Олексій Ботвінов: “Не може бути меседжу “ми українці, любіть нас, бо ми хороші”. Він працював у перші місяці війни, зараз - ні" | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
Олексій Ботвінов: “Не може бути меседжу “ми українці, любіть нас, бо ми хороші”. Він працював у перші місяці війни, зараз - ні
Ботвінов Олексій
Олексій Ботвінов: “Не може бути меседжу “ми українці, любіть нас, бо ми хороші”. Він працював у перші місяці війни, зараз - ні"
20 листопада 2022, неділя
Поширити у Facebook

Олексій Ботвінов відомий у світі як віртуозний піаніст, а в Україні — як організатор фестивалю класичної музики «Odessa Classics».

Він заснував його 8 років тому, і з тих пір фестиваль став важливою частиною культурного життя не лише України, а й Європи.

Останні 8 місяців музикант активно подорожує світом, даючи концерти, просуваючи українську культуру та збираючи пожертви на користь ЗСУ.

Ми поговорили з Ботвіновим про те, як успішно промотувати українську класику, про можливість виходити на одну сцену з росіянами під час війни і розпитали, чи відбудеться наступна «Odessa Classics» в Одесі.

Нещодавно ви разом з колегою, скрипалем Даніелем Хоупом записали диск з музикою українського композитора Валентина Сильвестрова. Це вже ваш третій диск з "Deutsche Grammophon" — так званим жовтим лейблом, найстарішою і найбільш авторитетною рекординговою компанією Європи.

У новітній історії ви єдиний українець, якому вдалося там випуститись. До вас там випускались українські піаністи Гілельс і Ріхтер, але то було ще в радянські часи. Розкажіть, будь ласка, докладніше про цей диск. 



Ми з Даніелем Хоупом запланували цей запис ще до війни, ще до того великого інтересу, який є зараз до музики Валентина Сильвестрова. Зокрема, у 2020 році «Odessa Classics» разом із «Beethoven Haus» замовили Сильвестрову новий твір — і цей цикл «Пасторалі» також увійшов у наш диск.

Узагалі ж попит на українську музику у світі — єдиний, якщо можна так сказати, позитив у цій ситуації. І я вважаю, що випуск авторського диска українського композитора на «Deutsche Grammophon» — це дуже серйозна подія для української культури. Здається, раніше такого не було, принаймні в останні десятиріччя. Це важливо, бо «Deutsche Grammophon» — найвідоміший майданчик, і зараз вже є дуже великі цифри прослуховування запису на платформах «Spotify» та «Apple Music». Це надихає, бо це пропаганда нашої культури на найвищому рівні. 

Диск також добре сприйняли музикальні критики, його вже декілька разів обрали як диск місяця або тижня в різних авторитетних музикальних виданнях Європи. Мені здається, це справжній прорив для української музики.

Валентин Сильвестров: перевідкриття «тихої музики»
Очевидно, ваші плани запису були прив’язані до ювілею Сильвестрова — цього року йому виповнилось 85. Сам композитор в інтерв’ю «The New York Times» скромно зауважив, що якби не війна, цьогорічна увага до його імені не мала б такого масштабу. Але ж ми можемо стверджувати, що його музика має внутрішню цінність і поза війною, хіба ні?

Сильвестров справді є надзвичайно відомим і шанованим, але, правду кажучи, здебільшого у професійних колах. Та зараз він, як живий класик, став у загальному сприйнятті лідером української класичної музики. Кількість його виконань тепер просто величезна, і зараз настав, мабуть, піковий момент його визнання у світі. Звісно, він розуміє, що це пов’язано з війною та інтересом до української культури, породженим нею. 

Зараз усі знають музику Верді, але мало хто пам’ятає його як духовного лідера рісорджименто, італійського національно-визвольного руху. Колись прем’єра його “Травіати” була політичним висловлюванням, але вона пережила цю історичну рамку та досі є популярною. Як ви вважаєте, чи переживе українська музика цю прив’язку до війни, чи збережеться інтерес до неї в майбутньому? 

Ну от якраз до музики Сильвестрова точно збережеться. 

Чому?

Бо вона унікальна. По-перше, Сильвестров має свою мову, і це можна почути на нашому диску, де зібрані його твори, починаючи з 2004-го і трохи раніше. Вони самобутні, мають свій стиль, який легко впізнати. Це дуже важливо, бо в наш час лише одиниці композиторів мають свій упізнаваний стиль. По-друге, йому вдається неможливе: створювати надзвичайно красиві мелодії, які при цьому не вульгарні, не кітчеві. Його музика позірно проста, але насправді в його партитурах кожна нота має якусь примітку. Її складно виконувати, хоча вона і здається простою, хоч і здається, що ти вже десь чув цю мелодію. Десь він стилізується під Шуберта, десь — під Моцарта, але все це зроблене з неймовірною майстерністю. Тому я впевнений, що його музика залишиться.

До речі, Даніель Хоуп — надзвичайно впливовий музикант, із прекрасною інтуїцією — вирішив записувати диск Сильвестрова ще до цього буму української культури. Звісно, він уже тоді розраховував, що це буде хіт. І це ще один показник того, що музика Сильвестрова переживе цю моду.

Від початку війни ваша концертна діяльність повністю спрямована на підтримку України, на благодійність. Розкажіть про це детальніше. Як протягом цих восьми місяців змінилась атмосфера?

Після першого сплеску зараз настала більш спокійна атмосфера щодо підтримки України. Зараз уже не буде такого, що на сцену випускають кого завгодно, бо він називає себе українським виконавцем — до речі, такі заяви іноді не відповідають дійсності. Зараз на додачу до цього вже потрібен певний рівень. 

І тепер дуже важливо, щоб ті проєкти, які підтримує наше Міністерство культури, були належної якості. Щоб не було розчарування в українській культурі, щоб не було її девальвації. Бо коли приходить нашвидкуруч зібраний проєкт під красивими лозунгами — це має зворотний ефект. Ми маємо показувати світу, що українська культура гідна європейської — бо це так і є.
Але саме зараз дуже важливо не йти шляхом кон’юнктури, а показувати справді найкраще з того, що ми маємо. А маємо ми достатньо.

Ви вірите в те, що держава може цьому сприяти?

Так, може, адже багато проєктів, що ініціюються Мінкультом, отримують у Європі фінансування та підтримку. Раніше такого не було, а зараз нашим державним проєктам багато допомагають.

Ось вам приклад державного проєкту: Ukrainian Freedom Orchestra, створений за підтримки Мінкульту та МЗС. Він позиціонує себе як оркестр біженців, хоча складається переважно з музикантів, які просто виїхали на гастрольний тур. При цьому в його складі є українські музиканти, які після 2014 року працювали в Росії, а його диригентка Кері-Лінн Вілсон має паралельний проєкт — прем’єру російської опери «Леді Макбет» Шостаковича в Метрополітен. 

Так, до Freedom Orchestra було багато питань, зокрема й тому що диригентка стала позиціонувати себе як людину з українським корінням, але до війни про це ніхто нічого не чув. Цей проєкт мав велике фінансування, велику медійну підтримку, але все це можна було б зробити яскравіше та правильніше.

Чому саме цей проєкт отримав стільки уваги? 

Тому що ініціатива йшла від Метрополітен Опера, а це дуже серйозна інституція. Проєкт вийшов гучним, і до нього виникли питання. А в той період, коли ми завойовуємо нові ринки, слід бути особливо уважними, бо будь-яка помилка матиме за наслідок те, що нас не сприйматимуть як надійних партнерів. 

Продовжуючи це питання — а чи зможемо ми втримати ті ринки, які захоплюємо?

Так, мене це питання теж хвилює. Ми зможемо їх втримати, знов-таки, лише якщо зробимо ставку на найвищу якість, яку маємо. Наприклад, коли якийсь другорядний ансамбль ми подаємо так, що його починають сприймати як національний оркестр, то поруч із користю це має і негативний ефект.

