Поєднав сцену і зброю: оперний співак захищає небо Києва від шахедів | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Поєднав сцену і зброю: оперний співак захищає небо Києва від шахедів
Поєднав сцену і зброю: оперний співак захищає небо Києва від шахедів
21 квітня, понеділок
Поширити у Facebook

Оперний співак поєднав роботу на сцені та службу із захисту неба над Києвом: у вільний від роботи час служить, у вільний від служби час — працює.

Наприкінці березня киянину, оперному співаку Тарасу Бережанському, добровольцю ДФТГ «Мрія», Указом Президента України N200/2025 від 27.03.2025 р. присвоєно почесне звання «Заслужений артист України». Тарас Григорович розповідає про свої оперні партії й про ту зброю, якою вільно володіє й вже два роки захищає небо столиці у складі мобільних вогневих груп.

Пан Тарас живе у Києві, а працює у Львові — він соліст Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

— Звання Заслуженого артиста це, напевно, й за мої окремі партії й за сукупністю роботи в театрі та на міжнародному рівні. До Дня театру президент нагородив багато митців, в тому числі мене. Гадаю, саме за ту роботу, що пророблена в 2022 році, на початку війни. У нас відбулася тоді світова прем’єра за участю режисера та сценографа з Німеччини. Ніхто не очікував, що вони з радістю відгукнуться й приїдуть в Україну.

Виставу запланували до великої війни, і з її початком німецькі митці від неї не відмовилися. Це прем’єра опери композитора Євгена Станковича «Страшна помста» за п’єсою Миколи Гоголя. Досить складний твір про довічне вбивче протистояння двох братів, заздрість та помсту. В опері я співаю партію головного героя — козака Данила.

За воєнний період у нас були й концерти, робили також гранд-концерт, присвячений ювілею Соломії Крушельницької, яким диригував італійський маестро. Потім була ще прем’єра «Запорожець за Дунаєм» — оновлена, переосмислена версія. Тоді, у 2023 році, Львівська опера привезла виставу до Києва. Й тут відбулася ще одна прем’єра, скажімо так, київська прем’єра львівського «Запорожця», де я співаю партію Карася.

— Ви працюєте у Львові, живете і служите у Києві. Як ви це поєднуєте?

— А народився я взагалі у Павлограді, Дніпропетровської області. Навчався у Київській консерваторії, чотири роки пропрацював у Національній опері у Києві.

У 2020 році спокійно звільнився, маючи вже кар’єру за кордоном. Але потім стався ковід й всесвітній карантин, який поставив все на паузу.

У 2021 році ми з музичним керівником Львівської опери Іваном Чередниченком вийшли на взаємовигідну угоду, я почав працювати у Львові.

А зараз у вільний від роботи час служу, і, у вільний від служби час, працюю. Офіційно по закону, коли в мене є бойове розпорядження, приїжджаю у Київ й заступаю на цілодобове чергування. Так, у мене тут дім, сім’я, дитина. А у Львові мій графік корелюється зі службою, ну, наскільки це можливо.

Іноді, коли є велика робота у театрі, то можу трохи відпроситися зі служби. І навпаки. Наприклад, у нас була невеличка пауза у зв’язку з перенесенням позиції на іншу точку. Це займало якийсь час, тому я був більше вільний й дебютував у Львові ще з роллю Захарії з опери Джузеппе Верді «Набукко», й навіть встиг зробити ще одну прем’єру тут у Києві. Це була прем’єра опери «Місяць» Карла Орфа. Ось буквально на днях вона відбулася.

На цей проєкт мене запросив диригент Ділявер Осман. Це для мене дуже цікава робота.

Ну, і, звісно, мотаюся туди-сюди. Іноді кажу, що працюю у Львові, живу у Києві, відпочиваю в Одесі, бо дружина в мене одеситка. Тобто такий постійно з рюкзачком за плечима, і по потягах… Чи на машині раз-раз і швиденько переїжджаю. В принципі це вже звичне життя.

— Скажіть, будь ласка, а як Ви пристали до ДФТГ «Мрія»?

