Коли цвіте папороть: розвінчана міфологема… | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
Коли цвіте папороть: розвінчана міфологема…
Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України
Гобдич Микола
Сіренко Володимир
Авдієвський Анатолій Тимофійович
Станкович Євген Федорович
Коли цвіте папороть: розвінчана міфологема…
Урочисте закриття фестивалю
8 квітня 2011, п'ятниця

Зазвичай, про закриття великоформатних київських, як, власне, й інших українських фестивалів, пишуть у гімнічному, навіть одичному дусі: «фестиваль відбувся, довівши свою життєздатність», «фестиваль завершився потужним акордом» і т. п.

Вважаю, що така клішована лексика й банальні пасажі набридли читачеві й викликають лише відразу.

Тому не стану множити подібну словотворчість, а скористаюся методом максимально об'єктивної констатації факту.

Фестиваль «Музичні прем’єри сезону-2011» насправді відбувся не лише в сенсі стандартної, звичної щорічної акції, але як культурна подія, вигідно виділившись із низки попередніх.

Думаю, не ображу його організаторов, якщо скажу: успішність форуму певною мірою була прогнозованою, незважаючи на те, що в наших сьогоднішніх реаліях узагалі складно щось планувати і передбачати.

По-перше, в рамках фестивалю провів свій ювілейний концерт відомий «майстер» камерно-хорового співу – хор «Київ» (а також його художній керівник і головний диригент Микола Гобдич), а по-друге, у фіналі здійснився прем'єрний концертний показ фольк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» у виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України (художній керівник і головний диригент – Володимир Сіренко) та Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки (художній керівник і головний диригент – Анатолій Авдієвський) під орудою Володимира Сіренка.

Що ж, вдаючися до типізованих штампів, скажу: фінальний акорд був по-справжньому потужним.

Та й не могло бути інакше, адже це було перше виконання свого часу забороненого твору. Ось саме тут і вступає в силу логіка гіпертрофованої зацікавленості: Станкович і його «опальна» опера. Відвідувати прем'єри у нас люблять – це своєрідна форма розваги інтелектуалів. Музику Євгена Станковича у нас теж люблять. Але чи не найбільше ми полюбляємо сенсації… Нас приваблює усе, що має присмак міфу.

Так от фольк-опера «Коли цвіте папороть» – це живе втілення соціально-життєвого міфу, його матеріалізована міфологема, що складалася за класичними канонами жанру. Спочатку була заборона на виконання опери в далекому, ще «радянському», 1978 році у розпал постановочного процесу, мало не за кілька годин до прем'єри, з подальшим знищенням костюмів, декорацій і безстроковим зданням опусу в запорошені пилом комори архіву Історії. Заборона, яка виходила з «вищих кабінетів влади», одразу викликала підвищений інтерес до твору.

Ореол таємничості навколо нього спричинював логічні запитання: чому? за що?!
Ледь не детективна ситуація. Так виникла інтрига, сенсація і народився міф, адже міф і сенсація – нерозлучна пара. Ну, а потім, за законами жанру, повинно йти розвінчування міфу, його розкодування, оскільки будь-які «життєві», «соціальні» міфи, на відміну від античних, мають свій початок і кінець. Підняття фінальної завіси над міфом завжди розбуркує публіку і лоскоче її цікавість. А тут відіграла роль ще й вагомість постаті Євгена Станковича як видатного митця, музика якого завжди приваблює слухачів. Спроби виконати твір періодично нагадували про нього й, підігріваючи допитливість шанувальників, не давали йому «пропасти».

На закритті «Прем'єр сезону» публіка опинилася в ситуації міфологічного простору. По-перше, розвінчувався старий міф, розчинявся у вічності весь пов'язаний із ним негатив. А по-друге, присутні стали свідками формування нового міфу – відтворення опальної опери в процесі виконання. Адже написання музики композитором – це тільки половина справи, так би мовити, перше народження, а є ще й друге – виконавське, яке вдихає в неї справжнє життя.

Та й виконавці певною мірою були теж «міфологічні» – Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки (художній керівник і головний диригент – Анатолій Авдієвський) і Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, для яких і писалася опера, щоправда під майстерним керуванням нинішнього художнього керівника і головного диригента оркестру Володимира Сіренка, який навіть за віком не міг брати участі у тій легендарній постановці.

Склалася загальна мозаїка, нарешті співпали всі її фрагменти. Чим не сенсація? Грандіозна культурна подія... Такою вона була, такою і запам'яталася. Ну, хіба така імпреза вже заздалегідь не забезпечила успіх концерту і всьому фестивалю? Безумовно, забезпечила.

Концертне виконання опери таки стало потужним ударним акордом у фестивальному марафоні. Це була насправді грандіозна феєрія, ще раз зазначу, не «нового» або оновленого, а саме першого народження опусу.

Всі попередні концертні покази окремих його епізодів були лише підготовчими спробами, свого роду «репетиціями» цього старту. Навіть нещодавню постановку опери в Дніпропетровському оперному театрі не можна дорівняти до такого явища.

У режисерському вирішенні Олега Ніколаєва твір дуже відрізняється від первісного авторського оригіналу, автентичного тексту. Постановник істотно змінив оперу в цілому: зробив купюри і прибрав деякі номери, дозволив собі власні нововведення, повністю перекомпонував (із трьох частин сталодві) та навіть дав іншу назву – «Колиска життя». На думку очевидців цього видовища, результат виявився вдалим і цікавим. Але вийшов, у принципі, зовсім інший твір «на музику Станковича». Чого ніяк не скажеш про презентацію опери 8 квітня у Національній філармонії України.

Для більшості слухачів, за винятком деяких музикознавців, що мали доступ до партитури і вивчали за нею фольк-оперу, це було перше знайомство з твором. Було воно першим і для автора цих рядків. І що ж, чи виправдав результат таке довге очікування? Можу сказати, що ефект – просто вражаючий. Музика такої глибини, потужності, сили! Від першої і до останньої ноти вона не втрачає гармонійної цілісності й структурного балансу.

Напрочуд монолітне полотно, в якому немає «слабких» і «дужих» місць. Ця музика високого енергетичного тонусу від початку і до кінця тримає слухача в напруженні. Слух тягнеться за звучанням, свідомість ні на хвилину не «відключається», а це – головна прикмета справжньої майстерності, якою володіють, за великим рахунком, одиниці. За такий твір будь-який композитор міг би бути спокійним: він ніколи не втратить свою красу і привабливість для слухача.

Оперу виконано через 33 роки від часу створення, але музика від цього нічого не втратила. Сценічна доля, постановочне життя, концертні виконання – ось у чому втрати, але музика не зазнала жодних. Та цього просто не могло статися з твором такої якості, а питання про його актуальність, вірніше, зниження рівня цієї самої злощасної актуальності, просто само по собі химерне. Час на подібні витвори мистецтва не впливає. Стільки свіжості й новизни, а яка мелодична та гармонічна краса! А головне, що опера легко сприймається, тоді як далеко не про всі твори Євгена Станковича це можна сказати.

Станкович – композитор і складний, і доступний одночасно. Секрет же такої неоднозначності в тому, що найважчу смислову фабулу митець обряджає у вишукане мелодійне вбрання. Він – композитор-мелодист, і потаємні мелодії його душі роблять музику захопливою для багатьох.

Фольк-опера в цьому відношенні просто феноменальна. Вона зрозуміла і за музикою, і за змістом. А як може бути інакше? Адже вона вся зіткана, змонтована з пісень – різних за жанром і темпераментом: дум, плачів, історичних, ліричних, танцювальних, жартівливих, обрядових наспівів і запальних козачків, гопаків.

Мелодіям народних пісень і танців композитор надав індивідуально авторського звучання, обдарувавши мелодійну щедрість народної поліфонії терпким колоритом модернових гармонійних співзвуч. Але це не калейдоскопічний вихор фольклорних інтонацій, не пісенно-танцювальний дивертисмент. Це оперно-фольклорне дійство – цільне, струнке полотно на три дії, чітко продумане і скомпоноване з пісенних блоків у строгому порядку їхнього слідування із вкрапленням музичних епізодів суто авторського тексту.

У концертному виконанні, безперечно, не вистачало візуально-хореографічного ряду. Така, власне, «візуальна» музика проситься бути сценічно розіграною. Але в цьому-то й головна сила її привабливості. Вона, підживлена красою народного слова, розбурхує слухацьку уяву різноманітними образами, допомагає домалювати, відтворити у віртуальній реальності людської фантазії яскраві та масштабні картини всіх трьох монументально епічних фресок-дійств. І справді, перед внутрішнім поглядом проходять грандіозні масові сцени життя, побуту Запорізької Січі. Їхня зорова конкретність підкріплюється введенням знайомих гоголівських образів-персонажів – Тараса з синами (I дія).

Потім цей макрокадр, немов величезний слайд, змінюється не менш емоційно потужною, але ще «старовиннішою», архаїзованою панорамою праслов'янського язичницького обряду Купала, в якій показано життя соціального біосу всіх просторових світів: земного, людського і позамежного, ірреального, – з русалками і всією сатанинською нечистю – відьмами, чортами, вовкулаками (II дія).

Третя дія знову переводить нас у реальну площину людської цивілізації, у хронотоп життя, максимально наближений з точки зору історичного періоду до нас. І в даному разі позачасовий гімн «Благослови, земле» є знаком цього повернення. Тож створюється яскравий кінематографічний ефект, посилений стереоскопізмом самої музики. Слухач опиняється неначе на перехресті світів, подорожуючи віртуальним Древом Життя із сьогодення в минуле, з минулого в сучасне, – одним словом, складається відчуття, що мандруєш маршрутами різних міфопросторів.

По-міфічному загадкова вже сама назва опери – «Коли цвіте папороть». Зазвичай, мало хто замислюється над авторськими назвами творів.

Можливо, винні самі композитори, які дуже часто дають такі «заумні» підзаголовки, що напрошується думка: то робиться заради бажання здаватися «загадковими» і надто розумними. Але це не стосується Євгена Станковича.

Він завжди знає, що хоче висловити, тож усе в нього має певний сенс. До речі, сам композитор не раз підкреслював: правильна назва опери – «Коли цвіте папороть», а не «Цвіт папороті», як досить часто за сформованою звичкою іменують опус.

Так от, у незвичайній назві закодований секрет неординарності твору в усьому – у структурі, композиції, логіці компонування матеріалу, сюжетній фабулі. Що ж хотів повідомити нам автор? У фразі «Коли цвіте папороть» «згорнуто» цілий міф буття Всесвіту.

То коли ж саме цвіте папороть? Вона цвіте в найзагадковішу ніч календарного року – ніч на Івана Купала, яка є кульмінацією життя усього річного циклу. Ця квітка магічна: хто натрапить на неї, дістане бажане – багатство, благополуччя, благоденство. Усі шукають квітку в купальську ніч, заради неї справляють обряди, вона – найжаданніша мета для всіх. Але, як відомо, знайти її ніхто не може, і в цьому її «вічна» таємниця.

Суть, зміст і сюжет міфу: шукати без результату, шукати і не знайти. Віднайти цю квітку неможливо, бо її просто не існує. Так навіщо ж тоді із року в рік на неї «полюють»? Відповідь, на мою думку, полягає в тому, що квітка папороті – символ позамежного, знак Вічності. І поки цю квітку шукають – життя триває, і доки її не знаходять – так само життя триває. Знайдеш – і «згорнеться» міф, а разом із ним і секрет вічного життя біосу й Усесвіту, обірветься животрепетна нитка Буття... Недарма ж Євген Станкович центровим і найпотужнішим актом в опері зробив саме обрядове дійство Купало.

Ось саме так все і склалося: опера-міф, назва-міф, структура дійства – теж міф. Адже хіба не є міфологічними картини Запорізької Січі, з їхнім героїзмом, войовничістю, відчуттям крові, війни, але разом із тим захищеності, непереможності, величі, в яких народ – Герой? Про міфологічність обрядових сцен узагалі говорити немає сенсу – в них міф, як краса у пісні. Ну, а хіба не міфічне саме життя, з його нескінченною круговертю календарних циклів, із його сьогоденням, минулим і майбутнім?

В опері Євген Станкович проводить нас усіма міфологічними вимірами нашої буттєвої й ментальної історії-міфу, спочатку «опускаючи» в легендарний час Козаччини, а потім – у таку сиву давнину, що навіть важко визначити, коли то було і чи було взагалі. У цілому ж, як у матрьошці, складається конструкція з просторових світів і їхніх міфів. Але головна «повість», сюжет фольк-опери – це міф Буття Людства, його вічності й нескінченності, а також і загадковості, як у квітці папороті...

Що ж, опера створювалася, як міф, тому і життя її склалося так само. Вона стала оперою-фантомом: начебто написана й існує, а в реальності не звучить і майже ніхто її не знає. Є тільки назва, а в іншому – невидимка.

Слухаючи оперу в концертному виконанні, щиро дивуєшся: чому вона була заборонена? що в ній такого крамольного, такого «страшного»? чим вона могла зіпсувати «радянських громадян»? Своєю красою, пісенною стихією, звуковою барвистістю? У чиїй хворій голові могло виникнути рішення «поховати» цей фресковий шедевр?

Тепер нам зрозумілі імперські мотиви «кабінетної верхівки», вмотивоване її бажання табуювати будь-який прояв етнічної самобутності, адже усілякій владі завжди потрібні були сірі, посередні клони. Відмінностей не мало бути навіть на рівні особистості, не кажучи вже про етнічну національну своєрідність. Тут уже, справді, до крамоли один лише крок. Якими б смішними, абсурдними і, головне, закономірними нам не видавалися зараз подібні соціальні мотиви, для нас їхня дурість і невігластво тодішніх можновладців очевидні.

Отже, загадку Сфінкса дешифровано. Він перестав бути сфінксом, втратив, нарешті, свою «кам'яну» природу й втілився в реальних звуках Музики на філармонійній сцені у концертному виконанні.

Міфологему розвінчано, розкрилася її начинка, випурхнула, як метелик із кокона, її загадка.

Можливо, народився новий міф, нова міфологема про сценічне, концертне, одним словом, виконавське життя фольк-опери.

Складається враження, що факт нинішнього відтворення опери «Коли цвіте папороть» на концертній сцені теж якось пов'язаний із чудом і певною мірою міфічним мотивом. Імовірно, сама опера, як творча матриця, накопичила потрібний потужний потенціал для ретрансляції із минулого, бо, як відомо, композитори – тільки творці, «батьки» своїм опусам, а далі твори живуть самостійним життям.

А що як це сама «квітка папороті» засвітилася невидимим, але відчутним енергетичним світлом, тому й відбулося дійство? Ці запитання зі сфери езотерики і нам вони ні до чого. То вже зигзаги самої Історії... Головне, що те дійство справдилося, і воно було епічним, силовим, яскравим, барвистим, фресковим, класним, – успішним і достойним завершенням фестивалю «Прем'єри сезону-2011».

Гадаю, тяжко доведеться організаторам у наступному році. Високу планку задано, тепер подальші фестивалі будуть прирівнювати до неї. Але в цьому і сенс мистецтва – прагнути досконалості...

Матеріал надано редакцією журналу «Музика»


Автор: Анна Луніна
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки, Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України
Диригенти: Микола Гобдич, Володимир Сіренко
Композитори:Євген Станкович
Діячі мистецтв: Анатолій Авдієвський
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"


Фотоальбом:Фотоальбом

Додати: Share on Facebook


Інші:

Без щоденної праці талант нічого не важить — піаніст Дід'є Маруані
Світова прем'єра нового твору Мирослава Скорика у Стокгольмі
Піаністи правлять бал!
У Стокгольмі відбувся Другий музичний фестиваль “Переосмислюючи Європу: Україна”
Лінія культури: Харків – Вінниця – Тернопіль = Шиллінгер – Леонтович – Крушельницька
У Віденській філармонії відбувся концерт на підтримку дітей України
У Львівській Національній філармонії відзначили ювілей Tenors BEL’CANTO
Музика Франції та України - квартет "Elysée"
Концерт за участю Телеграм-бота
Завершився 25-й міжнародний фестиваль «Харківські асамблеї»
У Кропивницькому філармонія зайшла у сезон з аншлагом
Бандуристи у Патріршому соборі
В рамках відкриття «Тижнів Німеччини в Україні» відбувся концерт Отто Заутера та Крістіана Шмітта
Високий сезон української опери
Уперше в Чернігові чоловічий хор з Базеля
В Ужгороді відбувся авторський концерт легендарного композитора Мирослава Скорика
Прем'єра в Національній опері
В Ужгороді відбувся фестиваль «Музичне сузір’я Закарпаття»
Від бароко до сучасності
Школярi долучились до культурно-освiтнього проекту SmArt
Мистецтво - у світлі свічок
Полтавська обласна філармонія відкрила свій 75-й сезон
З нагоди Міжнародного дня музики у Борисполі виступив струнний квартет
Прем'єра у Чернівцях. Євсебій Мандичевський повернувся додому
У Черкаському національному університеті відбувся концерт академічної музики
У Чернігові відбувся творчий вечір Андрія Рекуна
У Тернополі вшанували Соломію Крушельницьку
На Черкащині відбувся фестиваль вокально-хорового мистецтва на честь Олександра Кошиця
Ексклюзивне шоу з зірками світового балету зібрало аншлаг у Національній опері України
Тепер – національна!
До 80-річчя українського Маестро Скорика у Львові з аншлагом відбулась тетралогія філармонійних концертів
У Львові концертували юний піаніст із Монреаля та диригент із Пекіна
Київський театр опери і балету для дітей та юнацтва привернув увагу світових опер
У Чернігові відкрили 75 концертний сезон
Ораторія Ігоря Щербакова прозвучала у Кропивницькому
Блискучий виступ українського оркестру у Швейцарії
Нова опера в заповіднику "Давній Галич"
Фестиваль органної музики завершився у Рівному
У Львові переглядали фільми під орган
Львівський оркестр взяв участь у запису британського проекту
      © 2008-2018 Music-review Ukraine



File Attachment Icon
110307_402.jpg