|
|
Імпреза від львів'ян у фестивальному контексті «Прем’єр»
Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
5 квітня 2011, вівторок
Поширити у Facebook
 Приємно констатувати факт, що «Прем'єри сезону» цьогоріч запам'яталися не однією-двома, а багатьма цікавими концертно-музичними подіями.
Бували роки, коли, на жаль, фестиваль проходив, як якесь стандартизоване і хрестоматійне явище зі стереотипними і схожими одна на одну програмами.
Цього явно не скажеш, оцінюючи нинішні «Прем'єри».
Ювілейний концерт камерного хору «Київ», як багатообіцяючий початок, і святкове закриття у форматі концертної постановки забороненої свого часу фольк-опери «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича – дві монументальні фрески, що утворюють своєрідну хорову арку.
Але, крім названих імпрез, запам'яталися й інші, а значить – точно не прохідні.
На одній із таких хочеться зупинитися докладніше.
Ніде правди діти, гості на наші фестивалі зараз приїздять украй рідко, ясна річ, через матеріальні труднощі.
А якщо навідуються, то, за географічним мірками, не здалеку, а «свої» – регіональні або з країн «колишнього Союзу».
На будь-якого заїжджого гастролера завжди дивишся з подвійним інтересом, мимоволі порівнюєш із місцевими виконавцями.
Ось саме таку реакцію викликав приїзд на «Прем'єри-2011» молодіжного симфонічного оркестру «INSO–Львів» (художній керівник – Мирослав Скорик) разом із відомим камерним хором «Глорія» (художній керівник – Володимир Сивохіп).
Останній колектив добре знайомий тим, хто любить відвідувати львівський фестиваль «Контрасти» (хоча не тільки за «Контрастами» він знаний). У концерті також узяв участь віолончеліст Тарас Менцінський – дуже професійний і тонкий соліст.
Та й сама програма була цікавою та багатообіцяючою – твори відомих композиторів львівської школи Юрія Ланюка, Богдани Фроляк, молодого автора Богдана Сегіна і чудового латвійського композитора «старої школи» Петеріса Васкса.
Ну, що ж, привернули увагу і програма, і артисти. Хор «Глорія» на мапі музичного виконавства існує вже більше п’ятнадцяти років, має чималий досвід у транслюванні різної музики.
Та й молодіжний оркестр «INSO–Львів» за віком «підтягується» до хору, адже за його плечима (як прописано в концертній програмці) понад десять років виконавської практики.
До речі, програмка також сповіщала, що оркестр володіє вкрай різноманітним репертуаром, а головне – у його виступах часто заявлені твори сучасних композиторів. Удвічі привабливо, адже сили київських колективів ми знаємо. А які ж вони у наших коллег з інших міст? Ось такі думки стимулювали до відвідування концерту.
Програма будувалася на вигідному контрасті чергування інструментальних опусів із хоровими: у першому відділенні – «Камерна музика» для струнних, фортепіано, клавесина та ударних Юрія Ланюка і «Dona nobis paсem» для хору і струнного оркестру Петеріса Васкса, а у другому – «Просвітлення» для віолончелі та струнного оркестру Богдани Фроляк і «Gloria in excelsis Deo» для хору та симфонічного оркестру Богдана Сегіна.
До речі, твори Юрія Ланюка та Богдани Фроляк уже відомі київським слухачам, зокрема, «Камерна музика» звучала в Києві декілька разів, та й з «Просвітленням» меломани мали можливість познайомитися пару років тому з тим же Тарасом Менцінським і «Київською камератою».
Тож шанувальникам музики, які регулярно спостерігають за музичним процессом у столиці, гадаю, було цікаво відновити в пам'яті твори, а, можливо, навіть і порівняти виконавські інтерпретації.
Обидві композиції оригінальні, кожна, зрозуміло, по-своєму. Юрій Ланюк узагалі дуже талановитий автор. У його творах щоразу наявна якась родзинка, вишуканий нюанс, новий поворот авторської думки.
Усі опуси митця практично з перших його кроків на композиторській ниві мають особливість – у них тонке і нерозривне єднання раціо і емоціо. Цей принцип зберігся й донині. У кожній з частин «Камерної музики» за основу взято певний прийом, на якому вибудовується музична тканина.
У цілому ж вийшов екстравагантний художній результат, що інтригує тендітною аурою таємничості. Здається, варто зробити зайвий рух – і весь довго створюваний світ звукової крихкості «розсиплеться» на дрібні осколки або ж просто зникне, як марево.
На відміну від витончено-вишуканого твору Юрія Ланюка, написаного у консонантно-споглядальному тоні, в структурально-авангардній манері, без усілякого надриву, типового для багатьох українських авторів, «Просвітлення» Богдани Фроляк (композитора більш молодої генерації) і драматичніше, і експресивніше, і з нотою особистісного характеру.
Твори були виконані досить упевнено, якісно. Було видно, що вони або добре відрепетирувані, або ж перебувають у постійному репертуарі колективів. Однак, незважаючи на технічне знання авторського тексту, музичні образи як цілісність не утворилися.
Більше того, у виконанні переважала формальна сторона над виразною. Само собою виникло запитання: чому ж так?
Утім треба віддати належне віолончелістові Тарасу Менцінському. Його майстерна і натхненна гра вуалювала брак виразності з боку оркестру в творі Богдани Фроляк.
Думаю, що цьому є декілька пояснень. По-перше, Володимир Сивохіп – досвідчений хоровий диригент, але оркестр потребує іншого підходу, іншої специфіки поводження з оркестровими партитурами, іншого жесту.
А по-друге, сучасна музика має свої секрети, які можна розпізнати лише в процесі регулярного виконання, вдумливого проникнення в авторські задуми, багаторазового програвання одного і того самого опусу.
І повторення обов'язково мусить бути вдумливим, бо без належної смислової напруги воно перетвориться на технічно-формальне імітаторство.
 У сучасній українській музиці (саме українській!) закладений ген, сутність якого в органічній спаяності двох начал – структурального та емоційного (ці спостереження, звісно ж, не стосуються «музики високих технологій» із використанням комп'ютерної системи, музики, яка ставить на перше місце чистий експеримент).
Так от, якщо у виконавстві віддавати перевагу тільки першому – структуральному моментові (усіляким технічним засобам), музика стає формалізованою і безглуздою по суті.
Якщо ж, навпаки, робити акцент лише на емоційній стороні на шкоду технічній, втрачається цілісність і форма. Музика звучить мляво і аморфно, а значить – до абсурдності нецікаво.
Молодіжний оркестр складається із беззаперечно талановитих і здібних музикантів. За загальним тоном його звучання і технічною зіграністю відчувається молодий енергетичний дух.
Видно, що артисти амбітні, бажають грати і себе показувати якомога більше, хочуть завойовувати зали і слухачів, здобути аворитет висококласного колективу. Всі ці прагнення – тільки на користь справі.
Але поки що вони не дуже розуміються на сучасних партитурах, а, можливо, і вважають, що найголовніше у виконанні сучасної музики – відсутність технічних огріхів. Так, безумовно, останнє дуже важливо, тому що це – фундамент до надбудови емоційного ряду. Але без мистецької виразності музика порожня, формальна, імперсональна.
У виконанні хорових опусів – «Dona nobis pasem» Петеріса Васкса і «Gloria in excelsis Deo» Богдана Сегіна дисбаланс означився ще більш явно.
Він виявився на рівні неузгодженості хору та оркестру. Кожен старанно виконував свою партію, але при цьому слухав тільки себе, тому й не склалася образна цілісність. Інша справа, що дуже гарна музика Петеріса Васкса – композитора з плеяди вельми талановитих латвійських авторів, таких як Петеріс Плакідіс, Ромуальд Калсон, неначе сама себе «витягувала».
Її краса стала запорукою досить успішного звучання. Чого не скажеш про твір Сегіна, «Gloria» якого справила дивне враження. Написана в надмірно підвищених емоційно-гімнічних тонах, вона буквально приголомшила гучністю.
Але більшою мірою дивувала мозаїкова фрагментарність музичного матеріалу. Незрозуміло, що хотів автор висловити таким «розкиданим» тематизмом.
 І ось тут знову виникає дилема: або твір не дуже високої якості, або він «загубився» у не зовсім належному виконанні. Адже відомо, що навіть найвдаліший творчий продукт можна згубити поганим відтворенням.
Не завжди ж музика має достатній потенціал краси, емоційної щирості або структурної досконалості, щоб у будь-якому разі справити на слухача враження. Таке можливо з класичними, романтичними, і то далеко не з усіма опусами, але аж ніяк не з сучасними творами.
Безперечно, з першого знайомства судити про твір складно, практично неможливо. Справжню, зважену оцінку композиції можна давати лише після кількох прослуховувань, інакше легко помилитися.
Тому й не будемо категоричними щодо хорового опусу Богдана Сегіна, як і всього концерту в цілому. Адже в цій імпрезі було багато творчих удач – цікава програма, прекрасний склад учасників, цілком добротне і професійне в технічному плані виконання музики.
А огріхи – та скільки їх у кожного музиканта, як у будь-якої творчої особистості, на рахунку... Головне, що є фаховий вишкіл і бажання грати різноманітний репертуар. Тож усе ще в молодіжного оркестру «INSO–Львів» попереду, хоча він і зараз має непогану виконавську форму.
Обов'язково настане момент, коли спрацює основний «гегелівський» закон переходу кількості в якість, і тоді колектив вийде на широкий шлях справжньої майстерності.
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Анна Луніна
Фото: Роман Ратушний
Колективи: Молодіжний симфонічний оркестр "INSO-Львів", Камерний хор "Глорія"
Виконавці: Тарас Менцінський
Диригенти: Володимир Сивохіп
Композитори:Богдана Фроляк, Богдан Сегін
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
Джерело: Журнал "Музика"
Фотоальбом:
|