| Стаття |
|
|
|
|
«День народження» легендарного балету
26 серпня 1940 року у Києві відбулася прем‘єра першої постановки балету Костянтина Данькевича «Лілея»
25 липня 2023, вівторок
Поширити у Facebook
Лібрето написав Всеволод Чаговець на сюжет однойменної балади Тараса Григоровича Шевченка, ім’я якого Київський театр опери і балету (нині Національна опера України) носить з 1939 року.
Значення балету «Лілея» в українському хореографічному мистецтві важко переоцінити: з нього розпочався довгоочікуваний шлях інтеграції у балетне мистецтво національної літературної класики, зокрема творів Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського…
У різних інтерпретаціях «Лілея» неодноразово втілювалася на київській сцені: у 1940 р. – перша постановка: диригент Я. Розенштейн, хореограф Г. Березова, художники М. Уманський, А. Бобровников. 1945 р. – поновлення у декораціях А. Петрицького, диригент - Б. Чистяков.
Постановка В. Вронського 1956 року в декораціях П. Злочевського ще й лягла в основу фільму-балету (1958 р. Київською кіностудією ім. О. Довженка за балетною виставою знятий перший україномовний однойменний фільм-балет: режисер В. Лапокниш, дикторський текст з творів Шевченка А. Малишка, у головних ролях: Є. Єршова, Р. Клявін, А. Аркадьєв, В. Калиновська, О. Сегаль). У 1976-му власну хореографічну версію зробив А. Шекера (диригент О. Рябов, художник З. Васіна).
Всі ці постановки прокладали магістральний шлях пошуків національної автентичності української класичної хореографії, яка полягала у гармонійному поєднанні фольклорної і класичної лексики, у створенні самобутнього українського балетного театру.
В нинішньому репертуарі Національної опери України йде остання постановка, здійснена Валерієм Ковтуном вже за часів Незалежності України, у 2003 р. Вона значно відрізняється від попередніх не тільки в танцювально-драматургічному плані, а й ідейним наповненням.
Притлумивши зайве загострене соціальне тло вистави, доречне за часів радянської влади, постановники мали за мету висвітлити увесь ліризм музики балету, яка відповідає красі й величі романтичної поезії Шевченка. Балетмейстер, враховуючи зміну балетної естетики, під іншим кутом побачив твір, випробуваний на публіці його попередниками.
Зробивши акцент на народно-поетичному мелосі, яким пронизана музика Данькевича, врахувавши сучасну естетику симфонічно-поліфонічного танцю, яка протягом десятиліть стверджувалася на сучасній балетній сцені, Валерій Ковтун запропонував власне бачення історії все переборного кохання з його відданістю і жертовністю – теми, яка пронизує усю творчість Тараса Шевченка.
Автори цієї постановки (диригент – Олексій Баклан, художники – В. Окунєв та І. Пресс) запропонували досить радикальні зміни образної і драматургічної структури твору, які стосуються всіх складових частин балету. Результатом цього стала зміна жанрової визначеності – «Лілея» перетворилася з народно-романтичної драми у лірико-поетичну поему.
Зберігши основний конфлікт і розвиток подій первісного лібрето, автори нової постановки пішли шляхом концентрації сюжетної дії, що викликало необхідність втілення її не в трьох, а в двох діях: вилучені цілі картини, які гальмували дію (циганський табір, повстання селян).
Автор музичної редакції О. Баклан, скоротивши частину авторської партитури, водночас розширив її за коштом близьких за змістом і стилем інших творів К. Данькевича – 2-ї симфонії і поеми "Тарас Шевченко", що допомогло ширше розкрити напружені основні моменти сценічної дії, створити новий ліричний епілог – перетворення дівчини Лілеї на прекрасну квітку.
Злиття класичної лексики з народною стали основою для нової постановки, чим балетмейстер продовжив традиції, закладені Г. Березовою і В.Вронським. І все ж у цій постановці домінує класика.
Як тонко підмітила М. Загайкевич у своїй рецензії на прем’єрну виставу, відчувається, що створюючи хореографічний малюнок «Лілеї», Валерій Ковтун, видатний класичний танцівник, «витончений лірик і романтик балетної сцени, використав власний досвід блискучої танцювальної практики».
