|
|
"Люблячий спочатку подумає про того, кого любить, а потім - про себе", - Любов Кияновська, музикознавець
16 червня 2015, вівторок
Поширити у Facebook
До музики мене заохотила бабуся. Вона отримала чотири освіти: закінчила педагогічний колегіум і консерваторію Польського музичного товариства у Львові по класу скрипки, німецьку філологію у Вільнюському університеті й курси ритмічної гімнастики Еміля Жака-Далькроза у Варшаві. Бабуся пережила найбільшу трагедію, яку може пережити жінка: померли четверо дітей. Із нею залишилася тільки я. Тож усе, що могла, вона вклала в мене. Відвела до свого приятеля дитинства Миколи Колесси (композитор, диригент, засновник української диригентської школи. – "Країна"), він був ректором консерваторії. Микола Філаретович послухав мене й сказав: ця дитина має абсолютний слух, вона повинна вчитися музики.
Перші роки навчання у спеціалізованій школі імені Соломії Крушельницької довелося жити в інтернаті. Цей кошмар іноді приходить у снах. В одній кімнаті нас жило 12. В умивальниках і туалетах взимку замерзала вода. Коли дорослою побачила фільм за мотивами роману Шарлотти Бронте "Джейн Ейр", то розридалася. Впізнала те, що було зі мною. Проте ця школа життя мала й іншу сторону. Після такого досвіду людина стає відпорною до всіх випробувань.
Думаю, є вища сила. Якщо її слухати, то виведе куди треба. У 8 класі я вирішила, що грати на фортепіано не буду, бо маю страх сцени. І захопилася теоретичними дисциплінами – історія й теорія музики йшли мені легко. Ніколи не пошкодувала про таке рішення. Це – моя "сродна праця", як говорив Сковорода.
Серед музичних стилів люблю бароко. Це дивовижна епоха європейської цивілізації, коли людина зрозуміла: може змінювати свою долю, а не коритися призначенню, даному при народженні. Символом епохи вважаю Робінзона Крузо. Це перший герой в історії літератури, який вистояв наодинці зі світом. А для України це благословенний час Козаччини: епоха сильних, вільних особистостей, які вміли відстоювати себе і свою землю.
У Словенії музичну освіту фінансує Міністерство соціальної політики. Бо краще вкласти кошти туди, ніж у побудову тюрем і колоній.
15 років тому в Польщі запитали: "Українці – неймовірно музична нація, у вас найбагатша скарбниця народних пісень, понад 600 тисяч, вам музикотерапія принесла б багато користі. Чому нехтуєте цим?" Я не була готова відповісти. Не знаю й досі.
Часто запитують, з якого віку в дитини можна визначити хист до музики. Це типове радянське питання, на яке маю нерадянську відповідь: немає людей без хисту до музики. Так само, як немає без кольору очей. Кожна людина, в якої не пошкоджений слуховий апарат, має музичні здібності. Олександр Мишуга (оперний артист, вокальний педагог. – "Країна") після закінчення Львівської консерваторії поїхав на навчання в Італію. Одна із знаних педагогів послухала його й сказала: "У мене скоріше на долоні виросте волосся, ніж ви співатимете". А він став одним із найславетніших тенорів ХХ століття і в 65 років залишався солістом Варшавської опери.
Своїм найбільшим життєвим досягненням, як і кожна жінка, вважаю родину: дітей і внуків. Мій чоловік – композитор, творча людина. Була б нещирою, якби сказала, що з ним важко. З талановитим розумним чоловіком завжди легше жити, ніж із дурнем.
Написала посібник "Українська музична культура", що мав неоднозначний резонанс. Ця праця призначалася для людей без спеціальної освіти, щоб вони познайомилися з нашою багатою й трагічною музичною історією. Деякі колеги назвали працю непрофесійною. Я відповідала: так, вона принципово непрофесійна. Але потрібні й такі книжки, щоб був більший інтерес до серйозної творчості, а не лише до попси чи фольклору. Бортнянський і Лисенко в Україні мають зайняти те ж місце, що Шопен у Польщі, Сметана – в Чехії чи Гріг – у Норвегії.
Найважче робити щось нудне і те, що завідомо нікому не потрібне. Наприклад, списувати тонни бюрократичних паперів.
Композитор Мирослав Скорик – фантастичний грибник. Більше не знаю нікого, хто б так добре розбирався у цьому. Він готує такі гриби, що смачніших не доводилося їсти. Талант завжди багатогранний.
Поділ на "високе" й "масове" мистецтво вважаю умовним. Не приймаю непрофесійності, вульгарності, примітивності ні в академічній, ні в рок- чи поп-музиці.
Успіх – це коли те, що робиш, приносить результат, від якого хтось почувається впевненіше.
Подобається фраза Льва Толстого: "Щастя – це задоволення без розкаяння". Хоча є й багато інших слушних поглядів на це: любити й бути коханою. Або найглибше визначення: щастя – це гармонія з Богом, світом і самим собою.
Прояв любові – це бути інтелігентним щодня. Люблячий спочатку подумає про того, кого любить, а потім – про себе.
"У наш час діти були талановиті, а зараз – значно слабші". Якщо в педагога з'являється така фраза, йому пора на пенсію.
Автор: Мар'яна ВЕРБОВСЬКА
Фото: Тетяна ПЛАТОНОВА
Музикознавці: Любов Кияновська
Навчальний заклад: Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка
Джерело: gazeta.ua
|