|
|
На три голоси
У Києві відбувся вечір пам’яті Євгенії Семенівни Мірошниченко
3 травня 2011, вівторок
Поширити у Facebook
 Два роки тому 27 квітня не стало видатної української співачки, багаторічної солістки Державного академічного театру опери і балету ім. Т.Г. Шевченка Євгенії Семенівни Мірошниченко.
Серед вітчизняних вокалістів вона – одна з не багатьох, про кого ще за життя складали легенди.
Улюблена учениця Марії Донець-Тессейр, кумир оперних фанатів по всьому світі, вона диктувала свої «правила гри» режисерам і диригентам.
Завдяки надприродному голосу (колоратурне сопрано) і самовідданому ставленню до роботи їй все дозволялось і абсолютно все пробачалося.
Відхід Євгенії Семенівни в кращий з світів – це, зрештою, остаточне завершення епохи оперних зірок.
На кафедру сольного співу Київської державної консерваторії Мірошниченко прийшла у 1980 році, коли їй було вже майже 50. Останні три десятиліття життя вона «випікала» молоде покоління співаків для вітчизняних театрів, головним чином – для рідної Національної опери.
Зважаючи на те, що й там для усіх не вистачало місця, в останні роки Євгенія Семенівна докладала неймовірних зусиль для створення власного музичного театру – Малої опери. Цій ідеї присвоїли ім’я Євгенії Мірошниченко, проте театру досі немає...
 На концерті у залі Фонду сприяння розвитку мистецтв, що відбувся у рамках другого сезону концертного циклу Music-reveiw WEEKEND, «школу Мірошниченко» представляли троє її учнів – вокалісти з дуже різними голосами, репертуарними пріоритетами та артистичним характерами.
А відкривали і закривали вечір спогади Раїси Недашківської – народної артистки України, близької подруги Євгенії Семенівни.
Недашківська із сльозами на очах запалила свічку, встановила її під портретом Мірошниченко та, вплітаючи в патетичну розповідь поетичні рядки, створила особливу атмосферу таїнства, яке можливе тільки серед споріднених душ.
Близько десятиліття тому сопрано Оксана Терещенко блискуче співала у численних новаторських виставах Оперної студії НМАУ та незалежних проектах (варто згадати хоча б постановку Миколою Третяком «Маври» Стравінського).
Проте прив’язаність до величезної сцени Національної опери (Оксана Терещенко – її штатна солістка) і звичка голосом «заповнювати» зал не найкращим чином позначилися на співі у камерному форматі.
Можливо, це був просто не її день, можливо, подіяло хвилювання перед відповідальним виступом, але Оксана Терещенко так і не змогла опанувати власний голос.
Особливо це відчувалося у тихих, «зникаючих» фрагментах арії Марфи («Царева наречена»), каватини Лючії («Лючія ді Ляммермур») та двох українських народних піснях – «Вишиванка» (обр. М. Стецюна) та «Серед села дичка» (обр. Д. Задора), тоді як кульмінації, навпаки, форсувалися.
Піаністка Світлана Орлюк чуйно реагувала на кожний порух голосу Оксани, виконавши надзавдання концертмейстера – бути опорою і підтримкою соліста, а нерідко й рятівником. Зрештою, таке може трапитися (і постійно трапляється!) з кожним, і нерідко саме невдачі стають для солістів потужним стимулом для творчого руху вперед.
 Молодий бас Сергій Ковнір, теж соліст Національної опери, обмежив свій виступ романсами й піснями у супроводі піаніста Костянтина Фесенка.
Його гнучкий, вільний, багатий нюансами голос звучав надзвичайно природно як у романсі «Благословляю вас, леса» Чайковського, так і в традиційному українському репертуарі – солоспіві «Реве та стогне Дніпр широкий» Лисенка, народних піснях «Ой, не стелися хрещатий барвінку» (обр. М. Лисенка) та «Одна гора високая...».
Досягнення «ефекту природності», майже «розмовності», коли музика знаходить прямий шлях «від серця до серця» - одна з найбільших чеснот артиста.
Сьогодні Сергій Ковнір – не лише переможець численних міжнародних конкурсів і виконавець провідних партій на головній музично-театральній сцені України, а й може похвалися виступами на Зальцбурзькому оперному фестивалі.
 Постійна учасниця концертів в рамках циклу Music-review WEEKEND сопрано Тамара Ходакова в останні роки життя Євгенії Мірошниченко була її найближчим асистентом.
Навчаючи студентів, молода співачка і сама навчалася, здобуваючи неоціненний досвід, відзначений цього року Премією ім. Л.М. Ревуцького. Тамара Ходакова стоїть в ряду кращих солісток Муніципальної опери – цей театр для неї і робота, і дім.
А головне, що у цьому невеличкому і за статусом «неголовному» театрі не втомлюються шукати, експериментувати та робити Живі вистави.
Тим прикметніше, що для концерту пам’яті Вчителя Тамара обрала не щось із власного «щоденного» багажу, а два уривки з опер Массне – арію Саломеї («Іродіада») та сцену прощання («Манон»), його ж «Іспанську серенаду» і два романси Чайковського – «Горними тихо летела душа небесами...» та «День ли царит» (концертмейстер – Наталія Королько).
Коли Тамара Ходакова співає французькою, то, навіть не знаючи мови, все, від першого й до останнього слова, здається зрозумілим. Коли ж російською, то текст сам собою відходить на десятий план, а музика починає розгортатися за своїми власними законами.
Сопрано Тамари Ходакової має універсальну природу, чудово адаптується до оперної і камерної сцен, на жодній з них не втрачає чистоти інтонації, вміння знайти контакт з публікою та видобути заховані у музичному творі смисли.
Зрештою, концерт пам’яті Євгенії Мірошниченко вкотре довів, що навіть найсильнішому голосу потрібний ще й розум.
А якщо він є, то й власні недоліки можна перетворити на беззаперечні переваги.
Автор: Юлія Бентя
Фото: Тетяна Платонова
Виконавці: Євгенія Мірошниченко, Тамара Ходакова, Оксана Терещенко, Сергій Ковнір, Наталія Королько
Концертна організація: Національний портал академічної музики “Music-review Ukraine”
Концертний зал: Галерея Фонду сприяння розвитку мистецтв
Фотоальбом:
|