Балетмейстер збагатив хореографічну партитуру класичними варіаціями, давши талановитим і віртуозним виконавцям можливість продемонструвати свою майстерність.
Особливо це стосується партії Лілеї, але і для Степана В. Ковтун створив набагато ширший простір: вилучивши з лібрето сцену повернення осліпленого ворогами героя з Січі, надав цій партії більшої танцювальності, бо як драматичний хід у первісній версії це надзвичайно драматизувало сюжет, але й одночасно залишало головному чоловічому персонажу тільки пантомімічні можливості до самого фіналу, позбавляючи його активної танцювальності.
З мімічного персонажа на танцюючого перетворив хореограф і Князя, привнісши у виставу гостро характерний, експресивний сольний танець. Таким чином три головних іпостасі героїв класичного романтичного балету зайняли у виставі належне місце.
Суттєвою і вартісною стала зміна фіналу як данина романтизму. Після насичено драматичної сцени загибелі головної героїні від руки Князя, що цілив у її коханого, одою красі земного буття лунає сцена перетворення дівчини на лілею. Цей "білий" казковий фінал докорінно змінив жанрову спрямованість вистави. І якщо перетворення соціальної драми на особисту, що ставилося на докір А. Шекері, у 70-ті роки сприймалося як прикрість, то у XXI ст. не викликає жодних нарікань, а, навпаки, підносить сюжет до рівня неокласики.
Створюючи свій образ Лілеї, В. Ковтун не знижує, а змінює пафос героїні: з гнівної народної месниці, знесиленої виснажливою боротьбою з пригнічувачами, але і за власне щастя, вона перетворюється на жертву кохання. Але її жертовність все ж сповнена романтичного героїзму, що врешті решт і відрізняє її від суто романтичної Жізелі, бо її жертва свідома, вибір, хоч і несе в собі порив, залишається за Лілеєю, що робить її не тільки головною героїнею до самого фіналу, а й відповідає розумінню сучасної романтичної героїні.
На київській сцені у балеті «Лілея» у головних партіях виступило кілька поколінь видатних виконавців: А. Васильєва, З. Лур’є, Є. Єршова, О. Потапова, А. Гавриленко, Л. Сморгачова, Е. Стебляк, Т. Таякіна, Р. Хилько, Т. Білецька, Т. Боровик, Г. Дорош, Г. Кушнірова, О. Філіп’єва, Т. Голякова, Н. Домрачева, Н. Лазебникова, Т. Льозова, Т. Голиця, Ю. Москаленко, К. Кухар, О. Кіф’як, Г. Муромцева (Лілея), О. Соболь, М. Іващенко, М. Апухтін, Р. Клявін, О. Зайцев, В. Круглов, Є. Коменко, В. Рибій, С. Лукін, В. Федотов, М. Чепик, А. Гура, Г. Жало, С. Сидорський, М. Сухоруков, Д. Недак, О. Стоянов (Степан), С. Сергеєв. О. Гудов, О. Підгайний, О. Кононенко, В. Некрасов, М. Прядченко, Є. Кайгородов, М. Мотков, А. Дацишин, І. Буличов, В. Чуприн, О. Шаповал, Я. Ваня, С. Кривоконь, Д. Чеботар, В. Нетруненко (Князь), Л. Герасимчук, М. Єницька, Н. Руденко, Н. Костенко, Т. Литвинова, К. Козаченко, Л. Макарекно, К. Кухар, Ю. Трандасир (Венера), А. Мінчин, Е. Модилевська, Н. Абрамова, Т. Качалова, Л. Шатілова, О. Боярко, Я. Саленко, А. Черненко, В. Степаненко, М. Лавроненко, Т. Соколова (Гера), В. Калиновська, Л. Самгіна, А. Лагода, А. Кальченко, Н. Березіна, І. Деплер, К. Алаєва, Ю. Кулик, І. Борисова (Афіна), В. Преображенський, А. Бєлов, В. Парсєгов, В. Ковтун, В. Некрасов, В. Клочко, В. Лебідь, В. Буртан, А. Гура, С. Єгоров, В. Іщук, К. Пожарницький, С. Клячін, Г. Петровський, О. Стоянов, М. Сухоруков (Паріс) та ін.
Автор: Лариса Тарасенко
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
|