед. Через кілька років після її смерті пан Михайло одружився ще раз. Дружина Теофілія також працювала у музучилищі, спільні інтереси поєднали пару, вони щасливо живуть разом і досі.

Михайло Семчук вважає, що музична професія – неймовірно корисна, зокрема для здоров’я. Вона впливає на психологічний стан людини, задоволення від гри робить свою позитивну справу. Музика не пов’язана з політикою, шахрайством, аморальністю – і це дуже важливо. Основне, на його думку, це не гроші, а духовність. Це віра в Бога як основу людського життя. Той, хто спостерігає за природою, дає правильну оцінку мудрості, геніальності творця, вважає пан Михайло. Важливим є дотримання правильних морально-етичних норм – це найважливіша підстава для щасливого життя. А ще – спрага людини до самовдосконалення в психологічному, морально-етичному, патріотичному, фізичному аспектах.

Михайло Петрович вірить у те, що навіть попри труднощі реформується українська нація. Каже, що 350 років винищення дикунською Московією зробило свій негативний вплив, але нині нація активізується, прозріває. Тим паче, що територія України – фактично найбагатша у світі, це велике щастя. А ще чоловік вірить у справедливість. Він вважає, що життя слід цінувати, не витрачати його на всілякі пустощі, наркотики, перелюбство та інші негативні речі. Такі цінності закладав і дітям.

Коли народився син, пан Михайло кинув курити, щоб не бути для нього поганим прикладом. Адже особистий приклад батьків – найважливіший у процесі виховання. А коли батьки розбираються ще й в психологічних моментах, вони знаходять найпрактичніший, найкорисніший метод впливу на дітей не криком, не бійкою, а добрим словом, ласкою. І це дає свій результат! Тому найбільшим своїм досягненням Михайло Семчук вважає здобутки своїх дітей – вони добре влаштовані, кожен з них досяг неабияких результатів.

Михайло Петрович уже багато років не грає. Та й інструмент продав доволі давно – потрібні були гроші. Але музичні традиції продовжують його діти, а нині – і внуки, які тішать його своїми досягненнями та успіхами в улюбленій професії.




Держатель роду

Діти Михайла Семчука також пишаються батьком. І вдячні за той життєвий вибір, який він допоміг зробити. Донька Святослава пригадує, що під час одного з перших її виступів на великій сцені батько заплакав. А він – доволі скупий на емоції, воєнного складу характеру, сльози для нього – це рідкість. Востаннє батько плакав на похороні матері, тож його сльози на концерті надзвичайно зворушили і запам’яталися доньці. Святослава з братом Олесем поїхали з дому дуже рано – в 13 років, батько приїжджав рідко – на серйозні концерти чи дати. У дитинстві вони дуже багато займалися, але нині можна побачити результат – Святослава з концертами об’їздила майже весь світ, і це все завдяки тій професії, тому хлібу, який дали батьки.

«Найголовніше, що батькам вистачило життєвої мудрості, терпіння, щоб з нами всіма займатися. Вони нам фактично віддали життя. І результат очевидний. Те ж саме ми нині вкладаємо у своїх дітей», – розповідає Святослава Семчук.

Постійна робота над собою мала і свої недоліки. Діти не копали м’яч з друзями, не гуляли стільки, як сусідська малеча, в один час батько забрав навіть телевізор, щоб вони не відволікалися. У той час відмовитися від розваг було доволі важко, були і сльози, бувало дуже прикро. За невиконане завдання чекало покарання – батьки любили їх, як душу, а трясли, як грушу. Тож дитинство було досить суворим. Але людина впродовж життя добере свої радощі, якщо буде цільною, займатиметься улюбленою справою, яка буде її і годувати і давати задоволення, переконана Святослава. «Нині я просто пожинаю плоди з цього дитинства», – каже скрипалька.

Донька Оксана, говорячи про свого батька, зауважує, що він безмежно відданий Батьківщині, у нього надзвичайне почуття відповідальності, зокрема, й до дітей. Він і прекрасний батько, і прекрасний працівник, і дуже скромний. «Я постійно телефоную до нього на парад Перемоги, а він каже, що не пішов, бо є багато достойніших. У нього є кілька медалей, але він ніколи не розповідає, за що саме», – розповідає жінка.

