|
«Запорожець за Дунаєм» їде до Києва
21 червня Львівський національний театр опери та балету представить свою прем‘єру
18 червня 2023, неділя
Поширити у Facebook
Кожного разу, коли заходить мова про оперу Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», думаю про те як незаслужено спрощено ми її сприймаємо.
Вона ж така рідна, така знайома, і все тут ясно: опера на умовно-трактований сюжет з української історії, лірико-комічна – бо є пара молодих закоханих і яскраві народні типажі Одарка і Карась, ну і ще, як годиться - східна нотка, бо як без неї в співоіграх того часу… А любимо ми її, як любили кілька поколінь українців до нас (і то - від селян до графів) за яскраве національне тло, шлягерну романсову пісенність, наш гумор, і такі смачні колоритні характери, хоч малюй, хоч хрестиком вишивай…
Але ж за ліризмом Оксани і Андрія - готовність накласти головами, але вчинити відчайдушну спробу повернути собі втрачену батьківщину, за показною кумедністю Карася – конспірація таємної підготовки козацтва до дії (яка блискавично траснформується в гнучку дипломатію у сцені з султаном), за напускною сварливістю Одарки – любов і турбота, і обоє вони – уособлення цілого комплексу високих моральних засад, якщо уважніше поглянути між лінійками їх діалогів.
А молитва про повернення в Україну: це й туга еміграції самих українських митців, які вимушено робили кар'єру далеко від рідної землі, і мрія про повернення її волі…
А тепер задумаємося на хвилю: як композитору-співакові вдалося поставити цю оперу на сцені російського столичного театру, який утримувала імператорська сім'я, якій і довелося оплатити декорації, костюми і роботу оркестру і цілої трупи, яка співала добірною українською мовою? І це – в часи гонінь цієї мови і неволі цієї нації! Це ж був 1863 рік, чорний рік введення в дію Валуєвського циркуляра на заборону нашої мови… Який творчий подвиг, яка нечувана відвага, яка талановита творча експансія! Чи зважиться хто-небудь на щось подібне в пітері сьогодні? Відтоді «Запорожця» не ставила хіба що зовсім недолуга аматорська театральна трупа.
У музикознавчій довідці про виставу на сайті Львівської опери вказано, що разом з цьогорічною - на його сцені виконувалося 8 режисерських версій цього твору: першою названо постановку “Запорожця за Дунаєм” на сцені Львівського оперного театру 19 липня 1941 року, під час німецької окупації. Далі 1 вересня 1944 року (правда у приміщенні теперішнього Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької), 1 жовтня 1945 року, 31 грудня 1953 року, 3 грудня 1958 року, в липні 1971 року,18 липня 1987 року (ця версія йшла на сцені театру майже 20 років, до 2019-го).
Однак, хотілося б звернути увагу ще хоча б на дві знаменних, значно більш ранніх постановки на цій славетній сцені. Перша відбулася 8 липня 1901 року, в перший же театральний сезон щойно збудованого Великого міського театру (так тоді називалась Львівська опера) за участю Івана Рубчака (Карась), Катрі Рубчаківни (Оксана), Мирослава Скала-Старицького (під псевдо Миро, Султан) і Станіслава Ожельського (Андрій). Друга - в 1935 році, коли Галичина святкувала у Великому міському театрі Львова ювілейну 1000-ну виставу з унікальним зоряним складом виконавців, в музичній редакції Станіслава Людкевича на лібретто Романа Купчинського (з додатковою 3 дією).
Авторка режисерської версії цьогорічної прем’єри - Оксана Тараненко, яка, окрім співпраці з оперними театрами Одеси і Києва, має досвід роботи на телебаченні як ведуча, журналістка, редакторка, режисерка, креативна продюсерка, режисерка-тренерка. Вона ж у співавторстві з Миколою Бровченком (багатолітнім завідувачем постановочного відділу Головної редакції літературно-драматичних передач Українського телебачення, автором численних сценаріїв і пісенних текстів, редактором часописів і газет) є співавторкою оновленого лібретто.
Музичну редакцію здійнили знані музиканти, Олександр Саратський – диригент, викладач курсу «Історія та теорія джазу» на кафедрі світової музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковськоо, композитор, автор численних широко відомих і улюблених естрадно-джазових обробок народних пісень та його син, композитор і продюсер Дмитро Саратський. В творі потужне місце відведено новій хореографії, яку сформував балетмейстер, постановник танцювальних шоу та перформансів, багаторічний ведучий соліст в театрі сучасного танцю «Київ модерн-балет» Олексій Бусько з асистуванням львівського хореографа Ігора Храмова. Таке гроно митців з чималим досвідом і позаакадемічної творчої діяльності поставило собі за мету реалізувати версію опери, де «образ українського козацтва врешті позбудеться столітніх стереотипних нашарувань, насильно навʼязаних московитами».
І ось 20 травня та 4 червня 2023 року відбулася прем'єра абсолютно нового прочитання найкласичнішої композиції українського оперного репертуару. Воно дуже неочікуване, тому враження глядачів, як вигустуваних у мистецьких питаннях, так і широких аматорів – контраверсійні. Якщо про мене – я дуже непросто пережила виставу, в метаннях між граничними емоційними станами і безконечно шукаючи відповіді на питання: Куди поділась увертюра? Чому фінальний хор –філософський висновок твору – на початку першої дії? Як турок голими руками без бою бере в полон козака, озброєного двома шаблями?
Чому Султан оспівує красу українських селянських хаток, стоячи посеред палацу в оточенні одалісок? Навіщо Карасю в арії альтерували рівно одну гармонію і він мусить в мелодії постійно брати ось цю чудернацьку ноту? Чому Одарка співає свою пісню з третього куплету? Навіщо бубон відбиває ритм болеро в героїчних козацьких піснях? Що за дивні лірично-естрадні чи поп-фолькові вставки між дивовижно перемішаними сегментами оригінального оперного тексту? Проте навіть в хвилі найбільшого відторгнення, щось не давало мені встати і піти, хотілося додивитися і скласти враження про цілість.
А тепер скажу про неї. Запропонований нам твір – це парафраз-колаж на оперу, від якої залишилися загальні контури, амплуа песонажів і генеральна ідея.
Тому оригінал доволі вільно поділений на частини, сегменти подекуди принципово переставлені та поєднані з іншорідним різностильовим матеріалом.
Внаслідок цього в творі з'явився Мамай – символічний персонаж на козацькій вартовій вежі – з музичною характеристикою в стилі рок-опер Ю. Рибнікова, введена ціла сцена козацької ради (мало не Лисенків «Тарас Бульба») з розвиненою хореографічною складовою майже на рівні ансамблю П. Вірського. От тільки спробуйте станцюйте його композицію «На Січі» зі списами на нашому крихітному круглому, нахиленому в бік публіки просценіумі, заставленого довкола декораціями і хором! Через балет розрослася і сцена в палаці султана, а в сценах сварки Одарки і Карася з'явилися відверті еротичні нотки. Так режисура висвітила істотні приховані сенси і вивела їх на повноцінний сценарний рівень.
Композиція набула характеру печворку: оригінальне, редаговане, додане, стилізоване, автентичне, давнє, сучасне, академічне, естрадне – скорше підкреслювало одне одного контрастом, ніж творило органічну цілість, але цей саме контраст виводив чи то на глибше розуміння «нових сенсів та підтекстів знаного сюжету, що відновлюють історичну справедливість», чи то на плакатну лапідарність. І в цих сегментах як в дзеркалах відбивався наш буремний час: то відсвіти інтонацій пісень Т. Петриненка чи В. Івасюка, то майже вертепне прагнення надати змісту ділогів злободенності, то кінематографічні прийоми в переміщеннях співаючого хору – алюзій і паралелей виникло безліч.
Що мені не дало піти: розкіш співацьких голосів, прекрасний ансамбль хору (хормейстерка-постановниця – Ірина Коваль, хормейстер – Вадим Яценко), чудова робота оркестру (диригентка-постановниця – Ірина Стасишин), сповнені гідності та краси постаті і образи козаків та жінок, їх сценічний рух з великою повагою і увагою один до одного, якість роботи з костюмами масовки (стильні, цікаві, якісні, дуже ефектні в русі; художниця костюмів – Людмила Нагорна, асистентка – Жанна Малецька), оригінальні декорації мінарету і галактики-чумацького шляху – наче з містичних картин Олега Шупляка (художник-постановник – Тадей Риндзак).
І окремий уклін за неймовірну ідею сцени-корабля, який вмістив геть увесь народ, і над яким розгорнулося трепетне вітрило та стерно, над яким живою картиною стали душі загиблих в боях козаків у строях на межі козацького одягу і камуфляжу. Це видовище просто прострілило наскрізь: бо знаємо скільки нашого цвіту зараз тужить далеко від рідного дому, для скількох він назавжди лишився лише в спогадах, бо віримо, що небеса для нас тримають ті, хто віддав життя за оспівану в цій опері кохану Україну, і ті хто зараз дає нам можливість ставити і дивитися опери.
Можна продовжувати дискутувати про знахідки і недоречності такого підходу до авторського тексту, доцільність чи правомірність режисерської версії. Я дивилась оперу, дивилась на публіку: вона сміялась, вона плакала, вона стоячи нескінченно аплодувала після закінчення. А це значить – вона достукалась до багатьох сердець.
Роксолана ГАВАЛЮК, музикознавиця, викладач-методист ЛМФК ім. С. Людкевича
Автор: Роксолана ГАВАЛЮК
Композитори:Олександр Саратський
Діячі мистецтв: Оксана Тараненко
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
|