| Стаття |
|
|
|
|
Дві філармонії: як головний музичний заклад Черкас перебудовували
2 жовтня 2020, п'ятниця
Поширити у Facebook
1 жовтня - День музики. І не так важливо, що ви слухаєте - оперу, джаз чи "зіркового черкащанина" - аби заходило. Чіпляло, зворушувало, пробуджувало все те добре, що "десь там", під нашаруваннями спричинених сьогоденням не найкращих емоцій, має кожен. Чого такого спеціального зичать професійним музикантам - не знаю. Але гадаю, що коли побажаю їм затребуваності та гідної винагороди за майстерність, вони залишаться задоволеними. При здоров'ї усього разом вже немало. Ну а нам - до тематично-архітектурного. Чергову цікавинку із життя старих Черкас розповідає краєзнавець БорисЮхно.
Комплекс будівель обласної філармонії з'явився на місці дореволюційного двоповерхового будинку з функціями "мотелю" та заїжджого двору при ньому. Там переважно ночували лівобережники, які приїздили до Черкас аби поторгувати на базарі, який був поруч - це де тепер Соборна площа. За таким призначенням ділянка частково використовувалася аж до утворення області: там залишали коней та підводи, у яких можна було трохи подрімати до базарного світанку. Ще й на початку 1950-х площа офіційно називалася Базарною.
І ось він, 1961 рік, у якому "було відкрито обласну філармонію". Сьогодні в довідниках та інтернеті ви неодмінно натрапите на цю дату. Однак, мене довго дивувало, чому ані в краєзнавчій літературі, ані на поштівках тієї пори немає її зображення. Не могло такого бути, аби об'єкт такої значущості проігнорували фотографи та видавці. Та й настільки я розуміюся на архітектурних тенденціях - скляний фасад "першої" філармонії - почерк вже другої половини 1960-х.
З'ясувалося, що 1961 року високе начальство лише задекларувало намір будівництва закладу. Тоді, власне, він навіть не позиціонувався як філармонія. У історико-архітектурному нарисі Сергія Кілессо "Черкаси" 1966 року читаємо: "На вулиці Урицького виростають конструкції кіно-концертного залу - цікавої за задумом сучасної споруди, де проводитимуться вечори відпочинку, концерти, готуватимуться спектаклі, проводитимуться заняття гуртків художньої самодіяльності, влаштовуватимуться лекції. Автори проекту - архітектори С. Фурсенко, Л. Кондратський, інженери А. Стеценко та Е. Царенко".
Тож перебіг будівництва довелося з'ясовувати безпосередньо у одного з авторів проекту, Леоніда Степановича Кондратського. Коли переповідкою, то діло було так.
Наприкінці 1950-х за основу майбутньої будівлі взяли типовий проект клубу на 400 місць. При чому, оскільки своєї проектної організації Черкаси не мали, розробляли його спеціалісти з Очакова. Очевидно, без чітких вказівок, відтак і бачення перспективи, адже щойно той клуб звели, як його довелося переробляти. До 1963 року він існував без фойє, тож в кулуари відвідувачі потрапляли з вулиці Карла Маркса. На Урицького в цей час рядочком стояло три чи чотири типових черкаських хати, які вікнами впиралися у вулицю. На їхньому місці у 1964 - 1968 роках й звели парадну частину закладу. Власне, перших відвідувачів нова філармонія прийняла ще 1967-го. Але треба розуміти, що вона - не той об'єкт, який можна здати одномоментно. І коли буваєш на внутрішньому дворі, на те виходить, що й у наші дні філармонія все ще будується. Щоправда не певен, що саме філармонія.
До 1967 року повністю реконструювали внутрішні приміщення, глядацька зала тепер була розрахована вже на 700 відвідувачів (тут з'ясувалося, що якість акустики у старій і новій відрізняється приблизно так само, як 400 відрізняється від 700, і за цим фактом - новий етап перебудівництва…) В закладі з'явилося все передбачене для комплексу такого типу: мала зала, репетиційні, оркестрова яма, евакуаційні виходи, ресторан зрештою.
А посеред жовтня 1967-го, як казав Леонід Степанович, "на вулиці стало прохолодно, тож ми приступили до інтерєрів усередині ".
Показав кілька світлин. Вразило. І передусім тим, що наші архітектори ще тоді побачили дизайнерські тенденції далекого майбутнього. Підвісна стеля, акцентоване світло (а не традиційна велика люстра-торт), використання металевих елементів "дзеркального типу". Одним словом все таке, що нині, через півстоліття з гаком, ми бачимо у солідних офісах. Чи не фантастика? Мені пам'ятне те фойє, адже у роки раннього школярства нас обов'язково водили туди на ялинку.
Суцільним скляним фасадом філармонія виблискувала до 1987-го. А потім за приписом пожежних її зачинили "на рік, максимум півтора". І звісно, ніхто не попередив, що йдеться про півтора роки на Юпітері, що якраз дорівнюють 17-ти земним.
Тут з великою приємністю згадаю Антанса Петраускаса. Син литовського чоботаря, який шив взуття ще довоєнному президентові країни Сметоні. Пастух, тракторист, танкіст і боксер, молодий Петраускас доволі довго й близько не підбирався до того берега океану життя, який називається "мистецтво". Але оскільки після армії всесильне кохання залишило його у Черкасах, працевлаштувався на м'ясокомбінаті. Без протекції - у найбруднішому й найхолоднішому з цехів. Якось виводив тужливу литовську пісню, що котилася луною в бетонному просторі, а директор, Яків Губенко, почув… Ні, про Августовича таки краще осібно. Скажу лише фінал тієї історії: 1982 року він очолив філармонію. І дата для неї недругорядна, адже "литовський українець" віддав закладу 30 років життя. Абсолютний національний рекорд серед директорів таких закладів. Зважте, що понад півтора десятиліття з них були екстремальними, тож перспектива "сушити сухарі" окреслювалася неодноразово. Усім відомо, як у нас фінансуються ремонти закладів культури, а відшуковувати можливості таки було необхідно.
А як очолив… "Прийняв я той "комуністичний авангард" у 1982 році. Діло було саме після новорічних свят. У приміщенні - ні душі. Пішов до вбиральні, позаяк саме вона дає найвичерпнішу характеристику стану справ на будь-якому підприємстві чи в установі, а не зали й кабінети. І зрозумів, що справи - г… Тобто буквально, бо каналізація забита. Почав чистити, та з таким злим завзяттям, що пробив стару трубу. Ця історія миттєво приземлила: у перший же день на посаді я усвідомив, що для глядача і артиста філармонія - це музика і квіти. А для директора - ще дещо".
Реконструкція, фактично ж - будівництво нової філармонії, - тривало з 1987 по 2004 рік, а проектували її усе ті ж Сергій Фурсенко та Леонід Кондратський. Тут вже архітектори, не скуті доктриною "передових форм без надмірностей", видали справжню класику. Таку, яка й пасує класиці музичній. Хоча очевидно, що зі своїм неповторним стилем 1960-х, ціннішою для архітектурної спадщини міста була б автентична будівля зі скляним фасадом. Між іншим, як концепт такі лицьові стіни знову в тренді, а сучасні архітектори лише повторюють дуже давно тут зроблене…
Концертна організація: Черкаська обласна філармонія
Джерело: Дзвін
|