Розкажіть все ж таки і про вашу концертну діяльність.

Для мене це був дуже насичений час, я виступав у різних країнах Європи, мав велике турне Австралією з п’ятьма концертами у Сіднеї та Канберрі. В Австралії, до речі, є дуже однозначна підтримка України — і з боку публіки, із боку тих людей, які приймають рішення. Для мене дивним було відчути таку підтримку на іншому боці світу. Можливо, прекрасне легше побачити з відстані. 

Концерти були й майже в усіх країнах Європи, і всюди, де, можливо, були благодійні збори. Я порахував, що на тих концертах, у яких я брав участь, зібрали близько 1,5 млн євро на різні потреби України. Наприклад, у березні був концерт у Берліні в меморіальній церкві — на ньому якраз був Сильвестров, бо це було в ті дні, коли він переїхав з Києва до Берліна. Там ми зібрали 700 тис. євро. Дуже допомагають наші балтійські друзі: на першому моєму концерті в Таллінні цього сезону ми зібрали 110 тис. євро, потім ще 30 тис. на фестивалі і ще 70 тис. у Вільнюсі. Тобто це серйозні цифри.

Дуже приємно, що культура може допомагати безпосередньо армії. Зрозуміло, що ці гроші йдуть на допомогу ЗСУ. Я дуже радий, що вдається це робити.


Олексій Ботвінов: “Будемо використовувати кожен концерт, щоб привернути увагу до того кошмару, який відбувається в Україні”

В Україні ваше ім’я асоціюється з фестивалем «Odessa Classics». До нього ви зробили карколомну кар’єру в Європі, але повернулись до Одеси, щоб заснувати там цей фестиваль. Цьогоріч він також відбувся — але в чотирьох різних містах. Розкажіть про це.

Цьогоріч у нас вийшов такий собі прорив у Європу. Не від хорошого життя, бо це відбулося через війну. Спочатку ми вирішили провести два концерти під лейблом «Odessa Classics», просто щоб цей рік не був загубленим для історії фестивалю, але все вийшло геть не так.

Нам допомагали колеги, друзі, музиканти. Відкриття фестивалю в Естонії вийшло дуже яскравим, адже там були чудові солісти, був естонський національний оркестр. Ми почали в Таллінні, потім був Тарту, потім додалась Греція, п’ять концертів у Салоніках. Ви згадали про боротьбу за незалежність в Італії — так ось, у Греції в цей час теж була така боротьба, і грецькі борці за свободу знаходили тимчасовий притулок в Одесі. Для багатьох греків Одеса — це символ боротьби за незалежність. Тому ми мали там підтримку на урядовому рівні, на рівні прем’єр-міністра та міністра культури. 

Потім ще була Німеччина, Бонн, легендарний Бетховенський дім. Це один з найкращих залів Європи, і в нас там було сім концертів. Ми підключили світових зірок, таких як Пінхас Цукерман (ізраїльський скрипаль і диригент, лауреат “Греммі”. — Ред.), і наші концерти, які пройшли на аншлагах, широко висвітлювала німецька преса. Найприємніше було те, що всі ці два місяці на Beethoven-Haus — а це найважливіша туристична точка в Бонні — висів український прапор. 

Останньою країною стала Литва, був великий завершальний гала-концерт у Вільнюсі за участю національного оркестру Литви. Концерт мав великий ажіотаж, за два тижні ми мали солдаут, а в залі була неймовірна атмосфера. Тепер ми плануємо наступний фестиваль, у нас є план А і план Б.

Що саме ви плануєте на наступний рік? Зазвичай «Odessa Classics» проходить у червні, але навряд чи щось можна зараз планувати на червень?

Ситуація для фестивалю складна, бо ми ж не розуміємо, коли закінчиться війна, коли налагодять комунікації, чи працюватиме аеропорт… Запитань більше, ніж відповідей. Тому готуємо декілька варіантів. Якщо в Одесі проводити фестиваль буде неможливо, ми хочемо дати там принаймні один концерт. Можливо, частина фестивалю відбудеться в Європі. Більш точно зможемо визначитися десь у лютому-березні. Але готуємося дуже активно.

Упевнена, що за ці 8 місяців ви, як і всі українські виконавці, зіштовхувались із пропозиціями, іноді в ультимативній формі, виступити разом з росіянами. Яке ваше ставлення до таких пропозицій?

Так, у мене були такі пропозиції, і я від них відмовлявся. Я просто пояснював, що це неправильно, що так не можна робити. У мене дуже чітка позиція щодо цього.

У нас є диригент Херсонської філармонії Юрій Керпатенко, який відмовився від співпраці з росіянами, і за це його застрелили. У той самий час диригентка Оксана Линів не відмовляється співпрацювати з росіянами — зрозуміло, що з так званими дисидентами, але де ця межа? Що може виправдати таку співпрацю?

Я не знаю. Ось, наприклад, є піаніст Євгеній Кісін, він так давно виступає проти путінського режиму, що його цілком можна вважати “хорошим руським”. Але якщо людина просто через місяць після початку війни сказала “ну так, у принципі, війна — це погано”, то цього недостатньо, щоб разом із цією людиною виходити на сцену. А таких 99 відсотків. Є рідкісні винятки, але в цілому не можна з ними співпрацювати під час війни та якийсь час після її закінчення.

Як ви вважаєте, чи є в нашого уряду розуміння, що необхідно перехоплювати ініціативу в оцих намаганнях “хороших руських” увійти в діалог з українцями у театрах і філармоніях? Чи це віддано на відкуп самим музикантам та акторам?

Не знаю про такі урядові ініціативи. Може, вони і є, але як мінімум не такі яскраві, як мали б бути. Хотілося б більш активної позиції.

А якою тут мала б бути державна політика? Що робити державі, щоб, з одного боку, втримати вже зайняті позиції, а з іншого — не допускати того, щоб через культуру просували наратив про “не все так однозначно”?

Потрібно вести пояснювальну роботу, обґрунтовувати свою думку. Знов-таки, важливо, щоб звертали увагу, окрім ідеологічної, ще й на культурну складову, щоб не відбувалося спрощення. Адже звертаємося ми в першу чергу до європейської аудиторії з вишуканим смаком. Тож не може бути меседжу “ми українці, любіть нас, бо ми хороші”. Цього було достатньо в перші місяці війни, зараз уже ні. 

Як донести до уряду цю пріоритетність? Звісно, ніхто не вимагає скасувати легку музику, попсу, взагалі популярну культуру, але якщо ми подивимося на списки діячів культури, нагороджених на День Незалежності, то стає дуже сумно.

Мені це видається помилкою, адже коли ми хочемо просувати нашу культуру у світ, то якщо говорити про музику, першою має йти класична музика, а популярна разом із фолком уже за нею. Це об’єктивний факт, так це працює в усьому світі. Тож зараз як ніколи треба лобіювати наш класичний спадок. У тому списку я взагалі не бачив нікого з класичних музикантів. Так не має бути, це велика стратегічна помилка.

Нагородний список Зеленського: кого, як і за що?

Скажіть, хто ще з українських композиторів, крім Сильвестрова, зараз отримує нову популярність у світі? Хтось із сучасників — Загайкевич, Польова? Чи, може, з класиків — Лятошинський, Бортнянський?

Із сучасників, безумовно, найбільше виконують Сильвестрова, за ним, хоч і з великим відривом, іде Вікторія Польова. Інших виконують мало, хоча й більше, ніж раніше. Нам обов’язково треба промотувати інших наших авторів. 

Що стосується нашого спадку — так, це і Лятошинський, і Бортнянський. Але маю вас розчарувати, вони дуже маловідомі у світі, хоча й гідні визнання.

Якщо брати мейнстримну аудиторію, то до неї фактично дійшла лише “Мелодія” Скорика — наприклад, наш із Хоупом березневий запис “Мелодії” на DG вийшов на перше місце у світі за продажами треків класики на "Apple Music".

