«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
Розмова із засновником фестивалю «Музика у старому Кракові» – професором Станіславом Галонським
23 серпня 2017, середа
Поширити у Facebook

У місті Лева розпочався IV фестиваль “Музика у старому Львові”. Паралельно вже XXXXII фестиваль “Музика у старому Кракові” проходить у Польщі. Аби взяти участь у нашому фестивалі, до Львова з сусідньої країни приїхав засновник і беззмінний директор краківського музичного фестивалю Станіслав Галонський. Він диригуватиме об’єднаним виступом хорового колективу з Кракова і українського хору “Глорія”. Про ідею організації фестивалю, навчання музики і особисте життя 87-річний професор Галонський розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.



— У Львові і в Кракові 13 серпня відкрилися паралельно два фестивалі – “Музика у старому Львові” і “Музика у старому Кракові”. Які “родзинки” цього року ви підготували для українських і польських слухачів?

— Мій девіз – показувати людям, які приходять на концерти, виконання найкращих творів і у найкращому виконанні. Якщо, скажімо, всесвітньо відомий скрипаль Олег Криса грає концерт або каприс Паганіні, і робить це просто фантастично, то чому наступного року ми не можемо вдруге послухати цю талановиту людину і той самий твір? Ми слухаємо гру чудових артистів, а їх можна слухати і у попередні роки, і у наступні. У Кракові, і у Львові дбаємо про те, щоб кожен концерт люди могли почути у костелі, церкві чи синагозі. Це має бути така собі музична подорож Львовом, коли класичні твори виконуються у перлинах архітектури. Хочу, щоб обидва фестивалі якомога довше співпрацювали. Якщо ми вирішили проводити фестивалі в один і той самий час, то один концерт граємо у Кракові, і з тим самим концертом їдемо до Львова. Львів’яни все роблять так само – спочатку грають у себе, а наступного дня у Кракові. Виходить такий собі ланцюг музики.

— У Польщі у рамках фестивалю відбудеться 23 концерти. У Львові лише 13. Як вам вдається у той самий час відіграти набагато більше концертів?

— У Кракові цього року відбудеться 42-й фестиваль, а у Львові лише четвертий. Кількість приходить з досвідом. Думаю, що у Львові виступів буде набагато більше, оскільки у столицю Галичини тепер приїжджає дуже багато туристів. Вірю, що туристи ввечері прийдуть на концерт. як це відбувається у Кракові. Тепер маємо по два виступи на день, тому й виходить така велика кількість. Директор фестивалю “Музика у старому Львові” Сергій Бурко робить перші кроки у цьому, і мушу сказати, що я захоплююся цим чоловіком. Він – чудовий організатор. Вірю, що через кілька років у Львові під час фестивалю таких концертів буде набагато більше. Однак організаторських здібностей для організації фестивалю замало. Головну роль відіграють гроші. Та, попри все, неважливо – відбудеться десять чи двадцять концертів. Важливо те, що приїдуть великі артисти.

— Вас називають батьком фестивалю “Музика у старому Кракові”. Як прийшла ідея організувати це свято музики, яке живе уже 42 роки?

— Я тоді працював директором ансамблю “Капела Краковєнсіс”. Ми записували платівки, їздили з концертами за кордон… Покликав мене до себе президент міста. Сказав, що Краків – велике культурне місто, в яке почали приїжджати туристи. “Ходять цілий день містом, – сказав пан президент, – а ввечері не мають де себе подіти. Нема нічого у Кракові, окрім стриптизу у ресторанах. То хіба візитною карткою Кракова має бути стриптиз? Нехай пан щось зробить, щоб запропонувати туристам щось інше”. І тоді я придумав ось цей фестиваль.

— Завдяки вашій підтримці чотири роки тому зародився фестиваль “Музика у старому Львові”. Чому вибрали саме Львів, а не, скажімо, Київ чи Одесу?

— О…. Бо Львів – то є Львів! Я його так люблю. Це велике культурне місто. Директор фестивалю Сергій Бурко і великий музикант Юрій Луців були у Кракові і запитали, чи не могли би такий самий фестиваль провести у Львові. Мені ця ідея сподобалася. Це вони батьки львівського свята музики. А я у цій справі такий собі маленький хрущ. Всю роботу зробили вони, я лише міг дещо підказати. Все впиралося у гроші. І їм вдалося на перший фестиваль їх знайти.

— За 42 роки було багато концертів, у яких взяли участь не лише прості музиканти, а й зірки світової слави. Який виступ вам запам’ятався найбільше?

