|
|
«БАРБІВСЬКА КОЛЯДА»: обряд-свято на сцені філармонії
Ораторія для мішаного хору, дитячих хорів, солістів, ударних та народних інструментів
17 січня 2011, понеділок
Поширити у Facebook
 «Земля гуде метафорою...» Цей мандельштамівський рядок якось сам собою сплив у пам'яті на прем'єрі ораторії «Барбівська коляда» Ганни Гаврилець, що відбулася 17 січня у Національній філармонії України.
Це була нестандартна імпреза в усіх сенсах.
По-перше, – не просто концертне виконання твору в рамках традиції репрезентації великоформатних хорових композицій, а грандіозно барвистий показ, театралізована вистава, феєрічне дійство, присвячене новорічно-різдвяним святам і розігране на академічній сцені без огляду на всілякі умовності ораторіального жанру.
По-друге, монументальне музичне полотно для мішаного хору, дитячих хорів, солістів, ударних і народних інструментів, відтворене під орудою народного артиста України Євгена Савчука, своєю ефектністю, яскравою візуальною образністю приголомшило глядачів-слухачів.
Сила емоційно-естетичного впливу була надзвичайною. Можу стверджувати, що музика й виконання «зачепили» кожного із присутніх. Зал наприкінці вибухнув оваціями і довго не відпускав автора та артистів зі сцени.
Ще б пак! Прем'єра занурила всіх у стихію пісні – святкової, новорічної, різдвяної…
А що таке пісня, як не міф у мініатюрі, макрокосм у малій формі, вишукана поетична метафора?
Стимулом до створення ораторії стали народні пісні, що їх співають під час новорічних свят у селі Барбівцях (нині Брусниці) на Буковині, на правому березі річки Черемош. (Це мала Батьківщина Євгена Савчука – організатора концертної акції.) Там, як і в інших західноукраїнських селах, живуть талановиті люди, народні вмільці, а головне – на повну силу культивуються народно-обрядові традиції.
Шістнадцять автентичних мелодій, записаних від односельців корінною мешканкою Тетяною Євстафієвич і нею ж розшифрованих і опрацьованих, лягли в основу монументального опусу Ганни Гаврилець. Колядки, щедрівки, різдвяні канти, ліричні пісні – от у такий мозаїчний коловорот були залучені численні виконавці та публіка.
Хоча ораторією «Барбівську коляду» назвати досить складно, адже в ній немає, як у класичній моделі жанру, наскрізного сюжетного розвитку, натомість є строкатий калейдоскоп популярних народних пісень – «Коза», «Маланка», «Нова радість стала», «З Різдвом Христовим», «Разом колядуймо», «Бог Предвічний», «Ой що то за Віфлеєм»…
Однак звести твір до шаблонового ряду відомих наспівів було б антихудожнім блюзнірством. Ганна Гаврилець, скориставшись чудовими пісенними темами, на найвищому професійному рівні перетворила кожний номер на самостійну «сюжетну», причому індивідуально авторську композицію.
Мисткиня саме створила, а не просто красиво й зі смаком вокально «інструментувала» пісні. Тому такі неповторні, не схожі одна на одну частини ораторії. Для кожної продумано своєрідну структуру, музичну фактуру й образну форму. Куплетні рядки певних пісень чергуються із «варіаціями» або з наскрізними, «відкритими» мелострофами інших.
У цілому ж утворилася монументально-барвиста, різнокольорова звукова фреска й вибудувалася концепція, фабула якої – свято, привітання, побажання новорічного благополуччя, здоров'я й щастя із ремінісцентними згадуваннями про народження Христа-Спасителя.
Сказати, що «Барбівська коляда» у Ганни Гаврилець вийшла просто цікавою, оригінальною, – значить нічого не сказати. Вона вражаюче гарна й при цьому без жодної надмірності й спецефектів. Це – Краса, що не потребує коментарів.