— Від початку війни шукав шляхи, як потрапити у військо, як бути корисним батьківщині. У перші дні ходив у ТЦК та СП. Але, звісно, що там дивилися: артист, без якогось досвіду… Тоді такі кадри не сильно було затребувані. Навіть люди з досвідом бувало не попадали. А мені так і казали: хлопець, ід додому, не видумуй.

Ходив у Львові на різні навчання з національного спротиву, з тактичної медицини, почав потроху опановувати якісь основи цивільного захисту. А потім вже як повернув сім’ю з евакуації в Київ, то шукав можливості, дивився в інтернеті, знайомих розпитував. Також ходив на навчання.

Дзвонив в «Хартію», коли вони ще були ДФТГ. І був дуже приємно вражений ставленням до людей у їхньому рекрутинговому центрі. Хто мені відповідав, я не пам’ятаю точно, але там чесно розказали: «Зараз це ми поки що ДФТГ, але переходимо в „Гвардію наступу“ й стаємо 13 бригадою НГУ. Сьогодні ми в Харкові, а завтра можемо бути на лінії бойового зіткнення». Дуже вразило, що мені все роз’яснили й дали можливість вибирати. Тобто не так, що йди за будь-яку ціну, ми тебе забираємо.

А ще хотілося не випасти з професії, з карʼєри… Це, знаєте, як у спортсменів: якщо ти трішечки вже випав з тренувань, то потім надолужувати дуже довго, або неможливо. А якщо ти сильно випав з оперного мистецтва, то іноді неможливо відновити повністю той рівень, який був.

Тому ідея з ДФТГ у мене залишилась, адже це якась можливість суміщати. Наприклад, у нас є чергування тиждень через тиждень. Тому можна присвячувати, скажімо так, себе мистецтву і не забувати свою професію.

Я випадково натрапив у Фейсбуці на пост Ярослава Василькевича (заступник командира ДФТГ «Мрія») про якесь навчання й написав йому напряму, чи можливо мені з моєю професією та гастролями за кордон (тому що у мене там є контракти) долучитися до ДФТГ? Він відповів: приходьте на співбесіду, з радістю з вами побалакаємо.

Так я і підписав контракт в березні 23-го року. Нарешті знайшов для себе варіант служити, захищати столицю від ворожих шахедів, прикривати наші важливі об’єкти й залишатись в принципі в мистецтві, в кар’єрі.

— Вас довго вчили стріляти? По шахедах це ж не так, як по інших цілях…

— Спочатку, у Львові були стрільби зі звичайного автомату. А ще я й проходив службу в армії в 2006 році, проте ця служба була в ансамблі Збройних сил України, де я співав. А автомат тримав у руках, коли складав присягу. Ми, звичайно, охороняли якісь об’єкти, але більше були в мистецькій сфері, їздили на концерти. Тому, звісно, що не мав ніякого досвіду і тільки з початком війни трішечки опанував зброю, брав участь у стрільбах з різних її видів.

А як підписав контракт з «Мрією», то пройшов спеціалізоване навчання на тих видах зброї, які стоять на позиції. Це кулемет Максим, чеські кулемети і ще один новітній вид зброї з більшим калібром, що, в принципі, допоможе ефективніше збивати шахеди. Різна зброя — різні підходи.

— У вас постійна позиція в Києві чи змінна?

— У ДФТГ «Мрія» є різні позиції. Є мобільні вогневі групи, які переміщаються, є стаціонарні. Ми вивчаємо й підлаштовуємося під зміну тактики ворога щоб убезпечити столицю та її важливі об’єкти. Тому іноді ми змінюємо дислокацію.

Облаштування позиції тягне за собою в нашому випадку навіть елементарне: від серветок до генераторів. Це все потрібно забезпечувати самим, адже у нас добровольче формування.

— Скажіть, будь ласка, у вас, оперного співака, особливий слух. Як впливають вибухи на його стан?
 
— На перші стрільби з кулемета Максим я поїхав без навушників, бо не дуже розумів що до чого. Після того в мене три дні були закладені вуха, я зрозумів, що з цим треба щось робити, порадився зі знайомими, з нашими хлопцями, хто вже досвідченіший, подивився в інтернеті відгуки й купив собі активні навушники. Тепер всі чергування я в навушниках.

Від нашої стрільби й вибухів десь в небі, закладає вуха. І чим більший калібр зброї як зараз у нас, то навіть одяг ходить ходуном й ще віддача при стрільбі велика. Це все дійсно б’є по вухах, плюс ще порохові гази, які ти вдихаєш — все шкодить дихальній системі. Тому варто пити багато води, відходити, коли є можливість, вдихнути свіжого повітря.

— Це ж ви в будь-яку погоду прикриваєте небо над Києвом — взимку, в мороз, у зливу… А яка найстрашніша ніч була на вашому чергуванні?

— У ніч з 30 на 31 березня цього року, як раз почалися кількаденні дощі. Тоді тривога через шахеди у столиці тривала всю ніч, а як дали відбій, то ми не встигли й спуститися з позиції — сигнал пролунав знову. Нам готовність й вводні дані по цілях дають раніше, ніж оголошують тривогу для киян. Тому маємо ще менше часу, скажімо так, на відпочинок. Всю ніч провели на позиції під дощем, грілися вже після відбою.

А найстрашнішою для себе вважаю одну з перших своїх ночей на чергуванні. Мабуть тому, що не мав тоді досвіду, а на Київ була масована ракетна атака.

Це було в ніч на День Києва 2023 року. Летіли й шахеди, й ракети, й балістика. Небо всю ніч палало від вибухів й роботи нашої ППО, трасерів, кулеметних черг… І ти не можеш оразу визначити на скільки близько воно від тебе, куди летять уламки, якщо воно вибухнуло прямо над головою.

В принципі ми всі в бронежилетах, касках, але, наприклад, коли позиція досить закрита, ти не маєш змоги десь далеко відбігти. Хоча нас попереджують й наказують розосередитися, якщо дійсно є пряма загроза.

— Скажіть, будь ласка, а ви теж між собою це називаєте «зоряні війни» чи тільки кияни так кажуть?

— Та по-різному називаємо. Один товариш, який тоді теж зі мною був на чергуванні, сказав, що це шалений повітряний бій. Ми багато жартуємо, тому що хоч якось треба знімати напругу. Адже постійно зосереджені і моніторимо небо різними своїми засобами. Працюємо з планшетами, у чатах йде обмін інформацією.


— Чи є на рахунку вашої групи збиті цілі?

— Так, у моєї групи є, але саме я ще поки, на жаль, а дехто каже — на щастя, не зміг збити. Тому, що дійсно бувають випадки, коли збиваєш, потім ціль пікірує на тебе. Але я жалкую, що поки не збив. Недавно перед моїм чергуванням на моїй та сусідній позиції були збиття у побратимів.

Багато такої роботи вже зроблено саме ДФТГ «Мрією». Поруч з нами працюють й ППО ПС ЗСУ, суміжні підрозділи з іншої ДФТГ.

На мою особисту думку, захист столиці досить ефективний. Позиції вибрані й виставлені в секторах таким чином, щоб захистити об’єкти, щоб ні в якому разі не пошкодити цивільні об’єкти, самих цивільних, і коли є збиття — максимально убезпечити те, що ми захищаємо, й щоб ніхто не постраждав.

Якщо пам’ятаєте, у 2022 році серед дня поліцейські збивали з автоматів шахеди, тому що не було досвіду. А потім запровадили мобільні вогневі групи. Тепер, в принципі, серед білого дня шахеди не літають. Й фарбування у чорний колір дронів для нічних атак ворогу теж не дуже допомогло.

Тобто, в принципі, є ефект від нашої роботи. У нас є ефективні засоби виявлення цілей, на позиціях є із запасом бойовий комплект. Є багато видів зброї різних калібрів, які працюють одночасно, багато вогневих груп — мобільних і не мобільних, які перекривають доступ ворожим цілям. Працює й велика зброя ППО ПС ЗСУ, Національної гвардії, яка збиває критичні цілі.

Для нас постійно проводять тренування: є інтерактивний тир, виїзди на полігони, де стріляємо по рухомих повітряних і наземних цілях, щоб покращувати результативність.

Але цивільним громадянам потрібно ходити в укриття, адже війна — це війна й необхідно себе убезпечувати, а ще набути навичок домедичної допомоги, які рятують життя.

— Скажіть, будь ласка, як сім’я поставилася до вашого вибору?

— Спочатку дружина була проти, але я її потроху готував до того, що служитиму. А батьки швидко прийняли мій вибір. Вони у Павлограді після роботи волонтерять. Мама весь вільний час присвячує плетінню маскувальних сіток, яких постійно потрібно багато. Тобто ми робимо для перемоги все, що в наших силах.





Автор: Катерина НОВОСВІТНЯ
Фото: Олексій САМСОНОВ
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело:  «Вечірній Київ»



Інші:

Поєднав сцену і зброю: оперний співак захищає небо Києва від шахедів
Магія скрипкового зізнання
Концерт "PrimaVera" в Одесі: запрошення на новий формат класичної музики (відео)
Війна викликала величезний інтерес у світі до української музики
«Із першого дня великої війни починаємо вистави з Гімну України»
"Опера Орфа — чоловічий світ, як і світ театру в Україні": Тамара Трунова про прем'єри та провокації для акторів
«Кожен точно почує щось своє»
Іван Небесний: Важливо створити якісний конкурентоздатний на світовому ринку продукт
Музика, що виховує: директор Луцької музичної школи №2 про навчання, натхнення та виклики війни
Василь Коваль: «Диригент має вести співака і підтримувати його музично»
"Музика не знає кордонів": інтерв'ю з французьким диригентом Ніколя Шавліном
Костянтин Фесенко: «Я не одразу полюбив професію оперного концертмейстера»
"Теми пов’язані з нашою майбутньою перемогою": балетмейстерка Олеся Шляхтич про вистави "Мойсей" і "Кассандра"
Музикознавиця Adelina Yefimenko та диригент Artem Lonhinov – про здійснення українських мрій, які неодмінно стають реальними
День народження української королеви скрипки з трьома прем’єрами
Культурний егрегор Олександра Шимка
«Я їхала крізь Бучу, назустріч мені їхали російські танки». Інтерв’ю з композиторкою Вікторією Польовою
Художній керівник Київської опери Петро Качанов: "Тепер у нас є абсолютно український "Лускунчик"!"
Диригент Української капели у США пояснив таїнство Різдва
Людмила Монастирська: «У співака має бути такий агент, якому можна повністю довіряти»
Герман Макаренко, диригент Національної опери України, художній керівник оркестру «Київ-Класик»
Кері-Лінн Вілсон, канадсько-американська диригентка
Василь Гречинський, художній керівник і диригент нью-йоркського хору «Думка»
«В Україні надзвичайно цінують органне мистецтво»
Віталій Пальчиков: "Одержимість ідеєю я взяв за основу..."
Анжеліна Швачка: «Оперний співак повинен мати залізну волю і залізні нерви»
Концерт заради миру: як Омар Арфуш змінює світ через музику
Диригентка Оксана Линів — про дебют в Метрополітен-опера і просування української музики в світі
"У нас іншого шляху немає, ми мусимо інтегруватися в світову культуру" – Струтинський
Йорг Цвікер: «Якщо тримати очі відкритими, життя пропонує стільки чудових речей!»
Незрівнянний світ краси: що розповідає і що приховує фільм про Назарія Яремчука
Музична керівниця Національної філармонії Наталія Стець: «Представили за сезон понад 1 тис. 120 концертів»
Як готують шоу Within Temptation на ATLAS UNITED 2024 — інтерв'ю з композиторкою Марією Яремак
Наталія Пасічник, директорка Українського інституту у Швеції
Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
30.jpg