Зірка на ім’я Людмила Монастирська | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Зірка на ім’я Людмила Монастирська
Монастирська Людмила
Зірка на ім’я Людмила Монастирська
Знаменита українська співачка, примадонна Ковент-Гарден, Ла Скала і Метрополітен-опера під завісу театрального сезону виступає у двох знакових виставах Національної опери
10 липня 2015, п'ятниця
Поширити у Facebook

Географія творчих мандрів Людмили Монастирської приголомшлива (можемо пишатися тим, що нашу співачку сьогодні чекають у Лондоні, завтра — у Парижі, Нью-Йорку, Берліні, Сант-Яго, Мілані, Х’юстоні, Відні) та відправною точкою для світової оперної діви екстра-класу все ж залишається рідний Київ, місто, де народилася. Попри щільний і напружений графік виступів на найпрестижніших вокальних сценах світу солістка Національної опери України, лауреат Шевченківської премії знаходить час і сили для меломанів-земляків (шанувальники творчості Л. Монастирської швидко розкуповують квитки на вистави, лише побачивши афіші з її ім’ям — 8 липня виступить у вердіївській «Аїді»).

ЛЮДМИЛА МОНАСТИРСЬКА/ ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

Нещодавно Людмилу Вікторівну було нагороджено орденом «Зірка Італії». Улюблена співачка потішила киян своїми коронними партіями — Аїди, леді Макбет, Турандот, Амелії. А західному слухачу щастить насолоджуватися її унікальним голосом у тих виставах, які у нас, на жаль, не в репертуарі: «Тоска», «Сила долі», «Аттіла», «Двоє Фоскарі», «Сід», «Набукко». До речі, саме арію Абігаїли з «Набукко» Людмила обрала для виступу у гала-концерті на закритті 147-го сезону, якій відбудеться 12 липня на сцені Національної опери України.

— Я стількох жінок через себе пропустила, що іноді доводиться себе шукати. Жарт, звичайно, але є в ньому і частина істини. Кожна партія — це повне перевтілення, глибоке занурення в образ героїні, — зізнається Л. МОНАСТИРСЬКА. — На кожну роль треба налаштовуватися, щоб глядач повірив, відчув тонкі драматичні нюанси. Тому для себе я внутрішньо «розсортувала» характери своїх героїнь за принципом схожості із собою і розбіжності. Простіше, звичайно налаштовуватися на схоже, а от для того, що мені не властиве, доводиться підключати уяву, артистизм, характер, врешті, толерантність до якихось неприйнятних особисто для мене рис — жорстокості, підступності, властолюбства. Адже образи, які втілюють на сцені драматичні сопрано, зазвичай наділені не менш драматичними рисами, вплетеними у трагічні, а то і геть криваві сюжети.

В Аїді мене приваблює її шалена любов, що до чоловіка, то й до Батьківщини, мені зрозумілі її розпачливі вагання між коханням і патріотизмом, її жертовність. Тому із втіленням цього образу проблем немає. Так само і Сантуцца в «Сільські честі», Тоска, Ліза в «Піковій дамі», Амелія в «Балі-маскараді» — жінки, які стали жертвою кохання або жертвують собою заради нього. Чи Леонора з опери «Сила долі»: мені вона імпонує своїм внутрішнім світом, цей образ близький тому, хто багато пережив у власному житті. А от з такими персонажами, як Абігаїла, леді Макбет, Одабелла в «Аттілі», навіть Норма важче, але і цікавіше. Мені важливо зрозуміти мотиви жорстоких вчинків, що саме приводить моїх героїнь до них, як, зрештою, формувався їхній характер, який деяких призводив до вбивства, божевілля або самогубства, та не кожну — до каяття. Тому обов’язково читаю першоджерела і все, що тільки можливо про психологічний стан героїнь. Так, отакий собі психоаналіз образу, інакше, як би гарно не співати, а не викличеш тої реакції, на яку розраховував композитор, для якого важлива оця єдність: слово-музика-пауза. Будь-який знак у клавірі та партитурі не випадковий, а несе в собі смислове навантаження. Прочитати ці смисли — завдання не тільки постановника, а й виконавця: тільки пропустивши крізь себе, прийнявши вантаж переживань, якими б хибними або неприйнятними вони не були, можливо переконливо зіграти роль, передати голосом драматургію образу.

— Як ви бачите роль режисера у створенні образу?

— Коли відбувається показ класичної версії, проблем зазвичай немає, щоб тільки режисери не ставили в якісь карколомні пози, не вдягали у такі костюми, які заважають співу. А от будь-який експеримент із часом і простором, коли змінюється місце дії, значно ускладнює процес. Потрібна серйозна мотивація, а не просто фрейдизм і садо-мазо, щоб, наприклад, співати ліричні дуети в ліжку, перевдягатися під час арії, гримуватися під якесь люте зомбі. Тобто доводиться ще й режисера зрозуміти, довіритися йому, бо тут ти або погоджуєшся, або відмовляєшся. У режисерську концепцію співак не втручається. Нам доводиться вмикати на повну потужність свій артистизм. Іноді буває навіть цікаво, а іноді й небезпечно... Через складний і незручний костюм, але концептуальний для режисера, одного разу я впала просто під час арії, а ще й під ногами була не рівна підлога, а якісь пагорби. Але на Заході глядач любить експеримент, тому там і поширено систему «стаджіоне».

— Не всі у нас знають поняття «стаджіоне». В Європі періодично відбуваються конференції організації Opera Europa, яка об’єднує понад 200 оперних театрів, в її роботі беруть участь також театри з Америки, Азії, Австралії, Африки, де обговорюються актуальні питання і проблеми життєдіяльності оперних театрів світу, серед яких і тема: «Репертуарний театр і театр стаджіоне». Що, на вашу думку, краще?

— Скільки існує опера, стільки існує суперечка між звичним для нас репертуарним і західним, так би мовити, проектними театрами, які працюють за системою «стаджіоне». Тобто існує театр: будівля, адміністрація, обслуговуючий персонал, оркестр і хор (для яких, як правило, робота в театрі поєднується із самостійною концертною діяльністю). Всі солісти — запрошені! На репетиції дається півтора-два місяці, після чого показують 10—12 вистав, хоча буває і менше, в залежності від масштабу міста. Після чого постановка фактично вмирає, за рідкісними винятками, якщо це, наприклад, шедевр Франко Дзеффіреллі (видатний італійський режисер, продюсер, художник. — Л.Т. ). Насправді, обидві системи доповнюють одна одну, взаємодіють, конкурують на користь оперному мистецтву загалом. І стає очевидним взаємозв’язок між ними, бо один не може існувати без іншого, оскільки саме в системі репертуарного театру і постійної трупи виховуються і стають високим професіоналами ті артисти, які потім беруть участь у кастингах у театрі «стаджіоне». До речі, на Заході дуже багато репертуарних театрів, це у нас завдяки фінансовим можливостям, слабо розвиненого театрального менеджменту, історично сформованого менталітету важко впровадити систему «стаджіоне». Щодо роботи над образом у цієї системи є певні переваги. «Вспівати» партію зрештою можна і на репетиціях, а от відчути еволюцію образу, протестувати її на публіці, зауважуючи, на які саме драматичні нюанси дістаєш найбільш схвильований відгук, розвинути від вистави до вистави і закріпити їх, повною мірою дозволяє система «стаджіоне».

Серед численних ангажементів у вас були пропозиції і від інших репертуарних театрів?

— Я навіть не розглядаю можливості осісти десь в іншому місці, ніж моя Україна, мій рідний театр — Національна опера. Тому дуже вдячна керівництву Національної опери, що тримають мене в штаті, враховуючи мій графік закордонних виступів, і зі свого боку скільки можу, стільки віддаю часу і сил виступам на рідній сцені, а на душевних силах для українських глядачів я вже точно не економлю. Бо віддаючи, наповнюєшся. У широкому сенсі «вдома» за короткий період, навіть за умови досить інтенсивної роботи, я поповнюю ресурси, яких вимагає праця за кордоном. Це надзвичайно цікаво — знайомитися з новими країнами, сприймати інший менталітет, інший побут. Спостерігати різницю між глядачами у різних країнах: холодні сноби у Ла Скала і фанати в Іспанії, які цілували чоботи Пласідо Домінго (знаменитий іспанський тенор і диригент), їздили за ним протягом усього туру по країні. Чи не найбільше здивування від Чілі: геть не очікувала таких пристрастей — одного зі співаків нещадно, як у Ла Скала, «забукали», а мене засипали квітами, вся сцена була вкрита десятисантиметровим шаром... Наче мала радіти, але ж так боляче було за партнера, непоганий насправді співак. Я захоплююся видатними митцями, з якими мене звела щаслива творча доля, а це і Пласідо Домінго, унікальна людина в усіх іпостасях, і як співак, і як диригент; це і надзвичайно експресивний диригент Зубін Мета, і неперевершений режисер Франко Дзеффіреллі. Маестро Клаудіо Аббадо, Антоніо Паппано — це просто екстра-клас! Несподівано глибоке враження отримала від роботи у Х’юстоні в «Аїді» з модельєром Зандрою Роудс, яка створила концертні костюми для групи «Квін». Аїда в дизайнерських костюмах — це чисте задоволення від гармонії і зручності. Недарма Зандру так любила принцеса Діана...

Нині світ (після Майдану, анексії Криму, військових дій на Донеччині) добре знає про нашу країну, і майже після кожного виступу до мене підходять глядачі, кажуть слова підтримки і бажають миру та розквіту нашій державі.


Автор: Лариса Тарасенко
Виконавці: Людмила Монастирська
Джерело: Газета "День"



Інші:

«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
4001.jpg