Але настільки популярний не весь Скорик, а лише цей один його твір. 

"Безмежний острів" Вікторії Польової: опера в соборі

Що ми маємо робити, які акценти ставити, аби підтримувати зацікавленість Україною? Ви сказали про промоцію авторів, що ще?

Я вже казав про важливість якості проєктів. І також важливе сполучення нового зі світовою класикою. Адже якщо оркестр, скажімо, гратиме виключно українську музику — ну, хтось на нього прийде, звісно… Але щоб це працювало краще, має бути розумне поєднання нової для Європи української музики з видатними інтерпретаціями світової класики. Йдуть на виконавця плюс відомий твір — Бетховен, Шуберт — а разом із цим можна просувати Лятошинського, Бортнянського чи Скорика. Це дуже простий рецепт, і він справді працює. Слід розуміти аудиторію та поважати її, пропонувати їй високий рівень.


Автор: Соня Кошкіна, Ксенія Білаш
Виконавці: Олексій Ботвінов
Джерело: lb.ua



Інші:

Україна пам'ятає: у Національній філармонії України вшанували жертв голодоморів
Вперше в Одесі: філармонія представила Суму часу та Пісню без слів
«Пригоди Орфея» - французько-українська постановка в Національній опереті України
Дві українські організації в Чехії відзначили ювілеї своєї діяльності
В театрі Франка резентували виставу "Шевченко 2.0"  Харківського академічного театру імені Тараса Шевченка "Березіль".
Відбувся перший концерт нового проєкту від INSO-Львів на сцені Barvy Hall
Концерт «Польська музика в Україні» ансамблю солістів «Київська камерата» під батутою польсько-українського маестро Романа Реваковича
Обговорення дезінформації: показ фільму «Zinema» та дискусія з міжнародними експертами в Торонто
Камерна опера “Русалонька” у “Малярці”
Завершився проєкт з оцифрування кіноархіву «Національної кінематеки України»
У херсонському укритті відбулась прем’єра моновистави
У Венеції оперою GAIA-24 закрили публічну програму Українського павільйону
Композитор зіграв концерт на російській ракеті, компоненти якої замінили на струни
“Вечір аргентинського танго”
У Києві відбувся концерт із нагоди 85-річчя композиторки Лесі Дичко
Рефлексії про втрачене та мрії про майбутнє
Французький віртуоз без нот на відкритті XIV Міжнародного львівського органного фестивалю
У Херсонському укритті провели обряд ворожіння
«Трубадур» – нова версія класики
«Король Артур» від Open Opera Ukraine: у пошуках героїв, сенсів та актуальних меседжів
“Ці діти ще не раз повернуться до концертного залу”
Обʼєднані сакральною спадщиною
Одеська опера тріумфально провела IX Міжнародний фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері»
У Херсоні показали осінню терапію
Камерний оркестр імені Дмитра Ахшарумова виступив під орудою польського диригента
Зшивання країни нитками культури
Доступний театр: додатки Earcatch і Subcatсh презентували в Національній опереті України
Мікс жанрів
У Харкові пройшов фестиваль "Арфові Барви 2024: акустика та цифрові технології"
Сьогодні на Одещині відкривається міжнародний органний фестиваль ім. Теофіла Ріхтера
Віват, Схід Опера!
В Україні вперше пройшли концерти кримськотатарської симфонічної музики
Веселе хуліганство, але з тонким смаком
Післямова до фестивалю «Два дні й дві ночі нової музики»
Херсонці відвідали музично-терапевтичну програму
Символи війни у творах українських композиторок
Музика австрійського композитара, автора понад ста симфоній, звучала в чернігівській філармонії
Житомирська філармонія відкрила новий сезон виступом симфонічного оркестру з Черкас та столичного квартету тенорів
Національний президентський оркестр виступив у Кропивницькому з благодійним концертом 
У Львівському органному залі тріумфально прозвучав Гімн Незламності українців
      © 2008-2024 Music-review Ukraine



File Attachment Icon
32.jpg