|
Еталон взаєморозуміння
Міжнародне виконання «Реквієму» Дж. Верді було приурочено до 100-х роковин Першої світової війни
7 грудня 2014, неділя
Поширити у Facebook
Цьогорічний київський концертний сезон має потужну італійську складову. «День» уже писав про унікальний І Фестиваль італійського музичного бароко в Україні, а на столичних меломанів уже чекала наступна перлина італійської музики — знаменитий «Реквієм» Джузеппе Верді. Цей міжнародний проект ініційовано державними та культурними інституціями республіки з нагоди головування Італії в Раді Європейського Союзу. До реалізації акції долучилися Посольство Італії та Італійський інститут культури в Україні та численні вітчизняні та зарубіжні партнери — Міністерство закордонних справ та Міністерство культури України, Польський інститут у Києві, Варшавська національна опера, амбасади Польщі, Болгарії, Швейцарії, спонсори.
Така активна політична підтримка суто мистецького проекту абсолютно зрозуміла: виконання «Реквієму» було приурочено до 100-х роковин Першої світової війни. Для жителів пострадянського простору та «давня» війна дещо прикрита трагедією Другої світової. Але замислимося: наслідки Першої світової були не менш жахливими. Це війна, що прокотилася не тільки Європою, а й Африкою та Азією; у тій війні загинули воїни Австрії, Австралії, Нової Зеландії, Великобританії, Німеччини, Росії, Туреччини, Франції, Палестини, Сирії, Польщі, Балканських країн — понад 22 мільйони! Перша світова — це жахливі злочини проти людства: використання хімічної зброї, геноцид вірменів, руйнування чотирьох імперій — Російської, Австро-Угорської, Османської, Германської, це непоправні суспільні, економічні, культурні втрати.
— Ми досі є свідками шрамів, що залишилися у свідомості європейських націй від тієї жахливої війни, — сказав у своєму вітальному слові перед виконанням «Реквієму» посол Італії в Україні Фабріціо РОМАНО.
Але сьогодні до тих, старих шрамів, додаються нові, адже 2014 рік увійшов у історію як рік збройної агресії та окупації частини України. «Ніколи знову!» — це гасло мистецької акції не лише нагадало про жахіття сторічної давнини, а й апелювало до дня сьогоднішнього.
Вибір твору для вшанування пам’яті загиблих та водночас застереження сучасникам — надзвичайно вдалий.
По-перше, це реквієм — жанр заупокійної меси, що сягає часів Середньовіччя. Втім, у європейській музиці, починаючи з Нового часу, реквієм вже не має суто обрядового значення — він став узагальненим жанром скорботно-траурного характеру. Це не просто обряд, це — філософське усвідомлення тендітної беззахисності Людини і Людства перед трагічною скороминущістю Життя, невпинного і невблаганно-руйнуючого Часу. Саме так сприймаються сьогодні реквієми Моцарта, Верді, Ліста, Брукнера, Гуно, Бріттена...
По-друге, це «Реквієм» Верді — один із найгеніальніших романтичних творів, що має водночас і всезагальне, і національно-італійське звучання. Написаний 1874 року вже знаменитим автором «Риголетто» та «Травіати», «Дона Карлоса» та «Аїди», твір було присвячено річниці смерті одного з найвідоміших італійських письменників, друга Верді Алессандро Мандзоні. Після тріумфального виконання в Мілані (у церкві св. Марка, потім — у театрі Ла Скала), вердіївський шедевр із незмінним успіхом звучав у Парижі, Лондоні, Берліні, Відні, Мюнхені, Санкт-Петербурзі, Нью-Йорку, Токіо. На сьогодні «Реквієм» Верді є одним із найвиконуваніших творів цього жанру в світі.
Неодноразово виконувався «Реквієм» і в Києві, особливо активно торік, до 200-річчя композитора. Проте виконання в межах акції «Ніколи знову» є чи не найкращим та найуспішнішим за останні роки. Багато в чому цей успіх завдячує ідеальному звучанню величезного хору, що об’єднав три монументальні українські колективи (капелу «Думка», Національну оперу та Національну музичну академію України). Хормейстери (Євген Савчук та Богдан Пліш) не просто звели чотириста хористів у «разовий» колектив, а сформували єдиний творчий організм — із природною органікою та унікальною динамічною палітрою (чого варті тільки якнайтонші піаніссімо!), — віртуозний та гнучкий (особливо яскраво ці якості виявились у хорових фугах).
Оркестр Національної опери під орудою Миколи Дядюри (який, до речі, диригував напам’ять) показав краще, на що він здатний у плані балансу з хором та солістами. Дядюра вибудував «Реквієм» як динамічну хвилю, яскраво протиставивши образні полюси: фатально-невблаганні, потужно-активні, з одного боку, та лірично-молитовні, кантиленно-особистісні — з іншого.
І, звичайно, солісти. Цього разу кияни насолоджувались інтернаціональним квартетом, в якому співали Ріккардо Дзанеллато (бас, Італія), Бойко Цветанов (тенор, Болгарія — Швейцарія), Магдалена Ідзік (мецо-сопрано, Польща) та Оксана Крамарєва (сопрано, Україна). Кожен із солістів привніс до інтерпретації «Реквієму» свої неповторні й нічим не замінювані нюанси. Ріккардо Дзанеллато підкорив справжнім італійським бельканто; краса його голосу підтвердила славні традиції італійської вокальної школи. Бойко Цветанов (який співав напам’ять) — справжній героїчний тенор, що тонко підкреслив оперні алюзії вердіївського твору. Магдалена Іздік достойно виконала свою — чи не найскладнішу за діапазоном та тривалістю — партію; справжньою ліричною кульмінацією стала в її виконанні «Лакрімоза». Нарешті, Оксана Крамарєва була неперевершеною не тільки у всіх сольних епізодах та ансамблях, а й у найвідповідальнішій, заключній частині (Лібера ме).
Звичайно, «Реквієм» Верді ще не раз звучатиме у Національній опері. Але виконання з нагоди головування Італії в Раді Європейського Союзу завжди буде еталоном — мистецтва, краси, досконалості, взаєморозуміння та відповідальності.
Автор: Юрій Чекан
Колективи: Симфонічний оркестр Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка
Виконавці: Оксана Крамарєва
Диригенти: Микола Дядюра
Музикознавці: Юрій Чекан
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Джерело: Газета "День"
|