| Огляд |
|
|
|
|
Казковий сон у... техніці модерну
8 грудня, неділя
Поширити у Facebook
Академічний театр «Київ Модерн-балет» представив на сцені Жовтневого палацу (МЦКМ) прем’єру балету на дві дії «Аліса в Задзеркаллі» на музику молодого українського композитора, автора електронної музики Івана Гаркуші (JohnHope) в постановці провідної солістки театру Катерина Курман.
Це перша її масштабна постановка. Увагу і довіру до себе, як хореографа, Катерина привернула постановками мініатюр в рамках дивертисменту сучасної хореографії «Con tutti i strumenti» в театрі «Київ Модерн-балет», здійсненими впродовж 2018-2023 рр. під патронатом щедрого і відкритого до пошуків нових талантів наставника Раду Поклітару, а також у низці перфомансів.
Пропустивши крізь власні досвід і світобачення керролівську «Алісу в Задзеркаллі», хореографка запропонувала колегам-артистам і глядачам переосмислення відомої літературної казки. Відомої – не значить зрозумілої... Попри численні трактування, пояснення, толкування друга частина казки про Алісу залишається одним з найзагадковіших творів, бо казковість в ній зумовлена не лінійним сюжетом, а постійними непрозорими алюзіями як на строго математичні, так і на метафізичні поняття, підпорядковується парадоксальним, але все ж правилам химерної шахової партії. Найпереконливіше будь-яка химерність виглядає у формі сновидіння.
Тож події і літературної першооснови, і хореографічного переосмислення Катерини Курман (вона ж і автор лібрето) відбуваються уві сні. Але, напевно, як Алісі снилося, що вона сниться Королю, так і про балетну версію можна припустити, що це власний сон авторки про сон Аліси, яка сниться ще комусь і т. д… Якщо позичити термін з поетичного й образотворчого мистецтва, цю постановку можна трактувати як імажиністську за ідеєю, ну і, звісно, модерністською за формою.
Абсолютно гармонійно у такому поєднанні виглядають будь-які мало зрозумілі самі по собі мізансцени. Хореографка спонукає глядача включати на повну власну уяву (imagination) про побачене.
Таким чином, унікальне авторське бачення внутрішнього світу героїв дає глядачу імпульс до подальшого трактування, осмислення сценічних подій. А оскільки все це фігурально «вдягнено» у карколомну танцювальну пластику і буквально – у персоніфіковані промовисті костюми Дмитра Куряти, задача стає захопливо цікавою.
Та навіть якщо не ставити перед собою інтелектуальної задачі, візуальна складова вистави захоплює сама по собі. Володіючи усіма прийомами модерного танцю (а Катерина Курман за роки роботи в театрі станцювала у безлічі вистав), хореографка продемонструвала невичерпний арсенал тілесних рухів, положень і комбінацій.
Для кожного героя, «реального» чи «уявного», як і для кожної спільноти впродовж дії винайдений неповторний хореографічний малюнок, створено характер, за яким безпомилково упізнаються керролівські персонажі і вгадуються на рівні асоціацій основні події. Особливо вразила, так би мовити, вертикальна, шпалерна пластика «дуального світу», яка наче заперечує земне тяжіння. Таке можна хіба уявити, але артисти це роблять!
Найважча й найкарколомніша хореографія розрахована на виконавицю головної ролі Аліси Софії Гусєвої. Її дивовижна пластичність, здається, дала повну свободу постановниці.
Надзвичайна гутаперчевість і сміливість артистки дали невичерпний матеріал для створення її хореографічного образу. Менш з тим у взаємодії з партнерами відчувається чи не строгий математичний прорахунок кожного карколомного трюку, як у повітряних гімнастів. Циркові прийоми, цілком виправдані сюжетом, не виглядають як чисті трюки. Тут відбувається якісна синергія багатьох видів пластичного мистецтва, а також, власне, музичної складової вистави.
Сучасну музику можна сприймати чи ні, але у виставі головне, щоб вона як мінімум не заважала, не викликала сторонніх асоціацій. Під час перегляду вистави виникло враження, що музика і хореографія народжувалися одночасно. Здебільшого медитативна музика Івана Гаркуші менш з тим досягала спільної мети при створенні музично-пластичних образів, чітко акцентувала драматургічні домінанти, зміни настроїв, місць подій.
Чудовий маленький шедевр «Чаювання» у стилістиці музичної шкатулки, запаморочливо в’язкий фон для дуального світу, просвітлені тональності для повернення до реальності – усе музично обґрунтоване. А мінливий і загадковий сценографічний простір Данила Василенка, доповнений майстерно створеною світловою партитурою Олени Антохіної і звуковими ефектами Олександра Курія остаточно занурюють глядача у світ Задзеркалля разом з Алісою і персонажами її фантасмагоричного сну.
Своєрідним острівцем безпеки залишається образ Капелюшника (Мішель Фондю), який наче тоненькою ниточкою тримає бурхливу підліткову фантазію, яка просто вибухає у підсвідомості Аліси, не даючи їй остаточно втратити зв’язок з реальністю.
Наскрізний образ насіння у горщику, з якого попри усі несприятливі умови виросте врешті решт чарівна квітка, дає досить широкий спектр трактувань: це і символ дорослішання кожної окремої людини, і символ надії на те, що все буде добре, а головне – прагнення добра, відповідальності за посіяне зернятко. Все те, що тримає нас у цьому безумному світі.
Наступний показ балету “Аліса в Задзеркаллі” відбудеться 26 січня сцені Жовтневого палацу (МЦКМ).
Автор: Лариса Тарасенко
Фото: Вадим Гнідаш
|