|
Кохання, обов’язок та підступність
26 квітня 2017, середа
Поширити у Facebook
31 березня, в той самий день, що й минулого року «Набукко», на сцені Національної Опери України відбулась ще одна прем’єра. Спільно з Італійським інститутом культури в Україні на сцені Опери було поставлено один із найпопулярніших світових оперних шедеврів – «Флорія Тоска» Джакомо Пуччіні. Саме «Флорія Тоска» – так була названа постановка, яка збагатила репертуар театру.
Вперше поставлений 1900-го року спектакль про події столітньої давнини, а саме про політичну боротьбу Римської республіки за своє існування в червні 1800-го року, не втратив ані крихти актуальності в наш час. Але мова не про політику. Шалене кохання, безпринципність та підступність, самовідданість та самопожертва – саме про ці події йшлося на сцені, де головні герої стали заручниками ситуації та заплатили життям за власний вибір. Вперше поставлений саме в Римі, спектакль не був сприйнятий публікою. Київська прем’єра навпаки, стала довгоочікуваною та із захопленням сприйнятою подією. Поновлення в репертуарі Театру цього шедевру стало, напевно, одним із найяскравіших та очікуваних подій сезону, який встиг отримати назву "сезон прем’єр".
Глядач довго та з нетерпінням чекав нового спектаклю. Принаймні квитки були розкуплені вже за півтора місяці до прем’єри! А прем’єра виявилася феєричною. На наступні покази ажіотаж не спадав. Перш ніж перейти безпосередньо до самого спектаклю слід ще зазначити, що вже традиційна співпраця Посольства Італії в Україні та Італійського інституту культури в Україні з Національною Оперою цього разу була приурочена до 60-річчя підписання Римських договорів та 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Італійською Республікою. На прем’єрі, а саме офіційній її частині, що передувала спектаклю, заступник міністра закордонних справ Італії Вінченцо Амендола та посол Італії в Україні Давіде ла Чечілія нагородили орденом Зірки Італії керівництво Опери та Міністерства культури України.
Що ж до самої постановки, то не можна не звернути увагу на її збалансованість та чудове вирішення всіх її компонентів. Режисером виступив Анатолій Солов’яненко, головний режисер Опери. Відмінний вокал виконавців, впевнена акторська гра, яскраві костюми, створені Марією Левитською, відповідали епосі (минулі цьогорічні прем’єри мали недоліки) та чудові декорації, які мали незначний недолік в перспективі: мова йде про декорації до першої дії, де відтворено інтер’єр церкви Сант-Андреа делла Валле в Римі, в якій, за сюжетом, Маріо Каварадосі пише образ Мадонни – колони дещо "завалені" назад (принаймні з ложі першого ярусу). Втім, це не дуже вплинуло на загальне враження від сценографії. Оркестр під орудою Миколи Дядюри тонко передав оркестрове письмо Пуччіні яке сповнено, як і сюжет твору, яскравим образним наповненням, виразним драматизмом, тембровою колористичністю та не лише супроводжує спів, а й є повноцінним й рівнозначним елементом опери. Незважаючи на те, що цей твір складається здебільшого із сольних номерів, хорові епізоди, якими б короткими вони не були, обділити увагою не можна. Хор опери під керівництвом Богдана Пліша завжди має чудове, повне та насичене звучання. Окрім оперного хору, в постановці був також задіяний хор хлопчиків Муніципальної академічної хорової капели ім. Л. Ревуцького, керує яким Аїда Зайцева.
На першому показі 31 березня публіка мала можливість насолоджуватись співом Людмили Монастирської, яка виконала роль головної героїні – співачки Флорії Тоски. Вона як завжди показала свою вокальну майстерність з найкращих сторін. Сильний, насичений тембрами голос, який водночас прозорий та легкий, акторська гра чудово передавала почуття героїні: ревнощі, любов, драматичні почуття та ненависть до начальника римської поліції, барона Скарпіа у виконанні Олександра Мельничука. Йому теж вдалося передати образ свого героя, безпринципного, жорстокого та бездушного злодія. Маріо Каварадосі виконав запрошений соліст Вальтер Борін. Київська, й взагалі українська публіка, мала нагоду слухати співака вперше. Він є випускником Міланської консерваторії по класу фортепіано та композиції, але відомим став саме завдяки зверненню до опери. Його сценічна кар’єра триває вже трохи більше двадцяти років. Співав він добре, глибоко пропускаючи роль крізь себе, адже має не тільки значний сценічний досвід, а й став останнім часом диригувати оперними виставами. Тоска входить до його репертуару як диригента, тож знає він в опері кожну ноту. Незважаючи на виважену та добре продуману подачу ролі Каварадосі, в порівнянні з Людмилою Монастирською, поступався їй в вокалі, хоч акторська гра в нього була кращою. Можливо, причиною тому є те, що від італійців завжди очікуєш більшого та чогось неоднозначного, неусвідомлено порівнюючи кожного з великим Паваротті, а можливо, просто Монастирська затьмарила своїм вокалом італійського гостя. Акцент був саме на її ролі.
Театральні реалії такі, що перший спектакль завжди, незважаючи на численні репетиції, мовби пробний – купа шедеврів оперної сцени зазнали провалу саме при першому показі, не була винятком й постановка «Тоски» 1900-го року в римському театрі «Констанці». Другий показ, як правило, закріплює виправлені після першого моменти, а третій стає повноцінним зразком, що вже має сценічне життя.
Саме про третій спектакль, який мав місце відбутись 9 квітня, йтиме мова. Видався він, як на мене, більш збалансованим ніж перший. Основний вклад в це зробили, без сумніву, виконавці головних ролей. Вікторія Ченська чудово впоралася із роллю Тоски, передавши вокалом та акторською грою усю повноту переживань героїні, її ревнощі, любов, драматизм, супроводжуючий героїню протягом усієї опери, та ненависть до барона Скарпіа у виконанні Геннадія Ващенка. Його Скарпіа чудово відповідав образу холодного, бездушного злодія, здатного задля вдоволення своїх бажань на будь-що. Маріо Каварадосі втілив Дмитро Кузьмін. Теж чудово вокально та впевнено акторськи. Їх із Ченською персонажі дійсно переживали всі ті емоції та негаразди, що їм приготувала доля та шеф римської поліції.
Перша дія, яка відбувається в церкві Сант-Андреа делла Валле в Римі, починається динамічною появою Чезаре Анжелотті (Богдан Тарас), консула Римської республіки, який щойно втік з ув’язнення та має намір до сутінок переховуватись у родинній каплиці. Саме він й стане причиною трагічної розв’язки сюжету твору. Поява ризничого церкви (Дмитро Гришин), змушує його швидко ховатись в каплиці. Через деякий час після приходу Каварадосі та нетривалої розмови з ризничим, який швидко йде, Анжелотті виходить зі схованки та отримує підтримку художника, який впізнав державного діяча. Поява Тоски змушує його повернутись до каплиці. Головною героїнею одразу оволодівають ревнощі тільки вона бачить образ Мадонни, над яким працює художник. Вона впізнає в зображенні свою суперницю Аттаванті, з якої Каварадосі писав Мадонну. Запевнення в коханні заспокоюють Тоску, але ревнощі потім розпалить Скарпіа, який, шукаючи ув’язненого, знайде в каплиці віяло, що його загубила Аттаванті під час відвідин.
Домовившись про зустріч ввечері в будинку художника, Тоска йде, а Каварадосі, яким рухають почуття обов’язку, допомагає консулу, не чекаючи сутінок, залишити церкву переодягнувшись в жіночий одяг. Незапланована підготовка до богослужіння з приводу перемоги над республіканцями перервана появою Скарпіа, який в пошуку бранця нишпорить містом та Тоски, що знову приходить в церкву й не знаходить Каварадосі. Віяло стає рушієм того страшного механізму, що його запускає Скарпіа. Знову в полоні ревнощів, Тоска, за якою стежать поплічники Скарпіа, йде до будинку Каварадосі з метою викрити його з коханкою. Богослужіння, яке тим часом починається в церкві, стає ніби апофеозом підступним планам барона.
Друга дія відбувається в палаці Фарнезе, де має співати Тоска. Скарпіа в своєму кабінеті тріумфує, адже Каварадосі схоплений та буде засобом домогтися близькості Тоски. Поява співачки та ув’язненого художника, якого придають тортурам в сусідній кімнаті, має надзвичайне напруження. Врешті, задля порятунку коханого, Тоска відкриває місце де переховується Анжелотті щоб врятувати Каварадосі, якого мають розстріляти на світанку. За умовами угоди зі Скарпіа, страта буде удаваною, а після закохані зможуть покинути місто. Шеф поліції виписує пропуск, що дозволить без перешкод виїхати з риму та, тріумфуючи, готовий насолодитись примусовим коханням Тоски… але падає від удару ножем. «Гину, від руки жінки…». Вгамувавши хвилювання та паніку, Тоска бере пропуск та поспішає до коханого – «Й його боявся увесь Рим» – були її останні слова над тілом ката.
В замку Сант-Анжело відбувається третя дія. Залишилась година до страти, яку очікує Каварадосі. Слухаючи пісню пастушка, що лунає здалеку, художник просить тюремника написати останнього листа. Він співає свою арію «E lucevan le stele» – певно, найвідомішу та таку, що є візитівкою цієї опери (Кузьмін впорався чудово). Раптово з’являється Тоска й повідомляє, що страта буде удаваною та вони зможуть без перешкод виїхати з Риму. Заходять солдати, готові провести страту. Лунають постріли, художник падає. Караул йде геть, але Каварадосі мертвий! Підступність Скарпіа не закінчилась разом з його смертю. Вбігають його поплічники, які знайшли тіло свого шефа. Вони намагаються схопити Тоску, але вона, стрибає зі стіни.
Враження від спектаклю, насправді, важко передати словами. Ця опера не залишить байдужим жодного, навіть того, хто не дуже й шанує цей вид мистецтва. Нова постановка зайве тому підтвердження.
Принаймні двічі, 30 квітня та 28 травня ще є можливість відвідати театр. Але, щоб закінчити на позитивній ноті, зацитую одного відомого персонажа – «Стулья разбегаются как тараканы» – тож варто поквапитись із квитками.
Автор: Олексій Гончар
Виконавці: Людмила Монастирська
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Джерело: Культура
|