Тонке відчуття міри, народно-автентичного стилю, уроджений смак і знання народної пісні допомогли композиторці майстерно передати терпкий національний звуковий колорит вокальної поліфонії і народного інструментарію, причому справжнього, а не імітованого. Перегук дзвіночків, удари хлиста, дзижчання дримби – усе було на своєму місці, у потрібний момент, як точна виразна деталь чи образний відтінок.
А як же «Барбівську коляду» розігрували на сцені?.. Тому, хто був присутній на прем'єрі, не варто навіть читати рецензії. Адже ніякі описи, навіть вельми захоплені й красномовні, не до порівняння із враженням від побаченого. Однак той, хто не побував на концерті, не зможе адекватно уявити, а головне, відчути магічну атмосферу святкового дійства. Тут слова безсилі... Та все ж спробуймо ними скористатися.
Глядачі-слухачі спостерігали за справжнім новорічно-різдвяним обрядом. Сценічну драматургію композиційно було вибудувано за правилами народного театру, коли всі учасники, а їх було досить багато – мішаний хор (капела «Думка»), дитячі колективи, ансамбль ударних інструментів «Арс нова», – перебували на кону від початку й до кінця видовища.
Артисти були в гарних національних костюмах, вишиванках, і серед них фактично не було головних і другорядних персонажів: у якийсь момент одні герої, припустимо чоловічий, жіночий або дитячий хор, виходили на перший план, інші ж виконували роль споглядальників.
Усе було продумано до дрібних деталей. Кожну пісню супроводжувала своя мізансцена і розігрувалася вона швидко, злагоджено, організовано, одним словом – віртуозно.
То мішаний хор розпадався на окремі групи, звільняючи центральну частину концертного майданчика для дитячого хору, то, за принципом розсувних куліс, жіночий хор розміщувався обабіч чоловічого.
Приємним сюрпризом стала поява ансамблю троїстих музик, які блискуче виконали інструментальний номер на скрипці, сопілці, бубні й цимбалах. подеколи на авансцену вибігала дітвора, викрикуючи поздоровлення з Новим роком, Різдвом, Василем, Йорданом. Святкові побажання скандувала й уся хорова маса.
Зазначимо, що прем'єра відбулася саме в новорічно-різдвяні дні, напередодні Святого Водохрещення. Усе дійство пройшло під дзвоновий супровід. Особливо яскравим і потужним передзвін був на початку і наприкінці вистави...
Серед до божевілля обридлої шоу-попси, низькопробної й примітивної маскультури, з одного боку, й «заумних» і водночас доволі безликих сучасних «інтелектуальних» екзерсисів, з іншого, «Барбівська коляда» Ганни Гаврилець сприйнялася як живильний ковток чистої води.
У ній авторка відтворила не тільки дух національної народно-обрядової традиції, красу українського мелосу, але також атмосферу одвічності – основи нашої культури, ментальну звукомодель і душу української пісні. Найбільше вражає те, що це вдалося за допомогою пісень єдиного невеличкого українського села. А їх у нас стільки!...
Сама композиторка у стислій програмі виклала суть і образну концепцію твору: «Як у маленькій краплині води закладена модель світового океану, так і в традиціях одного села віддзеркалена краса й велич культури цілого народу.
Цей феномен спостерігаємо на прикладі одного буковинського села, у якому сфокусована потужна творча енергія, котра своєю цілющою силою спроможна живити дух мільйонів людей».
«Барбівська коляда» – жива озвучена метафора народної української пісні. Гадаю, саме такої музики стосуються слова нашого видатного співвітчизника Миколи Гоголя:
«У малоросійських піснях музика злилася з життям – звуки її такі живі, що, здається, не звучать, а говорять: говорять словами, вимовляють мовою, і кожне слово цієї яскравої мови проходить крізь душу». Що ж, українська пісня невмируща, а український народ цілком справедливо вважається одним із найспівучіших у світі.
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Ганна Луніна
Фото: Роман Ратушний
Колективи: Національна заслужена академічна капела України "Думка"
Композитори:Ганна Гаврилець
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Журнал "Музика"
Фотоальбом:
|