День відкритих дверей у музеї Кошиця | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
День відкритих дверей у музеї Кошиця
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Олександр Кошиць – видатний культурний дипломат та головний світовий промоутер «Щедрика»
16 вересня, неділя

В київському музеї Олександра Кошиця відбувся День відкритих дверей. Олександр Кошиць – персона надзвичайно вагома для світової культури та історії української культури і політики. Це видатний композитор, хоровий диригент, а також державний діяч. Сто років тому він очолював музичний відділ Міністерства освіти УНР, яке потім переформатувалося в Головне Управління мистецтв (аналог нинішнього Міністерства культури). Олександр Кошиць став засновником і головним диригентом Української республіканської капели, яка з тріумфом гастролювала впродовж п’яти з половиною років в 17 країнах світу (десятьох країнах Європи і сімох Північної і Південної Америк).



День відкритих дверей в єдиному в Україні музеї Олександра Кошиця пройшов в рамках підготовки до проведення наступного року 100-річчя світових гастролей Української республіканської капели, або ж до 100-річчя культурної дипломатії України.

«Олександр Кошиць – видатний культурний дипломат та головний світовий промоутер «Щедрика», – розповідає наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень Тіна Пересунько. За словами самого диригента, «Щедрик» був на закордонних гастролях коронним номером Української республіканської капели. Збереглися надзвичайно цікаві рецензії цих концертів та лібрето «Щедрика» французькою, англійською, чеською, фламандською:

– Ці гастролі відбувалися під державним патронатом безпосередньо Симона Петлюри. Він був ініціатором створення капели. Петлюра ініціював цю культурну дипломатію, бо хотів, щоб Україна заявила про себе у світі засобами мистецтва. Сам Петлюра, Голова Директорії УНР, теж не був байдужий до української музики. Перша кардинальна зміна його кар’єри відбулася саме через музику. Вже закінчуючи Полтавську духовну семінарію в 1901 році, він на концерт семінарського хору, який очолював і яким диригував, запросив Миколу Лисенка. Тоді Миколу Лисенка трактували, як композитора-«сепаратиста», як забороненого композитора. І тоді Симона Петлюру за несанкціоноване запрошення українського «сепаратиста» вигнали з семінарії. Тобто Симон Петлюра з юності розумів, що національне мистецтво важливе для національної безпеки.

Саме завдяки цьому світовому турне Олександра Кошиця на рахунку української музичної культури і державного престижу з’явилися сотні похвальних рецензій світової преси. Паризька газета «Le Figaro» писала, що Кошиць диригує жестами пальців і очей. Варшавська «Narod» , що українська пісня під орудою пана Кошиця є глибоким виявом народної душі. Німецька «National Zeitung», що маестро Кошиць, – майстер найвищого класу.

«Рідко доводилось мені чути хорове мистецтво так досконалим щодо звуку, інтонації, ритміки й динаміки. До того ж, які прекрасні народні пісні, їх майстерне оброблення, і нарешті, але не в останню чергу – абсолютно вийнятковий провід Олександра Кошиця». Так писав директор Музичної академії Відня Фердинанд Леве 1919 року.

«Для нас сьогодні це повчальний досвід, як культурна презентація України за кордоном може стати здобутком і навіть інструментом політичних здобутків», – зазначає дослідниця Тіна Пересунько:

– Упродовж двох з половиною місяців Український центр культурних досліджень буде проводити культурно-просвітницький проект, який називається «Світовий тріумф «Щедрика». 100 років культурної дипломатії України». Мета цього проекту – дослідити і презентувати архівні документи світових гастролей Української Республіканської Капели 100 років тому. Дуже багато документів із Центрального державного архіву досліджувалися суто музикознавцями. Але цей проект не позиціонувався як політичний, хоч він був елементом державної політики України ще століття тому. А те, що сьогодні це дуже актуально, безумовно, свідчить також про те, що тоді цей проект здійснювався за умов, ідентичних сьогоднішнім.

– Завдання стояли такі самі – протидіяти російській пропаганді за кордоном, яка стверджувала, що «украинского язика і культури нєт, нє было и быть не может».

Державні діячі, які розуміли вагомість національного мистецтва як дипломата, як оратора українських інтересів у світі, інвестували свої зусилля та фінансові ресурси. Цей проект було профінансовано з державного бюджету УНР. Був ухвалений закон про створення Капели. Потім ухвалювалися рішення Ради міністрів УНР про підтримку цього проекту. Частково Капела дофінансовувалася також з власних концертів, – це була Тіна Пересунько, наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень – одна з організаторок Дня відкритих дверей у київському музеї Олександра Кошиця.

Розповідає Світлана Миколаївна Литвинова, засновниця і очільниця музею, який існує на громадських засадах у київській школі №296, що на вулиці Кошиця:

– У нас є рідкісна фотографія, яку нам надала Наталія Павлівна Веселовська-Кошиць, внучата племінниця Олександра Кошиця. Це фотографія Олександра Кошиця після одного з концертів у Мехіко. Це 1922 рік. Є інші раритетні матеріали, зокрема значки вінніпезького хору імені Кошиця. Після того, як Кошиця не стало в 1944 році, то Володимир Климків організував там українську капелу і назвав іменем Кошиця. Володимир Климків був учнем Кошиця. В Канаді Кошиць організував освітні курси, де готував диригентів для українських хорів. Ця капела приїжджала на гастролі в Україну в 1995 році.

Шкільний музей Олександра Кошиця, який з власної ініціативи 18 років тому заснувала Світлана Миколаївна, поки не має захищеного статусу. Світлана Миколаївна мріє, аби школа стала школою-музеєм імені Кошиця.

– У нас є документи не тільки з канадського архіву. Головащенко Михайло Іванович – це перший дослідник творчості Олександра Кошиця в Україні. Він привіз кілограми архівних документів з Вінніпега, де Олександр Кошиць помер і де зберігається його творчий і особистий архів. За фінансової допомоги української діаспори він перевидав спогади Кошиця, його щоденник «З піснею через світ». Потім Головащенко написав ще дві книги «Феномен Олександра Кошиця». Перший том вийшов після його смерті. А другий так і не побачив світ, хоча матеріали були готові, бо ми бачили в чорновиках.

Світлана Литвинова не має сумніву, що роботи з вивчення і популяризації творчого спадку Кошиця вистачить не на одного дослідника і не на одного культурного менеджера.

Багато шкільних музеїв, навіть у столиці Україні, промовляють до учнів і до відвідувачів засобами радянської пропаганди. Так твердить головний спеціаліст Інституту національної пам’яті Наталя Іванченко. В цьому контексті ситуація з київською школою, де розташований музей Олександра Кошиця, є добрим прикладом.

Наталя Іванченко підкреслює, що видатні українці минулого, життя і творчість яких ентузіасти і професіонали повертають у свідомість сучасників, викликають або суцільне схвалення, або цілковите неприйняття:

– На мою думку, ця ситуація спричинена тими пам’ятями, які конкурують і які співіснують в сучасній Україні. Тією пам’яттю тоталітарних режимів, яка існувала багато років, і тією пам’яттю, яка прокидається, оновлюється і яка скидає і розвінчує міфи. Є також поляризація і в ставленні до Інституту національної пам’яті. Перед нами багато викликів. Один із наймасштабніших напрямків роботи – декомунізація. Зрозуміло, що є проблемні випадки, проблемні регіони. Але загалом цей процес досить успішно триває.


Автор: Галина Баланович
Джерело: Польське радіо



Додати: Share on Facebook

Інші:

25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
Директор Ужгородської музичної школи знає, чому коли людина щаслива, її душа співає
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine