| Новина |
|
|
|
|
Нова програма про монументалістів «Мистецтво, що проходимо повз» на Суспільне Культура
25 лютого, середа
Поширити у Facebook
На телеканалі Суспільне Культура виходить нова програма «Мистецтво, що проходимо повз» про митців та мисткинь, які працювали з мистецтвом у публічному просторі.
Щодня ми поспішаємо вулицями міст, не помічаючи, що довкола нас твори мистецтва. Мозаїки, панно, вітражі, скульптурні композиції — мовчазні свідки епох, що впливають на наш візуальний код. Що ми знаємо про їх творців? Які сторінки історії зберігаються в цих об’єктах?
У програмі «Мистецтво, що проходимо повз» ми вирушимо у мандрівку українськими містами та селами, щоб побачити, як монументальне мистецтво оживає у бетоні та різнокольоровому склі. Ви дізнаєтеся про майстрів, які творили під тиском ідеологій, але знаходили способи залишати щирість і свободу у своїх роботах.
Героями програми стали Ада Рибачук та Володимир Мельниченко, Галина Севрук, Алла Горська, Іван-Валентин Задорожний, Теодозія Бриж, Анатолій Гайдамака, Ольга Маркіш-Рапай. Їх роботи можна зустріти у Києві, Львові, Житомирі, Кременчуці, Чорнобилі, Чернігові, Калиті та багатьох інших міст та сіл.
«Кожна мозаїка чи скульптура, яку ми зустрічаємо дорогою на роботу має не лише історію створення, а й свій контекст у житті свого автора чи авторки. Історії їх життя справжній драматичний серіал. Кохання, репресії, війни, голод, уважність до відродження історії — стільки всього відбулося за одне життя! Сьогодні ми непогано можемо зрозуміти той період. Все, що відбувалося з людиною мало вплив на її роботу, й у програмі ми привідкриваємо двері у цей контекст.» — Оля Носко, авторка ідеї та ведуча
«Це не просто проєкт. Це візуально-образне перенесення глядача у світ наших героїв. Від періоду Їхнього народження та формування як митця і до останнього подиху. Про той слід,який вони по собі лишили. Проєкт наповнений образами і метафорами, які, на нашу думку, доповнюють той мистецький контекст, в який ми прагнемо перенести глядача. Мистецтво жило, живе і буде жити попри все, а наша роль, як творців цього проєкту, допомогти людям це усвідомити» — Олексій Мулявін, режисер
У центрі програми про Аду Рибачук та Володимира Мельниченка — зворушлива й водночас трагічна історія двох митців, які підписували усі свої роботи спільною монограмою АРВМ. Їх життя стало прикладом справжнього творчого партнерства та вічного кохання. Разом вони створили впізнавані мозаїки, що й сьогодні зустрічають подорожніх на Київському автовокзалі та прикрашають стіни Палацу дітей та юнацтва. Однак наймасштабніша праця митців — концепція Парку Пам’яті на Байковому кладовищі та монументальна композиція, над якою вони працювали 13 років, — стала символом несправедливості радянської цензури. Влада знищила їхній опус магнум, просто заливши унікальну роботу бетоном.
Галина Севрук — художниця, яка відстоювала свої принципи навіть у часи, коли це було небезпечно для життя. У часи, коли мистецтво в СРСР перебувало під суворим ідеологічним контролем, вона залишалася вірною своїм принципам, поєднуючи давні українські символи з модерним художнім баченням. В епізоді ми дослідимо, чому роботи Севрук вважали «небезпечними» для радянської влади, як кераміка стала її мовою опору, та якими були наслідки її непокори.
Колись її роботи можна було побачити в готелі «Турист» у Києві та готелі «Градецький» в Чернігові, у Червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та в просторі поруч з університетом. Її масштабні твори знищували за тоталітарного режиму, але й вже у незалежній Україні спадщина мисткині знову опинилася під загрозою.
Історія про Аллу Горську стала справжнім символом епохи. Хоча монументальних робіт, над якими працювала Горська, на підконтрольній Україні територіях залишилося не так багато, її вплив на українську історію важко переоцінити. Мисткиня, правозахисниця, чиє ім’я практично боялися промовляти вголос після її вбивства, могла жити забезпеченим життям доньки високопосадовця. Але вона обрала плекати українську культуру та боротися з тоталітарним режимом.
Мало хто може похизуватися такою кількістю монументальних робіт по всій Україні, як Іван-Валентин Задорожний. Його велетенські вітражі та масштабні об’єкти можна побачити в Києві, Кременчуці, Калиті, Білій Церкві та Чернігові. Попри можливість стати «зразковим» радянським митцем, Задорожний обрав інший шлях — шлях пошуку художньої мови, що відкривала б глибину української традиції та наповнювала б її сучасним звучанням.
Ще не досягнувши 20 років, Ольга Маркіш-Рапай пережила розстріл батька й вітчима, заслання матері, а згодом — і власне заслання до Сибіру просто з університетських пар. Та попри трагедії юності, мисткиня не зламалася: усе подальше життя вона творила життєствердні, яскраві образи. У програмі ми дослідимо її роботи як у скромних мінімалістичних керамічних фігурках, так і у вражаючих масштабних композиціях — зокрема на Будинку народних колективів та у вестибюлі Інституту ботаніки імені Миколи Холодного.
Життєвий шлях Теодозії Бриж міг би стати основою драматичного роману, якби не був українською реальністю. Донька члена УПА, вона в дитинстві побувала у тюрмі й дивом уникнула смерті. Протягом усього життя талановита скульпторка була змушена приховувати своє походження — про нього знав лише її чоловік. Сьогодні її роботи можна знайти в багатьох локаціях Львова, а колись її майстерня була справжнім осередком інтелектуального життя міста. Та попри це, про Теодозію Бриж знає несправедливо мало людей.
Програма про Анатолія Гайдамаку відкриває постать митця, який працював не лише над монументальним мистецтвом, а й над концепціями музейних експозицій, що осмислюють найболючіші сторінки української історії. Гайдамака все життя присвятив тому, щоб розповідати світові про Україну — навіть тоді, коли це було небезпечно. У його доробку — експозиційні рішення, що торкаються тем Голодомору, Чорнобиля, Другої світової війни та інших ключових подій, які формували українську пам’ять.
Програма «Мистецтво, що проходимо повз» буде виходити на телеканалі Суспільне Культура та на YouTube-каналі Суспільне Культура.
|