Присутність батька у своєму житті, його допомогу і любов Оксана завжди відчувала. «Ми в дуже гарних стосунках, це його заслуга. Він у нас держатель роду. Це міцний стовбур, який нам не дозволяє несерйозно ставитися до речей, до світу», – каже Оксана.

Донька Вікторія називає свого батька найкоханішим, розумним, мудрим, опорою для кожного члена сім’ї.

У житті Олеся з батьком пов’язано багато приємних асоціацій, спогадів, моментів. Але син вважає, що найважливіше, що дав йому тато, – це віра. Віра в людей, в краще майбутнє, в чесну, віддану, натхненну працю.

P.S. Фотограф і викладач Казимир Річка розповідає, що познайомився з родиною Семчуків давно. Спершу з Олесем та Святославою, а пізніше – з їхнім батьком Михайлом. Пригадує, як після смерті дружини чоловік довів дітей до пуття. А ще зауважує, що брати Оми, батько яких, будучи слюсарем, вивчив латину і був прикладом для обох синів, встановили йому пам’ятник з книжкою латини. І не знає, який пам’ятник своєму батькові ще за життя мають встановити діти Михайла Петровича за те, що він стільки праці і зусиль вклав у їхнє майбутнє.


Автор: Ірина Федоляк
Джерело: Галицький кореспондент



Додати: Share on Facebook

Інші:

Український баритон Гнат Палажій
Оксана Линів - одна з навідоміших жінок-диригенток світу
Соліст Петербурзької опери Семен Гулак‑Артемовський спілкувався українською мовою
Музична школа не має права носити імені Миколи Колесси?
Опера Киева началась с романтической Могилы
URBAN MUSIC HALL – українська мрія формату Surroun Sound
Американка з українським серцем
Як емігрант з Києва став всесвітньо відомою зіркою: життєвий шлях Сержа Лифаря
Крізь терни до... Борткевича
В Ужгороді відомий музикант Йожеф Ермінь провів майстер-клас для студентів
В Ужгороді визначили переможців у конкурсі піаністів
У Києві проходив IV Всеукраїнський відкритий конкурс класичної музики «Обрії класики»
Юні піаністи з Мукачева та Ужгорода - серед переможців конкурсу
Анатолій Авдієвський зробив хор Верьовки українським брендом
24 березня 1900 року народився великикй український співак Іван Козловський
Что нужно знать при покупке саксофона
176 років тому на Полтавщині народився композитор Микола Лисенко
Святослав Ріхтер давав концерти у цілковитій темряві
100 символов культуры: музыкальная академия им. Я.Витолса
Влада в опозиції до Леонтовича
Як молода співачка з Рівного підкорила Париж
П’ять поглядів на «Цвіт папороті»
В Устилузі знаходиться єдиний у світі меморіальний музей геніального композитора
Дитячі мультфільми про музику
Працювати із повною самовіддачею – життєвий принцип сім’ї Тітяєвих
Не другорядний предмет: як музика змінила поведінку школярів-мігрантів у британській школі
Творчість Остапа Нижанківського
Страсті за Леонтовичем по-вінницьки: відновлений музей і забутий благодійний вечір «гуманітарного» фонду
Духові інструменти Гуцульщини
Науковці розповіли, як різна музика впливає на здоров'я
Музичні інструменти Стародавнього Єгипту
«Орея»: найнезвичайніший хор України
Учені: Джазові піаністи швидше класичних адаптуються до раптової зміни строю під час гри
Полтавська філармонія на зиму залишилася без ремонту
Александр Стоянов и Екатерина Кухар рассказали о новогодних традициях
За відродження високої культури в глибинці, що «призабула» своє шляхетне минуле
Проект "Три С": Мирослав Скорик, Євген Станкович і Валентин Сильвестров
Племінниця автора Щедрика: нам забороняли спілкуватися з Леонтовичами
"Щедрик" Леонтовича - одна з найпопулярніших різдвяних пісень у світі
Він мав стати вченим, а став музикантом
      © 2008-2018 Music-review Ukraine