|
|
Відрожуючі минуле, пізнати сучасне
ХXІ Міжнародний фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України "Музичні прем’єри сезону"
4 квітня 2011, понеділок
Поширити у Facebook
 У рамках цьогорічного фестивалю «Музичні прем’єри сезону» відбувся цікавий проект музикознавця, кандидата мистецтвознавства, завідувача відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнологіїі імені Максима Рильського Національної академії наук України Анатолія Калениченка, присвячений творчості композиторів маловідомих, а то й забутих сьогодні.
«Звучать раритети» – під такою назвою увазі слухачів було запропоновано камерний концерт-лекцію з п’єс Єлизавети Білоградської, Федора Якименка, Миколи Рославця, Рейнгольда Глієра як перших українських творів для окремих інструментів і нетрадиційних інструментальних складів.
Тривалий час згаданих митців зараховували суто до російської музичної культури, проте є переконливі підстави переглянути такий звужений, у деяких випадках і хибний підхід.
Єлизавета Білоградська (1739–після 1764), дочка Тимофія Білоградського (народився в Україні на початку XVIII ст.), була відомою співачкою при дворі російської імператриці Єлизавети Петрівни.
 Від 1751 року виступала у складі придворної італійської оперної трупи. Сучасники відзначали її неповторний голос і відшліфовану вокальну техніку.
Захоплювався талантом Єлизавети Білоградської поет Олександр Сумароков, присвятивши їй вірш «Мадригал».
Попри співочу славу, вона майстерно володіла грою на клавесині.
До нас дійшов її твір «Варіації на тему менуету Й. Штарцера» (Йозеф Штарцер у 1759–1764 рр. працював на посаді придворного капельмейстера і композитора) – єдиний відомий зразок українського музичного рококо, написаний приблизно на початку другої половини XVIII століття.
Саме цей твір прозвучав у виконанні піаністки Ольги Савайтан, зануривши слухачів в атмосферу вишуканої музичної орнаментики, емоційної врівноваженості й придворної пишноти.
Федір Якименко (1876–1945) був рідним братом класика української музики Якова Степового, закінчив Петербурзьку консерваторію і прожив у Петербурзі майже половину життя, останніх двадцять років – у Франції.
Його особистий своєрідний внесок в історію української музики пов’язаний із впровадженням у ній імпресіонізму.
У концерті виконувалися три п’єси Федора Якименка, що репрезентують ранній, романтичний період його творчості, ще до появи стилістики імпресіонізму.
«Романс» для альта і фортепіано (Олександр Павлов, Роман Рєпка), «Маленька балада» для кларнета і фортепіано, «Ноктюрн» для валторни і фортепіано (Василь Пилипчик, Олена Дибченко) – усі були написані у 1902 році та є першими в українській музиці п’єсами для згаданих інструментів.
Найбільшою виконавською удачею цілого концерту став виступ кларнетиста Олексія Бойка (партія фортепіано – Роман Рєпка).
Варто відзначити природну цілісність їхнього ансамблю в інтерпретації романтичного задуму «Маленької балади».
Обрана солістом м’яка подача звука, польотність музичної інтонації, вивірена драматургія і натхненність гри створили акт таємничого дійства, що по-справжньому зворушив мистецьким відкриттям.
Так званий класик радянської музики Рейнгольд Глієр (1875–1956), народився у Києві в родині німця за походженням, власника майстерні музичних інструментів.
Музичну освіту здобув у Київському музичному училищі та Московській консерваторії.
Протягом 1913–1920 років викладав композицію у Київській консерваторії, виховав, зокрема, Бориса Лятошинського і Левка Ревуцького, тим самим заклавши підвалини української композиторської школи ХХ століття.
У концерті прозвучали овіяні поезією романтичного світосприйняття два дуети Рейнгольда Глієра для двох скрипок (виконавці – Віктор Іванов та Андрій Рахманін).
Своєю первозданною чистотою емоцій музика бальзамом пролилася на пересичено-втомлене вухо сучасного слухача.
Один із лідерів музичного модернізму 1920-х років, автор оригінальної ладо-гармонічної системи синтетакорду Микола Рославець (1881–1944) був родом із напівукраїнського, напівбілоруського села Чернігівської губернії, навчався у Курських класах Російського музичного товариства й Московській консерваторії, два роки (1921–1922) жив у Харкові.
«Ноктюрн» для гобоя, двох альтів, віолончелі та арфи був написаний у 1913 році, через рік після закінчення консерваторії.
Цим твором Микола Рославець започаткував в українській музиці написання композицій для нетрадиційних інструментальних складів.
На думку дослідниці його спадщини Ольги Коменди, «притаманна “Ноктюрну” інтелектуалізація емоції відбувається шляхом уведення численних поліфонічних прийомів і побудов, тісно вплетених у тканину монотематичного складу, а вагому роль у драматургії відіграє характерний для Рославця принцип кадровості».
Прем’єру твору здійснили Максим Коломієць (гобой), Костянтин Кулеба, Олександр Лагоша (альт), Сергій Козаков (віолончель), Наталя Кметь (арфа).
Включення такого неординарного авторського проекту до мистецької програми «Музичних прем’єр» перекидає місток від сучасності до минулого і навпаки, живить традицію, свідчить про активність творчої думки організаторів фестивалю, а також доводить прагнення надати йому нових змістів й обширів.
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Ольга Кушнірук
Фото: Тетяна Платонова
Виконавці: Василь Пилипчак, Роман Рєпка
Композитори:Василь Пилипчак
Концертний зал: Концертний зал Національної спілки композиторів України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
Джерело: Журнал "Музика"
Фотоальбом:
|