— За ці роки у фестивалі взяло участь понад 400 відомих музикантів. І всі вони виступали неперевершено. Мені важко судити. Це так само, якби мене хтось запитав: “На світі багато гарних дівчат, яка з них панові найбільше подобається?”. Усі красиві! Музиканти для мене, як рідні діти. Усіх люблю.

— Чи за роки існування фестивалю змінювалася його організація і концепція?

— Концепція не змінюється. Відбулися певні зміни в організації. Перші вісім років фестиваль відбувався у рамках філармонії Кракова. Коли “Капела Краковєнсіс” відділилася в окрему інституцію, фестиваль пішов за “Капелою”. Одного разу мене викликав президент міста і сказав: попри те, що я маю виходити на пенсію, він просить мене залишитися директором фестивалю. От я і залишився.

— Хоч ви не є вихідцем з родини музикантів, у дитинстві самі навчилися грати на скрипці…

— Я народився у родині сільських трударів. У нашому селі був такий весільний музикант Роговський, який мені показав ази гри на скрипці. Скрипку купив мій брат у Львові і подарував мені. До нас у село Островець з Теребовлі приїжджав вчитель музики. Він мене навчив грати по нотах.

— А у 12-річному віці вже працювали в костелі органістом. Як це сталося?

— Це був 1942 рік. Йшла війна. Я прислуговував у костелі. У цьому храмі був органіст, але німці у той час забирали молодих хлопців на роботи до рейху. Молодий органіст, щоб не потрапити на примусові роботи, втік зі села. Настала неділя, а грати у костелі нема кому. Моєю роботою у костелі була заміна квітів на вівтарі, я замітав. Щодня я бігав на гору і, коли нікого не було, пробував щось заграти. І потрохи навчився сам. Найгірше було те, що на Великдень на Службі Божій не було органіста. Я підійшов до ксьондза і попросився. “Не хочу кіна у костелі”, – відповів він. А через тиждень я знову підійшов до нього з тією ж пропозицією. І він погодився, мовляв, спробуй. Я не йшов на другий поверх, летів на крилах від щастя. Коли грав під час Служби Божої, усі парафіяни дивувалися. Відтоді щоденно грав у костелі – на Богослужінні, на похоронах, весіллях і хрестинах.

— Отримували за це зар­плату?

— Ні, зарплати мені ніхто не платив. Зі мною розраховувалися продуктами – хтось дав молоко, сир чи сметану, “гусочку” масла. Найбільше тішився, коли давали борошно, бо борошно забирали для армії. Радів, що міг допомогти батькам годувати сім’ю. Окрім мене, у сім’ї було ще двоє братів і сестра.

— Після війни де вчилися музики?

— У 1944 році наша сім’я переїхала до Польщі. Я закінчив середню школу і вступив у музичну школу.

— Батьки не заперечували?

— О… Тато, як почув, був незадоволений моїм вибором. “З чого ти будеш жити, сину?”. Відповів, що не знаю, але мрію бути музикантом. І він відступив. Сказав: “Якщо хочеш – йди!”. Тато дав мені п’ять злотих, бо не мав більше. Я поїхав до Кракова, вступив до музичної школи і почав працювати органістом у костелі Святої Барбари поблизу Мар’яцького костелу на Ринку. Там я відслужив 12 років. На той закінчив вищу музичну школу, став диригентом.

— Ви у Кракові – шанована людина. А хто на вас чекає вдома, хто є вашою підтримкою і порадником?

— Моя дружина. Вона також музикант, народилася у Львові на вулиці Кохановського (тепер вулиця Костя Левицького. – Г. Я.). Ми познайомилися у Кракові. Вона приїхала навчатися до Кракова. Я вже був професором, а вона – моєю ученицею. І то, як іноді буває, кохання між студенткою і професором (сміється. – Г. Я.).

— Дружина набагато молодша від вас?

— Молодша і гарніша. Між нами різниця сім років. Дружина мені дуже допомагає, підказує. І, повірте, здебільшого, вона має рацію.

— Якщо настане такий час, коли вам буде важко керувати таким грандіозним фестивалем, займатися його організацією і проведенням, кому би хотіли довірити таку важливу місію?

— Якщо фестиваль є успішний, то кандидатів – хоч відбавляй. Але я ще не маю наміру відмовлятися від свого дітища.


Автор: Галина Ярема
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль «Музика в старому Львові»
Джерело: Високий замок online



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine