Тамара Гнатів: «Музикознавство – це безнадійно складна професія» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Тамара Гнатів: «Музикознавство – це безнадійно складна професія»
Гнатів Тамара
Тамара Гнатів: «Музикознавство – це безнадійно складна професія»
Інтерв'ю. Частина I
21 березня 2011, понеділок

Професор Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського Тамара ГнатівПрофесор Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського Тамара Гнатів зазвичай називає себе «кияно-львів’янкою». Від батька, головного інженера Львівської залізниці, Тамара Франківна успадкувала гострий математичний розум та любов до музики; від мами, що походила з шляхетної польської родини, особливий, вроджений шарм, бездоганне відчуття стилю, незалежний характер та... надзвичайний кулінарний талант.

Сотні музикантів, що в різні часи навчалися у Львівській або Київській консерваторіях, по праву вважають себе учнями Тамари Франківни. Пояснити, що таке музика, про що у ній йдеться і для чого вона потрібна, майже неможливо, але Тамарі Франківні це якимось дивом вдається. В Київській консерваторії вона першою розробила курс історії зарубіжної музики ХХ століття, першою написала підручник з історії зарубіжної музики українською мовою.

Досліджуючи стильові процеси у французькій музиці рубежу ХІХ – ХХ століть, становлення оперного жанру у ХХ столітті, особливості австро-німецького симфонізму, Тамара Гнатів ніколи не втрачала інтересу до вітчизняного музичного життя. На її рахунку – численні статті у науковій та загальній періодиці, цикли радіопередач, присвячених проблемам класичної музики, ведення концертів, публічні просвітницькі лекції. А також – непересічний педагогічний досвід, відшліфований талант навчати виховуючи та виховувати навчаючи. У розмові з Тамарою Гнатів, що відбулася напередодні вручення їй премії імені М.В. Лисенка, йтиметься про львівський та київський музичні ландшафти ХХ століття, наріжні проблеми вітчизняного музичного життя та сутність професії музикознавця.

У якому віці ви усвідомили, що хочете займатися музикою?

Те, що я стала музикантом, абсолютна випадковість. Мій батько, за професією інженер, мав дуже добрий слух і феноменальну музичну пам’ять. Він з дитинства вчив мене співати. Мама мала прекрасний голос, співала і трошки грала на роялі. В п’ять років мене вже не могли витримати вдома і записали до школи – звичайної радянської школи, де не дуже грамотна вчителька робила помилки на дошці, я її справляла, а вона викидала мене за двері (потім в школу пішов батько, і її чомусь не стало). У тій школі мені відразу не сподобалося.

В той час у Львові відкривали музичні десятирічку і семирічку (вони знаходилися в одному приміщенні), і до нашої школи прийшли перевіряти слух Анатолій Кос-Анатольський, винятково красивий чоловік, і славнозвісний львівський сольфеджист Григорій Терлецький. В дитинстві я мала контральто.
Кос-Анатольський запитав моє прізвище, і виявилося, що він знайомий з моїм батьком, бо той співав в хорах «Просвіти» і взагалі був дуже активною людиною. Тоді він каже: “Ти повинна обов’язково вчитися музиці, маєш всі дані. Можеш йти в семирічку, продовжуючи вчитися в цій школі, або можеш перейти в десятирічку”. Я зрозуміла, що це шанс позбутися своєї школи, і сказала: “То прошу мене записати в десятирічку”. Така була моя доля. Кос-Анатольський викладав у мене і в школі, і потім в консерваторії.

Спочатку ви вчилися як піаністка?

Так, але в десятому класі переграла руки. Хотіла вже йти в політехнічний, будь-куди, але колега «видав» мене директору музичної школи, директор попросив принести атестат і передав його до консерваторії. Таким чином потрапила на теоретичний факультет, хоч була виконавиця. Хотіла провалитися на іспитах, але завадила, мабуть, амбіційність. Що мені сподобалося на теоретичному, то це можливість слухати багато музики і багато читати – все те, що завжди любила. Віддали мене до професора Людкевича. Він був старенький і дуже дивний, про що я вже написала у спогадах. Тож я бігала по різних викладачах. Він дуже ревнував, але я знала, що мені треба чомусь навчитися.

Безсумнівно, всьому, що маю, я завдячую батькам, а потім – вчителям. Художні виставки, музеї, література, яка мені підкладалась, то все були батьки. Вони страшно любили театр і драматичний, і оперний. Я в чотири роки вже бачила «Фауста» Гуно. З мамою, татом або навіть з кавалером, який був за мене на три-чотири роки старший, постійно ходила в театр. Всі опери знала без останньої дії, бо додому не можна було вертатися пізно.

В аспірантурі ви навчалися вже в Києві. Чим на той момент відрізнялися Львівська та Київська консерваторії, як ви відчули цю різницю?

Різниця була дуже велика. У Львові всі професори були високоосвічені, знали багато мов. Декан на посвяченні в студенти хвилин десять міг говорити добірною латиною. А потім звертався до нас і казав: «Генії музичні, ви ж нічого не зрозуміли!» І перекладав. У Львівські консерваторії були представлені різні школи: хтось вчився в Берліні, хтось в Ляйпцигу, інші в Відні, в Празі. Від кожного можна було щось взяти.

Коли приїхала в Київ, почувалася трошки ізольовано. Інша ментальність, інші стосунки... Але тут також було дуже багато хороших викладачів, та й тепер вони є. Теоретична школі, історична і навіть виконавська були трохи інші. Але для мене це як раз було дуже корисно: у Києві познайомилася з тим, чого не знала у Львові. Складно було з мовою, через неї мене називали «буржуазною шевченківською націоналісткою». Більшість київських музикантів все-таки належали до «російської» школи. Чудесні часи настали, коли дуже коротко ректором був Іван Федорович Ляшенко. Тоді зі Львова в Київ переїхали скрипалі Олег Криса, Богодар Которович, Юрій Мазуркевич і віолончелістка Марія Чайковська. Іван Ляшенко усіх взяв на роботу. Тоді ж і я потрапила сюди.

Розкажіть про початки вашої педагогічної роботи у львівському Вищому політичному училищі.

Мені тоді було всього двадцять. Коли вперше стала за кафедру, мене взагалі не було видно з-за неї. Вони вчилися як безумні. Коли здавали іспити, руки в них тремтіли. Там я читала російську музику, причому російською мовою. Мову знаю добре, але акцент маю фатальний. Коли заходила величезної до аудиторії і казала “Здравствуйте”, вони у відповідь кричали “Здравия желаю товарищ педагог!” Потім вже не казала “здравствуйте”, відразу “садитесь”.

Отаким був початок моєї педагогічної роботи. До речі, коли я пішла викладати в консерваторію, мені це дуже допомогло – на тих дорослих «дядях» натренувалася. Вони, до речі, діставали хорошу освіту. Живопис у них читав випускник Ленінградської академії красних мистецтв. Вивчали і драматургію, і хореографію, і музику, виходили з того політучилища дуже освіченими людьми. Коли приїжджала в Москву, вони мені діставали білети на спектаклі, з ними було просто цікаво поговорити.

Навіть з «військовими» випускниками ви не втрачаєте контакт, не кажучи вже про консерваторських...

Можливо, вони просто знали, як я до них ставлюся... Насправді ж, пам’ятають доти, доки ти потрібний. Це такі дві професії – педагог і лікар. В консерваторії у мене вже понад п’ятдесят випускників, з них п’ятнадцять – магістри, п’ятнадцять кандидатів наук. Не всі лишаються коло мене, лише невелике коло учнів.

У який час в Україні була найкраща ситуація з концертним життям?

Наприкінці 1950-х років, коли я закінчувала консерваторію, у Львові були страшні часи: проходили арешти, людей вивозили в Сибір. А концертне і театральне життя буяло! Думаю, тому що люди хотіли забутися... Львів завжди мав культурні традиції, які йдуть від Австро-Угорщини. Вдома музикували, грали квартети, тріо. То все було і в мій час! Концертні зали переповнені. До Львова приїжджали Ріхтер, Гілєльс, Ойстрах... Тоді ж у Львові я чула Ієгуді Мєнухіна!
Коли поступила в аспірантуру і переїхала до Києва, більше була зайнята своїми справами, бо треба було якось вижити. Тут також концертне життя було доволі активне, хоча не настільки, як у Львові.

У чому саме найбільше відчувалася ця відмінність?

У Києві було менше гастролерів, менше людей ходило на концерти. У Львові філармонія більша за київську, але там зал завжди був переповнений. А тут, як правило, ріденький. Зате оперний театр у Києві був тоді знаменитий, з фантастичними голосами і фантастичними диригентами. Коли згадую зараз Симеонова, Турчака – просто мороз йде по шкірі. Порівнювати з теперішнім оперним смішно, сьогодні він нагадує глибоку провінцію.

Тоді не втікали за кордон, було кому співати, а тепер тенор уже в кінці першої дії починає «давитися». Тенорів зараз в світі мало, і трошки кращого співака відразу хапають за кордон. Він їде, бо всі хочуть заробити.

А рівень оркестрів можете порівняти?

До оркестру Володимира Сіренка не маю претензій, він на дуже доброму рівні був завжди. Микола Дядюра починав, фактично, з сирого матеріалу, цей оркестр прогресує. Навіть до оркестру київського оперного зауважень найменше. Хоча іноді хор і солісти можуть розійтися на декілька тактів, темпи якісь незрозумілі; або навпаки, все дуже голосно, мідь гримить... У Муніципальному оперному, що на Подолі, зараз трапляються навіть цікавіші вистави.

Тут ще проблема оперних режисерів. При Союзі вистави робилися в класичній манері, не експериментували. Тепер – суцільний штамп. Хор обов’язково мусить підняти руки на forte! Чому це треба робити, я не можу зрозуміти. До Ірини Молостової завжди було багато претензій, а я вважаю, що на той час вона була людиною прогресивною. «Катерина Ізмайлова» це була блискуча постановка.

За Радянського Союзу існувала широко розгалужена система художньої самодіяльності. За її відсутності професійне мистецтво багато втратило?

Батьки розповідали мені про західноукраїнську «Просвіту», при якій завжди були читальня, хор, проводилися концерти, відзначалися роковини не тільки Шевченка, Франка й Лесі Українки. Крім «Просвіти», для підготовки широкої публіки дуже багато зробив в Західній Україні Микола Лисенко.
Зараз в Києві також багато дитячих гуртків, повно хороших хорів, драматичних студій. Але маю святе переконання, що поведінка людини, її ментальність, світогляд – це, в першу чергу, батьки. Основи закладаються вдома. А школа, інститут, середовище – це лише доповнення. Зараз батьки вважають, що дитину треба лише накормити, одягнути – і того вистачить. Такий потім й маємо результат...

Чим обов’язково повинен володіти музикознавець?

Основне – це добре вухо. Але не тільки для того, щоб добре чути інтервали. Треба добре чути музику! Відразу вхоплювати не «акорди по вертикалі», а цілісність, концепцію твору. Як казав колись Асаф’єв, чують музику всі, але не чують її сутності. Сучасний твір бажано послухати не один раз, бо після першого прослуховування можна не у всьому розібратися, особливо якщо твір дуже «авангардний». Що стосується минулих епох, то на них наше вухо краще натреноване.

Крім того, музикознавець мусить бути ерудованою людиною, начитаною, мусить знати літературу, історію. Таким колись був Ганслік, а також Ярустовський, Друскін. Дуже освіченими були Кос-Анатольський, Микола Колесса, усі вони вчилися за кордоном. Людкевич захистив докторську дисертацію як філолог. Музикознавство це безнадійно складна професія. Той, хто іде викладати в школу або училище і не має в собі вогника, бажання, буде тупцювати на одному місці. Натомість людина, яка горить своєю професією, буде рости.


Автор: Юлія Бентя
Фото: Сергій Пірієв
Музикознавці: Тамара Гнатів
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського



Додати: Share on Facebook

Інші:

Тарас Демко з Органного залу: Найскладніше – дивувати далі
Пласідо Домінго у Києві
''Щось в країні відбувається'' – прима-балерина Національної опери анонсувала '' Лебедине озеро ''
Іван Остапович: "Диригент не повинен бути ідіотом"
Взяли і зробили: Органний зал
Вікторія Польова: «Коли в тебе потрапляє музика, більше не відчуваєш болю»
«Бути сильною вимагає життя...»
«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи
У Києві напередодні дня народження Моцарта зіграють оперу "Дон Жуан"
Наталія Пономарчук: «Із музикою я проживаю іноді більш справжнє життя, ніж у дійсності»
«Українська музика – це моя ідея фікс»
Володимир Шейко розповів, як обирають дітей на проект “Я — віртуоз!”
Піаністка- вундеркінд Христина Михайличенко розповіла про конкурсну діяльність та новий сольний альбом
Інколи люди не розуміють класичну музику через невдале її виконання — Стелла Красовська
Диригент Володимир Сіренко
Українка з Перемишля здобула місце на сцені Цюрихської Опери
Кшиштоф Пендерецький: «Найдосконаліша, найчистіша музика для мене та, де звучить людський голос»
Сам собі оркестр: вінничанин виготовляє інструменти з усього світу за описом з інтернету
Співати може кожен. Чому франківці плачуть у вокальній школі «Lika Music»
25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
Директор Ужгородської музичної школи знає, чому коли людина щаслива, її душа співає
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110219_724.jpg